Єдиний державний реєстр судових рішень справа № 208/3167/26
провадження № 2/208/3854/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 р. м. Кам`янське
Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:
головуючого судді - Гречаної В.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Агеєвої В.Г,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/3167/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Кам`янської міської ради як орган опіки піклування, Кам`янська окружна прокуратура про позбавлення батьківських прав, -
ВСТАНОВИВ:
До Заводського районного суду міста Кам`янського надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Кам`янської міської ради, як орган опіки піклування про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 2018 році в місті Ладижині Вінницької області познайомилася з відповідачем ОСОБА_3 . Сторони спільно однією сім`єю не проживали, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 , батьком якої у свідоцтві про народження записаний відповідач.
Відповідачу було відомо про вагітність позивачки та народження доньки. Разом із тим уперше він приїхав провести час із дитиною, коли їй виповнилося три місяці. У цей період сторони вирішили спробувати побудувати стосунки та почали спільно проживати, однак таке спільне проживання тривало лише близько одного місяця, після чого відповідач зник та перестав з`являтися в житті дитини, не брав участі в її вихованні та утриманні.
Приблизно через місяць, коли дитині виповнилося чотири місяці, відповідач знову з`явився в житті позивачки та доньки і наполягав на їхньому переїзді до міста Кам`янського Дніпропетровської області, до будинку його батьків, для подальшого спільного проживання. Позивачка погодилася на таку пропозицію, однак, коли ОСОБА_5 виповнилося п`ять місяців, була змушена виїхати з міста Кам`янського та повернутися до Вінницької області.
За твердженням позивачки, під час спільного проживання відповідач не виявляв зацікавленості у вихованні доньки, не допомагав доглядати за нею та не брав участі в її фінансовому забезпеченні. Крім того, відповідач поводився вкрай агресивно, систематично вчиняв щодо позивачки психологічне, фізичне та економічне домашнє насильство: штовхав її, погрожував фізичною розправою, постійно принижував, словесно ображав та залякував, а також відбирав у позивачки грошові кошти, зокрема ті, що призначалися на потреби дитини, фактично позбавляючи її засобів до існування.
Позивачка також зазначає, що відповідач неналежно ставився до виконання батьківських обов`язків, міг зникати на тривалий час та вів деструктивний, безладний спосіб життя.
На підтвердження неналежної поведінки відповідача позивач посилається на постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 27.01.2011 року у справі № 3-346/11, відповідно до якої ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП за те, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, справляв природні потреби у приміщенні Заводського районного відділу поліції.
У липні 2020 року позивачка остаточно припинила стосунки з відповідачем. Із цього часу відповідач, за твердженням позивачки, фактично зник із життя дитини, не бере участі в її вихованні та утриманні, не сприяє забезпеченню її всебічного фізичного, психоемоційного, соціального, інтелектуального, спортивного та культурного розвитку, тобто самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.
25.10.2021 року Томашпільським районним судом Вінницької області було видано судовий наказ про стягнення з відповідача на утримання доньки аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу. Однак зазначений судовий наказ відповідач у добровільному порядку не виконував протягом чотирьох років, у зв`язку з чим 03.10.2025 року на підставі заяви позивачки було відкрито виконавче провадження № 79252361.
Позивачка зазначає, що дитина не пам`ятає батька, не згадує про нього та не має з відповідачем будь-якого емоційного чи родинного зв`язку.
На переконання позивачки, відповідач свідомо та умисно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини протягом понад п`яти років, а також поводився аморально, протиправно та жорстоко щодо позивачки в присутності дитини. Така поведінка, на думку позивачки, свідчить про неспроможність відповідача виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї та свого народу, як того вимагає частина перша статті 150 Сімейного кодексу України.
Позивачка посилається на пункт 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, відповідно до якого мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Крім того, позивачка зазначає, що наразі вона разом із дитиною має дозвіл на тимчасове проживання в Німеччині, забезпечена житлом, дитина зарахована до навчального закладу в Німеччині, а також перебуває під постійним педіатричним наглядом лікаря.
Враховуючи викладене, позивачка просить суд позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із відповіддю № 2481347 від 19.03.2026 р. з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 20.03.2026 року відкрито провадження у справі № 208/3167/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Крім того, витребувано від органу опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради висновок щодо доцільності чи недоцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
16.04.2026 року від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про визнання позову та не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_4 . Просить розглядати справу за його відсутності.
25.05.2026 року органом опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради надано висновок № 20/438, відповідно до якого, з урахуванням інтересів малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та рішення комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті міської ради від 11.05.2026 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 05.06.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 21.08.2026 року до участі у справі залучено прокурора Кам`янської окружної прокуратури як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначила, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не вітає дитину з днем народження, аліменти не сплачує. Дитина проживає разом із матір`ю за кордоном. На думку представника позивача, визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі свідчить про його незацікавленість у вихованні дитини. Відповідач добровільно не виявляє бажання налагоджувати контакт із дитиною, а тому позбавлення його батьківських прав у цьому випадку відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Відповідач у судове засідання не з`явився. Про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток засобами поштового зв`язку " Укрпошта" за адресою його зареєстрованого місця проживання, що відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про розгляд справи.
Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явився. 02.10.2026 року подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що рішення у справі просить ухвалити з урахуванням висновку органу опіки та піклування від 14.05.2026 року.
Прокурор у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження можливості застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
На підставі ст. 244 ЦПК України в судовому засіданні 03.11.2026 року судом після судових дебатів було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено судове засідання для ухвалення та проголошення судового рішення на 12.11.2026 року на 17 годину 00 хвилин.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її батьками у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Вапнярської селищної ради Томашпільського району Вінницької області.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади № 2026/002566620 від 17.02.2026 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 2026/002566609 від 17.02.2026 року ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до постанови Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 27.01.2011 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на п`ять діб.
Згідно з відповіддю закладу дошкільної освіти загального розвитку № 9 «Джерельце» Ладижинської міської ради від 27.02.2026 року № 44, ОСОБА_4 відвідувала цей заклад у період із 29.07.2021 року до 31.05.2024 року. Зокрема, у 2021 році дитина відвідувала заклад 51 день, у 2022 році 12 днів, у 2024 році 27 днів. У зазначеній відповіді також вказано, що ОСОБА_6 відповідально ставилася до виконання батьківських обов`язків, підтримувала зв`язок із вихователями, брала активну участь у вихованні та навчанні дитини, своєчасно приводила її до закладу та забирала додому. Дитина завжди була охайною, доглянутою та мала гарний настрій. Крім того, мати брала активну участь у житті групи та закладу дошкільної освіти й своєчасно сплачувала за його відвідування.
Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження № 79252361 старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янському Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Івановою С. В. відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 146/1482/21, виданого 11.09.2025 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше ніж 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.10.2021 року - дня подання заяви до суду.
Позивачем надано документи, відповідно до яких ОСОБА_6 має дозвіл на тимчасове проживання в Німеччині, виданий 27.05.2025 року. Малолітня ОСОБА_4 також має дозвіл на тимчасове проживання в Німеччині, виданий 27.05.2025 року.
Крім того, позивачем надано нотаріально засвідчений переклад підтвердження власника житла, згідно з яким ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 проживають у закладі Віта Домус Кройцберг за адресою: АДРЕСА_3 , з 22.08.2024 року.
Також до матеріалів справи долучено довідку від 05.05.2025 року про зарахування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до початкової школи «Райнхардсвальд», а також медичну довідку, відповідно до якої дитина перебуває під педіатричним наглядом у медичному центрі Шпандау.
16.04.2026 року відповідач засобами поштового зв`язку надіслав до Заводського районного суду міста Кам`янського заяву про визнання позову та розгляд справи за його відсутності. У заяві відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_8 щодо позбавлення його батьківських прав визнає в повному обсязі, зміст позовних вимог йому зрозумілий, проти позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_4 не заперечує, правові наслідки визнання позову йому відомі. Також просив розглянути справу без його участі. До заяви долучив копію паспорта та картки фізичної особи - платника податків.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII
(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У позовній заяві позивач посилається зокрема і на те, що відповідач аморально, жорстоко та протиправно поводився з позивачкою, зокрема і у присутності дитини, вчиняв домашнє насильство.
Суд зауважує, що на підтвердження зазначених доводів матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, у зв`язку з чим суд не бере їх до уваги.
Також суд відхиляє посилання на постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 27.01.2011 року, оскільки, її ухвалено щодо ОСОБА_7 , тоді як відповідачем у цій справі є ОСОБА_3 . Окрім того, адміністративне правопорушення, за вчинення якого зазначену особу (навіть з урахуванням описки у постанові) було притягнуто до адміністративної відповідальності, мало місце в січні 2011 року, тобто майже за вісім років до народження ОСОБА_4 . За таких обставин ця постанова не може бути належним доказом поведінки відповідача щодо дитини або невиконання ним батьківських обов`язків.
Також позивач як на підставу для позбавлення батьківських прав відповідача посилається на підстави передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, та в цій частині зазначає таке.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Також судом враховується, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивач у позову зазначила, що відповідач свідомо та умисно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини протягом понад п`яти років, а також поводився аморально, протиправно та жорстоко щодо позивачки в присутності дитини. Така поведінка, на думку позивачки, свідчить про неспроможність відповідача виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї та свого народу, як того вимагає частина перша статті 150 Сімейного кодексу України.
Судом критично оцінюється довідка № 44 від 27.02.2026 року з закладу дошкільної освіти (ясла-садок) загального розвитку № 9 «Джерельце» Ладижинської міської ради, оскільки вказаний документ взагалі не містить жодної інформації ані на підтвердження, ані на спростування участі відповідача ОСОБА_3 у вихованні чи житті дитини.
Зокрема, зміст довідки свідчить виключно про те, що позивачка ОСОБА_1 сумлінно виконувала батьківські обов`язки: комунікувала з вихователями, брала активну участь у житті групи та закладу дошкільної освіти, своєчасно приводила дитину до садочка та забирала її додому, а також не мала заборгованості за харчування. Проте у тексті довідки повністю відсутні будь-які відомості чи дані щодо того, чи відвідував відповідач заведение освіти, чи цікавився успіхами або станом здоров`я доньки, чи контактував із працівниками закладу.
Відтак, зазначена довідка підтверджує лише належну поведінку матері, але не містить жодних фактичних даних про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків у період відвідування дитиною дошкільного закладу, а тому не може вважатися належним доказом у розумінні ст. 164 СК України.
Щодо наявності заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням № 79252361 відкритим щодо примусового виконання судового наказу від 11.09.2025 року Томашпільського районного суду Вінницької області від 25.10.2021 року суд зазначає, що позивачкою надано докази лише факту пред`явлення судового наказу до виконання та відкриття виконавчого провадження. Водночас матеріали справи не містять жодних доказів наявності фактичної заборгованості зі сплати аліментів та її розміру.
Суд вважає, що факт відкриття виконавчого провадження та наявність судового наказу без доведеного розміру заборгованості та без доказів умисного тривалого ухилення від сплати аліментів (відсутності виплат за весь період) не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. В матеріалах справи відсутні докази розміру заборгованості, вжиття заходів розшуку боржника притягнення його до відповідальності за несплату аліментів.
Разом з тим, судом враховуються доводи щодо перебування дитини разом з матір`ю за кордоном та відповідні труднощі в отриманні, як зазначає позивач дозволів, та вирішення правових питань щодо влаштування дитини за кордоном. Однак, на підтвердження постійного проживання за кордоном позивачем до позовної заяви долучено дозволи на тимчасове проживання в Німеччині на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які містять відомості про те, що строк їхньої дії закінчився 04.03.2026 року, тобто до подання цього позову до суду (17.03.2026 року).
