Рішення № 14158079, 09.03.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 березня 2011 р. Справа 7/17/2011/5003

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Новоукраїнка, Новоукраїнський район, Кіровоградська область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр-Вінн", с. Стрільчинці, Немирівський район, Вінницька область

стягнення 27 069,62 грн. заборгованості

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Матущак О.В.

Представники

позивача : не з'явився.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр-Вінн" про стягнення 27069,62 грн., з яких 22500,00 грн. боргу, 3343,50 грн. інфляційних втрат, 1226,12 грн. 3 % річних.

Ухвалою від 04.02.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/17/2011/5003 та призначено до розгляду на 23.02.2011 року.

Відповідач в судове засідання 23.02.2011 року не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20520102 наявним в матеріалах справи.

Ухвалою від 23.02.2011 року розгляд справи відкладено до 09.03.2011 року в зв'язку з неявкою відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів.

02.03.2011 року до суду надійшло письмове пояснення позивача в якому останній посилаючись на зайнятість представника позивача в іншій справі просить розглянути спір без участі сторони позивача.

Відповідач в судове засідання призначене на 09.03.2011 року повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 23.02.2011 року, яка надсилалась рекомендованим листом за адресою вказаною в позовній заяві: вул.Подільська, 4, с.Стрільчинці Немирівського району Вінницької області, 22743.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 8898243 місцезнаходженням відповідача є вул.Подільська, 4, с.Стрільчинці Немирівського району Вінницької області, 22743, яка ідентична тій по якій надсилались ухвали відповідачу у даній справі.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 23.02.2011 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності сторін та подання ними відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

08.04.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Байєр-Вінн" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 16, згідно п.п.1, 2 якого Продавець передає, а Покупець приймає та оплачує визначний договором товар - гірчицю білу кількістю 1500,00 кг. загальною вартістю 22500,00 грн..

Форма оплати за товар є перерахування коштів на розрахунковий рахунок (п.2.2 Договору).

В п.2.3 Договору сторони визначено порядок оплати за домовленістю.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 22500 грн., що підтверджується накладною № 16 від 08.04.2010 року.

31.03.2010 року позивачем надіслано претензію відповідачеві з вимогою погашення заборгованості.

За твердженням позивача відповіді на претензію від 20.10.2010 року відповідачем надано не було, заборгованість за поставлений товар не погашено.

Факт непроведення відповідачем за отриманий товар розрахунків підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 14.02.2011 року, який підписано та скріплено печатками двох сторін.

Таким чином сума заборгованості становить 22500,00 гривень.

Непроведення відповідачем розрахунків спонукало позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору від 08.04.2009 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 названої статті передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище 31.03.2010 року позивачем заявлено претензію відповідачу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 22500,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3343,5 грн. інфляційних втрат (09.04.2009 року по 31.12.2010 року) та 1226,12 грн. 3% річних (з 09.04.2009 року по 31.12.2010 року), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.ч.1, 2 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку 3 % річних судом виявлено помилки в останньому, які полягають у невірному визначенні суми 3 % річних.

Так, судом в результаті перерахунку 3 % річних за період вказаний позивачем отримано 1168,77 грн., в той час як заявлено до стягнення 1226,12 грн..

В зв'язку з наведеним позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 1168,77 грн., а в стягненні 57,35 грн. слід відмовити.

Слід вказати, що в позовній заяві позивачем в розрахунку вірно визначено розмір 3 % річних (1168,77 грн.), однак в прохальній частині позовної заяви розмір 3 % річних вказано помилково (1226,12 грн.).

Водночас провівши перерахунок інфляційних втрат за період вказаний позивачем судом отримано 3532,50 грн., що є більшим ніж заявив позивач, однак за відсутності поданої позивачем відповідної заяви щодо розміру позовних вимог, позов в цій частині задовольняється в межах заявленої суми.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в позові щодо стягнення 3 % річних з мотивів наведених вище.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

09.03.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Байєр-Вінн", вул.Подільська, 4, с.Стрільчинці, Немирівський район, Вінницька область, 22743 (ідентифікаційний код - 32061918) на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - 22500 грн. 00 коп. - боргу, 1168 грн. 77 коп. 3 % річних, 3343 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 270 грн. 12 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 50 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В стягненні 57 грн. 35 коп. 3 % річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 14 березня 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - АДРЕСА_1.

3 - відповідачу - вул. Подільська, 4, с. Стрільчинці, Немирівський район, Вінницька область, 22743.