Єдиний державний реєстр судових рішень
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
Справа №377/629/26
Провадження №2/377/559/26
16 листопада 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання Приліпко К.М., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У С Т А Н О В И В:
До суду в підсистемі «Електронний суд» надійшла позовна заява, у якій позивач, від імені якого діє представник Омельяненко Р.Р., посилаючись на статті 14, частину 1 статті 16, 509, 525-526, частину 1 статті 530, 610, частину 1 статті 612, 1049, 1054 ЦК України, просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 у розмірі 40088,53 гривень та понесені судові витрати по оплаті судового збору.
В обґрунтування позову позивач послався на те, що між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 11.10.2025 було укладено кредитний договір (оферта) № 11.10.2025-100001339. Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту ОСОБА_1 підписав 11.10.2025 електронним цифровим підписом та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 13 000 гривень, отже акцептував умови договору. Відповідно до умов укладеного кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 13 000 гривень, строком на 182 дні. ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 40 088,53 гривень, що складається із тіла кредиту в розмірі 13 000 гривень, процентів в розмірі 19 630 гривень, комісії за надання кредиту в розмірі 958,53 гривень, процентів, нарахованих згідно із статтею 625 ЦК України, в розмірі 6 500 гривень, які підлягають стягненню з урахуванням положень статей 525-526, 530, 610, 625, 1049-1050 ЦК України з відповідача на користь позивача (а. с. 3-11).
Ухвалою судді від 15 червня 2026 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01 вересня 2026 року (а. с. 40-41).
02 липня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що згідно з паспортом споживчого кредиту, документ підписано одноразовим ідентифікатором A914. Водночас Пропозиція про укладення споживчого кредиту та Заявка підписані одноразовим ідентифікатором E914. Використання різних ідентифікаторів для частин одного договору свідчить про порушення вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» щодо цілісності електронного правочину. Оскільки підпис під одним документом не розповсюджується на інший, фактично єдиний договір не був укладений. У паспорті споживчого кредиту чітко зазначено, що додаткові та/або супутні послуги не надаються. Проте, у Пропозиції та Заявці позивач вимагає комісію у розмірі 2 600 гривень. Така суперечність є порушенням статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 230 ЦК України. Комісія у розмірі 2 600 гривень є нікчемною, оскільки вона прямо суперечить інформації про відсутність супутніх послуг. Позивач не надав банківську виписку, що є обов`язковим доказом виконання фінансового зобов`язання. Розрахунок заборгованості є внутрішнім документом, який базується на незаконних списаннях та штучно завищує базу нарахування процентів (а. с. 50-51).
06 липня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від представника позивача Ларіонова К.О. надійшла відповідь на відзив, в якій він просив задовольнити позовні вимоги. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 7679, 81 ЦПК України. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Стороною позивача (кредитодавця) документи, що складають кредитний договір, підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19. Електронний договір укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» , вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. Підписавши кредитний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР». Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. TOB «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію позичальника через систему BankID. Денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною. Оскільки ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості і її розміру у справі. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданою. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства (а. с. 55-67).
15 липня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він просив: залишити позовну заяву ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України через підписання її особи без належних повноважень; у разі продовження розгляду справи по суті повністю відхилити доводи позивача, викладені у відповіді на відзив за підписом ОСОБА_2 ; визнати недійсною умову електронного кредитного договору від 11.10.2025 в частині встановлення супутніх послуг (комісії за інтернет-еквайринг) у розмірі 2 600 гривень, як таку, що вчинена під впливом обману (стаття 230 ЦК України); визнати недійсною умову договору в частині встановлення денної процентної ставки та додаткових нарахувань за статтею 625 ЦК України, що сукупно перевищують імперативний ліміт у 1 % на день (згідно з чинним пунктом 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»); визнати недійсними та скасувати нарахування щоденних втрат за статтею 625 ЦК України за період з 11.12.2025 по 11.04.2026, оскільки вони здійснювалися під час дії 182-денного строку кредитного договору до настання терміну його виконання; застосувати доктрину venire contra factum proprium та принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) і врахувати, що надані позивачем письмові докази прямо спростовують обґрунтованість та законність його ж позовних вимог; визнати недоведеним факт реального отримання кредитних коштів відповідачем через ненадання позивачем належних фінансових первинних документів (виписки банку-емітента або банку-еквайра); прийняти математичний контррозрахунок заборгованості відповідача та зобов`язати позивача провести повний перерахунок заборгованості з урахуванням законного зменшення тіла кредиту до рівня 11 228,53 гривень. Заперечення на відповідь на відзив обґрунтовані тим, що в матеріалах справи присутній системний дефект електронних довіреностей позивача та нікчемність представництва на всіх етапах процесу. На підтвердження повноважень своїх представників позивач надав до матеріалів справи довіреності, сформовані в підсистемі «Електронний суд»: довіреність у порядку передоручення від 16.03.2026, видана ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 ; довіреність у порядку передоручення від 16.03.2026, видана Латіною Іриною Сергіївною на ім`я Ларіонова Костянтина Олександровича; довіреність у порядку передоручення від 07.05.2026, видана ОСОБА_3 на ім`я Чайки Ірини Володимирівни; довіреність у порядку передоручення від 15.05.2026, видана ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 . У довіреності від 07.05.2026 Холод О. В. стверджує, що діє «на підставі довіреності Витягу з ЄДР від 14.02.24 ». Проте доданий Витяг з ЄДР від 14.02.2024 є виключно інформаційним документом державного реєстру і за своєю правовою природою не може бути довіреністю. У довіреності від 15.05.2026 Чайка І. В. вказує, що діє «на підставі довіреності Витягу з ЄДР від 07.05.26». Однак під вказаною датою в матеріалах справи міститься лише довіреність від ОСОБА_3 , а не Витяг з ЄДР. Таким чином, представники позивача у текстах офіційних документів ототожнили витяги з державного реєстру з довіреностями та допустили грубе викривлення змісту правочинів. Аналогічну помилку допущено у довіреності від 16.03.2026 на ім`я ОСОБА_2 , де ОСОБА_4 посилається на неіснуючу «довіреність Витягу з ЄДР від 16.03.26». В усіх наданих документах прямо зазначено, що довіритель уповноважує представників саме «в порядку передоручення». Відповідно до частини 2 статті 245 ЦК України, будь-яка довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Надані позивачем електронні довіреності підписані КЕП у системі «Електронний суд» у простій формі без нотаріального посвідчення. Наявність технічної можливості створення документів у системі ЕСІТС не звільняє фінансову установу від обов`язку дотримуватися норм матеріального права. Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, технічні регламенти підзаконних актів не можуть скасовувати чи нівелювати імперативні вимоги ЦК України. Уся процесуальна активність позивача у цій справі ведеться особами, чиї повноваження юридично не існують, в зв`язку з чим позовна заява підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 ЦПК України. У своїй відповіді на відзив позивач намагається легітимізувати стягнення комісії, посилаючись на зміни, внесені Законом України від 20 вересня 2019 року до пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач зазначає, що чинна редакція дозволяє відносити до загальних витрат за споживчим кредитом обов`язкові платежі за супровідні послуги третіх осіб (у даному випадку еквайринг). Цей довід позивача є безпідставним та повністю спростовується матеріалами справи з таких причин: відсутність фактичних витрат: для того, щоб платежі на користь третіх осіб законно вважалися загальними витратами кредиту, такі витрати мають бути реальними та фактично понесеними кредитодавцем. Натомість доданий самим позивачем фінансовий документ «квитанція до платіжної інструкції» № 20372-1391-297743257 від 11.10.2025 свідчить, що при перерахуванні відповідачу суми 13 000 гривень через ВПС "Фінансовий світ" у графі «Комісія» за переказ коштів відповідача чітко зазначено: 0.00 гривень. Третя особа не стягувала з позивача жодних плат за еквайринг. Намагання позивача стягнути з відповідача 2 600 гривень під виглядом «послуг третіх осіб» є спробою безпідставного збагачення за неотримані послуги. У паспорті споживчого кредиту позивач офіційно зафіксував вартість додаткових та супутніх послуг третіх осіб, як «додаткові та/або супутні послуги не надаються». Позивачем не доведено факту реальної передачі та отримання кредитних коштів відповідачем. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. У матеріалах справи повністю відсутня офіційна банківська виписка чи довідка банку з чітким призначенням платежу, номером транзакції, ПІБ отримувача та підтвердженням успішного фінального зарахування коштів на картковий рахунок відповідача. Оскільки кредит був наданий 11.10.2025, строк виконання основного зобов`язання (повернення тіла кредиту в повному обсязі) закінчився лише 11 квітня 2026 року. Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник несе відповідальність за порушення грошового зобов`язання лише у випадку прострочення виконання вже діючого та через це невиконаного грошового зобов`язання. Оскільки до 11.04.2026 обов`язок щодо повернення тіла кредиту у розмірі 13 000 гривень не був простроченим у силу діючого строку договору, нарахування будь-яких штрафних санкцій чи щоденних нарахувань за статтею 625 ЦК України є незаконним. Проте, як свідчить офіційний розрахунок заборгованості за кредитним договором, позивач щоденно нараховував відповідачу додаткові кошти під виглядом статті 625 ЦК України (по 169 гривень на день, починаючи вже з 11.12.2025 тобто за 4 місяці до закінчення офіційного строку дії договору. Нарахування штрафних процентів за статтею 625 ЦК України на недіюче прострочення є грубим порушенням умов договору та чинного законодавства з метою безпідставного роздуття суми позову. Відповідач діє добросовісно: не заперечує факт отримання чистого тіла кредиту в розмірі 13 000 гривень і готовий виконати зобов`язання в межах чинного законодавства. Проте захист прав споживача вимагає відхилення безпідставних фінансових нарахувань позивача, наданих суду з очевидною процесуальною недбалістю (а. с. 72-77).
Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив. Вказаною ухвалою суду за клопотанням позивача, від імені якого діє представник Омельяненко Р.Р., витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» докази та закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 08 жовтня 2026 року (а. с. 87-90).
07 жовтня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначив, що офіційна виписка АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтверджує, що 11.10.2025 на картковий рахунок № НОМЕР_1 надійшли грошові кошти в сумі 13 000 гривень. Відповідач діє добросовісно і не заперечує факт отримання цієї суми. Саме сума 13 000 гривень є вихідною базою наданого відповідачем математичного контррозрахунку заборгованості від 10.11.2025, згідно з яким після сплати відповідачем 5 671,47 гривень тіло кредиту було законно зменшено до 11 228,53 гривень. Спростування вимог позивача щодо стягнення прихованої комісії у розмірі 2 600 гривень: виписка банківської установи свідчить, що при зарахуванні коштів 11.10.2025 банківська комісія за еквайринг/переказ на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» склала 0.00 гривень. Це повністю спростовує доводи позивача про понесення ним реальних витрат на послуги третіх осіб і доводить безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 600 гривень (та залишку 958,53 гривень) під виглядом «супутніх послуг». Відсутність у позивача первинних платіжних документів на момент подання позову: у деталях транзакції від 11.10.2025 зафіксовано запит CASH2CARD A2C EASYCASH, Visa Direct і повністю відсутнє посилання на ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та кредитний договір від 11.10.2025 № 100001339. Це підтверджує, що позивач ініціював судовий процес виключно на підставі внутрішніх реєстрів за відсутності первинних банківських документів з чітким призначенням платежу (в порушення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») (а. с. 106).
Ухвалою суду від 08 жовтня 2026 року приєднано до матеріалів справи: інформацію № 20.1.0.0.0/7-260910/72437-БТ від 18.09.2026, виписку по рахунку НОМЕР_2 , який обслуговується за допомогою банківської картки № НОМЕР_1 , за період з 11.10.2025 по 16.10.2025, які надійшли до суду 25 вересня 2026 року від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду від 01 вересня 2026 року, інформацію № 20.1.0.0.0/7-260921/72546-БТ від 24.09.2026, виписку по рахунку НОМЕР_2 , який обслуговується за допомогою банківської картки № НОМЕР_1 , за період з 11.10.2025 по 16.10.2025, які надійшли 08 жовтня 2026 року до суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду від 01 вересня 2026 року, додаткові пояснення, які надійшли 07 жовтня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду в підсистемі «Електронний суд» (а. с. 113-114).
Позивач свого представника в призначене судове засідання не направив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином через електронний кабінет. У відповіді на відзив позивач, від імені якого діє представник Ларіонов Костянтин Олександрович, просив розглядати справу без участі представника позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в призначене судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином через електронний кабінет. У додаткових поясненнях просив розглядати справу за його відсутності.
Згідно з частиною другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на викладене, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11, та частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11.10.2025-100001339, шляхом підписання відповідачем ОСОБА_1 11.10.2025 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е914 Заявки кредитного договору, Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), умовами якого визначено, що позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 11.10.2025; сума кредиту 13 000 гривень; строк, на який надається кредит 182 дні з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 10.04.2025 (а. с. 14-20).
Відповідно до умов кредитного договору № 11.10.2025-100001339, продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує позичальника про зміну строку повернення кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет позичальника на вебсайті кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення кредиту та строку виплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням кредиту (економічна сутність плата за надання кредиту) 20% від суми кредиту та дорівнює 2600 гривень. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
З кредитного договору вбачається, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4731-21XX-XXXX-5124.
Як вбачається з квитанції ВПС «Фінансовий Світ» № 20372-1391-297743257 від 11.10.2025, 11.10.2025 було перераховано кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 в сумі 13 000 гривень, платник: ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу видача за договором кредиту № 11.10.2025-100001339 (а. с. 21).
При цьому, номер електронного платіжного засобу № 4731-21XX-XXXX-5124, на який перераховано кошти, відповідає номеру платіжного засобу № 4731-21XX-XXXX-5124, вказаному у Заявці кредитного договору, Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 11.10.2025-100001339.
11.10.2025 перед укладенням кредитного договору відповідач ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту електронним підписом, відтвореним за допомогою одноразового ідентифікатора А914, в якому викладено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача (а. с. 12-13).
Згідно із розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором, що доданий до матеріалів справи, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 становить 40 088,53 гривень, та складається з: 13 000 гривень заборгованість за тілом кредиту; 19 630 гривень заборгованість за процентами, нарахованими за період з 11.10.2025 по 10.04.2026; 958,53 гривень заборгованість за комісією за надання кредиту, 6 500 гривень заборгованість за процентами, нарахованими за статтею 625 ЦК України за період з 11.12.2025 по 18.01.2026. За період з 11.10.2025 по 10.04.2026, 10.11.2025 відповідачем було сплачено 5 671,47 гривень, 1 641,47 гривень на погашення комісії за надання кредиту; 4 030 гривень - на погашення процентів (а. с. 22-24).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилом частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як зазначено у частини третій статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша цієї статті). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом частини першої статей 626, 628, статті 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, відповідно до якої, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що кредитний договір № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 укладено в електронній формі.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У пункті 5 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За приписами частини сьомої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них (частина п`ята статті 11 Закону України № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилами частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною першою статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до Законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Частиною другою вказаною статті передбачено, що способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Пунктом 159 розділу VIII «Загальні правила документообігу за операціями з використанням платіжних інструментів» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 за №164, передбачено, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
За змістом частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, на підтвердження своїх вимог позивач надав паперову копію електронного кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, який складається із Заявки кредитного договору, Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, що містить інформацію про його підписання відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е914, особисті дані останнього, реквізити паспорта, адресу місця реєстрації, РНОКПП та номер особистого платіжного засобу № НОМЕР_3 . Доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять. За умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000 гривень строком на 182 дні. Сторонами у належній формі погоджено розмір процентів за користування кредитом та строк, на який надається кредит.
Отже, для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до вимог статей 11 і 12 Закону № 675-VIII.
Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18.
Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» еквайринг платіжних інструментів платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі. Еквайринг здійснюється еквайром на підставі договору, укладеного з отримувачем, з урахуванням вимог законодавства ( частина перша статті 37 Закону України « Про платіжні послуги»).
Пунктом 10 розділу ІІ Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління Національного банку України № 113 від 03.11.2021, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_4 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
З інформації АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260910/72437-БТ від 18.09.2026, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) (а. с. 101, 109). Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 11.10.2025 по 16.10.2025, 11.10.2025 наявне зарахування грошових коштів в розмірі 13 000 гривень (а. с. 102, 110).
Таким чином, ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» перерахувало кошти на рахунок ОСОБА_1 , номер якого він зазначив в кредитному договорі. У додаткових поясненнях, які надійшли 07 жовтня 2026 року до суду в підсистемі «Електронний суд», ОСОБА_1 підтвердив факт отримання грошових коштів від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» в розмірі 13 000 гривень.
Зазначені докази у їх сукупності є достатніми для встановлення обставини отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 13 000 гривень від кредитора ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» на підставі кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, що свідчить про виконання позивачем свого обов`язку згідно з вказаним кредитним договором.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором, що доданий до матеріалів справи, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 становить 40 088,53 гривень, та складається з: 13 000 гривень заборгованість за тілом кредиту; 19 630 гривень заборгованість за процентами, нарахованими за період з 11.10.2025 по 10.04.2026; 958,53 гривень заборгованість за комісією за надання кредиту, 6 500 гривень заборгованість за процентами, нарахованими за статтею 625 ЦК України за період з 11.12.2025 по 18.01.2026. За період з 11.10.2025 по 10.04.2026, 10.11.2025 відповідачем було сплачено 5 671,47 гривень, 1 641,47 гривень на погашення комісії за надання кредиту; 4 030 гривень - на погашення процентів за користування кредитом. Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося в межах строку кредитування за визначеною умовами договору процентною ставкою, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, передбачений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (а. с. 22-24).
Виходячи з викладених обставин та встановлених судом правовідносин, суд погоджується із заборгованістю за тілом кредиту у розмірі 13 000 гривень та заборгованістю за процентами, нарахованими в межах строку кредитування за період з 11.10.2025 по 10.04.2026, у розмірі 19 630 гривень.
Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, позивач просить стягнути, крім тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії за надання кредиту, заборгованість по процентам, нарахованим за статтею 625 ЦК України, за період з 11.12.2025 по 18.01.2026, у розмірі 6 500 гривень.
Відповідно до пункту 15 кредитного договору № 11.10.2025-100001339, сторони домовились, що позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, зокрема, зобов`язання зі сплати кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором) у терміни/строки, що передбачені договором, на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (по тексту даного договору - «річних»). Кредитодавець має право нараховувати вказані проценти річних, починаючи з першого дня прострочення виконання зобов`язання (в тому числі, якщо прострочення виконання виникло до закінчення строку, на який надається кредит) за кожен день прострочення його виконання. Базою нарахування вказаних процентів є сума простроченого грошового зобов`язання, зокрема, сума прострочених кредиту/його частини та/або процентів/їх частини та/або комісії(їй)/ її(їх) частини (якщо комісія (ії) встановлена(і) договором). Проценти річних не нараховуються на прострочені раніше нараховані проценти річних. При цьому сторони домовились, що у випадку, якщо розмір процентів річних, нарахованих за один день прострочення, перевищує 169 гривень, за даним договором застосовується спеціальна договірна умова по зменшенню процентів річних за відповідний день, а саме розмір річних, які нараховуються за відповідний день, становить 169 гривень. Також сторони домовились, що проценти річних не нараховуються, якщо сума простроченого грошового зобов`язання є меншою, ніж 100 гривень. Сторони домовились, що кредитодавець має право вільно здійснювати своє право на застосування та отримання процентів річних, зазначених в даному пункті, як щодо повних сум процентів річних, так і щодо їх частин, як застосовуючи їх (повністю або частково), так і не застосовуючи, що є лише реалізацією кредитодавцем його права і не є зміною умов договору. Сукупна сума процентів річних та інших платежів, що підлягають сплаті позичальником за порушення виконання його зобов`язань (якщо такі встановлені договором) на підставі даного договору, не може перевищувати максимальне обмеження цієї суми, встановленої законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною 2 статті 3 Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, та пунктом 6 даного розділу встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Отже, на дату укладення кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо того ж самого питання: чи звільняється позичальник від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за порушення виконання зобов`язання за договором у період дії в Україні воєнного стану.
Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.
З огляду на наведене, суд погоджується з доводами відповідача ОСОБА_1 , наведеними у запереченнях на відповідь на відзив про те, що нараховані позивачем суми процентів за статтею 625 ЦК України за період з 11.12.2025 по 18.01.2026, у розмірі 6 500 гривень, є протиправними та вважає, що заборгованість по процентам, нарахованим за статтею 625 ЦК України за період з 11.12.2025 по 18.01.2026, у розмірі 6 500 гривень, які нараховані позивачем у період дії воєнного стану в Україні, підлягають списанню кредитодавцем.
За вказаних обставин суд відмовляє в частині позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, в розмірі 6 500 гривень.
Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях, щодо незаконності нарахування комісії за видачу кредиту за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, суд виходить з такого.
Кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 передбачено, що комісія, пов`язана з наданням кредиту (економічна сутність плата за надання кредиту) 20% від суми кредиту та дорівнює 2 600 гривень. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що розглядається, в кредитному договорі № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 передбачено сплату позичальником комісії за видачу кредиту - 20% від суми кредиту в розмірі 2600 гривень.
Отже, пункт укладеного між відповідачем та первісним кредитором договору не містить зазначення переліку послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту.
Оскільки надання кредиту це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.
Суд звертає увагу, що комісія за надання кредиту є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Крім того, позивачем у договорі не зазначено, які послуги надаються за комісію, пов`язану з наданням кредиту.
За таких обставин положення кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 про сплату позичальником на користь товариства комісії за надання кредиту є нікчемними.
З розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, що доданий до матеріалів справи, вбачається, що за період з 11.10.2025 по 10.04.2026, 10.11.2025 відповідачем було сплачено 1 641,47 гривень на погашення комісії за надання кредиту. З урахуванням наведеного, сплачену суму комісії в розмірі 1 641,47 гривень, необхідно зарахувати на погашення загальної суми заборгованості за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 (а. с. 22-24).
Твердження відповідача ОСОБА_1 , наведені у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, додаткових поясненнях про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів за кредитними договорами, зокрема, первинних банківських документів, спростовуються квитанцією ВПС «Фінансовий Світ» № 20372-1391-297743257 від 11.10.2025, інформацією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260910/72437-БТ від 18.09.2026, випискою по рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 11.10.2025 по 16.10.2025 (а. с. 21, 101-102, 109-110).
Доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить, матеріали справи не містять. Не надано відповідачем і доказів того, що на банківську картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 13 000 гривень.
Аналізуючи вказані докази в їх сукупності, суд вважає доведеним факт перерахування коштів у розмірі 13 000 гривень кредитором на рахунок ОСОБА_1 згідно з договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025.
ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» є фінансовою, а не банківською установою, діяльність якого регулюється Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», відповідно не здійснює відкриття, обслуговування рахунків фізичних осіб і не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальника.
Суд зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Вказане Положення про організацію операційної діяльності в банках України встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а первісний кредитор не є банківською установою, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.
Отже, ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму кредиту на існуючий рахунок позичальника у банку, який вказується самим позичальником.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21, відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.
У даній справі позивач надав докази перерахування коштів на банківську картку за номером, який відповідач зазначив у договорі № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, а також детальний розрахунок заборгованості, який був проведений ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», і містить як суму отриманого кредиту, так і період нарахування та розмір процентів за договором.
Наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідача за кредитним договором, підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом.
Доводи відповідача ОСОБА_1 , наведені у відзиві на позовну заяву про неукладеність кредитного договору в зв`язку з тим, що кредитний договір та паспорт споживчого кредиту були підписані різними одноразовими ідентифікаторами, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» паспорт про споживчий кредит надається споживачу до укладення кредитного договору, тому підписання паспорту споживчого кредиту та кредитного договору різними електронними підписами одноразовими ідентифікаторами не свідчать про неналежне укладення договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025.
Доводи відповідача ОСОБА_1 , наведені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив, додаткових поясненнях, про те, що сплачена ним заборгованість в розмірі 5 671,47 гривень, повинна була зараховуватися кредитодавцем в рахунок погашення тіла кредиту на дату її сплати, в зв`язку з чим зменшення розміру тіла кредиту потягло б до зменшення розміру нарахованих процентів, не ґрунтуються на положеннях кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, тому до уваги судом не приймаються.
Сплачену суму комісії в розмірі 1 641,47 гривень судом зараховано на погашення суми заборгованості за кредитним договором, тим самим зменшивши її розмірі до 30 988,53 гривень.
Наданий відповідачем контррозрахунок (а. с. 75-76) є недостовірним та таким, що не підтверджує заявлений розмір заборгованості, оскільки суперечить умовам кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025.
Вимоги відповідача про визнання недійсною умови електронного кредитного договору від 11.10.2025 в частині встановлення супутніх послуг (комісії за інтернет-еквайринг) у розмірі 2 600 гривень, та визнання недійсною умови договору в частині встановлення денної процентної ставки та додаткових нарахувань за статтею 625 ЦК України, до уваги судом не приймаються, оскільки оспорюваність умови договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умов договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно визнати недійсними умови договору про споживчий кредит.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної Палати Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження 61-4595сво25).
Доводи відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, оскільки довіреності представників позивача Омельяненка Р.Р., Ларіонова К.О., Чайки І.В., Латіни І.С. не посвідчені нотаріально, до уваги судом не приймаються, виходячи з такого.
Так, за змістом положень частини третьої, четвертої, сьомої, восьмої статті 62 ЦПК України, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
У разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог закону та Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції (частина четверта статті 14 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 24, 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, Підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи. Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС. У разі підключення до підсистеми за допомогою розширеного клієнтського доступу електронні документи створюються з використанням корпоративної системи документообігу клієнта. До пакета документів, що надсилаються до суду, додається протокол перевірки підписів основного документа та додатків, поданих разом із ним.
Пунктами 30-35 зазначеного Положення передбачено, що користувач ЄСІТС може уповноважити іншого користувача на вчинення дій із використанням Електронного суду в інтересах довірителя, надавши засобами відповідної підсистеми ЄСІТС такому повіреному довіреність в електронній формі відповідно до вимог процесуального законодавства.
Надання довіреності в електронній формі здійснюється засобами Електронного кабінету шляхом створення електронного документа встановленої форми, в якому визначається обсяг повноважень повіреного.
Довіреність в електронній формі, підписана кваліфікованим електронним підписом довірителя, надає можливість повіреному виконувати визначений довірителем перелік дій засобами Електронного суду. Повірений, якому довірителем видана довіреність в електронній формі із правом передоручення, може надати таку довіреність іншому користувачу на вчинення дій в інтересах довірителя (передоручення).
Від імені юридичної особи видавати довіреності в електронній формі мають право особи, зазначені у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо такої юридичної особи у графі «Прізвище, ім`я, по батькові, дати обрання (призначення) осіб, що обираються (призначаються) до органу управління такої юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або такі, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи».
Довіреність в електронній формі, що підтверджує повноваження представника, та електронні документи, на підставі яких відбувалось передоручення прав первинного довірителя (за їх наявності), автоматично додаються до документів, відправлених представником засобами Електронного суду.
Довіреність в електронній формі дійсна до моменту її скасування довірителем або протягом строку, на який вона видана. При втраті чинності довіреності в електронній формі автоматично скасовуються також усі її похідні довіреності, що видані в порядку передоручення.
З матеріалів справи вбачається, що електронні довіреності Омельяненка Р.Р., Чайки І.В., Ларіонова К.О., Латіни І.С. сформовані в підсистемі «Електронний суд».
Зазначена форма довіреностей відповідає пунктам 30-35 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Суд зазначає, що у користувачів підсистеми «Електронний суд» відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд електронного доручення, оскільки саме система його формує за відповідним алгоритмом і зразком. Отже, розміщення відмітки про нотаріальне посвідчення на такій довіреності є неможливим.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 у справі № 753/8640/24.
З урахуванням наведеного, довіреності представників позивача Омельяненка Р.Р., Ларіонова К.О., Чайки І.В. та Латіни І.С., подані через підсистему «Електронний суд», є належним підтвердженням їх повноважень у цій справі.
Інші доводи відповідача ОСОБА_1 , наведені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, додаткових поясненнях, та доводи представників позивача, наведені у позовній заяві і відповіді на відзив, не впливають на висновки суду.
Виходячи з встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин, які виникли з укладеного кредитного договору № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025, беручи до уваги, що позивачем надано достатні докази виникнення зобов`язання з укладеного договору та його неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 , суд вважає правильним задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 в розмірі 30 988,53 гривень ( 13000 гривень (заборгованість за тілом кредиту) + 19630 гривень (заборгованість за процентами), за вирахуванням сплачених безпідставно 1 641,47 гривень на погашення заборгованості за комісією за надання кредиту).
В іншій частині позовні вимоги є недоведеними, доказами не підтвердженими, тому задоволенню не підлягають.
За правилами пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення, суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України).
Позивач сплатив за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 2 662,40 гривень відповідно до платіжної інструкції № СЦ00108096 від 22.05.2026, який зарахований до спеціального фонду державного бюджету України (а. с. 1,2).
З огляду на викладене, із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи з наступного розрахунку: 30 988,53 гривень х 100 %: 40 088,53 гривень = 77,30 % (відсоток задоволеного позову). 2 662,40 гривень х 77,30 %:100% = 2 058,04 гривень ( сума судових витрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача).
Позивач, від імені якого діє представник ОСОБА_6 , у позовній заяві просив стягнути з відповідача суму витрат, понесених позивачем внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу, в розмірі 112,98 гривень.
За змістом пункту 4 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
До позовної заяви позивачем долучено квитанцію № 2087052 про відправлення позовної заяви відповідачу. З вказаної квитанції вбачається, що вартість відправлення складає 112,98 гривень (а. с. 34).
За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на оплату поштового відправлення пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи із наступного розрахунку: 112,98 гривень х 77,30 % :100 %= 87,33 гривень (сума витрат на оплату поштового відправлення, пропорційна відсотку задоволеного позову).
Позивачем, від імені якого діє представник Омельяненко Р.Р., в поданій до суду позовній заяві зазначено про надання доказів про розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення рішення, тому відповідно до частини сьомої статті 264 ЦПК України необхідно призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, встановити строк для подання позивачем доказів щодо розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 11.10.2025-100001339 від 11.10.2025 в розмірі 30 988,53 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 058,04 гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 87,33 гривень.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу на 04 грудня 2026 року об 11 годині 30 хвилин, яке буде проведено у залі Славутицького міського суду Київської області № 3.
Про дату, час та місце судового засідання повідомити учасників справи.
Встановити строк для подання позивачем доказів щодо розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу - п`ять днів після ухвалення рішення суду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду складено 16 листопада 2026 року.
Суддя Н. Ф. Теремецька
Судове рішення № 141496662, Славутицький міський суд Київської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 377/629/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: