Постанова № 14151265, 07.02.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2а-2473/10/0770

Рядок статзвіту № 8.21

код - 11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2011 року м.Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання Сідей І.І.

за участю сторін:

позивача: - представник Олійник Р.Б.

відповідача: - представник Товтин М.В..;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою відкритого акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»до Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до статті 160 частини З КАС України 07 лютого 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 11 лютого 2011 року.

Позивач Відкрите акціонерне товариство «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до субєкта владних повноважень Державної податкової інспекція у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2010 року № 0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801, яким визначено податкові зобовязання по податку на додану вартість в сумі 90250,5 грн. та № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802, яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 54109,5 грн., а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.05.2010 р. №0001432303 1323/871/23-1/025740012799, яким застосовані штрафні санкції у сумі 4760 грн. за порушення п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями відповідач необґрунтовано визначив податкове зобовязання по податку на прибуток та по податку на додану вартість у звязку із зменшенням валових витрат та податкового кредиту позивача на вартість послуг та суми ПДВ, сплачені за договором технічного обслуговування котельні № 173/10 від 30.10.2008 року та договором технічного обслуговування (сантехнічні та електромонтажні роботи) №180 від 31.10.2007 р., укладеного з СМП «Енергомонтаж». Позивач стверджує, що відповідач безпідставно вважає вказані витрати такими, що не підтверджені документально та не повязані з господарською діяльністю позивача. Також він вважає, що наявні в нього акти виконаних робіт містять цілком достатню інформацію про зміст та обсяг господарської операції. Що стосується застосування штрафних санкцій за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»позивач обґрунтовує свою правову позицію тим, що закон не передбачає відповідальність за несвоєчасне роздрукування фіскального звітного чеку, крім того вважає, що виходячи з положень ст. 250 ГК України, позивач не може бути притягнений до відповідальності за порушення, що мали місце до 06.05.2009 року.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити із підстав, що наведені у позовній заяві та додаткових поясненнях по справі.

Відповідач проти позову заперечив повністю з мотивів, викладених у письмовому запереченні проти позову. Зокрема зазначає, що акти здачі-приймання робіт (послуг) та податкові накладні, які були представлені перевірці не містять детальної інформації щодо наданих робіт (послуг) СМБМП «Енергомонтаж», зокрема у них в супереч вимог п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не зазначені обовязкові для первинних документів реквізити: зміст та обсяг господарської операції, а також одиниця виміру господарської операції. При цьому відповідач з посиланням на пп.5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зазначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. З вказаного відповідач робить висновок, що під час перевірки підприємством не були надані документальні докази використання у власній господарській діяльності послуг, які зазначені у представлених актах виконаних робіт, та які б підтверджували їх безпосередній зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. В частині визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що позивач відобразив у бухгалтерському та податковому обліку господарські операції по техобслуговуванню котельні та технічному обслуговуванню готелю (послуг) СМП „Енергомонтаж” на загальну суму 465833 грн та ПДВ в сумі 60167 грн. без представлення первинних документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відтак відповідач, з посиланням на пп.7.4.1., 74.5 п.7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, вважає правомірним зменшення за результатами перевірки податкового кредиту позивача на суму 60167 грн. Щодо штрафних санкцій за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»відповідач обґрунтовує правомірність їх застосування з посиланням на норми пункт 9 статті 3 вказаного Закону, якими встановлено обовязок субєктів господарювання щоденно друкувати на реєстраторі розрахункових операцій фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання і книзі обліку розрахункових операцій. Натомість позивачем роздруковані фіскальні звітні чеки не в той день, за який вони містили інформацію, а на наступний.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову з наведених вище мотивів.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення частково, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року, про що складено акт перевірки від 22.04.2010 року № 871/23-1/02574001.

За наслідками перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 року № 0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801, яким визначено податкові зобовязання по податку на додану вартість в сумі 90250,5 грн., в т.ч. 60167 грн. за основним платежем, 30083,5 грн. за штрафними санкціями, та № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802, яким визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 54109,5 грн., в тому числі 36073 грн. основного платежу, 18036,5 грн. штрафних санкцій, а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.05.2010 р. №0001432303 1323/871/23-1/025740012799, яким застосовані штрафні санкції у сумі 4760 грн. за порушення п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Вказані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржувались позивачем до контролюючого органу в адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 31 травня 2010 р. рішення ДПІ у м. Ужгороді від 06.05.2010 року № 0001432303 1323/871/23-1/025740012799 про застосування штрафних (фінансових) санкцій було залишено без змін, а скарга без задоволення. Рішенням ДПІ у м. Ужгороді від 04.06.2010 р. податкові повідомленнярішення від 06.05.2010 року № 0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801 та № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802 були залишені без змін, а скарга позивача без задоволення. Крім того, на підставі даного рішення відповідачем були прийняті повторні податкові повідомленнярішення від 04 червня 2010 року № 0001172341/1 3838/871/23-1/02574001/1784 та № 0001162341/1 3837/871/23-1/025774001/1783.

Оцінюючи наявність правових підстав для визначення податкового зобовязання по податку на прибуток суд констатує наступне. У період, охоплений перевіркою, позивач отримував послуги за договором технічного обслуговування котельні № 173/10 від 30.10.2008 року та договором технічного обслуговування (сантехнічні та електромонтажні роботи) №180 від 31.10.2007 р., укладеними з СМП «Енергомонтаж».

Відповідно до п. 5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на момент проведення відповідних господарських операцій та на час перевірки, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Водночас пункти п.5.3-5.7 ст.5 Закону не містять жодного з тих обмежень, що зафіксовані відповідачем в акті перевірки.

Зокрема норма п.5.3.1. п.5.3 ст.1 Закону визначає, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

- організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

- придбання лотерей, участь в азартних іграх;

- фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Як випливає з вищенаведеного, витрати на технічне обслуговування котельні, сантехнічне та електромонтажне обслуговування не передбачені в п.5.3.1 п.5.3 ст.1 Закону як такі, що не пов'язані з господарською діяльністю, що спростовує протилежні висновки акту перевірки.

Відповідно до п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Суд приймає до уваги пояснення позивача про те, що витрати на оплату послуг по технічному обслуговуванню котельні, сантехнічному та електромонтажному обслуговуванню безпосередньо повязані з організацією та веденням виробництва (надання послуг), а також з господарською діяльністю, оскільки забезпечують нормальну життєдіяльність готельного комплексу, наявність тепла, гарячої води, роботу каналізаційної системи та електромереж, що необхідно для надання відповідних готельних та інших пов'язаних послуг.

В ході проведення перевірки відповідачем не встановлено, що котельня та витрати на її обслуговування, а також витрати на сантехнічне та електромонтажне обслуговування використовуються на потреби, не пов'язані з господарською діяльністю.

Обґрунтовуючи зменшення валових витрат, в акті перевірки відповідач посилається на норму п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якої не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та платіжними документами. Однак, як підтверджується доданими до матеріалів справи документами, витрати позивача підтверджені первинними документами (договорами, актами виконаних робіт, платіжними документами). Вказані первинні документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Норма п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, на яку покликається відповідач в акті перевірки, передбачає неможливість віднесення до складу валових витрат сум, які не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами. Тобто закон встановлює обмеження щодо віднесення до складу валових витрат за відсутності підтверджуючих документів. У даному випадку підтверджуючі документи у позивача в наявності, тому норма, на яку покликається відповідач, не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Разом з тим при проведенні перевірки не враховано, що відповідно до ч.2.ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акти виконаних робіт, які підтверджують відповідні витрати, містять всі обовязкові реквізити, що вимагаються вказаною правовою нормою. Вказані акти виконаних робіт містять цілком достатню інформацію про зміст та обсяг господарської операції. Відповідачем не заперечується факт реального надання позивачу відповідних послуг, достовірність первинних документів та правомірність укладених договорів.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 року № 0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801, від 04.06.2010 року № 0001172341/1 3838/871/23-1/02574001/1784, якими визначено податкові зобовязання по податку на додану вартість в сумі 90250,5 грн., в т.ч. 60167 грн. за основним платежем, 30083,5 грн. за штрафними санкціями, слід визнати протиправними у повному обсязі.

Що стосується визначення відповідачем податкових зобовязань по податку на додану вартість, судом встановлено наступне. Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, що діяв у період, охоплений перевіркою, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 7.5 ст.7 зазначеного Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здiйснення першої з наступних подiй: або дата списання коштiв з банкiвського рахунку платника податку в оплату товарiв (робiт, послуг); або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Отже, закон забороняє включення до складу податкового кредиту тільки тих сум ПДВ, які взагалі не підтверджені податковими накладними. У даному випадку спірні суми податкового кредиту підтверджені податковими накладними, а відповідні послуги придбані позивачем з метою їх подальшого використання у господарській діяльності.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 року № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802, від 04.06.2010 року № 0001162341/1 3837/871/23-1/025774001/1783, якими визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 54109,50 грн., в тому числі 36073,00 грн. основного платежу, 18036,50 грн. штрафних санкцій, слід визнати протиправними у повному обсязі.

В ході судового розгляду справи встановлено, що відповідач рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001432303 1323/871/23-1/025740012799 від 06.05.2010 р. застосував до позивача штраф у розмірі 4760 грн. на підставі пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»за не роздрукування 6-ти фіскальних звітних чеків №1529, 1624, 1626, 1678, 1770, 1776 на КОРО №0701003843 (штраф 2040 грн.) та за відсутність 8-ми фіскальних звітних чеків по КОРО №071003845, а саме чеків №1796, 1811, 1902, 1963, 1976, 2003, 2004, 2011 (штраф 2720 грн.).

Відповідно до підпунктів 1, 9 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів) при продажу товарів (послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" денний звіт - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням; фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам'яті.

На виконання вищенаведених норм позивач здійснював роздрукування фіскальних звітних чеків, котрі містили інформацію про денні підсумки розрахункових операцій. Підтвердженням даного факту є фіскальний чек за 27.07.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 28.07.2008 р. об 00 год. 02 хв.; за 30.10.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 31.10.2008 р. об 00 год. 10 хв.; за 01.11.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 02.11.2008 р. об 00 год. 00 хв.; за 23.12.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 24.12.2008 р. об 00 год. 13 хв.; за 25.03.2009 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 26.03.2009 р. об 00 год. 05 хв.; за 31.03.2009 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 01.04.2009 р. об 00 год. 07 хв.

Таким чином, вимога п. 9 ст. 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг”, хоч і через кілька хвилин після закінчення робочого дня, проте була виконана. Водночас чинне законодавство України не передбачає відповідальність за несвоєчасне роздрукування фіскального звітного чеку.

Позивач не заперечує відсутність 8-ми фіскальних звітних чеків по КОРО №071003845, а саме чеків №1796, 1811, 1902, 1963, 1976, 2003, 2004, 2011. однак по трьом (№1796, 1811, 1902) з восьми чеків штрафні санкції застосовані неправомірно оскільки дані фіскальні звітні чеки не були роздруковані відповідно 09.01.2009 р., 24.01.2009 р. та 19.04.2009 р., тобто порушення допущено за межами річного строку, передбаченого ст. 250 ГК України.

За таких обставин, рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001432303 від 06.05.2010 року в частині застосування штрафу за не роздрукування 6-ти фіскальних звітних чеків та відсутність у книзі обліку розрахункових операцій 3-х фіскальних звітних чеків на підставі пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»в розмірі 3060,00 грн. є протиправним. В той же час в частині застосування штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 1700 грн. за не зберігання пяти фіскальних звітних чеків вказане рішення є правомірним.

Також суд враховує, що відносно розрахункових операцій, які мали місце до 06.05.2009 року додатковою підставою для висновку про протиправність оскарженого рішення відповідача в цій частині є порушення при його прийнятті вимог статей 241 та 250 Господарського кодексу України, де передбачено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до ч.3. ст.. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, під час судового розгляду справи не доведено правомірності прийнятих ним рішень у відповідній частині.

За таких обставин оскаржені податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 року № 0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801, від 04.06.2010 року № 0001172341/1 3838/871/23-1/02574001/1784, якими визначено податкові зобовязання по податку на додану вартість в сумі 90250,5 грн., від 06.05.2010 року № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802, від 04.06.2010 року № 0001162341/1 3837/871/23-1/025774001/1783, якими визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 54109,5 грн., а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001432303 1323/871/23-1/025740012799 від 06.05.2010 р. в частині застосування штрафу в сумі 3060,00 грн. слід визнати протиправними та скасувати, задоволивши у відповідній частині позовні вимоги.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, із державного бюджету на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 копійок) (квитанція №50 від 23 червня 2010р.)

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9-11, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

1. Позов відкритого акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»до Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 року №0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801 та №0001172341/1 3838/871/23- 1/02574001/1784 від 04.06.2010 року, якими визначено податкові зобов»язання по податку на додану вартість в сумі 90250,5 гривень; № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802 від 06.05.2010 року та №0001162341/1 3837/871/23- 1/02574001/1783 від 04.06.2010 року, якими визначено податкове зобов»язання по податку на прибуток в сумі 54109,5 гривень.

3. Частково визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001432303 1323/871/23-1/02574001/2799 від 06.05.2010 р. в частині застосування штрафних санкцій на суму 3060 гривень.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути із державного бюджету на користь позивача понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 копійок)..

6. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Маєцька Н.Д.