Рішення № 141538811, 10.11.2026, Господарський суд Тернопільської області

Дата ухвалення
10.11.2026
Номер справи
921/569/26
Номер документу
141538811
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 листопада 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/569/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Баб`юка А.В.

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта Лтд" (вул. Пастушенка Василя, 5, м. Збараж, Тернопільський район, Тернопільська область, 47302)

до відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14)

про стягнення 1134883,71 доларів США заподіяної матеріальної шкоди, що еквівалентно 49892890 грн.

За участі від:

позивача Авдєєнко В.В.

відповідача - не з`явився

Зміст позовних вимог.

31.08.2026 через систему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровіта Лтд" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 1134883,71 доларів США заподіяної матеріальної шкоди, що еквівалентно 49892890 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та бойових дій на території Тернопільської області 01.05.2026 було знищено майно позивача, чим завдано йому шкоду (збитки) в заявленій до стягнення сумі.

Позиція відповідача.

Відповідач участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений строк в ухвалі від 14.09.2026 про відкриття провадження у справі не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.

Згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/569/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.10.2026.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

При цьому, судом постановлено повідомити відповідача про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України.

Надалі, ухвалою суду від 12.10.2026 закрито підготовче провадження по справі №921/569/26 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 10.11.2026, про що відповідача повідомлено шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України.

Представником позивача в судовому засіданні 10.11.2026 підтримано позовні вимоги.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 10.11.2026 не забезпечив.

Відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті судової влади України.

У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про неможливість виконання (дипломатичними каналами) судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №921/569/26.

Однак, для повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.4 ст. 122 ГПК України, що здійснювалося Господарським судом Тернопільської області в межах судового процесу у даній справі.

Відповідно до ч.4 ст.122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

З огляду на те, що: судом вживались усі заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи; його явка не визнавалась обов`язковою, а участь в судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони; поняття "розумного строку" викладеного в установленій судовій практиці, зокрема ЄСПЛ, а також те, що на зацікавлену особу покладено обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитися із подіями процесу, суд керуючись ст. ст. 202, 232-234 ГПК України постановив здійснювати розгляд справи по суті за відсутності представника відповідача, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання.

10.11.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

За даними Витягів №398293300 від 08.10.2024, №348226415 від 27.09.2023 з Державного реєстру речових прав Дочірньому підприємству «Нептун +» на праві власності належать будівля ковбасного цеху літ. «У» загальною площею 2004,8 кв. м. та виробнича будівля, холодильна камера з котельнею і зарядною станцією «О» загальною площею 1621,9 кв. м., що знаходяться за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, місто Тернопіль, вулиця Поліська, будинок 2.

01.06.2018 між Дочірнім підприємством «Нептун +» (надалі - орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровіта ЛТД» (надалі - орендарем) укладено договір оренди №01012018/1 (надалі - договір оренди), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) для здійснення господарської діяльності приміщення, прохідної під літерою «М» площею 15,4 кв. м., будівлі ковбасного цеху під літерою «У» площею 1666,9 кв. м., нежитлове приміщення під літерою «Ш» площею 417,9 кв. м. (далі по тексту об`єкт оренди), розташованих за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, буд. 2.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди одночасно з правом оренди нежилого приміщення орендареві надається право користування земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівель, в розмірі, необхідному для досягнення мети оренди.

Згідно з п. 1.3 договору оренди орендодавцю належить право використання об`єкту оренди, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 28 грудня 2001 року.

Цей Договір вступає в дію з моменту підписання з терміном дії на один рік, та з автоматичною пролонгацією, якщо сторони претензій одна до одної не мають. Умови договору зберігають силу протягом всього строку дії договору, а в частині зобов`язання орендаря щодо плати по договору - до виконання зобов`язань (п. 7.1 договору оренди).

Відповідно до п. 7.2 договору зміни або розірвання договору здійснюються за письмовим погодженням сторін.

27.09.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №2709/1/24 до договору оренди № 01012018/1 від 01.06.2018, якою сторони обумовили внести зміни до п. 1.1, а саме: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) для здійснення господарської діяльності приміщення, будівлі ковбасного цеху під літерою «У» площею 2004,8 кв. м., нежитлове приміщення під літерою «Ш» площею 417,9 кв. м. (далі по тексту - об`єкт оренди), розташованих за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, буд. 2.

Отже, починаючи з 01.06.2018 позивач займався господарською діяльністю, використовуючи орендовані об`єкти.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який досі триває.

01.05.2026 збройними силами Російської Федерації здійснено пуск БПЛА по території України. Цього ж дня, у період з 13 год. 07 хв. до 15 год. 10 хв. зафіксовано приліт та влучання в м. Тернополі близько 20 БПЛА по: 1) виробничих приміщеннях ВП Комбінат «Будіндустрія» ТОВ «Тернопільбуд» (код ЄДРПОУ - 01268934), адреса: м. Тернопіль, вул. Поліська, 6; 2) будівлях ТОВ «Взуття» (код ЄДРПОУ - 01554634), які орендує ТОВ «Торгова група «АРС Кераміка» (код ЄДРПОУ - 32549732), зокрема будівлі магазину складу будівельних матеріалів та адміністративного корпусу, які розташовані в м. Тернопіль, вул. Бродівська, 44, а також громадському будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, який розташований в м. Тернопіль, вул. Бродівська, 33; 3) будівлі дочірнього підприємства «Нептун+» (код ЄДРПОУ - 31594234), яку орендує ТОВ «Агровіта ПТД» (код ЄДРПОУ 30356828), - «Ковбасний цех під літерою «У»», адреса: м. Тернопіль, вул. Поліська, 2.4) будівлі дочірнього підприємства «Нептун+» (код ЄДРПОУ - 31594234), яку орендують ТОВ «Глобал Фудс Дистрибюшн» (код ЄДРПОУ - 43883446), ТОВ «Інтелполіс» (код ЄДРПОУ - 42807338), ТОВ «Рубіс» (код ЄДРПОУ 22604365), - «Виробнича будівля, Холодильна камера з котельнею і зарядною станцією під літерою «О»», адреса: м. Тернопіль, вул. Поліська, 2. Внаслідок вказаних прильотів знищено та пошкоджено майно вказаних і підприємств, розташованих поруч, транспортні засоби, які знаходилися там, а також завдано тілесних ушкоджень людям.

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, за даним фактом Слідчим відділом УСБУ в Тернопільській області 01.05.2026 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, за ознаками ч.1 ст. 438 КК України та відкрито кримінальне провадження №22026210000000031.

02.05.2026 уповноваженою особою ДСНС провідним інспектором відділу №1 ТРУ УЗ та ПДГУДСНС України у Тернопільській області Бусаком О.В., за участі слідчого Національної поліції заступника начальника слідчого відділу Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Вербовського М.Б., представника правоохоронного органу начальника слідчого відділу УСБ України в Тернопільській області Шуляка В., а також представника користувача Процика А.Р. складено акти про пожежу, яка виникла 01.05.2026 о 13:14 год., на об`єктах за адресою м. Тернопіль, вул. Поліська, 2; місце виникнення пожежі основне виробниче приміщення та склад сировини та готової продовольчої продукції.

Актами про пожежу зафіксовано, факти знищення та пошкодження майна ТОВ «Агровіта ЛДТ».

В актах про пожежу від 02.05.2026 зазначено, що причиною пожежі був вибух внаслідок потрапляння боєприпасів, їх залишків, під час бойових дій.

05.05.2026 Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області складено висновки про причини виникнення пожежі.

Відповідно до їх змісту причинами виникнення 01.05.2026 пожежі на складській споруді виробничого призначення та складі сировини та готової продовольчої продукції ДП «Нептун+» по вул. Поліська, 2 в м. Тернопіль був вибух внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків під час бойових дій.

Позивач зазначає про знищення його майна внаслідок пожежі, спричиненої вибухами внаслідок прильотів та влучань БПЛА з боку збройних сил Російської Федерації 01.05.2026.

02.05.2026 позивачем проведено інвентаризацію необоротних активів, які станом на 02.05.2025, знаходились на вказаних об`єктах за адресою вул. Поліська, 2 в м. Тернопіль.

За результатами проведеної ТОВ «Агровіта ЛДТ» інвентаризації, 02.05.2026 складено інвентаризаційний опис необоротних активів, в якому наведено найменування, стислу характеристику та призначення об`єктів, які знаходились на вказаних об`єктах за адресою вул. Поліська, 2 в м. Тернопіль.

03.05.2026 позивачем складено акт №1 фіксації пошкоджень майна, із виявленими пошкодженнями майна та їх характером. В якості додатків до акту №1 від 03.05.2026 вказані: інвентарний опис та фото/відеоматеріали пошкодження майна.

01.05.2026 між Дочірнім підприємством «Нептун +» (надалі - замовником) та ФОП Диким Миколою Євгеновичем (надалі - виконавцем) укладено договір №36 на проведення незалежної оцінки майна (надалі договір на проведення оцінки майна), відповідно до умов п. 1.1 якого предметом договору є надання виконавцем за дорученням замовника послуг щодо незалежної оцінки вартості майна (ДК 021:2015-79310000-0 Послуги з проведення ринкових досліджень), а саме: збитки, завдані майну (нежитлові будівлі) внаслідок збройної агресії Російської Федерації, яке належить ДП «Нептун +» на праві приватної власності станом на 01.05.2026.

Відповідно до п. 1.3 договору на проведення оцінки майна метою оцінки є визначення розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, для цілей подання позовів (в тому числі колективних) постраждалими до міжнародних судових інстанцій, а також подання позову Державою України до міжнародних судових інстанцій.

Вартість послуги, вказаної у п. 1.1 договору на проведення оцінки майна визначається у розмірі 25000 грн. Ціна договору складає 25000 грн (п. 2.1, п. 2.2 договору на проведення оцінки майна).

Згідно з п. 2.3 договору на проведення оцінки майна замовник сплачує суму у розмірі 100% договірної суми визначеної в п. 2.1 договору, згідно акту прийому передачі наданих послуг, протягом 5 банківських днів від дати підписання акту прийому - передачі послуг.

Після завершення надання послуг виконавець передає замовнику один примірник звіту про оцінку майна та два примірники висновку про вартість майна, оформлені у встановленому законодавством порядку (п. 4.1 договору на проведення оцінки майна).

По акту №36 від 27.08.2026 виконавець передав, а замовник прийняв надані послуги по проведенню незалежної оцінки вартості майна (ДК 021:2015-79310000-0 Послуги з проведення ринкових досліджень), а саме збитки завдані майну (нежитлові будівлі) внаслідок збройної агресії Російської Федерації, яке належить ДП «Нептун +» на праві приватної власності станом на 01.05.2026, вартістю 25000 грн.

Згідно з платіжною інструкцією №1536 від 27.08.2026 ДП «Нептун +» перераховано на рахунок ФОП Дикого М.Є. грошові кошти в сумі 25000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог та розміру заявлених до стягнення з відповідача збитків позивачем додано до позову виконаний 08.05.2026 ФОП Диким М.Є. Звіт про оцінку збитків, завданих майну (обладнання 35 одиниць) внаслідок збройної агресії Російської Федерації 01 травня 2026 року, яке належить ТОВ «Агровіта ЛДТ» та знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вулиця Поліська, будинок 2 (надалі - Звіт), згідно з яким ринкова вартість розміру збитків внаслідок збройної агресії Російської Федерації завданих майну, яке належить ТОВ «Агровіта ЛТД» становить 1134883,71 доларів США, що на дату складання звіту становило 49892890 гривень.

На пропозицію суду, викладену в ухвалі від 14.09.2026 щодо надання суду висновку експерта про вартість збитків з матеріалів кримінальної справи, представник позивача у судовому засіданні усно повідомив, що такий висновок щодо збитків, завданих ТОВ "Агровіта Лтд" відсутній.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до ст. 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровіта ЛТД" визначило відповідачем державу - Російську Федерацію в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Відповідно до ч.1 ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Враховуючи викладене та те, що майно позивача було знищено на території міста Тернополя, відповідно до ч.8 ст. 29 ГПК України, поданий на розгляд спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Тернопільської області.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція Організації Об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні через припинення його роботи на території України.

За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.

Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 (провадження №61-19853св21) та №311/498/20 (провадження № 61-988св22).

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498св22), з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Подібна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №910/5699/23.

Отже, виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.

Судом також береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи про стягнення з Російської Федерації збитків без згоди компетентних органів вказаної держави.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд доходить до висновку про те, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

На підставі наведених положень чинного законодавства, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, внаслідок чого останній набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Згідно із частинами 1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Як вже зазначалось, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Наказом Міжнародного суду справедливості Організації Об`єднаних Націй №182 від 16.03.2022 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії у відношенні до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.

Протиправність дій відповідача підтверджується Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження № 22026210000000031 від 01.05.2026), про який вказано вище.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, завданих майну (обладнання 35 одиниць) внаслідок збройної агресії Російської Федерації 01 травня 2026 року, яке належить ТОВ «Агровіта ЛДТ» та знаходиться за адресою: Тернопільська область, м. Тернопіль, вулиця Поліська, будинок 2 ринкова вартість розміру збитків внаслідок збройної агресії Російської Федерації завданих майну, яке належить ТОВ «Агровіта ЛТД» становить 1134883,71 доларів США, що на дату складання звіту становило 49892890 гривень.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 1134883,71 доларів США, що становить в еквіваленті 49892890 гривень, завданої внаслідок пожежі, спричиненої вибухами внаслідок прильотів та влучань БПЛА з боку збройних сил Російської Федерації 01.05.2026 є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Як вже зазначалось, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовної вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.2 ст. 74 ГПК України). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" зазначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вже зазначалось, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агровіта Лтд" позовну заяву у даній справі подано в електронній формі через підсистему "Електронний суд".

Тому, судовий збір за розгляд даної справи становить 598714,68 грн, який підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

1. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вулиця Житня, 14, місто Москва, Російська Федерація, 119991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта Лтд" (вул. Пастушенка Василя, 5, м. Збараж, Тернопільський район, Тернопільська область, 47302, ідентифікаційний код 30356828) 1134883,71 доларів США заподіяної матеріальної шкоди, що становить в еквіваленті 49892890 (сорок дев`ять мільйонів вісімсот дев`яносто дві тисячі вісімсот дев`яносто) гривень збитків.

Видати наказ.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вулиця Житня, 14, місто Москва, Російська Федерація, 119991) 598714 (п`ятсот дев`яносто вісім тисяч сімсот чотирнадцять) грн 68 (шістдесят вісім) коп. судового збору на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106). Cтягувач: Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено 17 листопада 2026 року.

Суддя І.П. Шумський

Часті запитання

Який тип судового документу № 141538811 ?

Документ № 141538811 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141538811 ?

Дата ухвалення - 10.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141538811 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141538811 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141538811, Господарський суд Тернопільської області

Судове рішення № 141538811, Господарський суд Тернопільської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 141538811 відноситься до справи № 921/569/26

Це рішення відноситься до справи № 921/569/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141538810
Наступний документ : 141538812