Врахувавши інші докази надані на підтвердження перебування дитини за кордоном (довідку про зарахування до початкової школи, медичну довідку тощо), суд зауважує, що як окремо так і в сукупності вказані докази не дають підстав для висновку про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Також судом не може бути взятий до уваги висновок Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 14.05.2026 року, оскільки він не містить належного, повного та всебічного обґрунтування.
Зі змісту матеріалів справи та самого висновку вбачається, що орган опіки та піклування обмежився лише аналізом позовної заяви. Зокрема, під час засідання відповідної комісії позивачка не з`явилася, надала письмову заяву про перебування з дитиною за кордоном, а відповідач також не був опитаний та натомість надіслав заяву про визнання позову.
Фактично висновок органу опіки та піклування ґрунтується виключно на письмових поясненнях матерії та заяві відповідача про визнання позову. Комісією не досліджувалися обставини справи у спосіб безпосереднього спілкування з батьком, матір`ю та дитиною (зокрема, із залученням засобів телефонного чи відеозв`язку), члени комісії не спілкувалися ні з позивачкою, ні з малолітньою дитиною, ні з відповідачем.
Ухвалення висновку на підставі лише оцінки письмових документів, без реального з`ясування думки сторін, поведінки батьків та характеру їхніх взаємин, свідчить про передчасність та необґрунтованість висновку органу опіки та піклування.
Відтак, суд відхиляє зазначений висновок, оскільки він не спростовує відсутності в матеріалах справи належних доказів умисного ухилення відповідача від виховання дитини.
В цій частині судом враховується також і висновок прокурора Кам`янської окружної прокуратури, яка у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та зазначила про відсутність підстав для застосування такого крайнього засобу як позбавлення батьківських прав.
Особливістю справи є те, що відповідачем як органу опіки та піклування (згідно висновку від 14.05.2026 року), так і суду, під час розгляду справи, подано заяву про визнання позову.
У ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, суд вважає, що заява відповідача від 16.04.2026 року, в якій відповідач не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав та визнає позов про позбавлення його батьківських прав, не може слугувати єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Суд зауважує, що в цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та відповідно порушує інтереси малолітньої дитини.
Окрім того, саме лише подання відповідачем заяви про визнання позову не звільняє позивачку від обов`язку надання належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.
Суд також звертає увагу на те, що заява відповідача про визнання позову від 16.04.2026 року не була подана ним особисто під час судового засідання, не підписана з використанням електронного цифрового підпису в системах «Електронний суд», а надіслана засобами поштового зв`язку. При цьому підпис особи на зазначеній заяві не був нотаріально посвідчений, що в умовах неявки відповідача до судового засідання об`єктивно унеможливлює достовірну перевірку його волевиявлення, ідентифікацію особи та підтвердження того, що таке волевиявлення є вільним і не є наслідком впливу.
На думку суду, ухвалення судового рішення про застосування такого виняткового заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, виключно на підставі заяви відповідача про визнання позову, поданої в зазначений спосіб та за відсутності інших належних, допустимих і беззаперечних доказів умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, суперечитиме вимогам чинного законодавства, загальним засадам цивільного судочинства та не може відповідати інтересам дитини.
Отже, враховуючи, що матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів, які б у сукупності підтверджували винну, свідому та умисну поведінку відповідача ОСОБА_3 щодо умисного ухилення від участі у вихованні та утриманні доньки впродовж тривалого часу за відсутності об`єктивних перешкод, суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Враховуючи викладене, суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи.
Згідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача ; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як позовні вимоги не підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 200, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Кам`янської міської ради як орган опіки піклування, Кам`янська окружна прокуратура про позбавлення батьківських прав відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.
Сторони по справі:
Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Треті особи:
Виконавчий комітет Кам`янської міської ради як орган опіки піклування код ЄДРПОУ 04052072, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, м-н Петра Калнишевського, 2
Кам`янська окружна прокуратура, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кам`янське,вул. Ігнатія Ясюковича, 2, код ЄДРПОУ 02909938.
Повний текст судового рішення складено та проголошено 12.11.2026 року о 17:35 год.
Суддя В.Г.Гречана
Судове рішення № 141488584, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 208/3167/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: