Постанова № 14151971, 11.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.02.11Справа №2а-127/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: головуючого - судді Плієвої Н.Г.,

при секретарі - Зарапіні О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_1

довійськової частини А4515

про визнання бездіяльності незаконною, стягнення матеріальної допомоги

Суть спору:

ОСОБА_1звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А4515про визнання бездіяльності незаконною, стягнення матеріальної допомоги за 2009 рік у розмірі 2487,35 грн.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що відповідачем порушені вимоги Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра Оборона № 260 від 11.06.2008 року, а саме не виплачена матеріальна допомога на соціально-побутові потреби за 2009 рік в розмірі 2487,35 грн.

Ухвалою суду від 27.01.2011 ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду було поновлено.

Ухвалами суду від 27.01.2011 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 11.02.2011.

Позивач у судовому засіданні уточнив позовні вимоги, просить визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати матеріальної допомоги за 2009 рік неправомірною та стягнути з військової частини на його користь матеріальну допомогу за 2009 рік у розмірі 2487,35 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку. 25.01.2011 через канцелярію суду від військової частини А 4515 надійшли письмові заперечення на адміністративний позов. Відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки п. 12 наказу Міністерства оборони України № 30 від 24.01.2009 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2009 рік" порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009 році у Збройних Силах України був змінений і видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювалась після розгляду заяв військовослужбовців, поданих за підпорядкованістю, та прийняття за ними рішення заступниками Міністерства оборони України, начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України та командувачами видів Збройних Сил України. На підставі вказаного наказу Міністерства оборони України командиром військової частини А 4515 було припинено задоволення рапортів військовослужбовцям та видання наказів по частині про виплату матеріальної допомоги.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 27 липня 2000 року та по теперішній час знаходиться на дійсній військовій службі, проходить військову службу у військовій частині А 4515, де перебуває на всіх видах забезпечення.

08 січня 2009 року позивач звернувся до командира військової частини А 4515 з проханням надати йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік (а.с.6).

Відповідно до абзацу 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі –Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011 передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п.п. 33.1, 33.2, 33.3 п. 33 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Міністром оборони України від 11.06.2008 року № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.

Зі змісту рапорту ОСОБА_1 від 08.01.2009 про надання йому матеріальної допомоги вбачається, що вказаний рапорт було розглянуто командиром та наказано начальнику фінансово-економічної служби виплатити матеріальну допомогу при наявності виділених асигнувань (а.с.6).

У судовому засіданні встановлено, що в 2009 році ОСОБА_1 не було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових потреб.

Відповідно до п. 12 наказу Міністра оборони України № 30 від 24.01.2010 року порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2009 році у Збройних Силах України був змінений і видання наказів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювався після розгляду заяв військовослужбовців, поданих за підпорядкованістю, та прийняття за ними рішення заступниками Міністра оборони України, начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України та командувачами видів Збройних Сил України.

Як вбачається з довідки № 63 від 10.02.2011 розмір середньомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2009 році складає 2338,15 грн.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а відповідно до ст. 2 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством.

Аналогічну правову позицію з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців, висловив й Конституційний Суд України в Рішеннях від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій: від 17.03.2004 № 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; від 01.12.2004 № 20-рп/2004 у справі про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій: відповідно до цих рішень правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлений не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування, а особливістю професійних обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Здійснення таких заходів має безумовний характер.

Згідно з наведеними рішеннями Конституційного Суду України, зауваження змісту та обсягу соціальних гарантій військовослужбовців шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на Наказ № 30, як на підставу невиплати матеріальної допомоги позивачу.

Указом Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року № 493/92 (далі по тексту Указ № 493/92) установлено, що з 01.01.1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію здійснюють: нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - Міністерство юстиції України.

Наказ № 30 не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, а тому не може змінювати порядок виплати грошового забезпечення, передбачений Наказом № 260.

За таких обставин адміністративний позов в частині стягнення неотриманої матеріальної допомоги за 2009 рік підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 2338,15 грн.

Відповідно до позовних вимог про визнання бездіяльності щодо невиплати матеріальної допомоги за 2009 рік неправомірною, суд зазначає, що вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб. Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Оскільки командиром військової частини А 4515 рапорт про виплату матеріальної допомоги ОСОБА_1 був задоволений, але сума матеріальної допомоги сплачена не була, тому у цьому випадку має місто бездіяльність суб'єкта владних повноважень та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 довійськової частини А4515про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення матеріальної допомоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні проголошені тільки вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена та підписана в порядку ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 16.02.2011 о 17-30 годин.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність військової частини А 4515 щодо невиплати матеріальної допомоги за 2009 рік неправомірною.

Стягнути з військової частини А 4515 (99013, м. Севастополь, вул. Федоровська, код ЄДРПОУ 07945732) на користь ОСОБА_1 (99013, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) суму неотриманої матеріальної допомоги за 2009 рік у розмірі 2338,15 грн. (дві тисячі триста тридцять вісім грн. 15 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Для суб'єкта владних повноважень 10 денний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту повідомлення його про можливість отримання копії постанови безпосередньо у суді.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.Г. Плієва