Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
Справа №345/3395/26
Провадження № 2-з/338/4/26
13 листопада 2026 року селище Богородчани
Суддя Богородчанського районного суду Івано-Франківської області Решетов В.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Калуської міської ради, про часткове скасування висновку органу опіки та піклування та визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, відібрання дитини у батька та повернення матері,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Богородчанського районного суду Івано-Франківської області перебуває вказана цивільна справа, предметом якої є, зокрема, спір між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 листопада 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Щадей Надія Василівна звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.
Заявниця просить до набрання законної сили рішенням суду визначити час особистого спілкування малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 за місцем проживання матері у АДРЕСА_1 :
щосуботи та щонеділі з 14 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. без присутності батька; 06 грудня 2026 року з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; 24 грудня 2026 року з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; 25 грудня 2026 року з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; 01 січня 2026 року з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; у день народження ОСОБА_3 з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.,
а також зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати передачу дитини матері відповідно до визначеного судом часу спілкування.
Заяву обґрунтовано тим, що встановлений ухвалою суду від 28 серпня 2026 року порядок дистанційного спілкування, на думку заявниці, є недостатнім для повноцінного підтримання емоційного зв`язку між матір`ю та дитиною, оскільки не передбачає особистих зустрічей.
Заявниця також посилається на те, що ОСОБА_2 продовжує створювати перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, не сприяє відновленню їхніх взаємин, а тривале обмеження особистого контакту може призвести до поступового емоційного віддалення дитини від матері.
На обґрунтування необхідності додаткового забезпечення позову заявниця зазначає також про подальший розгляд справи судом по суті, дослідження письмових доказів, допит свідків та наближення святкових днів.
До заяви додано квитанцію про сплату судового збору.
Дослідивши заяву та матеріали цивільної справи, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України у спорі, що виник із сімейних правовідносин, позов може бути забезпечений встановленням обов`язку вчинити певні дії.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною третьою статті 9 Конвенції дитина, яка розлучена з одним або обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить її найкращим інтересам.
Відповідно до статей 141, 157 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею.
Верховний Суд у постановах від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19, від 25 листопада 2020 року у справі №760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі №761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі №752/6099/20 та від 15 листопада 2023 року у справі №467/403/22 виходив із того, що тимчасове визначення порядку особистого спілкування одного з батьків з дитиною у спорі щодо її місця проживання може бути допустимим та співмірним заходом забезпечення позову, якщо воно спрямоване на збереження емоційного зв`язку дитини з обома батьками та відповідає найкращим інтересам дитини.
Разом з тим підстави забезпечення позову мають оцінюватися судом у кожній конкретній справі, а обраний захід повинен бути необхідним, обґрунтованим, пропорційним та забезпечувати справедливий баланс інтересів усіх учасників правовідносин, насамперед самої дитини.
Саме лише право матері на особисте спілкування з дитиною не звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати необхідність застосування конкретного способу забезпечення позову та довести наявність обставин, які свідчать, що без його застосування ефективний захист відповідного права істотно ускладниться.
Суд враховує, що питання тимчасового врегулювання спілкування ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_4 вже було предметом судового розгляду.
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
До набрання законної сили рішенням у справі визначено тимчасовий порядок спілкування матері з дитиною шляхом телефонного та/або відеозв`язку щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 19 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., а ОСОБА_2 зобов`язано забезпечувати дитині технічну можливість такого спілкування та не чинити перешкод у його здійсненні.
У задоволенні заяви в частині встановлення особистих зустрічей матері з дитиною та покладення на батька обов`язку фізично передавати дитину матері судом відмовлено.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд виходив із того, що наявні на той час матеріали підтверджували необхідність забезпечення регулярного контакту матері з дитиною, однак були недостатніми для запровадження більш інтенсивного заходу у вигляді обов`язкової фізичної передачі малолітньої дитини.
Судом, зокрема, враховано відсутність достатніх актуальних відомостей щодо механізму фізичної передачі дитини, реальної виконуваності такого обов`язку, поточного режиму дитини, а також наявність суперечливих відомостей щодо її фактичного ставлення до особистих зустрічей з матір`ю.
Вказана ухвала є чинною, а встановлений нею тимчасовий порядок дистанційного спілкування діє до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Сам по собі факт попереднього вирішення питання про забезпечення позову не позбавляє учасника справи права повторно звернутися із відповідною заявою, оскільки забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи.
Разом з тим повторне звернення із вимогою про застосування істотно більш інтенсивного тимчасового заходу повинно бути обґрунтоване конкретними фактичними обставинами, які виникли або стали відомими після постановлення попередньої ухвали та свідчать про недостатність уже встановленого заходу або про необхідність його фактичного розширення.
У поданій 13 листопада 2026 року заяві таких обставин належними доказами не підтверджено.
Заявниця стверджує, що ОСОБА_2 продовжує створювати перешкоди у спілкуванні матері з дитиною та що раніше встановлений порядок не досягає своєї мети.
Однак до повторної заяви не додано доказів, які б підтверджували невиконання ОСОБА_2 ухвали суду від 28 серпня 2026 року, систематичне ненадання дитині технічної можливості спілкуватися з матір`ю у встановлені судом дні та години або інші нові факти, які свідчили б про неефективність уже застосованого заходу забезпечення позову.
Єдиним додатком до заяви є документ про сплату судового збору.
Посилання заявниці на те, що після постановлення попередньої ухвали судом досліджено письмові докази та розпочато допит свідків, саме по собі не свідчить про виникнення нових обставин, які обумовлюють необхідність примусової фізичної передачі дитини матері у визначені заявницею дні.
Так само саме по собі наближення святкових днів не може бути достатньою процесуальною підставою для застосування заходу забезпечення позову у запропонованому обсязі.
Заявлений новий захід за своїм змістом істотно відрізняється від чинного порядку спілкування.
Він передбачає не лише підтримання контакту матері з дитиною, а регулярне фізичне переміщення малолітньої ОСОБА_4 з місця її фактичного проживання до помешкання матері кожної суботи та неділі, а також перебування там протягом восьми годин у низку святкових днів і в день народження дитини, без присутності батька.
Виконання такого заходу потребувало б покладення на батька негайно виконуваного обов`язку фізично передавати дитину матері відповідно до детально визначеного графіка.
За своєю інтенсивністю та фактичними наслідками такий захід суттєво ширший за той, який уже застосовано судом, а тому потребує відповідного фактичного обґрунтування.
Однак у повторній заяві не наведено та не підтверджено доказами, яким саме способом повинна здійснюватися передача дитини, хто забезпечуватиме її повернення, яким чином запропонований графік співвідноситься з актуальним режимом навчання, відпочинку та іншими потребами малолітньої ОСОБА_4 , а також чи змінилися після постановлення ухвали від 28 серпня 2026 року ті обставини, через які суд раніше визнав фізичну передачу дитини передчасною.
Необхідність, обсяг і спосіб тимчасового контакту визначаються з урахуванням конкретних обставин справи, наданих доказів, віку та інтересів дитини, фактичної сімейної ситуації та необхідності мінімального втручання у сформований на час судового розгляду порядок її життя.
Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №467/403/22 виходив із того, що встановлення тимчасового порядку особистих зустрічей того з батьків, хто проживає окремо від малолітньої дитини, може бути співмірним заходом забезпечення позову у спорі щодо визначення місця проживання дитини. При цьому застосування такого заходу не є автоматичним наслідком самого факту окремого проживання одного з батьків, а залежить від конкретних обставин справи, необхідності збереження емоційного зв`язку дитини з обома батьками, відсутності негативного впливу таких зустрічей на дитину та відповідності обраного заходу її найкращим інтересам.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 14 жовтня 2026 року у справі №405/3015/26, наголосивши на необхідності забезпечення реальної можливості підтримання сімейних зв`язків дитини з тим із батьків, хто проживає окремо, під час тривалого судового розгляду. Водночас наведені правові висновки не означають, що в кожній справі суд зобов`язаний встановлювати саме особисті зустрічі у визначеному заявником обсязі, оскільки питання забезпечення позову вирішується з урахуванням конкретної фактичної ситуації та принципу співмірності.
У цій справі право ОСОБА_1 на регулярний контакт із малолітньою ОСОБА_3 уже забезпечено ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2026 року, якою визначено систематичне телефонне та відеоспілкування матері з дитиною тричі на тиждень та покладено на ОСОБА_2 обов`язок забезпечувати технічну можливість такого спілкування і не чинити йому перешкод.
Повторною заявою від 13 листопада 2026 року ОСОБА_1 фактично просить істотно розширити вже застосований захід забезпечення позову шляхом встановлення регулярної фізичної передачі дитини матері кожної суботи та неділі, а також у визначені святкові дні й у день народження дитини. Такий захід за своїм характером та інтенсивністю є суттєво ширшим від чинного способу забезпечення контакту і передбачає регулярне переміщення малолітньої дитини з місця її фактичного проживання.
Водночас до повторної заяви не подано доказів, які б підтверджували невиконання ОСОБА_2 ухвали суду від 28 серпня 2026 року, систематичне перешкоджання установленому судом телефонному чи відеоспілкуванню або виникнення після постановлення цієї ухвали таких нових обставин, які б об`єктивно свідчили про недостатність уже вжитого заходу та необхідність саме фізичної передачі дитини матері у заявленому обсязі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен виходити не лише із принципової допустимості певного способу забезпечення, а й із доведеності його необхідності саме у конкретній справі. Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 та від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20, забезпечення позову застосовується лише за наявності фактичних обставин, які підтверджують реальну необхідність відповідного заходу, а суд має співвіднести негативні наслідки його застосування з наслідками невжиття такого заходу та дотриматися справедливого балансу інтересів учасників правовідносин.
Отже, правові висновки Верховного Суду у справі №467/403/22 не усувають обов`язку заявника належно обґрунтувати необхідність, співмірність та фактичну виправданість саме такого заходу. За відсутності нових доказів, які свідчили б про неефективність уже застосованого судом порядку спілкування або про виникнення обставин, що потребують його істотного розширення, запровадження додаткового примусового порядку фізичної передачі дитини не може ґрунтуватися виключно на загальному твердженні про бажаність особистого спілкування матері з донькою.
Суд вже застосував захід, спрямований на недопущення втрати емоційного зв`язку дитини з матір`ю, і заявницею не наведено достатніх нових доказів, які давали б підстави вважати цей захід неефективним або недостатнім настільки, що виникла необхідність у його істотному розширенні.
Також суд враховує, що забезпечення позову має тимчасовий характер і не повинно підміняти вирішення спору по суті або створювати до ухвалення остаточного рішення фактичний порядок проживання чи перебування дитини, який за інтенсивністю наближається до реалізації заявлених матеріально-правових вимог.
Справа вже перебуває на стадії розгляду по суті, судом досліджуються докази та допитуються свідки.
За таких обставин втручання у фактично сформований порядок життя малолітньої дитини шляхом запровадження обов`язкових регулярних переміщень кожні вихідні та у святкові дні без належного доказового підтвердження необхідності такого заходу не відповідало б принципу співмірності.
Визначальною підставою для відмови у забезпеченні позову є те, що заявником не доведено наявності нових фактичних обставин, які б обґрунтовували необхідність застосування додаткового і значно більш інтенсивного заходу забезпечення позову поряд із уже чинним порядком спілкування матері з дитиною.
При цьому відмова у задоволенні повторної заяви не означає заперечення права ОСОБА_1 на особисте спілкування з малолітньою донькою та не є висновком суду щодо остаточного способу реалізації батьківських прав сторін.
Такі питання підлягають вирішенню судом за результатами повного і всебічного дослідження доказів у справі з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Натомість на стадії забезпечення позову суд оцінює виключно необхідність тимчасового заходу та його співмірність установленим на цей час обставинам.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що заявницею не доведено передбачених статтями 149, 150 ЦПК України підстав для застосування додаткових заходів забезпечення позову у заявленому обсязі, у зв`язку з чим заява задоволенню не підлягає.
Ухвала Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2026 року про часткове забезпечення позову продовжує діяти у визначеному нею порядку.
Підстав для застосування зустрічного забезпечення у зв`язку з відмовою в задоволенні заяви немає.
Відмова у застосуванні додаткового заходу забезпечення позову у вигляді встановлення обов`язкового графіка особистих зустрічей та фізичної передачі дитини матері не означає обмеження передбаченого статтями 153, 157 СК України права матері та дитини на особисте спілкування.
Така відмова лише свідчить про відсутність на цей час достатніх підстав для встановлення судом у порядку забезпечення позову додаткового примусового та негайно виконуваного порядку фізичної передачі дитини.
ОСОБА_2 , як той із батьків, з ким на даний час фактично проживає дитина, не вправі перешкоджати добровільному спілкуванню матері з дитиною, якщо таке спілкування не суперечить її інтересам та нормальному розвитку.
Керуючись статтями 3, 9 Конвенції про права дитини, статтями 141, 157 СК України, статтями 149-154, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 13 листопада 2026 року про забезпечення позову у цивільній справі №345/3395/26 - відмовити.
Роз`яснити, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2026 року, залишаються чинними у визначеному цією ухвалою порядку.
Роз`яснити сторонам, що відмова у застосуванні додаткових заходів забезпечення позову не обмежує передбаченого статтями 153, 157 СК України права ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_3 на особисте спілкування та не надає ОСОБА_2 права чинити перешкоди такому спілкуванню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Учасник справи, якому повна ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя В.В. Решетов
Судове рішення № 141485523, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 345/3395/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: