Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10560/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради, у якому просить:
1. Визнати протиправним і скасувати рішення Луцької міської ради № 95/24 від 24.06.2026 про відмову ОСОБА_1 у наданні на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування гаража автомобільного (11.02) на АДРЕСА_1 ;
2. Зобов`язати Луцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.05.2026 про надання на умовах оренди земельної ділянки площею 0,7500 га, кадастровий номер площею 0,1750 га з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1 , та протягом тривалого часу вживає заходів для оформлення права користування земельною ділянкою, необхідною для його обслуговування.
Позивач зазначає, що Луцька міська рада раніше надала йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, після чого відповідну документацію було виготовлено, а земельну ділянку сформовано та зареєстровано в Державному земельному кадастрі.
Однак рішенням від 24 червня 2026 року № 95/24 відповідач, затвердивши проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1750 га, одночасно відмовив у наданні цієї земельної ділянки позивачу в оренду та вирішив здійснити заходи щодо її поділу з метою формування окремої земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна позивача й іншої земельної ділянки для продажу на земельних торгах.
На переконання позивача, оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки відповідач не навів належних правових і фактичних підстав для відмови в оренді сформованої земельної ділянки, не встановив площі, необхідної для обслуговування нерухомості, та не довів можливості поділу земельної ділянки без порушення прав позивача.
Позивач також вказує, що попередні дії відповідача щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та затвердження цієї документації створили обґрунтовані очікування на завершення процедури оформлення землекористування. Водночас оскаржуване рішення не містить конкретних мотивів, які пояснювали б неможливість надання в оренду всієї сформованої земельної ділянки.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Луцька міська рада подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позову.
Відповідач зазначає, що земельна ділянка перебуває в комунальній власності, тому рішення щодо її передачі в оренду належить до повноважень міської ради. Саме по собі набуття права власності на об`єкт нерухомості не надає його власнику безумовного права вимагати передачі в оренду земельної ділянки будь-якої бажаної площі.
На думку відповідача, реалізуючи повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності, міська рада повинна забезпечувати їх раціональне й ефективне використання, ураховувати співмірність площі земельної ділянки з площею розташованого на ній нерухомого майна та забезпечувати надходження плати за землю до місцевого бюджету.
Відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких площа земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомості, не є необмеженою та повинна визначатися з урахуванням об`єктивної потреби у використанні майна за його призначенням.
Міська рада вважає, що оскаржуване рішення є мотивованим, оскільки в ньому зазначено мету забезпечення ефективного та раціонального використання земель комунальної власності, а позивачу рекомендовано надати пропозиції щодо поділу земельної ділянки. На переконання відповідача, це свідчить про добросовісний намір забезпечити позивачу можливість користування землею, необхідною для обслуговування його нерухомого майна.
Крім того, відповідач стверджує, що дозвіл на розроблення проєкту землеустрою не гарантує набуття права користування земельною ділянкою, а затвердження відповідного проєкту не позбавляє міську раду повноважень вирішувати питання про її подальше використання.
У відповіді на відзив представник позивача заперечив наведені аргументи та наголосив, що відповідач уже затвердив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1750 га, а тому подальша відмова у передачі її в оренду за відсутності належного обґрунтування суперечить принципам добросовісності та правової визначеності.
Позивач також вважає, що запропонований міською радою поділ земельної ділянки є неможливим з огляду на її конфігурацію, розташування об`єктів нерухомості та необхідність забезпечення під`їздів і проїздів для належної експлуатації майна.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наполягав на правомірності прийнятого рішення, зазначивши, що затвердження проєкту землеустрою було зумовлено відсутністю передбачених законом підстав для відмови в затвердженні документації, однак не означало виникнення обов`язку передати позивачу в оренду всю земельну ділянку.
Дослідивши письмові докази та оцінивши доводи учасників справи, суд встановив такі обставини.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набував право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Зокрема, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 березня 2008 року № 18095411 за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на гараж за вказаною адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22495109.
Підставою реєстрації права власності зазначено свідоцтво про право власності від 15 лютого 2008 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 07 лютого 2008 року. Площа та літерне позначення гаража у зазначеному витягу не наведені.
Крім того, відповідно до договору дарування гаража від 16 листопада 2011 року № 2518 та витягу про державну реєстрацію прав від 23 січня 2012 року за позивачем зареєстровано право власності на гараж автомобільний, літера Г-1, загальною площею 229,8 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9799522.
Також на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2023 року № 2-811 позивач набув право власності на гараж легкових автомобілів, літера Ж-1, загальною площею 102,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 115101907101, номер відомостей про речове право 51682621.
Таким чином, до матеріалів справи долучено правовстановлюючі документи та реєстраційні відомості щодо нерухомого майна за однією адресою, яке має три різні реєстраційні номери: 22495109, 9799522 та 115101907101.
Також матеріали справи містять документи щодо частини гаража площею 31,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , тобто без літери А. За відсутності належного підтвердження розташування цього об`єкта в межах спірної земельної ділянки суд не ототожнює його з нерухомістю, зазначеною в документах за адресою АДРЕСА_1 .
21 квітня 2021 року питання щодо розроблення документації із землеустрою для позивача розглядалося постійною комісією Луцької міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру, що відображено у протоколі № 8.
Рішенням Луцької міської ради від 28 квітня 2021 року № 10/67 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,18 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування гаража автомобільного.
На виконання цього рішення у 2021 році за замовленням позивача ТзОВ ГЦНТП-ПЛЮС розробило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Зазначеною документацією визначено земельну ділянку площею 0,1750 га, її межі, конфігурацію, розташування, види земельних угідь та обмеження у використанні.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 30 жовтня 2023 року № НВ-1200814812023 земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 0710100000:34:066:0147.
Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка була індивідуалізована як об`єкт земельних відносин, мала визначені межі, площу та кадастровий номер.
З матеріалів справи також установлено, що протягом 2021-2025 років позивач неодноразово звертався до органів Луцької міської ради з питань затвердження проєкту землеустрою та оформлення права користування земельною ділянкою.
Листом департаменту Луцької міської ради Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку від 08 квітня 2026 року № 34-11/555/2026 повідомлено, що станом на 07 квітня 2026 року протягом 2021-2025 років позивачем подано 20 звернень із відповідних питань, зокрема щодо затвердження проєкту землеустрою та участі в засіданнях постійної комісії і міської ради.
Із витягу з протоколу засідання постійної комісії від 29 липня 2024 року № 68 вбачається, що питання затвердження документації із землеустрою розглядалося, однак відповідна пропозиція не набрала необхідної кількості голосів.
02 березня 2026 року позивач знову звернувся з питання передачі земельної ділянки в оренду.
Листом виконавчого комітету Луцької міської ради від 15 березня 2026 року № 34-16/442/2026 повідомлено про підготовку департаментом містобудування, земельних ресурсів та реклами проєкту рішення щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 на умовах оренди.
Крім того, з наявної у справі копії заяви встановлено, що 28 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Луцької міської ради із заявою про надання йому в оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 0,1750 га з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147, розташованої на АДРЕСА_1 , для обслуговування гаражів (11.02).
Заява складена на бланку встановленої форми, містить власноруч зазначені відомості про земельну ділянку, мету її використання, строк оренди, підпис заявника та відмітку адміністратора департаменту Луцької міської ради про прийняття 28 травня 2026 року.
Суд звертає особливу увагу на те, що в зазначеній заяві позивач просив надати земельну ділянку саме для обслуговування гаражів, а не одного гаража.
Отже, зміст заяви вказував на необхідність розгляду питання про забезпечення земельною ділянкою декількох об`єктів нерухомого майна. При цьому конкретна кількість таких об`єктів, їх технічні характеристики та фактичне розташування потребували перевірки під час адміністративного провадження.
24 червня 2026 року Луцька міська рада прийняла рішення № 95/24 Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування гаража автомобільного (11.02) на АДРЕСА_1 .
У преамбулі цього рішення зазначено, що міська рада розглянула заяву ОСОБА_1 від 28 травня 2026 року, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, витяг з Державного земельного кадастру від 05 червня 2026 року № НВ-0000979872026 та врахувала наявність нерухомого майна позивача за відповідною адресою.
Водночас із правовстановлюючих документів у преамбулі рішення наведено лише договір дарування гаража від 16 листопада 2011 року № 2518 щодо гаража загальною площею 229,8 кв. м, право власності на який зареєстровано 23 січня 2012 року за реєстраційним номером 9799522.
Відомостей про інші об`єкти нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , зокрема з реєстраційними номерами 22495109 та 115101907101, рішення № 95/24 не містить.
Пунктом 1 рішення № 95/24 міська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1750 га з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147 на АДРЕСА_1 .
Пунктом 2 зазначеного рішення ОСОБА_1 відмовлено у наданні цієї земельної ділянки в оренду.
Підпунктом 3.1 пункту 3 рішення департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради доручено подати документи для проведення державної реєстрації права комунальної власності на зазначену земельну ділянку.
Підпунктом 3.2 пункту 3 рішення тому самому департаменту доручено здійснити заходи щодо поділу земельної ділянки з формуванням земельної ділянки, достатньої для обслуговування об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 , та земельної ділянки для продажу на аукціоні (земельних торгах).
Пунктом 4 рішення позивачу рекомендовано в місячний строк із дня прийняття рішення надати пропозиції щодо поділу земельної ділянки.
Пунктом 5 рішення позивача зобов`язано після проведення процедури поділу привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій відсутні об`єкти нерухомого майна та яка залишається в розпорядженні міської ради.
Іншими пунктами рішення врегульовано питання доведення його до відома позивача, набрання чинності, порядку оскарження та контролю за виконанням.
З матеріалів справи вбачається, що питання надання земельної ділянки в оренду розглядалося на пленарному засіданні міської ради 24 червня 2026 року. Позивач брав участь у розгляді цього питання та виступав на засіданні.
Тому суд не виходить із того, що позивача було повністю позбавлено можливості висловити свою позицію. Разом з тим сам факт участі особи в засіданні ради не звільняє відповідача від обов`язку повно та всебічно дослідити обставини справи, оцінити подані матеріали й належним чином мотивувати прийнятий адміністративний акт.
Оцінивши наведені обставини, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання спірних земельних відносин здійснюється, зокрема, Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі ЗК України).
Відповідно до статті 5 ЗК України земельне законодавство базується, зокрема, на принципах забезпечення раціонального використання та охорони земель, а також невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування й розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки із земель комунальної власності відповідних територіальних громад у власність або користування для всіх потреб.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування згідно з повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, або за результатами земельних торгів, крім визначених законом випадків.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений статтею 123 ЗК України.
Зокрема, частиною шостою статті 123 ЗК України передбачено прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування у двотижневий строк із дня отримання документації із землеустрою.
Згідно з частиною дванадцятою статті 123 ЗК України рішенням про надання земельної ділянки у користування здійснюються затвердження документації із землеустрою, вилучення земельних ділянок у землекористувачів у разі необхідності та надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання.
Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише її невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Статтею 79-1 ЗК України визначено порядок формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав.
Згідно з частинами першою та четвертою цієї статті формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною шостою статті 79-1 ЗК України передбачено можливість формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Отже, законодавство допускає поділ сформованої земельної ділянки, проте сам факт існування такого повноваження не означає, що поділ будь-якої земельної ділянки є об`єктивно можливим та правомірним незалежно від її конфігурації, розташованих на ній об`єктів нерухомості, доступу до них і встановлених обмежень у використанні землі.
Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються у користування на конкурентних засадах, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 134 ЗК України передбачено виняток із загального правила проведення земельних торгів, зокрема у випадку розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Із системного аналізу зазначених положень випливає, що право власника нерухомого майна на оформлення користування землею для його обслуговування підлягає захисту, однак наявність такого майна сама по собі не обумовлює необхідності передачі власнику всієї земельної ділянки, на яку він претендує, незалежно від її площі та обставин використання.
Водночас вирішення питання про відокремлення частини земельної ділянки, яка може бути передана іншій особі або виставлена на земельні торги, потребує попереднього встановлення тієї її площі, що об`єктивно необхідна для належного обслуговування нерухомого майна власника.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі Закон № 280/97-ВР) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських, селищних і міських рад.
За частиною першою статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Таким чином, Луцька міська рада уповноважена вирішувати питання надання земельних ділянок комунальної власності в оренду, проте реалізація такого повноваження повинна відповідати вимогам земельного законодавства та загальним принципам діяльності суб`єктів владних повноважень.
Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин визначені статтею 17-2 ЗК України.
Законом України від 08 жовтня 2024 року № 3993-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин внесено зміни до земельного законодавства щодо застосування адміністративної процедури, зокрема до ЗК України та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі Закон № 161-XIV).
Частиною третьою статті 2 Закону № 161-XIV передбачено здійснення процедурних дій і прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі в порядку, встановленому Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX Про адміністративну процедуру (далі Закон № 2073-IX), з урахуванням особливостей, визначених земельним законодавством.
Отже, розглядаючи заяву фізичної особи про надання в оренду земельної ділянки комунальної власності, міська рада здійснює владні управлінські повноваження та зобов`язана дотримуватися вимог Закону № 2073-IX.
Частиною першою статті 8 Закону № 2073-IX встановлено, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
Відповідно до частини другої цієї статті адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 8 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Мотивування адміністративного акта повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на його оскарження.
Згідно з частиною другою статті 72 Закону № 2073-IX у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються:
дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи);
фактичні обставини справи;
зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи;
посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу;
детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Таким чином, обґрунтованість адміністративного акта передбачає не лише формальне наведення законодавчих положень чи загальних цілей діяльності адміністративного органу, а й установлення конкретних фактичних обставин, їх оцінку та пояснення причин прийняття відповідного рішення.
У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 240/15918/25 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду звернув увагу, що відносини між органом місцевого самоврядування та заявником щодо передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності мають публічно-правовий характер і підлягають регулюванню Законом № 2073-IX.
Верховний Суд також наголосив на необхідності перевірки судами дотримання адміністративним органом процедури прийняття відповідного рішення та вимог до його мотивування, оскільки недотримання таких вимог не може бути залишене поза судовою оцінкою.
З огляду на зазначене суд перевіряє оскаржуване рішення Луцької міської ради не лише з погляду наявності у відповідача повноважень розпоряджатися землями комунальної власності, а й щодо повноти встановлення фактичних обставин та достатності наведених мотивів відмови позивачу в оренді земельної ділянки.
Оцінюючи правомірність рішення від 24 червня 2026 року № 95/24, суд насамперед звертає увагу на зміст заяви, за результатами розгляду якої його прийнято.
Як установлено судом, у заяві від 28 травня 2026 року ОСОБА_1 просив надати земельну ділянку площею 0,1750 га з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147 в оренду строком на 10 років для обслуговування гаражів, тобто декількох об`єктів нерухомого майна.
Натомість в оскаржуваному рішенні предмет звернення описано як надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування гаража автомобільного, а при визначенні обставин, пов`язаних із правом власності позивача, зазначено лише гараж площею 229,8 кв. м.
Водночас у матеріалах справи наявні документи щодо нерухомого майна позивача за адресою АДРЕСА_1 із трьома різними реєстраційними номерами: 22495109, 9799522 та 115101907101.
Зокрема, документами підтверджується реєстрація права власності на гараж загальною площею 102,3 кв. м, набутий позивачем у 2023 році, що не відображено в мотивуванні оскаржуваного рішення.
При цьому суд не встановлює лише на підставі зазначених реєстраційних записів, що всі три об`єкти є фізично самостійними гаражами, фактично розташованими в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147.
Разом із тим така невизначеність не усуває обов`язку відповідача дослідити відповідні обставини, оскільки саме кількість, правовий статус, характеристики та розташування об`єктів нерухомості мають істотне значення для встановлення площі землі, необхідної для їх належного обслуговування.
Міська рада не навела в оскаржуваному рішенні висновків щодо того, чи існують за зазначеною адресою інші об`єкти нерухомості позивача, крім гаража площею 229,8 кв. м, чи розташовані вони в межах спірної земельної ділянки та які потреби в землекористуванні пов`язані з їх експлуатацією.
Доказів належного з`ясування цих питань до прийняття рішення № 95/24 відповідач також не надав.
Отже, суд установив, що зміст заяви позивача в частині її мети обслуговування гаражів не отримав належної фактичної оцінки під час вирішення питання про надання земельної ділянки в оренду.
Наступною істотною обставиною є визначення площі земельної ділянки, об`єктивно необхідної для обслуговування нерухомого майна.
Із проєкту землеустрою, розробленого за замовленням позивача, встановлено, що загальна площа земельної ділянки становить 0,1750 га.
Відповідно до експлікації земельних угідь, наведеної на сторінці 20 зазначеного проєкту, із загальної площі земельної ділянки 0,0281 га віднесено до земель під будівлями та спорудами транспорту, а 0,1469 га до земель, які використовуються для транспорту.
Таким чином, 281 кв. м земельної ділянки класифіковано як землі під будівлями та спорудами транспорту, а 1469 кв. м як землі, які використовуються для транспорту.
Водночас наведена експлікація відображає розподіл земельної ділянки за видами угідь, а не результати визначення площі, необхідної для обслуговування конкретних об`єктів нерухомого майна.
Зокрема, віднесення 0,1469 га до земель, які використовуються для транспорту, саме по собі не свідчить ані про необхідність використання позивачем усієї цієї площі, ані про можливість її відокремлення від території, необхідної для обслуговування гаражів.
Залежно від фактичного розташування об`єктів нерухомості та особливостей їх експлуатації зазначена територія може включати під`їзди, проїзди, місця для маневрування транспортних засобів, забезпечення доступу до будівель та інші ділянки, функціонально пов`язані з використанням нерухомого майна.
Тому немає підстав автоматично вважати земельні угіддя площею 0,1469 га вільною територією, яка може бути відокремлена та передана в користування або власність іншим особам.
Водночас сама наявність проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1750 га не є безумовним доказом необхідності використання позивачем усієї цієї площі для обслуговування нерухомості.
Крім того, загальна площа двох гаражів, зазначена у правовстановлюючих документах, становить 332,1 кв. м, тоді як площа земель під будівлями та спорудами транспорту за експлікацією становить 281 кв. м.
Суд зазначає, що загальна площа нерухомого майна не завжди відповідає площі його забудови, а тому саме по собі таке співвідношення не доводить наявності порушень у проєкті землеустрою. Однак воно додатково підтверджує необхідність дослідження технічних характеристик об`єктів, їх розташування та фактичної площі забудови.
Наявний у матеріалах справи проєкт землеустрою містить графічні матеріали щодо конфігурації земельної ділянки, її меж, розташування будівель, проїздів та встановлених обмежень у використанні землі.
Водночас ці матеріали не містять належного розрахунку, з якого можна було б установити конкретну площу земельної ділянки, необхідну для обслуговування кожного з об`єктів нерухомості позивача, та визначити частину території, яка може використовуватися самостійно без порушення можливості належної експлуатації таких об`єктів.
Крім того, із графічних матеріалів проєкту землеустрою вбачається наявність обмежень у використанні окремих частин земельної ділянки, зокрема пов`язаних з інженерними комунікаціями, що також підлягає врахуванню при вирішенні питання про можливість поділу.
Отже, для обґрунтованого вирішення питання про поділ земельної ділянки відповідач повинен був установити не лише площу забудови, а й фактичну потребу в земельній ділянці для забезпечення доступу, під`їзду, маневрування транспортних засобів та належної експлуатації нерухомого майна з урахуванням його призначення і встановлених обмежень.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19.
У пунктах 122-123 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розташованого на ній майна, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм і правил, а також реальної необхідності власника використовувати майно за його призначенням.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що розмір такої земельної ділянки не є безмежним, а встановлення її дійсної необхідної площі забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що зазначений правовий висновок підлягає врахуванню під час вирішення спірних правовідносин.
Однак його зміст не підтверджує правомірності оскаржуваного рішення, оскільки передбачає необхідність саме встановлення дійсної площі земельної ділянки для обслуговування нерухомості, а не можливість довільного визначення такої площі без відповідного дослідження.
У цій справі відповідач фактично визнав можливість надання позивачу в користування лише частини сформованої земельної ділянки, проте не визначив її площі, меж та об`єктивних критеріїв такого визначення.
Так само міська рада не встановила, яка саме частина земельної ділянки може бути відокремлена для продажу на земельних торгах, чи має вона самостійне функціональне призначення та чи може використовуватися окремо від нерухомості позивача.
Наведені обставини мають вирішальне значення, оскільки відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 оскаржуваного рішення відповідач не обмежився констатацією можливості поділу земельної ділянки, а безпосередньо доручив здійснити відповідні заходи з метою формування земельної ділянки для обслуговування нерухомості позивача та іншої земельної ділянки для продажу на аукціоні.
При цьому можливість відокремлення такої іншої земельної ділянки, її площа, конфігурація та придатність для самостійного використання не підтверджені належними матеріалами.
Саме по собі розташування спірної земельної ділянки біля вул. Підгаєцької не доводить можливості облаштування самостійного доступу до кожної з новоутворених земельних ділянок.
Так само матеріали справи не дають підстав категорично стверджувати, що будь-який поділ земельної ділянки є неможливим. Однак відповідні обставини повинні бути встановлені компетентним органом на підставі належної землевпорядної та, за необхідності, іншої технічної документації.
Отже, суд не вирішує питання про конкретний спосіб поділу земельної ділянки, оскільки це потребує спеціальних знань та належного документального обґрунтування.
Водночас суд констатує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідач не мав належним чином установлених фактичних обставин, які дозволяли б обґрунтовано визначити можливість такого поділу без порушення прав та законних інтересів позивача.
Суд також оцінює доводи відповідача про те, що рекомендація позивачу надати власні пропозиції щодо поділу земельної ділянки свідчить про добросовісність міської ради.
Дійсно, пунктом 4 оскаржуваного рішення позивачу запропоновано подати відповідні пропозиції.
Однак така рекомендація не замінює належного дослідження обставин, які повинні передувати прийняттю рішення про відмову в наданні земельної ділянки в оренду та про здійснення заходів щодо її поділу.
Більше того, пунктом 5 оскаржуваного рішення на позивача покладено обов`язок після поділу привести земельну ділянку, яка залишиться у розпорядженні міської ради, у придатний до використання стан.
При цьому міська рада не визначила, яка саме земельна ділянка має залишитися у її розпорядженні, не встановила її фактичного стану та не навела обґрунтування необхідності покладення відповідного обов`язку саме на позивача.
За таких обставин зазначений пункт рішення також є похідним від недостатньо обґрунтованого рішення про поділ земельної ділянки та не може розглядатися як належний наслідок повного і всебічного з`ясування обставин справи.
Суд відхиляє доводи відповідача про достатність загального посилання на ефективне та раціональне використання земель комунальної власності і забезпечення надходжень до місцевого бюджету.
Безумовно, зазначені цілі є легітимними та відповідають завданням органів місцевого самоврядування.
Однак їх досягнення повинно здійснюватися в межах закону та з дотриманням належного балансу між інтересами територіальної громади і правами власника нерухомого майна.
Саме тому для прийняття обґрунтованого рішення міська рада повинна була пояснити, чому передача всієї земельної ділянки площею 0,1750 га в оренду позивачу є недоцільною або не відповідає законним вимогам, яка її частина перевищує об`єктивну потребу в обслуговуванні гаражів та за якими даними це встановлено.
Натомість оскаржуване рішення таких відомостей не містить.
Посилання на загальні бюджетні та землевпорядні інтереси без конкретного дослідження обставин справи не відповідає вимогам частин першої третьої статті 8 та частини другої статті 72 Закону № 2073-IX.
Окремої оцінки потребують правові наслідки затвердження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та подальше затвердження такого проєкту є окремими етапами формування земельної ділянки як предмета майбутніх орендних відносин.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки з вибором предмета майбутньої оренди, визначеного відповідною документацією.
Водночас затвердження документації не є тотожним укладенню договору оренди та саме по собі не означає автоматичного виникнення права користування земельною ділянкою.
Суд також ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, відповідно до якого рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі набуття права власності чи користування земельною ділянкою.
Отже, сам факт надання позивачу у 2021 році дозволу на розроблення проєкту землеустрою та затвердження відповідного проєкту у 2026 році не створював безумовного обов`язку міської ради передати йому земельну ділянку в оренду саме на запропонованих ним умовах.
Разом із тим зазначені обставини не звільняли відповідача від обов`язку обґрунтувати відмову з урахуванням усіх фактичних обставин конкретної справи.
У даному випадку міська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення всієї земельної ділянки площею 0,1750 га, але одночасно відмовила у наданні її в оренду та вирішила організувати її поділ без належного встановлення площі, необхідної для обслуговування нерухомості позивача.
Таке рішення не містить достатнього пояснення, з яких саме установлених обставин випливає необхідність поділу земельної ділянки замість передачі її в оренду в межах сформованої площі.
При цьому відсутність відповідного обґрунтування є особливо істотною з огляду на тривалий час розгляду звернень позивача та наявність раніше прийнятих рішень міської ради щодо розроблення і затвердження документації із землеустрою.
Суд наголошує, що послідовність дій адміністративного органу не означає обов`язку прийняти виключно бажане для заявника рішення. Проте у випадку зміни попереднього підходу до вирішення питання адміністративний орган повинен навести конкретні фактичні та правові причини такого рішення.
У цій справі відповідач таких причин належним чином не обґрунтував.
Суд також ураховує, що розгляд Луцькою міською радою заяв позивача раніше був предметом судового провадження у справі № 140/6335/26, яке було закрито ухвалою від 29 червня 2026 року після прийняття міською радою рішення за відповідним зверненням.
Разом із тим закриття зазначеного провадження не означає встановлення правомірності рішення Луцької міської ради від 24 червня 2026 року № 95/24 по суті та не позбавляє позивача права оскаржити це рішення в окремому судовому провадженні.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.
Критерій обґрунтованості передбачає врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а критерій пропорційності забезпечення необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення.
Застосовуючи зазначені критерії до обставин цієї справи, суд установив, що Луцька міська рада не забезпечила повного з`ясування фактичних обставин, пов`язаних із правовим статусом та розташуванням нерухомого майна позивача, необхідною площею земельної ділянки для його обслуговування та можливістю поділу сформованої земельної ділянки.
Зокрема, відповідач не врахував належним чином, що у заяві від 28 травня 2026 року позивач просив передати земельну ділянку для обслуговування гаражів, тоді як в оскаржуваному рішенні наведено відомості лише про один гараж площею 229,8 кв. м.
Не встановивши кількості та розташування об`єктів нерухомості, які потребують обслуговування, відповідач не міг належним чином оцінити необхідну для цього площу земельної ділянки.
Крім того, міська рада не визначила конкретної частини земельної ділянки, яка може бути відокремлена для продажу на земельних торгах, та не обґрунтувала можливості такого відокремлення з урахуванням фактичного використання земельної ділянки, наявності будівель, під`їздів, проїздів і встановлених обмежень.
Унаслідок цього оскаржуване рішення не містить достатньої фактичної основи для висновку про необхідність поділу земельної ділянки та відмову позивачу в оренді всієї сформованої площі.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не надав суду належних і достатніх доказів того, що перед прийняттям рішення № 95/24 було встановлено фактичну потребу позивача в земельній ділянці для обслуговування належних йому об`єктів нерухомості та об`єктивну можливість виділення іншої самостійної земельної ділянки для продажу на земельних торгах.
Саме по собі посилання у відзиві на повноваження міської ради розпоряджатися землями комунальної власності, необхідність їх раціонального використання та відповідну судову практику не усуває зазначених недоліків оскаржуваного рішення.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що рішення Луцької міської ради від 24 червня 2026 року № 95/24 прийнято без належного врахування всіх істотних обставин справи та без достатнього обґрунтування висновків, які покладені в його основу, а тому воно не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та вимогам Закону № 2073-IX.
Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить із такого.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У даній справі позивач оскаржує рішення Луцької міської ради № 95/24 у цілому, а не лише окремі його положення.
Суд ураховує, що пунктом 1 оскаржуваного рішення затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1750 га, що саме по собі не є несприятливим для позивача результатом розгляду його звернення.
Однак інші положення цього самого рішення передбачають відмову в оренді сформованої земельної ділянки, здійснення заходів щодо її поділу з метою продажу частини на земельних торгах, надання позивачем пропозицій щодо поділу та покладення на нього обов`язку привести відповідну частину земельної ділянки у придатний до використання стан.
Отже, положення рішення № 95/24 є взаємопов`язаними та становлять результат вирішення одного питання розгляду заяви позивача про надання земельної ділянки в оренду.
Залишення чинним лише пункту про затвердження проєкту землеустрою при скасуванні інших положень рішення не забезпечило б належного відновлення порушених прав позивача та могло б спричинити правову невизначеність щодо подальшого розгляду його заяви, зважаючи на взаємозв`язок усіх визначених міською радою правових наслідків.
При цьому скасування рішення № 95/24 у цілому не означає визнання судом недостовірною чи такою, що не відповідає законодавству, виготовленої за замовленням позивача документації із землеустрою.
Зазначена документація, як і всі інші подані заявником документи, підлягає належній оцінці відповідачем під час повторного розгляду заяви відповідно до чинного законодавства та правових висновків суду.
За таких обставин суд вважає належним та ефективним способом захисту прав позивача визнання протиправним і скасування рішення Луцької міської ради від 24 червня 2026 року № 95/24 у цілому.
Водночас суд зазначає, що наявні матеріали справи не дають можливості достовірно визначити конкретну площу земельної ділянки, яка є об`єктивно необхідною позивачу для обслуговування всіх належних йому об`єктів нерухомості.
Вирішення цього питання потребує встановлення актуального правового статусу нерухомого майна, його фактичного розташування, площі забудови, функціонально необхідних під`їздів і проїздів та інших обставин землекористування.
Тому суд не має підстав самостійно визначати таку площу або зобов`язувати відповідача передати позивачу в оренду всю земельну ділянку площею 0,1750 га без проведення відповідної оцінки.
Разом із тим зазначене не перешкоджає задоволенню заявленої позивачем вимоги про зобов`язання міської ради повторно розглянути його звернення.
Під час повторного розгляду заяви від 28 травня 2026 року Луцька міська рада повинна врахувати, що позивач звернувся з проханням надати земельну ділянку в оренду строком на 10 років для обслуговування гаражів, перевірити правовстановлюючі документи щодо об`єктів нерухомого майна, їх актуальний правовий статус та фактичне розташування, визначити площу землі, необхідну для їх належної експлуатації, і надати оцінку можливості чи неможливості поділу земельної ділянки з урахуванням усіх установлених обставин.
При цьому міська рада повинна прийняти рішення, яке відповідатиме вимогам земельного законодавства, принципам адміністративної процедури та критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень.
Суд також зазначає, що в позовній заяві при формулюванні зобов`язальної вимоги наведено дату звернення 25 травня 2026 року та суперечливі відомості щодо площі земельної ділянки.
Однак зі змісту позову, оскаржуваного рішення та долученої до матеріалів справи заяви однозначно вбачається, що предметом спору є розгляд звернення позивача від 28 травня 2026 року щодо надання в оренду земельної ділянки площею 0,1750 га з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147.
Зазначення у резолютивній частині судового рішення правильної дати заяви та площі земельної ділянки відповідає встановленим судом обставинам, дає можливість належним чином ідентифікувати звернення, яке підлягає повторному розгляду, та не змінює суті заявленого способу судового захисту.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову в розмірі 1064,96 грн з урахуванням його майнового стану.
Отже, позивач судовий збір за подання позовної заяви не сплачував, а тому відсутні підстави для його відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Належних доказів інших судових витрат, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, суду не надано.
За таких обставин підстави для розподілу судових витрат у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 24 червня 2026 року № 95/24 Про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування гаража автомобільного (11.02) на АДРЕСА_1 .
Зобов`язати Луцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 травня 2026 року про надання в оренду строком на 10 років земельної ділянки площею 0,1750 га з кадастровим номером 0710100000:34:066:0147, розташованої на АДРЕСА_1 , для обслуговування гаражів (11.02), та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Луцька міська рада (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 34745204).
Суддя Н. В. Стецик
Судове рішення № 141473080, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 140/10560/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: