Рішення № 14150927, 21.02.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2011 р. Справа № 45/384-10

вх. № 11178/5-45

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Мавроді В.В. за довіреністю № б/н від 05.01.2011 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ПП "Шик", м. Донецьк

до ЗАТ "Техноімпекс", м. Харків

про стягнення 83409,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Шик" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Техноімпекс" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми прострочення, яка складає 76847,68 грн., інфляційних у розмірі 2123,35 грн., 3% річних у розмірі 697,00 грн. та пені у розмірі 3741,70 грн., всього - 83409,73 грн.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 21.02.2011 р. за вх. № Д345, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання його представник не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач, через канцелярію господарського суду 21.02.2011 р. за вх. № 3189, надав заяву про залучення до матеріалів справи копій накладних вказаних у заяві, яка господарським судом задовольняється та надані копії накладних судом залучаються до матеріалів справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

10 червня 2006 року між сторонами було укладено договір поставки № ПР/10/06/06 (надалі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався поставити товар, а відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

Так на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 86647,68 грн. Цей факт підтверджується наступними видатковими накладними:

- № Ш0000000580 від 27.04.2009р. на суму 20386,33 грн.;

- № Ш0000000581 від 27.04.2009р. на суму 34846,34 грн.;

- № Ш0000000725 від 26.05.2009р. на суму 4432,73 грн.;

- № Ш0000000726 від 26.05.2009р. на суму 7942,05 грн.;

- № Ш0000001604 від 02.11.2009р. на суму 1857,87 грн.;

- № Ш0000001608 від 02.11.2009р. на суму 2030,43 грн.;

- № Ш0000000456 від 31.03.2009р. на суму 11705,16 грн.;

- № Ш0000000455 від 31.03.2009р. на суму 17127,74 грн.

Однак, відповідач оплату вартості поставленого товару не здійснив, в результаті чого заборгував позивачу грошову суму у розмірі 86647,68 грн., про що між сторонами було укладено Акт звірки взаєморозрахунків від 28.02.2010 року.

17 лютого 2010 року між сторонами було укладено Угоду № 1 (надалі - Угода), відповідно до якої заборгованість відповідача перед позивачем на дату підписання угоди складала 86847,68 грн.

Також, відповідно до цієї Угоди між сторонами було укладено графік погашення заборгованості, який має відбуватися за період з 01.04.2010 року по 25.12.2010 року.

Судом встановлено, що станом на момент подання даного позову позивачем до суду мало місце прострочення платежу відповідача перед позивачем за графіком, мова про який йдеться у Угоді, на суму 76847,68 грн.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем позивачу вищевказаної суми у розмірі 76847,68 грн.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що сума прострочення відповідача перед позивачем складає 76847,68 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що сума у розмірі 76847,68 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 5 Угоди було передбачено, що у разі прострочки строку виплати відповідного платежу, або виплати його не у повному обсязі, позивач має право витребування від відповідача сплати пені у розмірі двох облікових ставок НБУ від прострочення суми за кожний день прострочки платежу.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги положення п.5 Угоди та те, що відповідач не виконав прийняті на себе зобов'язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь пені у розмірі 3741,70 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, перевіривши розрахунки позивача інфляційних та 3% річних суд приходить до висновку, що сума інфляційних у розмірі 2123,35 грн. та сума 3% річних у розмірі 697,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними суду необхідними конкретними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 835,00 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Техноімпекс" (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, кв. 914, код ЄДРПОУ 31799372, п/р 260003223 в ВАТ "Мегабанк", МФО 351629) на користь Приватного підприємства "Шик" (83009, м. Донецьк, вул. Новоросійська, 2-а, код ЄДРПОУ 23181748, р/р 26009013407601 в АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) - суму прострочення, яка складає 76847,68 грн.; інфляційні у розмірі 2123,35 грн.; 3% річних у розмірі 697,00 грн.; пеню у розмірі 3741,70 грн.; 835,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 24.02.2011 р.