Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 273/699/25
Провадження № 2/273/225/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м.Баранівка
Баранівський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Бєлкіної Д.С., при секретарі судового засідання Стаднюк В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 46827,97 грн. та витрат пов`язаних зі сплатою судового збору в сумі 2422,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 21.01.2020 року кредитний договір №2001529738301, за яким видано кредит в сумі 22074,00, 20.04.2021 року кредитний договір №1010073876, за яким видано кредит в сумі 15 000 грн.
Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 04.02.2025 року складає: по кредитному договору від 21.01.2020 року №2001529738301 37 056,26 грн., з яких: 22073,24 грн. - заборгованість за кредитом, 14983,02 грн. - заборгованість по процентам; по кредитному договору від 20.04.2021 року №1010073876 - 9771,71 грн., з яких: 3000,02 грн. - заборгованість за кредитом, 0,81 грн. - заборгованість по процентам, 6770,88 - заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості склала 46 827,97 грн.
Позивач направив письмову вимогу відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.
Ухвалою Баранівського районного суду Житомирської області від 07.05.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача у позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі, не заперечував проти ухвалення судом заочного рішення.
29.04.2026 року до суду надійшов відзив , в якому представник відповідача вказала, що нарахування та стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості на загальну суму 6770,88 грн. за кредитним договором № 1010073876 від 20.04.2021 є неправомірним. На підтвердження своїх вимог позивач надав виписки з особових рахунків по кредитах та розрахунки заборгованості, однак жоден з цих документів не містить підпису посадової особи. Щодо кредитного договору №2001529738301 від 21.01.2020 року, то зазначив, що відповідних первинних бухгалтерських документів про перерахування відповідачу суми коштів в межах встановленого розміру кредитної лінії (22074,00 грн) за кредитним договором №2001529738301 від 21.01.2020 матеріали справи не містять. Також в наданих позивачем виписках/особових рахунках за кредитним договором №2001529738301 від 21.01.2020 року відсутні підтвердження того, що для відповідача на рахунок НОМЕР_1 , вказаний в Паспорті споживчого кредиту поточний рахунок відбувалося зарахування позивачем сум кредитних коштів в межах встановленого ліміту кредитної лінії. На підтвердження своїх вимог позивач надав виписки з особових рахунків по кредитах та розрахунки заборгованості, однак жоден з цих документів не містить підпису посадової особи. Позивачем не надано доказів, що підтверджують видачу грошових коштів відповідачу на виконання умов кредитного договору платіжних інструкцій на суму 22074 грн. Стверджуючи, що Позичальнику видано кредит у сумі 22074 грн., банк надав лише довідку про збільшення кредитного ліміту, знову ж таки, не підписану . Відповідно до заяви №2001529738301 від 21.01.2020, позичальник просить надати йому кредит в сумі 15000,00 грн., однак доказів виконання банком умов договору надання кредитних коштів в сумі 15000,00 грн та збільшення кредитного ліміту до 22074,00 грн. матеріали справи не містять.
Правом відповіді на відзив позивач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 20.04.2021 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви №1010073876 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, згідно з умовами якого останньому надано споживчий кредит в сумі 15 000,00 грн. Строк дії кредиту 24 місяці. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2,99 %. Реальна річна процентна ставка 76,84 % . Заява про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису ( а.с.12-13).
В копії паспорту споживчого кредиту від 20.04.2021 року, який підписаний ОСОБА_1 наявна інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зокрема основні умови кредитування, орієнтовна вартість кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.
Згідно копії платіжної інструкції від 20.04.2021 року ОСОБА_1 отримав від ПУМБ кредитні кошти в сумі 15000,00 грн. по договору №1010073876 ( а.с .24).
З наданого позивачем суду розрахунку заборгованості слідує, що заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем по кредитному договору від 20.04.2021 року №1010073876 станом на 04.02.2025 року становить 9771,71 грн., з яких: 3000,02 грн. - заборгованість за кредитом, 0,81 грн. - заборгованість по процентам, 6770,88 - заборгованість за комісією ( а.с. 25 -27).
Згідно виписки про рух коштів за рахунком з 20.04.2021 по 04.02.2025 вбачається, що відповідачу зараховано кошти в сумі 15000,00 грн., та він користувався кредитними коштами.
21.01.2020 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання заяви №2001529738301 з комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, згідно з умовами якого останній просив встановити йому кредитний ліміт у сумі 15 000,00 грн. Строк дії кредитного ліміту 12 місяців з дня надання кредитного ліміту. Зі спливом вказаного строку, дія кредитного ліміту продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін або підстав для його скорочення, у порядку встановленому ДКБО . Процентна ставка складає 47,88% ( а.с. 14).
В копії паспорту споживчого кредиту від 21.01.2020 року, який підписаний ОСОБА_1 власноручно, наявна інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зокрема основні умови кредитування, орієнтовна вартість кредиту для споживача, порядок повернення кредиту ( а.с. 15).
Довідка про збільшення кредитного ліміту вказує на те, що по кредитному договору №2001529738301 від 21.01.2020 року ОСОБА_1 Акціонерним товариством «ПУМБ» 21.01.2020 року встановлено кредитний ліміт на суму 15 000,00 грн, 10.07.2020 збільшилася сума кредитного ліміту до 18 500,00 грн., 16.11.2020 до 22000,00 грн., 15.06.2023 до 22 074,00 грн. ( а.с. 23).
З наданого позивачем суду розрахунку заборгованості слідує, що заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем по кредитному договору №2001529738301 від 21.01.2020 року станом на 04.02.2025 становить 37 056,26 грн., з яких: 22073,24 грн. - заборгованість за кредитом, 14983,02 грн. - заборгованість по процентам ( а.с. 28 - 31).
Згідно виписок за період 21.01.2020 року по 04.02.2025 року відповідач користувався коштами, які перебувавли на рахунку, проте дані про зарахування на такий рахунок кредитних коштів згідно договору №2001529738301 від 21.01.2020 року відсутні, виписка починається з 23.01.2020 року .
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 526, 527 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Враховуючи, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань належним чином не виконує, суд дійшов висновку, що обгрунтованими є позовні вимоги у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за договором від 20.04.2020 року №1010073876 в розмірі 3000,83 грн.
Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту суд зазначає наступне.
Заява №№1010073876 від 20.04.2021 року на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб містить умови пункту 4 про розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованост 2,99 % .
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
У частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
При цьому, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» у разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування (управління) кредитом може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць, а в іншому випадку відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» така інформація надається безоплатно.
Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі № 496/3134/19, Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі № 204/224/21.
Крім того, подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 25 січня 2023 року в справі № 752/4008/20.
Згідно із частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За таких обставин, умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання кредиту і відповідно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак це свідчить про безпідставність заявлених в цій частині вимог, які не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення заборгованості за договором №2001529738301 від 21.01.2020 року, то суд зазначає наступне.
В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Конструкція частини першої статті 1049 ЦК України вказує на те, що позикодавець має довести не лише наявність заборгованості, тобто не виконання зобов`язання зі сторони позичальника, але і факт передачі грошових коштів такому позичальнику.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже слід виснувати, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Варто звернути увагу, що засади доказування у цивільному судочинстві свідчать, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов`язаний власні процесуальні дії належним чином обґрунтувати (мотивувати), враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 року у справі №219/1704/17 зазначив, що «в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем суд має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.»
За своєю сутністю кредитний договір є позикою, а відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту виникає не з моменту підписання кредитного договору, а з моменту отримання кредитних коштів. Видача кредиту має бути підтверджена належними доказами. За відсутності доказів на підтвердження факту передання позичальнику кредитних коштів суд не має правових підстав задовольняти позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості.
У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15, від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17)
У постанові від 22.09.2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
У постанові Верховного Суду від 14.09.2021 року у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналізуючи у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні будь - які докази перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі визначених кредитним договором №2001529738301 від 21.01.2020 року, що б свідчило про належне виконання кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором, надана позивачем виписка по рахунку не відображає зарахування для відповідача кредитного ліміту в розмірі 15000,00 грн., а згодом його збільшення.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2020 року №2001529738301.
Щодо зауважень представника відповідача про те, що докумети, додані до позовної заяви не містять підпису посадової особи, то суд відхиляє їх, оскільки такі документи подані через систему «Електронний суд» та засвідчені кваліфікованим електронним підписом представника позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відшкодування витрат зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених вимог - у сумі 155,23 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 206, 258, 263, 259, 265 ЦПК України, ст.ст. 205, 207, 514, 526, 530, 610-612, 625, 626, 628, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (адреса місця знаходження: вул. Андріївська, 4, м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 14282829) заборгованість у сумі 3000 (три тисячі ) грн. 83 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (адреса місця знаходження: вул. Андріївська, 4, м. Київ, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 14282829) 155,23 грн. витрат зі сплати судового збору.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бєлкіна Д.С.
Судове рішення № 141544883, Баранівський районний суд Житомирської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 273/699/25. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: