Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 357/8296/26
Провадження № 2/357/6362/26
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
16 листопада 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Орєхова О.І.,
за участі секретаря Кича М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 11.12.2025 між сторонами в електронній формі, з використанням інформаційно-комунікаційної системи, було укладено кредитний договір № 27438-12/2025.
Відповідно до умов договору, товариство надає клієнту споживчий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, комісію за видачу кредиту (в разі застосування) та сплатити проценти за користування кредитом.
Позивач умови договору виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 15 000 грн, але відповідач зі свого боку не виконала умов договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 40 200 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 15 000 грн; сума заборгованості за відсотками 16 200 грн; сума заборгованості за комісією 1 500 грн; сума заборгованості за штрафними санкціями 7 500 грн.
За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 40 200 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн та на правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень (а.с. 1-13).
Відповідач не реалізувала своє право на подання відзиву на позовну заяву.
Заяви (клопотання) учасників справи. Процесуальні дії у справі.
18.05.2026 позовна заява через підсистему «Електронний суд» надійшла до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 була розподілена та передана для розгляду головуючому судді (судді-доповідачу) Орєхову О.І. (а.с. 16-17).
Оскільки відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, на виконання вимог частини 6 ст. 187 ЦПК України, 20.05.2026 було направлено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи (а.с. 24).
01.07.2026 до суду надійшла відповідь, відповідно до якої ОСОБА_1 з 13.09.2021 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 112), а тому розгляд справи відповідно до частини 1 ст. 27 ЦПК України належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
Відповідно до частини 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України).
У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України).
Оскільки ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому надана справа є малозначною та може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою судді від 07 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 08.09.2026. Сторонам роз`яснено порядок подачі відзиву, відповіді на відзив, зустрічного позову, доказів і клопотань (а.с. 113-114).
Копію зазначеної ухвали надіслано позивачу та його представнику в електронній формі до їхніх електронних кабінетів (а.с. 117, 118), а відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення за адресою зареєстрованого місця проживання (а.с. 115). Відповідач особисто отримала копію ухвалу 18.07.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 124).
08.09.2026 судове засідання було відкладено на 21.10.2026 у зв`язку з неявкою відповідача, яка відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України була своєчасно та належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду.
У судове засідання, призначене на 21.10.2026, учасники справи не з`явились.
Позивач ТОВ «Стар Файненс Груп» не забезпечив явку свого представника до суду, хоча відповідно до вимог ст. ст. 14, 128 ЦПК України був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документу у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 08.09.2026, яка доставлена до електронного кабінету 14.09.2026 (а.с. 127).
Разом з тим, у позовній заяві позивач просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника та не заперечував проти ухвалення заочного рішення. Крім того, 09.07.2026 представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала аналогічну заяву.
Таким чином, позивач скористався правом, передбаченим частиною 3 ст. 211 ЦПК України, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи була своєчасно та належним чином повідомлена відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України шляхом направлення за адресою зареєстрованого місця проживання судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Відповідно до відомостей про рух поштового відправлення № R067281073297, отриманих за допомогою сервісу АТ «Укрпошта», судова повістка була вручена 26.09.2026 (а.с. 130), що також підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне матеріалах справи (а.с. 129).
Таким чином, відповідач була обізнана про перебування справи на розгляді суду, попри це, вона повторно не з`явилася до суду, причини своєї неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву, клопотань і доказів не надала.
За таких обставин суд доходить висновку про належне вжиття всіх заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд наданої справи.
Відповідно до частини 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, наявність клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність, а також відсутність клопотань відповідача про відкладення судового розгляду, суд доходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Верховний Суд при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні». Такої позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц.
Суд, враховуючи, що одночасно існують умови щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, її неявки у судове засідання без поважних причин, неподання відзиву та згоду позивача на заочний розгляд справи, дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
На підставі ст. ст. 280-282 ЦПК України суд постановив провести заочний розгляд даної справи.
Оскільки усі учасники справи у судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до частини 2 ст. 247 ЦПК України.
Враховуючи, що завершення розгляду справи відбулося за відсутності учасників справи, датою ухвалення судового рішення у справі є дата складення повного судового рішення, що відповідає вимогам частин 4, 5 ст. 268 ЦПК України та не є порушенням прав сторін щодо участі у розгляді справи, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 та постанові від 30 вересня 2022 року у справі № 761/38266/14.
Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що 11.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено Договір про надання кредиту № 27438-12/2025 (надалі Договір) (а.с. 51-64).
Перед укладенням цього Договору Товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію Клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу, одним із наступних способів: отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних; отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, надісланого установою на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власним ідентифікаційним документом, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням КЕП уповноваженим працівником установи та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото (п. 2.1. Договору).
Зі змісту Договору вбачається, що він містить вказівку про підписання його ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису Y722. У тексті Договору зазначено персональні дані відповідача, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспорті дані та адресу її проживання, яка, як встановлено судом, є зареєстрованим місцем проживання відповідача.
Видача кредитів Клієнту-фізичній особі Товариством здійснюється онлайн, використовуючи мережу «Інтернет», тобто через веб-сайт товариства: https://suncredit.com.ua (надалі - сайт товариства) (п. 2.2. Договору).
Для отримання кредиту клієнт відвідує сайт товариства та ознайомлюється з відповідною інформацією, а саме Правилами надання коштів у кредит; кредитними продуктами товариства, документами щодо взаємодії з споживачами, Примірним договором про надання кредиту, інформацією про істотні характеристики послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту та іншою інформацією про фінансову послугу, яка розміщується товариством на сайті товариства, відповідно до вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного Банку України (Інформація на сайті Товариства) (п. 2.3. Договору).
За результатом ознайомлення з наведеною інформацією на сайті товариства клієнт на калькуляторі обирає необхідну суму кредиту та строк платежу за кредитом, який є розрахунковим періодом для побудування графіку платежів, після чого переходить до створення Особистого Кабінету та Товариства та підтверджує відповідну дію (п. 2.4. Договору).
Для створення Особистого кабінету клієнт на сайті товариства вводить свій особистий або фінансовий номер телефону та підтверджує його шляхом введення коду з смс-повідомлення, або приймає вхідний дзвінок від Товариства з одноразовим кодом та підтверджує відповідну дію (п. 2.5. Договору).
Після входу (авторизації) до особистого кабінету, клієнт, для отримання кредиту, заповнює Заявку-Анкету. У Заявці клієнт зобов`язаний вказати повні, точні і достовірні особисті дані відповідно до ідентифікаційних документів Клієнта, які необхідні для прийняття Товариством рішення про надання кредиту клієнт. Заповнюючи заявку, клієнт дає свою згоду на передачу Товариству своїх персональних даних та їх обробку з метою оцінки фінансового стану і його здатності виконати зобов`язання за договором. (п.п. 2.6., 2.7., 2.8. Договору).
У матеріалах справи наявна заявка-анкета клієнта на отримання фінансового кредиту, яка який підписана 11.12.2025 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором W643 (а.с. 82-85).
Тобто, ОСОБА_1 було вчинено ряд дій для отримання кредиту, а саме: остання відвідала вебсайт товариства та ознайомилася з розміщеною на ньому відповідною інформацією щодо умов кредитування, після чого за допомогою кредитного калькулятора обрала необхідну суму кредиту та строк платежу за кредитом, який є розрахунковим періодом для побудови графіка платежів. Надалі остання перейшла до створення особистого кабінету, після авторизації в якому заповнила заявку-анкету із зазначенням своїх особистих даних, зокрема: прізвища, імені, по батькові, реєстраційного номера облікової картки платника податків, номера мобільного телефону, паспортних даних, номера платіжної картки та адреси зареєстрованого місця проживання.
Таким чином, відповідачем здійснено дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір та волевиявлення щодо отримання кредиту й укладення Договору. Без вчинення відповідачем відповідних дій укладення Договору було б неможливим.
У такій заявці наявні відомості про історію кредитування в фінансовій установі за період з 21.01.2024 по 08.12.2025, зі статусом погашення, що свідчить про те, що ОСОБА_1 мала попередній досвід користування кредитними коштами у ТОВ «Стар Файненс Груп», а також була обізнана з порядком кредитування та необхідністю виконання зобов`язань щодо повернення отриманих кредитних коштів відповідно до умов укладених договорів.
Товариство надає Клієнту споживчий кредит в розмірі 15 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, комісію за видачу кредиту (в разі застосування) (надалі - комісія, комісія за видачу кредиту) та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 11.12.2025. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування, відповідно до графіку платежів. Кінцева дата погашення кредиту 09.04.2026. За користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 1500 грн (що складає 10.00% від суми кредиту). Тип процентної ставки: фіксована. Тип комісії одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту, якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту).
Денна процентна ставка складає (17700.00/15000.00)/120*100%= 0,98% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору. Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом на дату укладення цього Договору складає 2572,74% Орієнтовна загальна вартість кредиту станом на дату укладення цього Договору складає 32700.00 грн Загальні витрати по кредиту складають 17700 грн (п.п. 1.1., 1.2., 1.4., 1.4.1 Договору).
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів та комісії визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (п. 1.5. Договору).
Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5457 - 08xx - xxxx - 0642 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами (п. 1.6 . Договору).
11.12.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису Y722 було укладено Додаток № 1 до Договору про надання кредиту № 27438-12/2025, яким погоджено графік платежів (а.с. 65-67).
Крім того, перед укладенням Договору відповідач 11.12.2025 також підписала паспорт споживчого кредиту за допомогою одноразового ідентифікатора W643, у якому були погоджені всі умови кредитування (а.с. 88-92).
На підтвердження виконання ТОВ «Стар Файненс Груп» своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів на підставі Договору у розмірі 15 000 грн, позивач надав лист ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» за вих. № 3426_260424144259 від 24-04-2026 про успішне перерахування коштів на платіжну картку 11.12.2025 20:35:06 на суму 15 000 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 946230986, призначення платежу: Зарахування 15000,00 грн на карту № НОМЕР_2 , код авторизації на боці банку №382748. ПІБ клієнта: ОСОБА_1 (а.с.93). Крім того, до позову додано квитанцію про зарахування № 946230986 від 11.12.2025 (а.с.86).
Зазначені реквізити платіжної картки відповідають реквізитам, вказаним у п. 1.6. Договору, тобто такі кошти були перераховані саме на рахунок, наданий відповідачем, на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів.
Відповідно до п. 4.4.2 Договору клієнт зобов`язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати всі нараховані платежі за видачу та користування кредитом в порядку встановленому договором.
Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у випадку прострочення клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України.
Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Стар Файненс Груп», за період з 11.12.2025 по 22.04.2026 у відповідача утворилася заборгованість за Договором про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025 у розмірі 40 200 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 15 000 грн; сума заборгованості за відсотками 16 200 грн; сума заборгованості за комісією 1 500 грн; сума заборгованості за штрафними санкціями 7 500 грн (а.с. 46-49).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки за результатами розгляду справи.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронний цифровий підпис», іншими актами цивільного законодавства.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст. 13 ЦПК України).
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 857/7/22).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15).
Отже, у спірних правовідносинах на позивача ТОВ «Стар Файненс Груп» покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами Договору про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025, надання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах, встановлених договором та наявність прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а відповідач повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що відповідає вимогам принципу змагальності сторін та положенням статей 12, 81 ЦПК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 цього Кодексу).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
При цьому за положеннями частин 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону.
За визначенням пунктів 5, 7 частини 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
Відповідно до норм частин 3, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Така відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: а) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; б) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; в) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 цього Закону).
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч.1 ст. 3 цього Закону).
Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20, від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21).
Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23, поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу; електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); за своїм змістом такий підпис є пін-кодом алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.
Верховний Суд виснував, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.
Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25 зазначив на важливості того, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Договір про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025 підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами кредитного договору в електронній формі за допомогою інформаційно-комунікаційних систем.
Договір, укладений між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 в електронній формі, має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаного сторонами, які погодили всі його істотні умови. Обставин, які б свідчили про нікчемність договору, судом не встановлено. Договір недійсним не визнавався, а отже, він є чинним та обов`язковим для виконання сторонами.
У Договорі зазначено персональні дані відповідача, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, номер мобільного телефону, адресу проживання, яка, як встановлено судом, є зареєстрованим місцем проживання відповідача. Доказів того, що персональні дані відповідача, були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного Договору.
Підписанням договору відповідачем свідчить про те, що всі умови договору були їй зрозумілі та вона вважала їх справедливими по відношенню до себе. Відповідач погодила умови договору, зокрема розмір наданого кредиту, розмір відсоткової ставки, порядок нарахування відсотків, а також строки та порядок повернення кредитних коштів.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позичальник зобов`язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
ТОВ «Стар Файненс Груп»» виконало свої зобов`язання за Договором про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 15 000 грн шляхом їх перерахування на банківську картку № НОМЕР_2 , реквізити якої були надані відповідачем під час укладення договору.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Так, на підтвердження виконання умов вищевказаного договору та перерахування відповідачу кредиту у розмірі 15 000 грн, позивач надав лист ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» за вих. № 3426_260424144259 від 24-04-2026 про успішне перерахування коштів на платіжну картку 11.12.2025 20:35:06 на суму 15 000 грн та квитанцію про зарахування № 946230986 від 11.12.2025.
Таким чином, виходячи із сукупності наданих позивачем доказів, суд вважає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у строк, у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Водночас відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 22.04.2026 утворилася заборгованість у розмірі 40 200 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 15 000 грн; сума заборгованості за відсотками 16 200 грн; сума заборгованості за комісією 1 500 грн; сума заборгованості за штрафними санкціями 7 500 грн.
Відповідачем не спростовано розмір заборгованості, хоча це є її процесуальним обов`язком. Доказів належного виконання зобов`язання суду не надано.
Оскільки відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені Договором, отримані в кредит кошти не повернула, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за сумою кредиту (тілом кредиту) у розмірі 15 000 грн, підлягають задоволенню.
Підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 16 200 грн, оскільки умовами Договору про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025 передбачалася сплата відсотків та підписуючи, як сам Договір, а також Графік платежів, що є Додатком № 1 до Договору, відповідач розуміла та була обізнана про розмір відсоткової ставки за користування кредитом. Відсотки нараховані в межах строку надання кредиту.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 1 500 грн суд також вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки п. 1.4. Договору перебачено нарахування одноразової комісії за видачу кредиту в сумі 1 500 грн (що складає 10,00% від суми кредиту). Доказів сплати одноразової комісії за надання кредиту у вищевказаному розмірі, відповідачем не надано.
Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 7 500 грн, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до п.п. 5.3., 5.3.1. Договору у випадку прострочення клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку, коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту. У випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України).
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, суд приходить до висновку щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі Договору про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025.
Такої правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 21 січня 2025 року у справі № 751/3052/23. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23).
Крім того, слід звернути увагу, що умовами Договору, а саме п. 5.3.1, прямо передбачено, що у випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань.
Отже, сторони Договору безпосередньо передбачили можливість застосування законодавчих заборон щодо нарахування штрафних санкцій. На момент здійснення нарахування штрафних санкцій діяли встановлені законодавством обмеження щодо їх застосування, у зв`язку з чим ТОВ «Стар Файненс Груп» було позбавлене можливості нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань.
Враховуючи, що штрафні санкції за прострочення виконання кредитного зобов`язання у розмірі 7 500 грн нараховано в період дії в Україні воєнного стану, вимога про їх стягнення є необґрунтованою та безпідставною, оскільки суперечить як умовам укладеного між сторонами Договору, так і вимогам закону.
За таких обставин суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 7 500 грн слід відмовити.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За наведених обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість за Договором про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025 у розмірі 32 700 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 15 000 грн; сума заборгованості за відсотками 16 200 грн.; сума заборгованості за комісією 1 500 гривень.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, суд вирішує під час ухвалення рішення (ст. 264 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково у розмірі 32 700 грн із заявлених 40 200 грн, що становить 81,34 %, а позивачем понесено витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 165,59 грн (2 662,40 грн ? 81,34 % : 100).
Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1.ч.3 ст. 133 ЦПК України).
Позивачем заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень.
Згідно частин 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень частини 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правничої допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Верховний Суд зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн суду надано: Договір про надання правової допомоги № 44022416 від 02.01.2026, Додаткову угоду № 27438-12/2025 від 24.04.2026 до Договору № 44022416 про надання правничої допомоги від 02.01.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Горобей Р.Г. серії КС №11628/10 від 29.07.2024, а також Акт надання послуг № 27438-12/2025 від 24.04.2026 та детальний опис робіт від 01.04.2026, відповідно до яких до послуг адвоката входить: усна консультація клієнта (0,5 години на суму 250 грн), письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин (1 година на суму 500 грн), правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (1 година на суму 1500 грн), складання позовної заяви, в тому числі попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи протягом (2 години на суму 3000 грн), а також формування додатків до позову (0,5 години на суму 500 грн).
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частини 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Суд вважає, що супровід даної справи не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справи здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. Сама позовна заява не є об`ємною, що потребувало часу для її складання,. При цьому формування додатків до позовної заяви входить у підготовку позову, а тому є дублювання відповідних послуг.
Суд враховує також і ту обставину, що позов підлягає частковому задоволенню.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн, опосередковано пов`язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності) з розглядом справи.
Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.
Керуючись ст. ст. 16, 203, 207, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 27, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 128, 131, 133, 141, 187, 211, 247, 263-265, 268, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронний цифровий підпис», суд,
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість за Договором про надання кредиту № 27438-12/2025 від 11.12.2025 у загальному розмірі 32 700 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 165,59 грн та витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн, а всього 36 865,59 грн (тридцять шість тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 59 копійок).
У решті позовних вимог, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп», код ЄДРПОУ: 44022416, адреса місцезнаходження юридичної особи: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 30В.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Дата складення повного судового рішення 16 листопада 2026 року, з урахуванням вимог частини 5 ст. 268 ЦПК України.
Суддя О. І. Орєхов
Судове рішення № 141533475, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 357/8296/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: