Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" листопада 2026 р. м. Київ
Справа № 911/1677/26
Господарський суд Київської області у складі:
cудді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтраст» про стягнення 47 604,08грн, без виклику представників сторін,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» (далі позивач, ТОВ «Ковальська Бетон») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтраст» (далі відповідач, ТОВ «Агроконтраст») про стягнення 260 829,68грн, а саме: 213 225,60грн основного боргу; 9 226,04грн 10% річних за період з 12.12.2025 по 27.05.2026; 10 466,64грн втрат від інфляції за період з 12.12.2025 по 27.05.2026; 27 911,40грн пені за період з 12.12.2025 по 27.05.2026.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором від 06.05.2025 №БТРО_2025/05/028 поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів в частині оплати переданого товару у встановлений договором строк (а.с.1-5).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2026: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.64-65).
Відповідна ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін 16.06.2026 о 16:56, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с.66-67).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, відповідна ухвала вважається врученою учасникам 16.06.2026.
22.06.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зменшує розмір позовних вимог на суму основного боргу - 213 225,60грн, посилаючись на сплату відповідачем основного боргу в повному обсязі (а.с.68).
30.06.2026 у строк, визначений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову в частині стягнення пені відмовити (а.с.73-75).
Частково заперечуючи щодо задоволення заявлених вимог, ТОВ «Агроконтраст» вказує, що:
- остаточний строк оплати за договором настав лише 06.05.2026;
- основний борг погашено, отже, порушення припинено;
- стягнення з відповідача пені у заявленому розмірі є неспівмірним.
До змісту поданого відзиву відповідач включив клопотання про зменшення розміру пені, процентів та втрат від інфляції. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що продовжує відновлювати приміщення і техніку, що постраждали під час перебування в окупації, неспівмірність розміру пені, відсутність у позивача збитків, повне погашення боргу.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду через систему «Електронний суд» з дотриманням встановленого судом строку 01.07.2026, позивач підтримує заявлені вимоги та вказує (а.с.79-80), що:
- договір між сторонами укладений у 2025 році, а тому посилання на події що відбулися у 2022 році є маніпулятивними;
- зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду, а розмір нарахованої пені не є надмірним, оскільки її розмір узгоджений сторонами умовами договору;
- у суду відсутні підстави для зменшення втрат від інфляції та процентів, оскільки такі нарахування не є штрафними санкціями.
У встановлений судом строк від відповідача заперечення не надходили; клопотань про продовження строку, який встановлений судом, для подання такої заяви по суті, відповідач не подавав.
Відповідно до ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.
Ухвалою Господарського суду Київської області від __.09.2026 судом закрито провадження у справі в частині стягнення 213 225,60грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини.
06.05.2026 між ТОВ «Ковальська Бетон» (далі постачальник) та ТОВ «Агроконтраст» (далі покупець) укладено договір №БТРО_2025/05/028 поставки бетонних сумішей готових та будівельних розчинів (далі договір; а.с.10-15).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю на умовах договору, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити бетонні суміші, готові та будівельні розчини, в асортименті та за цінами, визначеними сторонами в видаткових накладних.
Товар поставляється покупцю партіями на підставі погоджених постачальником заявок покупця, які направляються постачальнику по телефону та/або на електронну пошту, які зазначені в розділі 10 цього договору, до 12.00 години дня, що передує дню поставки; в заявці покупець обов`язково зазначає час, з якого він готовий прийняти товар (п.2.1 договору).
В датою поставки і датою переходу права власності на товар за умовами договору є дата, зазначена в видатковій накладній (п.2.3 договору).
Згідно п.4.1 договору ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і зазначається в видаткових накладних.
Пунктами 4.3, 4.4 договору визначено, що: покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з дати поставки товару; незалежно від строку оплати покупець повинен повністю сплатити поставлений товар до закінчення строку дії договору; датою платежу є дата зарахування коштів на рахунки постачальника; сторони домовились, що зарахування грошових коштів, отриманих за товар здійснюється постачальником в порядку, передбаченому ст.534 ЦК України; орієнтовно загальна сума договору складає 10 000 000 (десять мільйонів) гривень з врахуванням ПДВ; загальна сума договору погоджена сторонами на дату укладення договору і може змінюватися шляхом підписання додаткових угод до договору.
Як визначено сторонами п.5.2 договору: в разі невчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми; нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання має бути виконане; відповідно до ст.259 ЦК України, із змінами і доповненнями, сторони погодили, що для вимог про стягнення пені за цим договором встановлюється строк позовної давності 3 роки.
Договір, в силу п.10.1, набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 06.05.2026.
Додатком №1 до договору сторонами визначені правила догляду за бетоном та бетонними виробами (а.с.16-19).
На виконання взятих на себе зобов`язань позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 249 832,26грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами в електронній формі, а саме від:
- 02.12.2025 №24094/46780 на суму 27 378,91грн (а.с.20-21);
- 04.12.2025 №24094/47146 на суму 34 223,64грн (а.с.22-23);
- 08.12.2025 №24094/47884 на суму 37 646грн (а.с.24-25);
- 10.12.2025 №24094/48128 на суму 30 801,28грн (а.с.26-27);
- 14.12.2025 №1/27316 на суму 41 067,91грн (а.с.28-29);
- 17.12.2025 №24094/49361 на суму 37 646грн (а.с.30-31);
- 21.12.2025 №5/43808 на суму 41 068,52грн (а.с.32-33).
Відповідач зобов`язання з оплати переданого товару виконав лише частково, сплативши 249 832,58грн, що підтверджується платіжними інструкціями/платіжними інструкціями кредитового перекату коштів від: 02.12.2025 №801580 на суму 27 378,91грн; 03.12.2025 №2241 на суму 34 223,64грн; 08.12.2025 №2252 на суму 37 646,01грн; 17.12.2025 №2260 на суму 37 646,01грн; 10.12.2025 №689076 на суму 30 801,27грн; 15.12.2025 №623266 на суму 41 068,37грн; 19.12.2025 №588 на суму 41 068,37грн (а.с.34-39). При цьому, за твердженнями позивача, частина грошових коштів зарахована в якості погашення заборгованості за поставку товару за попередні періоди у відповідності до п.4.3 договору.
Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.12.2025 по 31.12.2025, який підписано сторонами в електронній формі, борг за товар, поставлений на умовах договору, який включає сальдо на початок періоду 01.12.2025 у розмірі 213225,92грн, станом на 31.12.2025 складає 213 225,60грн (а.с.40-41).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджував про наявність боргу за поставлений товар за договором у розмірі 213 225,60грн, однак, до прийняття рішення у справі такий борг погашено, що стало підставою для закриття провадження у справі у відповідній частині.
Предметом спору у даній справі, з урахуванням закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 213 225,60грн, є застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов`язання з оплати товару у встановлений договором строк.
Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час укладення договору та виникнення спірних правовідносин).
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи зміст зобов`язань сторін за договором, такий договір містить загальні положення щодо організації майбутніх поставок товару, однак, сам по собі, без видаткових накладних, що фактично деталізують умови поставки партії товару, які узгоджені сторонами, не є договором поставки, оскільки містить лише посилання на поставку певного виду товару, однак, не містить кількості такого товару, що має поставити позивач відповідачу, ціну такого товару тощо.
Так, згідно ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч.1 ст.266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Частиною 2 цієї статі установлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Схоже із ст.265 ГК України визначення надано і ст.712 ЦК України, відповідно до якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 ЦК України визначено, що: продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Положеннями ч.1 ст.664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару; договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Укладений договір не містить загальної кількості товарів, що мають постачатись за договором, та його ціни за одиницю товару. Поряд з цим, у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами не виникло відносин з поставки певних партій товару, що здійснювалась на загальних умовах, визначених укладеним договором, оскільки наявність таких відносин підтверджується діями сторін узгодженням умов поставки певної партії товару, передачею такого товару відповідачу позивачем та прийняття його відповідачем без зауважень (у т.ч. щодо кількості, асортименту, ціни тощо), що підтверджено видатковими накладними, підписаними сторонами, здійсненням повної оплати товару.
За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.692 ЦК України, яким установлена черговість виконання взаємних зобов`язань, виконання зобов`язання з передачі товару передує виконанню зобов`язання з оплати. Так, як визначено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Вказаний порядок виконання взаємних зобов`язань визначений п.4.3 договору.
При цьому, в силу ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Враховуючи наявну заборгованість відповідача перед позивачем за переданий йому товар, яка існувала станом на 01.12.2025, виконання відповідачем зобов`язань з оплати переданого товару на суму 249 832,58грн у період з 01.12.2025 по 21.12.2025, право позивача, визначене п.3 ч.1 ст.534 ЦК України та п.4.3 договору, суд дійшов висновку про те, що відповідач на момент звернення позивача з даним позовом до суду повністю розрахувався за товар, переданий йому за договором до 01.12.2025, а також за товар, що переданий за видатковою накладною від 02.12.2025 №24094/46780 на суму 27 378,91грн та частково за товар, переданий за видатковою накладною від 04.12.2025 №24094/47146 на суму 9 227,75грн.
З урахуванням умов договору, враховуючи виконання позивачем зобов`язання з постачання товару, що підтверджується видатковими накладними, ТОВ «Агроконтраст» мало здійснити розрахунок за поставлений товар у строк, встановлений п.4.3 договору, протягом семи календарних днів з дати поставки товару, а саме за видатковими накладними від:
- 04.12.2025 №24094/47146 до 11.12.2025;
- 08.12.2025 №24094/47884 до 15.12.2025;
- 10.12.2025 №24094/48128 до 17.12.2025;
- 14.12.2025 №1/27316 до 21.12.2025;
- 17.12.2025 №24094/49361 до 24.12.2025;
- 21.12.2025 №5/43808 до 28.12.2025.
В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару у встановлений договором строк, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання. При цьому, на даний час таке зобов`язання відповідача припинено виконанням.
Посилання відповідача на те, що товар мав бути оплачений до 06.05.2028 безпідставне, оскільки п.4.3 договору, який визначає, що товар має бути оплачений до закінчення строку дії договору, лише встановлює обов`язок відповідача, незалежно від строку оплати, визначеного у відповідності з положеннями п.4.3 договору, до закінчення строку дії договору, розрахуватись за товар, навіть, якщо за певну партію товару строк оплати, визначений у такому порядку, закінчується поза межами строку дії договору.
Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторони за взаємною згодою п.5.2 договору змінили розмір процентів, встановлений ч.2 ст.625 ЦК України, визначивши його на рівні 10% річних. Доказів визнання відповідного договору недійсним або його оспорення в частині встановлення розміру процентів не надано.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання з оплати отриманого товару, вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції та процентів, нарахованих за борг, який існував в період такого нарахування, є обґрунтованими.
За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, офіційні індекси інфляції, розмір втрат від інфляції за заявлений період - 12.12.2025 по 27.05.2026 (фактично нараховано з грудня 2025 року по квітень 2024 року) складає 10 498,04грн, а розмір 10% річних за період з 12.12.2025 по 27.05.2026 9 226,04грн.
Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов`язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої. Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах з округленням до десятої.
Оскільки відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення процентів, нарахованих у розмірі 10% річних, у сумі 9 226,04грн та втрат від інфляції у розмірі 10 466,64грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, підстав для зменшення розміру нарахованих втрат від інфляції та процентів не має з наступних підстав.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначено, що: інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю; відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п.43).
Водночас формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (п.8.38).
Однак, підстав для зменшення розміру процентів, про що в своєму відзиві просив відповідач, розмір яких встановлено за згодою сторін у договорі, що у відповідній частині недійсним не визнано, не має, оскільки це суперечить принципу свободи договору, а також змінює баланс інтересів сторін.
Втрати від інфляції нараховані позивачем на суму боргу та право вимагати їх сплати від боржника передбачено ч.2 ст.625 ЦК України та такі нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права кредитора отримати грошові кошти з урахуванням втрат, спричинених знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів у державі за весь час прострочення. Отже, підстав для зменшення нарахованих позивачем до стягнення втрат від інфляції не має.
Крім того, позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача 27 911,40грн пені, яка нарахована ним за загальний період з 12.12.2025 по 27.05.2026.
Заявлені у відповідній частині вимоги є обґрунтованими з наступних підстав.
В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України (в редакції чинній на момент укладення договору та встановлення відповідної відповідальності) підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Розмір пені, встановлений договором, не перевищує максимального розміру пені відповідно до вищевказаних положень законодавства, що діяли у період укладення договору та встановлення такої відповідальності за порушення зобов`язань за таким договором; пеня позивачем нарахована з урахуванням обмеження періоду її нарахування, встановленого ч.6 ст.232 ГК України, що діяла у момент укладення договору, тобто досягненню згоди сторін щодо саме такої відповідальності, незважаючи на те, що сторони у п.5.2 договору вирішили не обмежуватися шестимісячним строком, та визначили право нараховувати пеню понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України.
Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати переданого товару, позивач набув права вимагати сплати пені, передбаченої п.5.2 договору.
Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем, суд дійшов висновку про те, що пеня позивачем розрахована вірно: з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення, встановлених облікових ставок НБУ.
Однак, суд вважає, що розмір пені, який обґрунтовано нарахований позивачем (27911,40грн), підлягає зменшенню, враховуючи клопотання відповідача, з наступних підстав.
Частиною 3 ст.551 ЦК України установлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд оцінює: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер; категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №904/21/24, 18.12.2024 у справі №902/517/24, 21.05.2024 у справі №910/10934/23).
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
До моменту порушення зобов`язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки; після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Позивач, отримавши відзив на позов, у якому відповідач просив зменшити пеню, не вказує у відповіді на відзив на те, що порушенням відповідного зобов`язання відповідачем йому заподіяно збитків, розмір яких перевищує або дорівнює розміру нарахованої пені.
Частиною 1 ст.550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Разом з тим, неустойка заявлена у розмірі значно більшому ніж розмір збитків, як установлено ч.3 ст.551 ЦК України, може бути зменшена за рішенням суду. Значне перевищення розміру неустойки над розміром збитків не є єдиною підставою, у відповідності із положеннями зазначеної норми, для зменшення пені. Так, такими підставами можуть бути і інші обставини, що мають істотне значення.
У даній справі істотне значення для вирішення відповідного питання має та обставина, що розмір процентів, нарахованих відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, сторонами встановлено у більшому розмірі аніж визначено такою нормою, що не суперечить чинному законодавству. Разом з тим, нарахування процентів у період прострочення у розмірі, що більш ніж у 3 рази перевищує загальний розмір процентів, що міг бути нарахований у разі, якщо б сторони не визначили таку спеціальну умову, на думку суду, може бути тією обставиною, що має істотне значення для вирішення питання про зменшення пені, оскільки вимоги про стягнення процентів у такому розмірі, а також втрат від інфляції, задоволені у даній справі, що спроможно нівелювати негативні наслідки для позивача від порушення відповідачем зобов`язання, враховуючи, що позивач не посилається на заподіяння йому збитків у певному зобов`язання з оплати товару. Окрім того, суд враховує, що порушення зобов`язання тривало менше року та на момент розгляду справи позивач повністю погасив борг.
Крім того, прострочення виконання зобов`язання відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т. ч. сторін у справі, а саме може спричиняти непередбачувані об`єктивні обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язання у строк.
Також, суд зважає і на те, що застосування до відповідача заявленої суми пені у повному розмірі може мати негативні наслідки для відповідача.
Враховуючи зазначені обставини, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені до 5000грн.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5000грн пені, в частині стягнення 22 911,40грн пені суд у задоволенні позову відмовляє.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 129,96грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 28.05.2026 №2408 (а.с.6).
Позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача частина сплаченого судового збору, а саме 2662,40грн, оскільки заявлені вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими повністю, однак, розмір пені суд вирішив зменшити, а також враховуючи наступне.
Так, провадження у справі в частині стягнення 213 225,60грн основного боргу закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору.
В силу ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 ГПК України: судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».
Як визначено ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, в силу ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026 (в силу ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік») становить 3328грн.
В силу п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, позивачу підлягає поверненню частина судового збору, враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 213225,60грн основного боргу. Однак, до прийняття даного рішення клопотань про повернення судового збору позивач не подавав, тому відповідне питання судом не розглядається.
При цьому, у разі заявлення вимог лише про стягнення процентів, втрат від інфляції та пені, позивач мав би сплатити судовий збір у розмірі 2 662,40грн /(9226,04+10466,64+27910,40):100*1,5<1*3328, тому 1*3328*0,8).
За таких обставин, враховуючи задоволення заявлених вимог в частині стягнення процентів та втрат від інфляції, обгрунтованість заявлених вимог в частині стягнення пені у повному обсязі, однак, зменшення розміру пені судом, витрати на оплату позову судовим збором в частині сплати 2662,40грн, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтраст» (ідентифікаційний код 03753740; 07811, Київська обл., Бучанський р-н, с. Нове Залісся, вул. Кримська, буд. 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська Бетон» (ідентифікаційний код 44774074; 04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8) 9 226,04грн 10% річних, 10 466,64грн втрат від інфляції, 5000грн пені, а також 2662,40грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 22911,40грн пені.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова
Судове рішення № 141537812, Господарський суд Київської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 911/1677/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: