Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2579/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Почуєвій А.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовомКерівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. ХарківдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015", м. Лозова Харківської області , ОСОБА_1 , м. Харків за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача: ОСОБА_2 , м. Донецькпроусунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, визнання договору оренди та додаткової угоди до договору оренди недійснимиза участю представників:
від прокуратури: Пєскова Ю.В.
від позивача: не з`явився
від першого відповідача: не з`явився
від другого відповідача: не з`явився
від третьої особи: не з`явився
ВСТАНОВИВ:
Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015" (надалі - перший відповідач) та ОСОБА_1 (надалі - другий відповідач), в якому просить:
- усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради код ЄДРПОУ: 04059243 на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом: зобов`язання ТОВ "Крейтер-2015" код ЄДРПОУ 39649107 знести об`єкт самочинного будівництва нежитлову будівлю літ. "А/1-1" площею 25,0кв.м. (реєстраційний номер ОНМ: 1693632663101), розташовану за адресою: м. Харків, Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204 (реєстраційний номер ОНМ: 1935164563101) площею 0,0232 га з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 30.09.2019 з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204, по АДРЕСА_1 , площею 0,0232 га, укладений між Харківською міською радою код ЄДРПОУ: 04059243 та ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 та додаткову угоду від 28.03.2025 до договору оренди б/н від 30.09.2019, про зміну орендаря на ТОВ "Крейтер-2015" код ЄДРПОУ 39649107, скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 33637097).
На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на те, що за першим відповідачем на даний час зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ."А/1-1", загальною площею 25 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка є об`єктом самочинного будівництва, так як збудована на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. У зв`язку з цим, прокурор вважає належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого об`єкта нерухомого майна, відповідно до частини 5 статті 376 ЦК України. У зв`язку з наведеним договір оренди землі, який було укладено для експлуатації та обслуговування вищевказаного об`єкта самочинного будівництва, підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Крім того, оскільки у першого відповідача відсутнє право власності на зазначену земельну ділянку, вона підлягає поверненню територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Ухвалою від 27.07.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.08.2026. Також даною ухвалою до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача залучено ОСОБА_2 (надалі - третя особа).
Слід зазначити, що одночасно з позовом прокурором також було подано заяву, в якій він просив вжити заходи забезпечення позову.
Ухвалою від 23.07.2026 дана заява прокурора була задоволена та вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Міністерству юстиції України, усім його структурним підрозділам та відділам, а також будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно об`єкта самочинного будівництва - нежитлової будівлі літ. "А/1-1" розташованої за адресою: м. Харків, Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1693632663101).
12 серпня 2026 року від першого відповідача, ТОВ "Крейтер-2015" надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що прокурором здійснюється неналежне представництво інтересів держави в суді. Також, перший відповідач зауважив, що Коваль Регіна Вікторівна заявлена прокурором в позові як відповідач є фізичною особою, не являється фізичною особою-підприємцем, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів. Окрім того, перший відповідач звернув увагу на те, що Харківська міська рада усвідомлювала свої дії, укладаючи додаткову угоду до договору оренди землі і прийняла свідоме рішення; на протязі семи років після укладання договору оренди землі між другим відповідачем та позивачем, Харківська міська рада мала змогу виправити помилку, у разі її наявності щодо неможливості укладання договору оренди; в свою чергу, перший відповідач покладався на законність дій Харківської міської ради при укладанні додаткової угоди до спірного договору оренди землі та на законність та правомірність даних, внесених в державний реєстр відносно реєстрації за другим відповідачем права власності на спірну нерухомість. Перший відповідач вказав і на те, що прокурором у даному випадку обрано не ефективний спосіб захисту. Прокурором до позовної заяви не надано доказів того, що третій особі пред`являвся припис відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення порушень під час здійснення останньою реєстрації права власності належного третій особі (на той час) нерухомого майна, зокрема з метою приведення його у первісний стан. Перший відповідач вважає, що Харківська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, будучи обізнаною про те, що спірне нерухоме майно було збудовано та знаходиться на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, все ж таки розпорядилась землею та передала її в оренду під уже збудоване та зареєстроване нерухоме майно.
Даний відзив першого відповідача був прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 12.08.2026 судом без оформлення окремого документа постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та про відкладення підготовчого засідання на 16.09.2026.
17 серпня 2026 року від прокурора надійшла відповідь на відзив першого відповідача, в якій він з доводами ТОВ "Крейтер-2015" не погодився та наполягав на правомірності позовних вимог. Наголосив, що у даному випадку вбачається виключний випадок, зазначений в рішенні КСУ від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025, на здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді поза межами кримінального провадження шляхом звернення до суду з даним позовом. При цьому, даний спір є господарським спором та підлягає розгляду в Господарському суді Харківської області. Також прокурор заперечив проти доводів першого відповідача про неефективний спосіб захисту інтересів держави.
Дана відповідь на відзив прийнята судом та долучена до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 16.09.2026 судом без оформлення окремого документа постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.10.2026.
14 жовтня 2026 року від першого відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, оскільки прокурор, подаючи позов до суду і зазначаючи Харківську міську раду позивачем підтвердив існування органу місцевого самоврядування, який має процесуальну правоздатність, здатен самостійно захищати свої права чи охоронювані законом інтереси у приватно-правових відносинах і не обмежений строком давності. На час звернення прокурора до Харківської міської ради - 05.12.2025 року, 13.07.2026 року (повідомлення прокурора). і на момент подання позову прокурором - 21.07.2026 року в інтересах Харківської міської ради до Господарського суду Харківської області, прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, на яку прокурор посилається в своєму позові. Обґрунтування прокурора у відповіді ні відзив від 14.08.2026 року щодо належного представництва інтересів позивача не відповідає вимогам Рішення Конституційного Суду України № 6-р(II)/2025 від 3 грудня 2025 року та висновкам, зробленим Верховним Судом у постанові від 08.07.2026 року, справа №910/16365/25.
У судовому засіданні 16.10.2026 судом без оформлення окремого документа було постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 06.11.2026.
05 листопада 2026 року від прокурора надійшло заперечення на клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду.
У призначеному на 06.11.2026 судовому засіданні представник прокуратури просила відмовити у задоволенні клопотання першого відповідача про залишення позову без розгляду. Також підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Представник позивача у дане судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце даного засідання повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали від 16.10.2026 в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи згідно з ч. 5 ст. 6 ГПК України. Дана ухвала була доставлена до Електронного кабінету позивача 16.010.2026 о 15:42. Враховуючи приписи п.2 ч.6 ст.242 ГПК України вказана ухвала про призначення даного судового засідання є врученою позивачу 16.10.2026.
Перший відповідач, ТОВ "Крейтер-2015" в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце даного засідання повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали від 16.10.2026 в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи згідно з ч. 5 ст. 6 ГПК України. Дана ухвала була доставлена до Електронного кабінету відповідача 16.10.2026 о 15:41. Враховуючи приписи п.2 ч.6 ст.242 ГПК України вказана ухвала про призначення даного судового засідання є врученою відповідачу 16.10.2026.
Другий відповідач, ОСОБА_1 , у дане судове засідання не з`явилась, відзиву на позов не надала.
Суд зазначає, що оскільки другим відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, судом на підставі ч.ч.6, 8 ст.176 ГПК України здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. З отриманої Відповіді №3072995 від 23.07.2026 вбачається, що відповідні відомості щодо відповідача у вказаному реєстрі не знайдено.
Згідно з вимогами ч.10 ст.176 ГПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
За таких обставин, повідомлення другого відповідача про розгляд даної справи здійснювалося за адресою, зазначеною у позовній заяві, а також через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку частини 4 статті 122 ГПК України.
Третя особа, ОСОБА_2 , у дане судове засідання також не з`явилась, пояснень щодо позову або відзиву не надала. Суд зазначає, що ухвали у даній справі від 27.07.2026, 12.08.2026, 16.09.2026, 16.10.2026 не були направлені за адресою місця проживання відповідача, оскільки м. Донецьк знаходиться на тимчасово окупованій території України. Про зазначені обставини судом було складено відповідні акти.
У зв`язку з цим, третя особа повідомлялася судом про дати, час та місце відповідних підготовчих та судових засідань у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України в порядку статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та частини 4 статті 122 ГПК України.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України встановлено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.
Частиною 9 статті 165 ГПК України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача, відповідачів та третьої особи.
З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №485044146 від 08.07.2026 за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 14.11.2018 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. "А/1-1" загальною площею 25 кв. м (реєстраційним номером № 1693632663101, номер відомостей про речове право: 28910530).
Підставою для первинної державної реєстрації права власності на зазначену нежитлову будівлю слугували наступні документи: технічний паспорт № 55689 та довідка № б/н видані 31.08.2018 ФОП Циганков Є.В.
Відомості про реєстрацію об`єкту нерухомості внесені державним реєстратором КП "Постачальник послуг" Солоніцевської селищної ради Харківської області Богославець С.В. 14.11.2018.
У подальшому ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу № 2769 від 23.11.2018 та № 2785 від 26.11.2018, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., по 1/2 відчужила зазначений об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) (номер відомостей про речове право: 29082548).
Згодом, право власності на вищевказану нежитлову будівлю літ. "А/1-1", перейшло до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №218 від 01.02.2019, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до відомостей Державного реєстру на нерухоме майно 30167229, та посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І.
Слід зазначити, що відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно адреса розташування нерухомого майна нежитлової будівлі літ. "А/1-1" неодноразово змінювалась. Так зокрема адресу розташування з вул.Нескорених (раніше - Героїв Праці), 13-В реєстраторами змінено: 14.11.2018 на вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б, 14.11.2018 на вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 13-В, 14.11.2018 на вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б, 13.07.2020 на вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-В, 13.07.2020 на вул.Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б.
Крім того, загальна площа нежитлової будівлі літ. "А/1-1" також змінювалась, 08.07.2020 з 25 кв. м на 129,3 кв. м та 13.07.2020 з 129,3 кв. м на 25 кв. м.
Рішенням 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання №1698/19 від 21.08.2019 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0232 га (кадастровий номер 6310137500:10:001:0204) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А/1-1" (торгівельного призначення) по вул. Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б.
На підставі вищезазначеного рішення 30.09.2019 між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі б/н щодо вказаної земельної ділянки комунальної форми власності.
Пунктом 3 укладеного Договору визначено, що на земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. "А/1-1".
З 07.09.2023 по теперішній час, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлову будівлю літ."А/1-1", зареєстровано за ТОВ "Крейтер-2015" код ЄДРПОУ 39649107 на підставі договору купівлі продажу нежитлової будівлі №1248 від 07.09.2023, укладеного з ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Десятніченко І.В.
У подальшому 28.03.2025, на підставі рішення 35 сесії Харківської міської ради 8 скликання №752/25 від 05.02.2025, укладено додаткову угоду до договору оренди землі б/н від 30.09.2019, якою серед іншого, визначено новий строк дії договору оренди землі до 01.03.2030, а також змінено особу орендаря земельної ділянки і замість Коваль Р.В. зазначено ТОВ "Крейтер-2015".
У чинній редакції договору оренди землі б/н від 30.09.2019 з урахуванням додаткової угоди від 28.03.2025, зазначено, що земельна ділянка надається орендарю ТОВ "Крейтер-2015" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ."А/1-1" (торгівельного призначення) по вул. Нескорених (раніше Героїв Праці), 24- Б.
На теперішній час нежитлової будівлі літ. "А/1-1" (торгівельного призначення) площею 25 кв. м по вул. Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б та орендарем спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6310137500:10:001:0204) є ТОВ "Крейтер-2015".
Прокурор звертає увагу, що документи, надані Махно В.Т. державному реєстратору для реєстрації об`єкта нерухомого майна вперше, не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю літ. "А/1-1" загальною площею 25 кв. м. (реєстраційним номером №1693632663101, номер відомостей про речове право: 28910530).
Також в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.e-construction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначеного об`єкта.
Таким чином, на думку прокурора, нежитлове приміщення в літ. "А/1-1", загальною площею 25 кв.м., розташованій за адресою: вул. Нескорених, 24-Б, м.Харків, є об`єктом самочинного будівництва, так як збудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
У зв`язку з цим, прокурор просить усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов`язання ТОВ "Крейтер-2015" знести об`єкт самочинного будівництва нежитлову будівлю літ. "А/1-1" площею 25,0кв.м. (реєстраційний номер ОНМ: 1693632663101), розташовану за адресою: м. Харків, Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204 (реєстраційний номер ОНМ: 1935164563101) площею 0,0232 га з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.
Окрім того, прокурор вказує, що факт здійснення самочинного будівництва вищевказаного об`єкта також свідчить про те, що передача земельної ділянки комунальної власності під таким об`єктом в користування без проведення земельних торгів, не відповідає вимогам земельного законодавства.
Тому прокурор у своєму позові також просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 30.09.2019 з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204, по вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б в м.Харкові, площею 0,0232 га, укладений між Харківською міською радою та Коваль Регіною Вікторівною та додаткову угоду від 28.03.2025 до договору оренди б/н від 30.09.2019, про зміну орендаря на ТОВ "Крейтер-2015" код ЄДРПОУ 39649107, скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 33637097).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав кілька варіантів первинної реєстрації права власності на нерухоме майно в залежності від року побудови, площі та наявності/відсутності дозвільних документів.
Зокрема, п. 41 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Відповідно до п. 42 Порядку, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної рад відносить, зокрема, прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами (пункт 41 частини першої статті 26 та пункт 26 частини першої статті 43).
Стаття 37 вказаного Закону закріплює такі власні (самоврядні) повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою: підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом.
Отже, питання щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, в тому числі щодо присвоєння адрес об`єктам нерухомого майна на місцевому рівні, місцевими радами, законодавцем розглядаються в рамках повноважень місцевих рад щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою.
Рішенням Харківської міської ради №325/11 від 06.07.2011 затверджено Порядок присвоєння адрес об`єктам нерухомості, розташованим на території міста Харкова.
Порядок про присвоєння адрес об`єктам нерухомості, розташованим на території міста Харкова (далі - Порядок) визначає на території Харкова єдині правила присвоєння адрес земельним ділянкам і нерозривно зв`язаним з ними будівлям і спорудам, встановлює єдині правила визначення адрес, їх склад і структуру.
Дія Порядку поширюється на всі види адресної інформації (адреси) щодо об`єктів нерухомості всіх форм власності в місті Харкові. Кожному об`єкту нерухомості присвоюється унікальна адреса на території міста Харкова.
Відповідно до п. 1.4 Порядку адреса об`єкту нерухомості після проведення процедури присвоєння або зміни повинна бути зареєстрована у Єдиному адресному реєстрі міста Харкова.
Адреси присвоюються за заявами юридичних та фізичних осіб - власників об`єктів нерухомості (далі - заявники), відповідних органів місцевого самоврядування, а також органів державної виконавчої влади щодо об`єктів нерухомості державної власності.
Присвоєння, зміна, анулювання адрес здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, крім адрес земельних ділянок.
Проект рішення про присвоєння, зміну або анулювання адрес об`єктів нерухомості готує та виносить на розгляд виконавчого комітету Харківської міської ради управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради (далі - управління містобудування та архітектури) відповідно до Регламенту виконавчих органів Харківської міської ради.
Суд погоджується з доводами прокурора, що належним документом, який би підтверджував присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси, може бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру міста Харкова, а не технічний паспорт № 55689 та довідка № б/н видані 31.08.2018 ФОП Циганков Є.В.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України в своїй постанові від 20.04.2016 по справі №826/1112/15.
Відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку на момент (будівництва) державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, надані документи Махно В.Т. державному реєстратору не відповідали вищевказаним вимогам законодавства (ні пункту 41, ні пункту 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Аналогічних висновків прийшов Верховний Суд України у постанові від 06.07.2022 у справі № 372/3737/19.
Таким чином, факт надання ОСОБА_2 державному реєстратору технічного паспорту та довідки на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 не є законною підставою для державної реєстрації такого майна, а сам факт проведеної реєстрації не є ототожненням факту набуття останньою права власності на спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначила, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку під нежитловим приміщенням в літ. "А/1-1", розташованій по АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Аналогічно, відсутня інформація щодо направлення ОСОБА_2 до органів Державної інспекції архітектури та містобудування України відповідного повідомлення (декларації) про будівництво спірної споруди.
Крім того, процедуру вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом на території міста Харкова регулює Порядок вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, затверджений рішенням Харківської міської ради від 17.08.2011 №390/11 "Про затвердження Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом", зі змінами.
Відповідно до п. 3.1 вищевказаного Порядку для збереження об`єкту самочинного будівництва забудовником подається клопотання на ім`я міського голови за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку та документами визначеними п. 3.1. Однак, будь-яка інформація щодо наявності клопотань, поданих на ім`я міського голови стосовно збереження об`єкту самочинного будівництва за вказаною адресою відсутня.
Прокурор зазначає, і це не було спростовано відповідачами під час розгляду даної справи, що в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.e-construction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначеного об`єкта.
Таким чином, нежитлове приміщення в літ. "А/1-1", загальною площею 25 кв.м., розташованій за адресою: вул. Нескорених, 24-Б, м. Харків, є об`єктом самочинного будівництва, так як збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
З матеріалів справи вбачається, що спірний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_1 продала ТОВ "Крейтер-2015" (код ЄДРПОУ 39649107) відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1248 від 07.09.2023. Вказаний договір зареєстровано рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І.В. № 51640599 від 07.09.2023.
На теперішній час, саме за ТОВ "Крейтер-2015" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення в літ. "А/1-1", загальною площею 25 кв.м, розташовані за адресою: вул. Нескорених, 24-Б, м. Харків, відповідно до даних Державного реєстру речових прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Вказана правова норма беззаперечно свідчить про те, що оспорюваний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва.
Частинами другою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке: Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду у пп. 109-113 Постанови від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 (провадження №12-39гс23) наголосила на тому, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Вулиця Нескорених 24-Б у місті Харкові, із розташованим на ній об`єктом нерухомого майна розташована в межах міста Харкова та не відноситься до земельних ділянок, зазначених у п.п. а, б пункту 4 вищезазначеного Закону, речові права третіх осіб на неї не зареєстровані, то відповідно до Закону вона є власністю територіальної громади міста Харкова.
Земельна ділянка за адресою: м. Харків, Нескорених 24-Б, розташована у межах міста Харкова та не перебуває у приватній та державній власності, у зв`язку з чим в силу закону є комунальною власністю територіальної громади міста в особі Харківської міської ради.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).
Велика Палата Верховного Суду у п. 88 постанови від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №202/7377/16-ц.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №442/302/17 (провадження №61-20491св19) зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача)".
З огляду на викладене, суд погоджується з позицією прокурора про те, що оскільки зазначена земельна ділянка, що розташована за адресою: вул. Нескорених, 24-Б, у м. Харкові, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а нежитлове приміщення в літ. "А/1-1", загальною площею 25 кв. м, розташоване на ній, є об`єктом самочинного будівництва, то належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою (у даному випадку Харківська міська рада) є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Постановою Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 643/11971/24 Верховний Суд зазначив, що відповідно до приписів статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність.
Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті.
Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.
Близькі за змістом висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та Верховний Суд у постанові від 28.02.2024 у справі № 202/8272/19.
Водночас Верховний Суд акцентував увагу на тому, що визнання права власності в такому випадку можливе лише на майно, яке відповідає Державним будівельним нормам України. Оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.07.2024 у справі № 201/8007/21 та від 08.05.2024 у справі № 126/1663/23.
Таким чином, належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого об`єкта нерухомого майна, відповідно до частини 5 статті 376 ЦК України.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду наголошує, що в силу вимог ч. 1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма ч. 2 ст. 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема ст.376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника й зареєстрували право власності на такий об`єкт.
Як Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, так і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дотримуються усталеної позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.
Схожі за змістом висновки щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові КГС ВС від 10.10.2023 у справі №915/1416/21, постанові КЦС ВС від 30 вересня 2022 року у справі №201/2471/20, постанові КЦС ВС від 15 березня 2023 року у справі №205/213/22, постанові ВС від 18 вересня 2024 року у справі №914/1785/22 та ін.
Тож, нежитлове приміщення літ. "А/1-1", розташовані за адресою: м. Харків, вул. Нескорених 24-Б, є об`єктом самочинного будівництва в силу положень ст. 376 ЦК України, так як збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.
Махно В.Т. відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: інформаційної довідки № 485044146 від 08.07.2026, зареєструвала за собою 14.11.2018 право власності на вказані приміщення на підставі технічного паспорту №55689 та довідки б/н, виданих ФОП Циганковим Є.В.
В свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу №1248 від 07.09.2023, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Десятниченко І.В., зазначене нерухоме майно відчужено на користь ТОВ "Крейтер-2015", за яким на теперішній час і зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №442/302/17 (провадження №61-20491св19) зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".
З огляду на викладене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015" знести об`єкт самочинного будівництва нежитлову будівлю літ. "А/1-1" площею 25,0кв.м. (реєстраційний номер ОНМ: 1693632663101), розташовану за адресою: м. Харків, Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204 (реєстраційний номер ОНМ: 1935164563101) площею 0,0232 га з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати земельних торгів.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 абз.1 ч.2 ст.135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Разом з тим, ч.2 наведеної статті передбачено, що, зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Таким чином, однією з підстав для передачі земельних ділянок державної або комунальної власності у позаконкурентний спосіб є розміщення на них об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, перед прийняттям Харківською міською радою рішення від 21.08.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та укладенням з ОСОБА_1 договору оренди землі від 30.09.2019 земельні торги не проводились, а земельна ділянка комунальної власності перейшла у користування відповідача у позаконкурентний спосіб.
Разом з цим, інформація, наведена в п. 3 Договору щодо знаходження на земельній ділянці нерухомого майна, що дає право не проводити земельні торги, не відповідає дійсності з огляду на викладене вище.
На спірній земельній ділянці комунальної власності, переданій ОСОБА_1 в користування, на момент винесення рішення та укладення договору оренди, нерухомого майна в розумінні ст. 331 ЦК України не перебувало, оскільки відповідні нежитлові приміщення є об`єктом самочинного будівництва.
Відтак передача земельної ділянки комунальної власності в користування без проведення земельних торгів, не відповідає вимогам земельного законодавства.
У постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо застосування норм ст.ст. 321, 331, 375, 376 ЦК України, ст. 78, 80 ЗК України - щодо режиму самочинного будівництва - і вказала, що будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.
Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.
Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.
Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.
У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.
У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 ст.203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Таким чином, невідповідність спірного рішення міської ради та договору оренди землі вимогам ст.ст. 124, 134, 135 ЗК України є підставою для визнання незаконними та скасування вказаного рішення, визнання недійсними договору оренди та застосування правових наслідків недійсності правочину.
Пунктами "г", "д" ч.3 ст.152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.
Пунктами 2,4,10 ч.2 ст.16 ЦК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
З огляду на те, що рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання №1698/19 від 21.08.2019, яким Коваль Р.В. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0232 га (кадастровий номер 6310137500:10:001:0204) за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А/1-1" (торгівельного призначення) по вул.Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б є незаконним і слугувало підставою для подальшого оформлення права користування (договору оренди) на зазначену земельну ділянку, то останній не відповідає законові та порушує права власника.
У зв`язку з наведеним, договір оренди від 30.09.2019, укладений між Харківською міською радою та Коваль Р.В., суперечить положенням ч. 2 ст. 124, ст.134 ЗК України щодо необхідності проведення земельних торгів.
У зв`язку з наведеним, суд вважає законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу прокурора про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки б/н від 30.09.2019 з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204, по вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б в м.Харкові, площею 0,0232 га, укладеного між Харківською міською радою та Коваль Регіною Вікторівною, а також додаткової угоди від 28.03.2025 до договору оренди б/н від 30.09.2019 про зміну орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015", скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 33637097).
Заперечення першого відповідача проти позову спростовуються вищевикладеним, а також наступним.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Згідно з ст. 131-1 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру України покладається функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру", а саме частина 3 статті 23 зазначеного Закону.
Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Із зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів: 1) наявність інтересів держави у спірних правовідносинах; 2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів; 3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави; 4) нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99).
Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі №815/724/15.
Відповідно до постанови Верховного суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 "Б" інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.
Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями із порушенням встановленого порядку надання земель в оренду, які визначені законодавством України є підставою для вжиття заходів прокурорського реагування, у тому числі й шляхом звернення із позовом до суду в інтересах держави.
Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисті законних форм землекористування.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Більше того, суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на статті 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законодавства щодо раціонального використання та охорони земель державної та комунальної власності.
Державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника землі, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Харківська міська рада, діючи від імені та в інтересах територіальної громади міста, має безпосередній обов`язок та інтерес у створенні та підтриманні повноцінного життєвого середовища, що полягає не лише у детальному плануванні території міста Харкова, а й здійсненні забудови у відповідності до затвердженого плану з метою створення інфраструктури міста та забезпеченні потреб громади міста.
При цьому інтереси держави охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №810/3894/17).
Отже, порушення прав територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини.
Прокурор вказує у позові, що у вказаних правовідносинах порушення інтересів держави полягає у неефективному та нераціональному використанні комунальної земельної ділянки, що завдає шкоди розвитку міста та територіальній громаді. Зокрема, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів.
Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення інтересів територіальної громади, порушуються й інтереси держави в цілому. Більше того, самочинна забудова спірної земельної ділянки, беззаперечно порушує право територіальної громади м. Харкова на належне володіння та користування такою земельною ділянкою, що в умовах наявності обмежених земельних ресурсів населеного пункту порушує інтереси територіальної громади міста Харкова, що призводить до неможливості створення належних умов для розвитку міста та забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Тож, звернення прокурора з позовною заявою до суду спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання щодо раціонального використання та охорони земель комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання всіх прав.
У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).
Враховуючи національну судову практику та практику Європейського суду з прав людини, прокурор, звертаючись із даним позовом, діє на захист не своїх власних порушених прав, а на захист інтересів держави в цілому, які нерозривно пов`язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб`єктами законодавства у сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежним чином.
Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 вказала, що у випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 56 ЦПК України).
У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи зміст поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).
Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно зі ст. ст. 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Як визначено ст. 10 Закону, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов`язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб`єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктом права комунальної власності).
При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, саме Харківська міська рада має повноваження щодо здійснення права власності на землю від імені та в інтересах територіальної громади міста.
З огляду на викладене, оскільки спірна земельна ділянка, що розташована за адресою: вул. Нескорених 24-Б, у м. Харкові, під об`єктом самочинної забудови нежитлового приміщення літ. "А/1-1", належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, то саме Харківська міська рада є суб`єктом владних повноважень, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Разом з цим, Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.
Відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до судів не пред`являвся, заходи досудового врегулювання спору не вживалися.
Враховуючи викладене, прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.
При цьому "нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій" обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 10.05.2018 у справі №910/18283/17, від 17.10.2018 у справі №910/11919/17.
Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Встановлено, що Харківська міська рада як орган, уповноважений територіальною громадою міста Харкова на захист її інтересів, у спірних правовідносинах такого захисту не здійснює або здійснює його неналежно.
Тож, підставою для звернення прокурора до суду з позовом у спірних правовідносинах відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є виключність ситуації, коли при наявності очевидних і істотних порушень інтересів держави у сфері земельних відносин, уповноважений орган держави Харківська міська рада тривалий час не забезпечує захист цих інтересів належним чином.
Так, статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ігнорування ж зазначеними органами своїх обов`язків або неналежне їх виконання загрожує державі неможливістю поновлення порушених інтересів держави внаслідок, зокрема, пропуску строку позовної давності.
У такій ситуації єдино можливим способом захисту інтересів держави стало саме звернення до суду з позовом прокурора, як субсидіарного суб`єкта, уповноваженого на представництво інтересів держави ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що безумовно підтверджує виключність такого випадку у контексті рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6- р (ІІ)/2-25.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі №924/349/18, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/19.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З доданих до позову доказів вбачається, що окружна прокуратура неодноразово листами від 25.04.2025 №53-103- 1735вих-25, від 05.12.2025 №53-103-5618вих-25 та від 21.01.2026 №53-102-363вих-26 зверталась до Харківської місткої ради з пропозицією вжити заходи на захист порушених інтересів територіальної громади, шляхом подання до суду відповідної позовної заяви до ТОВ "Крейтер-2015" про визнання договору оренди землі від 30.09.2019, укладеного між Харківською міською радою та Коваль Р.В. з подальшою заміною особи орендаря на ТОВ "Крейтер-2015" недійсним, зобов`язання ТОВ "Крейтер-2015" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204 розташованої по вул.Нескорених (раніше Героїв Праці), 24-Б м. Харкова у володіння Харківської територіальної громади в особі Харківської міської ради та усунення перешкод Харківській міській раді у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204 шляхом зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва та скасувати державну реєстрацію права власності або визнати право власності на нього за Харківською міською радою як власником земельної ділянки.
Водночас, відповіді на вказані листи окружної прокуратури так і не отримано.
Харківська міська рада була обізнана про існування об`єктів самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, однак дотепер не вжила жодних заходів щодо усунення порушень.
Таким чином, з боку органу, уповноваженого державою на захист її порушених інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не пред`явлено до суду позову на захист інтересів держави про скасування реєстрації об`єкту самочинної забудови, що розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Харкова на права комунальної власності.
З огляду на вищезазначене, з боку органу, уповноваженого державою на захист її порушених інтересів, допущено нездійснення відповідного захисту - не пред`явлено до суду позову на захист інтересів держави про знесення об`єкту самочинної забудови, що розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Харкова на права комунальної власності.
Вищевказане свідчить про невиконання уповноваженим органом Харківською міською радою своїх повноважень, унаслідок чого інтереси держави залишаються незахищеними та є підставами для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", адже у цьому випадку у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.
Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується: наявним порушенням інтересів держави у сфері забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення належних умов для розвитку міста та необхідністю їх комплексного захисту; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави.
Прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". На виконання зазначених норм Салтівською окружною прокуратурою попередньо, до пред`явлення позову, відповідним листом, що міститься у додатках до цього позову, повідомлено позивача про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.
Разом з цим, враховуючи вищевикладене, слід звернути увагу на рішення Конституційного суду України від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025 у справі №3- 28/2024 (59/24), яким визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
В п 4.2. вказаного рішення Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.
В п.4.3. вказаного рішення Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.
Визначення таких випадків є дискрецією законодавця. Однак, на думку Конституційного Суду України, ними можуть бути, зокрема: невизначеність (відсутність) у законодавстві України суб`єкта владних повноважень, уповноваженого на захист відповідних інтересів держави; колізії повноважень кількох органів публічної влади, якщо це унеможливлює захист ними інтересів держави в межах спірної компетенції; заподіяння шкоди інтересам держави правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, якщо цивільний позов у кримінальному провадженні не був чи не міг бути поданий або залишений без розгляду; звернення до прокуратури уповноваженого на захист інтересів держави суб`єкта з клопотанням про подання позову до суду; виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням фактів порушення або загрози порушення важливих інтересів держави, що потребують належного судового захисту.
Також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 у справі №344/12305/18 зазначає, що Рішенням від 03 грудня 2025 року №6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер.
Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.
Враховуючи вищевказаний факт бездіяльності Харківської міської ради протягом більш ніж 2 років, у даному випадку вбачається виключний випадок, зазначений в рішенні КСУ від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025, на здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді поза межами кримінального провадження шляхом звернення до суду з даним позовом.
За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання першого відповідача про залишення позову прокурора у даній справі без розгляду.
Щодо доводів ТОВ "Крейтер-2015" про те, що даний спір не підвідомчий господарському суду, оскільки Коваль Регіна Вікторівна не є фізичною особою-підприємцем.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є правовим засобом захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Разом з тим, за приписами частини другої статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є не лише суб`єктний склад учасників процесу, а й характер спірних правовідносин.
У даному випадку спірні правовідносини виникли з приводу об`єкта самочинного будівництва та отримання у зв`язку із його наявністю земельної ділянки в оренду без проведення процедури торгів.
Як зазначив прокурор у позовній заяві, і це не було спростовано першим відповідачем, спірний об`єкт самочинного будівництва є торгівельним павільйоном, який використовується ТОВ "Крейтер-2015" саме у господарській діяльності.
Також відповідно до п.15 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та об нежитлової будівлі літ."A/1-1" (торгівельного призначення).
Отже, даний спір пов`язаний саме з господарською діяльністю, а тому на нього поширюється юрисдикція господарських судів.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для закриття провадження з підстав, на яких наполягає перший відповідач у своєму відзиві на позовну заяву.
Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позов прокурора у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні права Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.7, код ЄДРПОУ 04059243) на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом: зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015" (64602, Харківська обл., м.Лозова, вул.Покровська, буд.20, код ЄДРПОУ 39649107) знести об`єкт самочинного будівництва нежитлову будівлю літ. "А/1-1" площею 25,0кв.м. (реєстраційний номер ОНМ: 1693632663101), розташовану за адресою: м. Харків, Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204 (реєстраційний номер ОНМ: 1935164563101) площею 0,0232 га з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан.
Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 30.09.2019 з кадастровим номером 6310137500:10:001:0204, по вул. Нескорених (раніше - Героїв Праці), 24-Б в м. Харкові, площею 0,0232 га, укладений між Харківською міською радою (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.7, код ЄДРПОУ 04059243) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та додаткову угоду від 28.03.2025 до договору оренди б/н від 30.09.2019 про зміну орендаря на Товариство з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015" (64602, Харківська обл., м.Лозова, вул.Покровська, буд.20, код ЄДРПОУ 39649107), скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 33637097).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крейтер-2015" (64602, Харківська обл., м.Лозова, вул.Покровська, буд.20, код ЄДРПОУ 39649107) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд.4, код ЄДРПОУ 02910108) 3993,60грн. судового збору за подання позовної заяви, 665,60грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд.4, код ЄДРПОУ 02910108) 3993,60грн. судового збору за подання позовної заяви, 665,60грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "16" листопада 2026 р.
СуддяМ.В. Калантай
Судове рішення № 141538863, Господарський суд Харківської області було прийнято 06.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 922/2579/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: