Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 357/8903/26
Провадження № 2/357/6671/26
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
16 листопада 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Орєхова О.І.,
за участю секретаря Кича М.В.,
представника позивача Кузьменко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: Друга білоцерківська державна нотаріальна контора Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,
В С Т А Н О В И В:
В травні 2026 року, адвокат Кузьменко Олеся Віталіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківської міської територіальної громади, третя особа: Друга білоцерківська державна нотаріальна контора Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження. ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шкарівка Білоцерківського району Київської області, померла ОСОБА_3 , про що свідчить відповідне свідоцтво про смерть. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема, на житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належав ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину. За життя, 16.11.2011 ОСОБА_4 склала заповіт, яким все належне майно заповіла ОСОБА_1 . У травні 2026 позивач звернулась до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, але нотаріус надав роз`яснення, що нею не було прийнято спадщину, оскільки у встановлений законом строк не подана відповідної заяви. В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач не подала у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки у цей період здійснювала постійний догляд за своїм чоловіком, який є особою з інвалідністю та через погіршення стану здоров`я потребував догляду. Крім того, протягом двох місяців до дня смерті спадкодавця, позивач фактично проживала разом з нею за місцем її проживання, однак місце своєї реєстрації не змінювала. Також, лише після спливу строку для прийняття спадщини, у травні 2026 року, позивачу стало відомо про існування заповіту, складеного на її користь, перебираючи деякі речі в будинку матері, в шафі вона серед одягу знайшла папку, в якій були документи, серед яких був і заповіт. Просила суд визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , протягом три місяці з моменту набрання рішення законної сили ( а. с. 1-11 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 66-67) та матеріали передані для розгляду.
Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ( ч. 2 ст. 27 ЦПК України ).
Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність, зокрема в частині 1 цієї статті зазначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 42 постанови від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" роз`яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.
У постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.
З матеріалів справи вбачається, що спір виник внаслідок визначення додаткового строку для прийняття спадщини стосовно майна, яке належало померлій ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 42 постанови № 3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Оскільки місцезнаходження відповідача є Білоцерківський район Київської області, а також позов виник з приводу нерухомого майна ( визначення додаткового строку для прийняття спадщини ) житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , позивач правомірно звернулась з вказаним позовом до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відповідна справа підсудна даному суду.
За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Ухвалою судді від 03 червня 2026 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 10 липня 2026 року. Одночасно витребувано у Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Київської області інформаційну довідку зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) посвідченого заповіту і спадкового договору, заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шкарівка Білоцерківського району Київської області ( а. с. 71-73 ).
30.06.2026 судом отримано інформацію з Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Київської області на виконання ухвали судді ( а. с. 82 ).
Ухвалою суду від 10 липня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.09.2026 ( а. с. 86-88 ).
14.09.2026 розгляд справи було відкладено на 05.11.2026 ( а. с. 94 ).
Протокольною ухвалою від 05.11.2026 судом вирішено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача, надала пояснення аналогічні викладеним в позові, просила його задовольнити. Судові витрати просила залишити за позивачем.
Відповідач Білоцерківська міська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради Київської області та Друга білоцерківська державна нотаріальна контора Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Київської області в судове засідання своїх представників не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчать наявні Довідки про доставку електронного документу «Документ у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 14.09.2026, які доставлено 16.09.2026 ( а. с. 96, 97 ), що узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
Тому, суд прийшов до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю відповідача та третьої особи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом було вислухано пояснення представника позивача по справі, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 16 листопада 2026 року о 17 год. 00 хв. ).
Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позицію сторони позивача стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що позивач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження останньої серії НОМЕР_1 від 09.09.1968 ( а. с. 46 ) та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 11.07.1987, де після укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » ( а. с. 50 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шкарівка Білоцерківського району Київської області, померла ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 23.06.2025 Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), актовий запис за № 1343 ( а. с. 49 ).
Так, після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема, на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину ( а. с. 47-48 ).
За життя, 16.11.2011 ОСОБА_4 склала заповіт, яким все належне майно заповіла ОСОБА_1 ( а. с. 40 ), посвідчений Балас А.А. секретарем виконавчого комітету Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 284.
У травні 2026 позивач звернулась до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, але нотаріус надав роз`яснення, що нею не було прийнято спадщину, оскільки у встановлений законом строк не подана відповідної заяви ( а. с. 44-45 ).
Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою, сторона позивача просила визнати строк пропущений з поважних причин та визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , протягом трьох місяців з дня набрання рішення законної сили, оскільки доглядала за хворим чоловіком та не була обізнана про наявність заповіту.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19).
Оскільки інших спадкоємців не встановлено, позивачем вірно обрано відповідача орган місцевого самоврядування ( належного відповідача ).
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами частини 1 ст. 1268, частин 1 та 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Відповідно до вимог ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17.
З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі N 643/3049/16-ц (провадження N 61-39398св18).
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Зазначене узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 565/1145/17 (провадження N 61-38298св18), від 28 березня 2022 року у справі N 750/2158/21 (провадження N 61-753св22).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом з тим Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведення того факту, що існуючі перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини створили спадкоємцеві об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року N 6-1215цс16, Верховний Суд у постановах від 18 січня 2018 року у справі N 198/476/16 (провадження N 61-1750св18); від 12 лютого 2018 року у справі N 712/656/15 (провадження N 61-23947св18), від 06 червня 2018 року у справі N 592/9058/17-ц (провадження N 61-200св18), від 11 липня 2018 року у справі N 381/4482/16-ц (провадження N 61-12844св18).
Так, в обґрунтування своїх позовних вимог щодо пропуску строку для прийняття спадщини як поважні, стороною позивача в позовній заяві зазначалося про те, що у цей період здійснювала постійний догляд за своїм чоловіком, який є особою з інвалідністю та через погіршення стану здоров`я потребував догляду, про що надано до позову медичні документи, водночас, вказане обґрунтовування не може розцінюватися судом як поважними, оскільки як встановлено в судовому засіданні позивач не постійно була біля свого чоловіка, оскільки купувала ліки, інші необхідні речі та продукти харчування, що не позбавляло останню направити заяву поштою до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.
Окрім цього, з доданою Довідки до акту МСЕК серії 12 ААВ № 300846, видана на ім`я ОСОБА_7 вбачається, що останній має третю групу інвалідності з 01.07.2022 за загальним захворюванням довічно та в ньому відсутнє застереження стосовно того, що останній потребує постійного стороннього догляду ( а. с. 38-39 ).
Також, стороною позивача зазначалося про те, що остання не була обізнаною про наявність заповіту, оскільки з померлою проживали за різними адресами і лише у травні 2026 року, стало відомо про існування заповіту, складеного на її користь, перебираючи деякі речі в будинку матері, в шафі вона серед одягу знайшла папку, в якій були документи, серед яких був і заповіт.
Отже, при наявності заповіту належне повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини є обов`язком нотаріуса. При розгляді справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини суди досліджують, чи вчиняв нотаріус після встановлення ним наявності заповіту спадкодавця дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, чи здійснювався виклик спадкоємця за заповітом, у т.ч. шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (постанова ВСУ від 23.08. 2017 у справі № 1320цс17; постанови ВС від 10.01.2019 у справі № 263/1221/17; від 04.12.2019 у справі № 205/3855/17).
Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанов від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17-ц (провадження № 61-49121св18 ).
В зазначений постанові Верховний Суд вказав, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивач довів наявність перешкод, які впливали на своєчасність подання заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом. З огляду на зазначене, ухваливши рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції встановив, що нотаріус не вчиняла дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_4 .
Так, судом не було встановлено під час розгляду справи, що нотаріус вчиняв дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, здійснив його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.
Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
Зазначене вище свідчить про те, що нотаріус на порушення Закону «Про нотаріат», п. 2.2 гл. 9, пунктів 2.2 і 3.2 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5, не вчинив дій для розшуку спадкоємця, зокрема й засобами публічного оголошення або повідомлення у пресі, якщо йому не було відомо про місце проживання або місце роботи спадкоємця.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 22.12.2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21).
В зазначені постанові Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що він не проживав спільно зі спадкодавцем, не мав спільного побуту, не знав про заповіт на своє ім`я і дізнався про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.
В свою чергу, матеріали справи містять відомості про те, що позивач на час смерті ОСОБА_3 , яка проживала в с. Шкарівка Білоцерківського району Київської області не була зареєстрованою за її адресою та відповідно не проживала з нею, про що свідчать паспортні дані позивача ( а. с. 54-56), з яких вбачається, що позивач зареєстрована в м. Києві.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме.
Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.
Вищезазначене свідчить про неналежне виконання з боку нотаріуса покладених на нього обов`язків.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання позивачем заяви про прийняття спадщини в межах передбаченого законодавством строку, зокрема те, що вона не проживала спільно зі спадкодавцем, не мала спільного побуту, не знала про складений заповіт на своє ім`я і дізналася про нього вже після спливу передбаченого законом строку для прийняття спадщини, нотаріус про заповіт позивача не повідомив, що свідчить про поважність причини пропуску такого строку.
Крім того, позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому, склавши на ім`я позивача Заповіт.
Отже, надання позивачу ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини не порушить права та свободи інших осіб.
Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94 та 152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: Друга білоцерківська державна нотаріальна контора Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини є такими, що підлягають задоволенню.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати у сумі 1 065 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 27.05.2026 ( а. с. 12 ).
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021р. у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022р. у справі № 316/356/20, від 03.02.2022р. у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022р. у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022р. у справі № 560/8629/21.
Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/228/22 ( п. 8.23).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вищевказаному розмірі, які були понесені при звернені до суду з даним позовом.
Водночас, в судовому засіданні представник позивача просила судові витрати понесені позивачем при звернені до суду, залишити за позивачем.
Тому, суд вважає можливим віднести понесені позивачем судові витрати за рахунок останньої.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 1217, ч. 1 ст. 1220, ч. 3 ст. 1222, ч. 1 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270, ст. 1272, 1296 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 27, 30, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 244, 263-265, 268, 273, 280-289 ЦПК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: Друга білоцерківська державна нотаріальна контора Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , протягом трьох місяців з дня набрання рішення законної сили.
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач: Білоцерківська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради Київської області (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, ЄДРПОУ: 26376300);
Третя особа: Друга білоцерківська державна нотаріальна контора Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павліченко, буд. 65а, ЄДРПОУ: 26146296 ).
Повний текст заочного судового рішення складено 16 листопада 2026 року з урахуванням ч. 3 ст. 124 та ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя О. І. Орєхов
Судове рішення № 141521380, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 357/8903/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: