Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 215/6594/25
2/215/536/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
30 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.
за участю секретаря судового засідання Агафонової Д.І.
згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження), без повідомлення учасників процесу, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (місцезнаходження за адресою: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407; код ЄДРПОУ: 38548598) до ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНКОПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2025 року до суду звернулось ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, вказавши його підставою наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором № 1359-5931 від 04.03.2024 р. в сумі 52500 грн., з яких 10 500 грн заборгованість за кредитом та 42 000 грн заборгованість за нарахованими процентами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 березня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем за допомогою вебсайту кредитодавця було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1359-5931, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 500 грн строком на 300 днів. Позивач зазначає, що договір підписано відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором С3614, надісланим на номер телефону, вказаний під час реєстрації в особистому кабінеті. Умовами договору передбачено комісію за видачу кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту, знижену процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,20 % на день та стандартну процентну ставку в розмірі 1,50 % на день.
Посилаючись на належне виконання своїх зобов`язань шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку, реквізити якої, за твердженням позивача, відповідач самостійно зазначив під час оформлення кредиту, позивач вказує на порушення останнім умов договору в частині повернення кредиту та сплати процентів. Згідно з розрахунком позивача, станом на 08 липня 2025 року загальна заборгованість становила 58 884 грн, з яких 10 500 грн заборгованість за кредитом, 46 809 грн заборгованість за процентами та 1 575 грн заборгованість за комісією. Водночас, з урахуванням застосованої позивачем програми лояльності та часткового списання заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 52 500 грн, з яких 10 500 грн основна сума кредиту та 42 000 грн проценти за користування кредитом.
Ухвалою суду від 10.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження та визначено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу роз`яснено право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
28.11.2025 представник відповідача адвокат Богославський А.С. подав заяву про витребування у позивача належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів за спірним кредитним договором.
12.03.2026 представник відповідача адвокат Богославський А.С. подав заяву про долучення до матеріалів справи виписки з банківського рахунку відповідача, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», за період з 03.03.2024 по 06.03.2024, на підтвердження відсутності зарахування грошових коштів у зазначений період.
Інших заяв та клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Після усунення недоліків позовної заяви позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1359-5931 від 04 березня 2024 року в загальному розмірі 52 500 грн, з яких 10 500 грн заборгованість за кредитом та 42 000 грн заборгованість за нарахованими процентами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 04 березня 2024 року між сторонами за допомогою веб-сайту ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1359-5931, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 500 грн строком на 300 днів. На підтвердження укладення договору позивач посилається на його роздруківку, відповідно до якої договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С3614.
Також позивач стверджував, що виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку, реквізити якої, за твердженням позивача, відповідач самостійно зазначив під час оформлення заявки на отримання кредиту через особистий кабінет.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, водночас звернувся до суду із заявою про витребування у позивача доказів на підтвердження фактичного отримання ним грошових коштів за спірним кредитним договором, а також подав заяву про долучення до матеріалів справи довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 03 вересня 2025 року щодо надходжень коштів на його картковий рахунок та додаткові рахунки за період з 03 березня 2024 року по 06 березня 2024 року, з якої вбачається відсутність операцій із зарахування коштів за зазначений період (а.с.140).
Оцінюючи спірні правовідносини та надані сторонами докази, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої, третьої статті 12, частин першої, п`ятої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статей 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статей 78, 79 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
При цьому відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Особливості укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 зазначеного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не суперечить вимогам чинного законодавства та за умови дотримання встановленої процедури ідентифікації сторін і підписання електронного документа породжує правові наслідки, аналогічні договору, укладеному в письмовій формі.
Разом із тим, для встановлення факту укладення електронного договору саме між визначеними сторонами необхідно встановити не лише наявність електронного документа та зазначеного в ньому одноразового ідентифікатора, а й обставини, які підтверджують ідентифікацію особи, що вчинила відповідні дії в інформаційній системі, та її волевиявлення на укладення правочину.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач описує загальний порядок оформлення кредиту через вебсайт товариства, який передбачає проходження клієнтом ідентифікації шляхом надання копій документів або використання технології BankID, зазначення номера банківської картки та подальше отримання одноразового ідентифікатора для підписання договору.
Водночас наведений опис загального алгоритму оформлення кредиту не є самостійним доказом того, що саме відповідач пройшов зазначену процедуру під час оформлення спірного кредитного договору.
Посилаючись на підписання договору одноразовим ідентифікатором С3614, позивач повинен надати докази, які в сукупності дозволяють встановити факт направлення такого ідентифікатора на конкретний засіб зв`язку, зазначений під час реєстрації, та його використання саме особою відповідача.
Однак матеріали справи не містять належних доказів проходження відповідачем процедури ідентифікації під час укладення спірного договору, зокрема відомостей про здійснення його верифікації за допомогою BankID або інших документів, які б дозволяли встановити, що відповідні дії в інформаційній системі кредитодавця були вчинені саме відповідачем.
Також відсутні належні докази направлення одноразового ідентифікатора С3614 на номер телефону, який належав відповідачу та використовувався ним на момент укладення договору.
Саме по собі відображення одноразового ідентифікатора у роздруківці кредитного договору без належного підтвердження обставин його направлення та використання не дає можливості достовірно встановити особу, яка вчинила електронний правочин.
Водночас суд звертає увагу, що навіть за умови встановлення факту укладення кредитного договору в електронній формі окремому доказуванню підлягає обставина виконання кредитодавцем свого основного зобов`язання надання позичальнику грошових коштів.
Так, відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому обов`язок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним відповідно до статті 1054 ЦК України виникає з кредитних правовідносин, у межах яких кредитодавець зобов`язався надати, а позичальник отримати та повернути відповідні грошові кошти.
Отже, для задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитом позивач повинен довести не лише наявність домовленості про кредитування, а й виконання власного зобов`язання щодо надання кредитних коштів позичальнику.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження факту видачі кредиту позивач надав довідку про перерахування суми кредиту та довідку про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи, посилаючись на здійснення переказу через систему LiqPay АТ КБ «ПриватБанк» на банківську картку, реквізити якої, за твердженням позивача, відповідач зазначив самостійно (а.с.34-36, а.с.37).
Разом із тим, дослідження зазначених документів у сукупності з іншими матеріалами справи не дає суду можливості встановити належність банківської картки, на яку нібито перераховано кредитні кошти, саме відповідачу.
Зокрема, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували відповідність зазначеного у платіжних документах електронного платіжного засобу банківському рахунку, відкритому на ім`я відповідача, а також документів, які б дозволяли встановити власника такого рахунку.
Саме по собі зазначення певного номера банківської картки у кредитному договорі або довідці про здійснення переказу не є достатнім доказом належності відповідного платіжного засобу конкретній особі, якщо така обставина не підтверджена іншими належними доказами.
При цьому суд враховує, що позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що відповідно до Правил надання споживчих кредитів клієнт повинен володіти відкритим на власне ім`я банківським рахунком, на який бажає отримати кредитні кошти.
Однак зазначена вимога Правил сама по собі не підтверджує, що рахунок, реквізити якого використані під час переказу коштів за спірним договором, дійсно належить відповідачу.
Таким чином, за відсутності належних доказів належності банківської картки та відповідного рахунку відповідачу суд позбавлений можливості встановити, що кошти були перераховані саме на рахунок останнього.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи подано довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 03 вересня 2025 року, відповідно до якої за період з 03 березня 2024 року по 06 березня 2024 року операції із зарахування коштів на його картковий рахунок та додаткові рахунки відсутні.
Зазначений період охоплює дату укладення спірного кредитного договору та дату, коли, за твердженням позивача, відбулося перерахування кредитних коштів.
Оцінюючи цей доказ, суд бере до уваги, що він містить інформацію банківської установи щодо відсутності операцій із зарахування коштів за відповідний період та безпосередньо стосується обставини, на яку позивач посилається як на підставу виникнення у відповідача обов`язку повернути кредит.
При цьому зазначена довідка узгоджується із запереченнями відповідача у заяві від 12.03.2026 р. (а.с. 138) щодо фактичного неотримання кредитних коштів та оцінюється судом у сукупності з відсутністю належних доказів належності платіжного засобу відповідачу.
Суд також враховує, що відповідачем було подано заяву про витребування у позивача доказів на підтвердження отримання ним грошових коштів за спірним кредитним договором.
Однак позивачем додаткових доказів, які б усували наведені сумніви щодо належності банківської картки та фактичного зарахування кредитних коштів відповідачу, суду не надано.
За таких обставин надані позивачем довідки про перерахування коштів, без належного документального підтвердження належності платіжного засобу відповідачу та за відсутності інших доказів фактичного зарахування коштів на рахунок останнього, не є достатніми для висновку про виконання кредитодавцем зобов`язання щодо надання відповідачу кредиту.
Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23), відповідно до яких електронний кредитний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного в письмовій формі, за умови належного встановлення обставин ідентифікації позичальника та його волевиявлення на укладення такого договору.
Водночас у постанові від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24 (провадження № 61-8095св25) Верховний Суд звернув увагу на необхідність належної перевірки доводів щодо фактичного укладення електронного кредитного договору, ідентифікації позичальника та належності банківської картки, на яку перераховувалися кредитні кошти, наголосивши, що ці обставини мають бути встановлені на підставі дослідження відповідних доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що надані позивачем документи не забезпечують належного та достатнього доказового підтвердження того, що саме відповідач уклав спірний електронний кредитний договір та, що кредитні кошти в сумі 10 500 грн, були фактично надані саме відповідачу.
При цьому сам по собі розрахунок заборгованості (а.с.38-40), складений позивачем, відображає здійснені ним нарахування та визначений кредитодавцем розмір заборгованості, однак не може замінювати докази виникнення між сторонами кредитних правовідносин та виконання кредитодавцем свого зобов`язання щодо надання кредитних коштів.
Оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зокрема факт належної ідентифікації відповідача під час укладення електронного договору та фактичного надання йому кредитних коштів, суд позбавлений можливості дійти обґрунтованого висновку про виникнення у відповідача обов`язку повернути заявлену суму кредиту та сплатити проценти за користування ним.
Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення основної суми кредиту та процентів ґрунтуються на одному кредитному зобов`язанні, виникнення якого належними доказами не підтверджено, правові підстави для задоволення позову відсутні.
За таких обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати позивача зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 7681, 84, 89, 141, 259, 263265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 205, 207, 526, 530, 610, 612, 639, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд
В И Р І Ш И В:
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складення його повного тексту.
Повний текст рішення складено 16.11.2026 року
СУДДЯ:
Судове рішення № 141518103, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу було прийнято 30.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 215/6594/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: