Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
13 листопада 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/873/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Чернігівській області,
код ЄДРПОУ 25901106, вул. Київська, будинок 17, м. Чернігів, 14005
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-європейська фірма «Діамант»,
код ЄДРПОУ 42330902, б. Шевченка Тараса, буд. 33Б, офіс 41, м. Київ, 01032
предмет спору: про стягнення 216 850,59 грн,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
не викликались,
ВСТАНОВИВ:
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Чернігівській області через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-європейська фірма «Діамант» про стягнення 216 850,59 грн неустойки за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати.
Процесуальні дії у справі.
У зв`язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164 ГПК України, ухвалою суду від 10.09.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 17.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 17.09.2026 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» 17.09.2026 о 13:37, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 02.10.2026.
02.10.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву.
07.10.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив.
Суд прийняв до розгляду подані сторонами заяви по суті (відзив та відповідь на відзив), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у встановлений у п. 12.10 договору про закупівлю робіт №25068 від 01.04.2025 (далі Договір) (у редакції додаткової угоди від 07.08.2025 №3) термін не використав сплачену позивачем передоплату шляхом виконання робіт та не повернув невідпрацьовану суму попередньої оплати позивачку, у зв`язку з чим позивач на підставі п. 16.2 Договору (у редакції додаткової угоди від 07.08.2025 №3) нарахував відповідачу пеню.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, враховуючи таке:
- позивач в проєкті Договору розробив «мертву/нікчемну» умову договору, яка регулює відповідальність Підрядника за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, оскільки неустойка не існує як така per se, а лише у формі штрафу чи пені. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач не може виконати/сплатити штрафну санкцію (на його думку, видуману позивачем) за договором, яка не передбачена чинним законодавством;
- Договором та підписаними до нього додатковими угодами не визначено, з якої дати починається перебіг строку для погашення суми попередньої оплати шляхом виконання робіт, так само як і не встановлено строку повернення її невикористаної частини, у зв`язку з чим застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України. Проте позивач не надав жодного документу, який би підтверджував вимогу про повернення суми попередньої оплати з 16.08.2025 року і до 17.12.2026;
- у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення неустойки, відповідач просить зменшити її на підставі ст. 551 ЦК України до 17 823,34 грн або іншої суми, яку суд визнає обґрунтованою та співмірною наслідкам порушення.
Позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, і зазначає, що:
- оскільки відповідач як учасник тендерної закупівлі подав пропозицію, не звертався до замовника із будь-якими зауваженнями щодо викладених у проєкті Договору умов та не оскаржив цей проєкт Договору, він автоматично погодився з усіма його умовами;
- у листах Служби відновлення від 14.08.2025 за № 01-06/2083/19, від 25.09.2025 № 01-06/2466/19 та від 21.11.2025 за № 01-06/2999/02 містяться вимоги позивача щодо надання підтвердження виконаних будівельних робіт на частину непогашеної попередньої оплати чи/або щодо повернення коштів у визначений зобов`язальними відносинами строк.
Заперечень у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
01.04.2025 Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Чернігівській області (далі Замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Україно-Європейська фірма «Діамант» (далі Підрядник) уклали договір про закупівлю робіт №25068 (далі Договір №25068) (т. 1 а.с. 106-121).
За умовами п. 1.1, 1.2 Договору №25068 Підрядник зобов`язується відповідно до проєктної документації, умов цього Договору та вимог законодавства власними силами та/або залученими силами виконати роботи «Реконструкція їдальні Іванівського ліцею Іванівської сільської ради, Чернігівського району, Чернігівської області, пошкодженої внаслідок російської військової агресії, за адресою: вул. Шевченка, 1, с. Іванівка, Чернігівського району, Чернігівської області» (коригування) (ДК 021:2015: 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (далі - Роботи), а Замовник - прийняти та оплатити Роботи в порядку та на умовах, передбачених даним Договором за об`єктом робіт, зазначеним у пункті 1.2 цього Договору.
Об`єкт: «Реконструкція їдальні Іванівського ліцею Іванівської сільської ради, Чернігівського району, Чернігівської області, пошкодженої внаслідок російської військової агресії, за адресою: вул. Шевченка, 1, с. Іванівка, Чернігівського району, Чернігівської області» (коригування) (ДК 021:2015: 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація).
Місце розташування Об`єкта: вул. Шевченка, 1, с. Іванівка, Чернігівського району, Чернігівської області.
Підрядник здійснює виконання Робіт у строки, передбачені Календарним графіком виконання Робіт (Додаток № 2 до даного Договору), в повному обсязі, передбаченому проєктною документацією, до повної готовності Об`єкта внаслідок завершення Робіт та прийняття його в експлуатацію.
Згідно з п. 2.1 Договору №25068 строк (термін) виконання Робіт: з дня укладення Договору по 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.
Строки, початок та закінчення Робіт, види, послідовність та етапи виконання Робіт визначаються Календарним графіком виконання робіт, який є невід`ємною частиною Договору (Додаток № 2 до даного Договору) (п. 2.6 Договору №25068).
У п. 2.8 Договору №25068 передбачено, що сторони мають право переглянути строки виконання Робіт із обов`язковим внесенням відповідних змін у Договір, шляхом укладання додаткових угод.
Ціна Договору визначається на підставі Договірної ціни (Додаток №1 до Договору) і становить 11 224 000,00 грн, у тому числі ПДВ, в тому числі устаткування 4 395 520,00 грн (п. 3.1 Договору №25068).
Роботи виконуються та фінансуються за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному бюджеті, та/або інших джерел, не заборонених законодавством (п. 11.2 Договору №25068).
Згідно з п. 11.3 Договору №25068 бюджетні зобов`язання Замовника за цим Договором виникають у разі наявності відповідних бюджетних асигнувань у межах відповідних кошторисних призначень та фактичних надходжень. Бюджетні зобов`язання Замовника за цим Договором в 2025 році складають 11 224 000,00 грн, у тому числі ПДВ, з них: 500,00 грн за рахунок коштів Місцевого бюджету.
Відповідно до п. 12.1 Договору №25068 розрахунки за виконані Роботи здійснюються Замовником відповідно до взятих бюджетних зобов`язань в межах бюджетних асигнувань (ст.49 Бюджетного Кодексу України), виключно в межах відповідних фактичних надходжень (ст.48 Бюджетного Кодексу України) на підставі підписаних Актів приймання виконаних будівельних робіт (Форми КБ-2в), Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форми КБ-3) та/або підписаних Актів приймання-передачі устаткування. Акти приймання виконаних будівельних робіт (Форми КБ-2в), Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форми КБ-3), Акти приймання-передачі устаткування підписуються Замовником за наявності у нього всіх необхідних виконавчих документів. Підрядник надає разом із Актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), ), Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форма КБ-3) (у 4-х примірниках) Замовнику в паперовому і електронному вигляді (в машинозчитувальному форматі) документи, що підтверджують виконання робіт, всю необхідну виконавчу документацію (сертифікати на застосовані матеріали, паспорти на конструкції та устаткування, акти на приховані роботи, документи, що підтверджують фактичні витрати на відрядження, та ін.).
За умовами п. 12.6.2 Договору №25068 оплата Робіт здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника упродовж 20 (двадцяти) робочих днів з дати підписання Актів приймання виконаних будівельних робіт (Форми КБ-2в), Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форми КБ-3), та/або підписаних актів приймання-передачі устаткування. Грошові кошти перераховуються в Національній валюті України.
Згідно з п. 12.10 Договору №25068 Замовник має право здійснювати попередню оплату з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», в розмірі, на строк та на умовах, визначених в належним чином оформленому рішенні Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.
Пунктом 12.11 Договору №25068 передбачено, що попередня оплата здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів на небюджетний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України Підрядником, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з такого рахунку для цілей визначених даним Договором. При цьому періодичність перерахування попередньої оплати може бути не частіше один раз на місяць при відсутності непогашеної дебіторської заборгованості у Підрядника. Використана попередня оплата погашається на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін.
У п. 16.2 Договору №25068 встановили, що у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором Підрядник сплачує Замовнику наступні штрафні санкції (пеню, штраф, неустойки, збитки тощо):
- за прострочення строків виконання зобов`язання Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості зобов`язання з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо Підрядник є платником ПДВ), виконання якого прострочено, за кожний день прострочення;
- за порушення Підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, Підрядник за користування грошовими коштами Замовника сплачує неустойку в розмірі 0,5% від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо Підрядник є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Штрафні санкції, зазначені у п. 16.2. цього Договору, сплачуються Підрядником протягом 20 (двадцяти) робочих днів після отримання відповідної вимоги Замовника (п. 16.5 Договору №25068).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання Сторонами та діє до 31.12.2025 року, а у частині виконання зобов`язань Сторін до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 19.1 Договору №25068).
Додатками до Договору №25068 є: №1. Договірна ціна; №2. Календарний графік виконання робіт; №3. План фінансування виконання робіт; №4. Інформація про ціни на матеріальні ресурси.
У календарному графіку виконання робіт на 2025 рік (Додаток №2 до Договору №25068) передбачено виконання робіт на Об`єкті у період з 07.04.2025 по 27.06.2025 (т. 1 а.с. 124).
Відповідач звернувся до позивача з листом №71 від 02.05.2025, у якому просив розглянути можливість здійснення попередньої оплати за Договором у розмірі 30% від суми робіт, виконання яких передбачено протягом поточного року, із строком погашення до трьох місяців, та гарантував своєчасне погашення суми авансу. Додатком до цього листа є рахунок на оплату №7 від 08.05.2025 на суму 3 360 000,00 грн (т. 1 а.с. 159).
05.05.2025 сторони уклали додаткову угоду №2 до Договору №25068 (далі Додаткова угода №2, т. 1, а.с. 142), у якій домовились:
- викласти п. 11.3 Договору №25068 у такій редакції: «Бюджетні зобов`язання Замовника за цим Договором виникають у разі наявності відповідних бюджетних асигнувань у межах відповідних кошторисних призначень та фактичних надходжень. Бюджетні зобов`язання Замовника за цим Договором в 2025 році складають 11 224 000,00 грн, у тому числі ПДВ 1 870 666,67 грн, з них: 500,00 грн, в тому числі ПДВ 83,33 грн, за рахунок коштів Місцевого бюджету; 11 223 500,00 грн, у тому числі ПДВ 1 870 583,33 грн, за рахунок коштів Спеціального фонду Державного бюджету, КПКВК 3111360»;
- враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» та наказ Державного агентства відновлення від 30.04.2025 №Н-196/09-02, як головного розпорядника бюджетних коштів, доповнити п. 12.10 Договору абзацом такого змісту: «Сума попередньої оплати за Договором від 01.04.2025 №25068 та даною додатковою угодою буде складати 3 360 000,00 грн з ПДВ зі строком погашення до трьох місяців».
У календарному графіку виконання робіт на 2025 рік (Додаток №2 до Додаткової угоди №2) передбачено виконання робіт на Об`єкті у період з 06.05.2025 по 29.08.2025 (т. 1 а.с. 144).
Згідно з платіжною інструкцією №0207 від 08.05.2025 позивач перерахував відповідачу попередню оплату за Договором №25068 у розмірі 3 360 000,00 грн (т. 1 а.с. 160).
07.08.2025 сторони уклали додаткову угоду №3 до Договору №25068 (далі Додаткова угода №3, т. 1 а. с. 161), у якій домовились:
- враховуючи дії обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання зобов`язань згідно з умовами Договору належним чином, згідно з листом Підрядника №107 від 17.07.2025, подовжити виконання зобов`язань за Договором, що встановлені п. 12.10 Договору, на період до 15.08.2025;
- п. 16.2 Договору викласти у такій редакції: «У разі невиконання та/або неналежного виконання зобов`язань за цим Договором Підрядник сплачує Замовнику наступні штрафні санкції (пеню, штраф, неустойки, збитки тощо), зокрема:
- за прострочення строків виконання зобов`язання Підрядник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості зобов`язання з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо Підрядник є платником ПДВ), виконання якого прострочено, за кожний день прострочення;
- за порушення Підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, Підрядник за користування грошовими коштами Замовника сплачує неустойку в розмірі 0,1% від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо Підрядник є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення».
У позовній заяві позивач зазначає, що з урахуванням виконаних відповідачем робіт, які підтверджені актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, сума попередньої оплати, яка відповідачем не була використана або повернута у термін до 15.08.2025, становила 2 451 152,26 грн.
Сторони підписали акти приймання виконаних будівельних робіт за період вересень-грудень 2025 року, у яких зазначено про утримання (погашення) попередньої оплати, а саме: № 5 (3, 4/9, 068) від 11.09.2025 на суму 62 812,43 грн; № 6 (3, 5/9,068) від 18.09.2025 на суму 322 146,01 грн; № 7 (3,6/10, 068) від 15.10.2025 на суму 92 955,72 грн; № 8 (3,6/10, 068) від 15.10.2025 на суму 250 058,05 грн; № 8 (3,7/11,068) від 10.11.2025 на суму 328 550,38 грн; № 9 (3,8/11, 068) від 25.11.2025 на суму 177 693,82 грн; № 9/1 (3,8/11, 068) вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт, на суму 569 418,89 грн; № 11 (3,9/12, 068) від 18.12.2025 вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт, на суму 647 516,96 грн (т. 1 а.с. 227-248, т. 2 а.с. 1-14).
Позивач звертався до відповідача з листами №01-06/2083/19 від 14.08.2025 та №01-06/2466/19 від 25.09.2025, у якому просив надати відповідні документи, шо підтверджують виконані роботи на частину непогашеної попередньої оплати у розмірі 2 451 152,26 грн, або повернути непогашену суму попередньої оплати (т.2 а.с. 17-18).
Відповідач звернувся до позивача із листом від 22.12.2025 №144 (т. 1 а.с. 187), у якому просив продовжити терміни виконання робіт за Договором №25068.
24.12.2025 сторони уклали додаткову угоду №5 до Договору №25068 (далі Додаткова угода №5, т. 1 а.с. 163), у якій погодили:
- продовжити строк (термін) виконання робіт до 30.06.2026 року та строк дії Договору - до 30.06.2026 року;
- зменшити ціну Договору до 9 968 959,79 грн з ПДВ; бюджетні зобов`язання Замовника за цим Договором складають: 2025 рік - 5 963 476,67 грн з ПДВ, з них: 500,00 грн, в тому числі ПДВ - 83,33 грн за рахунок коштів Місцевого бюджету; - 5 962 976,68 грн, у тому числі ПДВ - 993 829,45 грн, за рахунок коштів Спеціального фонду Державного бюджету, КПКВК 3111360; 2026 рік - 4 005 483,12 грн з ПДВ.
Позивач направив відповідачу претензію-вимогу №1 від 13.03.2026, у якій протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї претензії сплатити штрафні санкції, нараховані за несвоєчасне повернення суми невідпрацьованої попередньої оплати, у розмірі 216 850,59 грн (т. 2 а.с. 20-21).
У відповідь на цю претензію відповідач у листі від 10.04.2026 №21 повідомив позивача про те, що він не визнає завлений розмір штрафних санкцій, вважає його безпідставним та таким, шо не відповідає умовам договору та вимогам законодавства (т. 1 а.с. 21-22).
30.06.2026 сторони уклали додаткову угоду №6 до Договору №25068 (далі Додаткова угода №6, т. 1 а.с. 200), у якій погодили продовжити строк (термін) виконання робіт до 30.07.2026 року та строк дії Договору - до 30.08.2026 року.
01.07.2026 сторони уклали додаткову угоду №7 до Договору №25068 (далі Додаткова угода №7, т. 1 а. с. 202), відповідно до якої бюджетні зобов`язання Замовника за цим Договором складають: 2025 рік - 5 963 476,67 грн з ПДВ, з них: 500,00 грн, в тому числі ПДВ - 83,33 грн за рахунок коштів Місцевого бюджету; - 5 962 976,68 грн, у тому числі ПДВ 993 829,45 грн, за рахунок коштів Спеціального фонду Державного бюджету, КПКВК 3111360; 2026 рік - 4 005 483,12 грн з ПДВ за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету, КПКВК 3101150.
Відповідач звернувся до позивача із листом від 28.08.2026 №63, у якому просив продовжити терміни виконання робіт за Договором №25068 та термін дії договору до 30.09.2026 (т. 1 а.с. 226).
28.08.2026 сторони уклали додаткову угоду №8 до Договору №25068 (далі Додаткова угода №6, т. 1 а.с. 225), у якій сторони погодили продовжити строк (термін) виконання робіт до 30.09.2026 року та строк дії Договору - до 30.09.2026 року.
Доказів сплати спірних коштів позивачу відповідач суду не надав.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За приписами ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.
До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Як встановив суд, 01.04.2025 сторони уклали договір про закупівлю робіт №25068, за умовами якого Підрядник (відповідач) зобов`язався виконати роботи з реконструкції їдальні Іванівського ліцею Іванівської сільської ради на загальну суму 11 224 000,00 грн, а Замовник (позивач) - прийняти та оплатити Роботи в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Календарним графіком виконання робіт на 2025 рік (Додаток №2 до Договору №25068) передбачено виконання робіт на Об`єкті у період з 07.04.2025 по 27.06.2025.
Пунктом 12.10 Договору №25068 передбачено право Замовника здійснювати попередню оплату з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», в розмірі, на строк та на умовах, визначених в належним чином оформленому рішенні Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.
Враховуючи зазначені положення п. 12.10 Договору №25068, відповідач звернувся до позивача з листом №71 від 02.05.2025, у якому просив розглянути можливість здійснення попередньої оплати за Договором у розмірі 30% від суми робіт, виконання яких передбачено протягом поточного року, із строком погашення до трьох місяців.
05.05.2025 сторони уклали додаткову угоду №2 до Договору №25068, якою доповнили п. 12.10 Договору абзацом такого змісту: «Сума попередньої оплати за Договором від 01.04.2025 №25068 та даною додатковою угодою буде складати 3 360 000,00 грн з ПДВ зі строком погашення до трьох місяців», після чого 08.05.2025 позивач перерахував відповідачу попередню оплату у розмірі 3 360 000,00 грн.
За зверненням відповідача сторони дійшли згоди подовжити виконання зобов`язань за Договором, що встановлені п. 12.10 Договору, на період до 15.08.2025, про що уклали Додаткову угоду №3 від 07.08.2025.
Позивач стверджує, що відповідач у термін до 15.08.2025 не використав попередню оплату шляхом її погашення на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт на суму 2 451 152,26 грн та не повернув її після закінчення зазначеного терміну.
Відповідач вважає, що Договором №25068 і додатковими угодами до нього не встановлено як початку перебігу строку для погашення попередньої оплати, так і строку повернення невикористаної частини попередньої оплати, у зв`язку з чим застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, проте позивач не надав жодного документу, який би підтверджував вимогу про повернення суми попередньої оплати з 16.08.2025 року і до 17.12.2026. Крім того, відповідач вважає, що неустойка за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати не передбачена чинним законодавством.
Щодо обов`язку відповідача повернути невикористану (непогашену) попередню оплату та строк його виконання.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Механізм фінансування капітального будівництва за рахунок коштів бюджету визначений Порядком державного фінансування капітального будівництва, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1764 від 27.12.2001 (далі Порядок №1764), положення якого є обов`язковими для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень (пункт 3 Порядку № 1764).
Згідно з пунктом 19 Порядку № 1764 замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом). Розмір авансу не може перевищувати 30 відсотків вартості річного обсягу робіт. Підрядник зобов`язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу. По закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» (далі Постанова №1070) установлено, що розпорядники (одержувачі) бюджетних коштів (крім закордонних дипломатичних установ) у договорах про закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти можуть передбачати попередню оплату в разі закупівлі: товарів, робіт і послуг за поточними видатками - на строк не більше трьох місяців.
З викладеного вбачається, що чинними на момент укладення сторонами Договору №20568 та Додаткових угод №2, №3 законодавчими актами України, зокрема, Постановою № 1070, Порядком № 1764, чітко передбачено обов`язок підрядника використати одержану попередню оплату на виконання робіт протягом трьох місяців після одержання попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 253, ч. 3, 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи дату перерахування попередньої оплати (08.05.2025), а також правила обчислення строків, визначені у ст. 253, 254 ЦК України, відповідач мав використати попередню оплату у термін до 11.08.2025, а після спливу цього строку - повернути невикористану її частину позивачу.
Тобто вимога щодо повернення невикористаного авансу має імперативний характер, оскільки випливає з приписів законодавства, і сторони договору не можуть від неї відступити. Таким чином, у підрядника виникає безумовний обов`язок повернути замовнику невикористану частину авансу після спливу встановленого законом тримісячного строку (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Відтак суд відхиляє доводи відповідача про те, що Договором № 25068 та додатковими угодами до нього не визначено початку перебігу строку використання попередньої оплати та строку повернення її невикористаної частини, оскільки зазначені строки встановлені законодавчо та мають імперативний характер.
У цьому випадку строк використання попередньої оплати та обов`язок повернення її невикористаної частини визначаються не лише умовами договору, а й імперативними приписами нормативно-правових актів, які регулюють порядок здійснення попередньої оплати за рахунок бюджетних коштів. Тому відсутність у договорі окремої умови щодо строку повернення невикористаного авансу не звільняє підрядника від виконання встановленого законом обов`язку.
При цьому вказані нормативно-правові акти не передбачають можливості продовження тримісячного строку на використання підрядником попередньої оплати, одержаної ним на виконання договору про закупівлю робіт за бюджетні кошти.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Суть принципу свободи договору закріплена у статті 627 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо ці відносини регулюються імперативнми нормами.
Тому сторони договору не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у підпунктах 7.7-7.10 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та пунктах 22-25 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
Умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначеним умовам, за яких такий договір може бути укладений (стаття 6 ЦК України). У протилежному випадку правочин (його окремі умови), що не відповідає закону, не створює правових наслідків, на які він спрямовувався, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 8.41 постанови від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, підпункті 7.2.6 постанови від 08.08.2021 у справі № 906/1336/19 та пункті 181 постанови від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.
Отже, сторони у Договорі № 25068 не могли на власний розсуд змінити встановлену імперативними приписами пункту 19 Порядку № 1764 та Постанови № 1070 тривалість строку використання попередньої оплати, одержаної за рахунок бюджетних коштів.
Таким чином, продовження сторонами в Додатковій угоді №3 строку погашення попередньої оплати до 15.08.2025 не свідчить про те, що Підрядник дійсно міг використати її у термін до 15.08.2025, оскільки зазначене не відповідає нормам Порядку № 1764 та Постанови № 1070. Відтак умова Додаткової угоди №3 щодо продовження строку погашення попередньої оплати не змінює такого строку, який, як встановив суд, становить до 11.08.2025.
Пунктом 12.11 Договору №25068 передбачено, що використана попередня оплата погашається на підставі Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в), підписаних уповноваженими представниками сторін.
Тобто сторони у Договорі №25068 чітко визначили вид документів, які підтверджують факт використання суми попередньої оплати, зазначивши, що такими документами є Акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), підписані уповноваженими представниками сторін.
Відповідач належних доказів використання попередньої оплати у розмірі 3 360 000,00 грн у термін до 11.08.2025, а саме актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), підписаних сторонами саме до цієї дати, суду не надав.
Як зазначає позивач, невикористана у встановлений строк частина попередньої оплати становить 2 451 152,26 грн, яку, як встановив суд, він надалі зараховував як оплату за виконані відповідачем роботи.
Суд зазначає, що положення пункту 19 Порядку № 1764 та Постанови № 1070 не передбачають альтернативного способу врегулювання питання щодо невикористаної попередньої оплати, за якого підрядник після закінчення встановленого тримісячного строку мав би право на власний розсуд обирати між її поверненням замовнику та подальшим зарахуванням у рахунок оплати робіт, які будуть виконані в майбутньому.
Наведені нормативні положення встановлюють чіткий обов`язок підрядника повернути замовнику всю невикористану частину авансу одразу після закінчення визначеного строку його використання. Подальше виконання підрядником робіт за договором не звільняє його від такого обов`язку та не надає права продовжувати використовувати раніше отримані бюджетні кошти всупереч установленим законодавством обмеженням.
Отже, після закінчення тримісячного строку невикористана частина попередньої оплати підлягає поверненню замовнику в повному обсязі, а подальші розрахунки між сторонами за фактично виконані та прийняті роботи мають здійснюватися на умовах післяплати, тобто після їх виконання та прийняття замовником у встановленому договором порядку.
Інше тлумачення наведених положень фактично нівелювало б установлений законодавством тримісячний строк використання бюджетних коштів та дозволяло б підряднику безстроково утримувати невикористану попередню оплату, посилаючись на намір виконати роботи в майбутньому, що не відповідає меті та змісту відповідного нормативного регулювання.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що у відповідача виник обов`язок повернути невикористану частину попередньої оплати у розмірі 2 451 152,26 грн одразу після закінчення встановленого законодавчими актами тримісячного строку, тобто 12.08.2025, однак він цього не зробив.
Аналогічні правові висновки щодо обов`язку підрядника використати попередню оплату протягом трьох місяців після її одержання, підтвердити її використання належними доказами та повернути її невикористану частину викладені у постановах Верховного Суду від 05.08.2025 у справі № 916/506/23, від 02.08.2023 у справі № 910/15140/21, від 22.01.2019 у справі № 922/1119/18, від 07.12.2018 у справі № 910/23196/17 та від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ГК України (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення Договору №25068 та Додаткової угоди №3 до нього) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
У п. 16.2 Договору №25068 (у редакції Додаткової угоди №3) сторони встановили, що за порушення Підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, Підрядник за користування грошовими коштами Замовника сплачує неустойку в розмірі 0,1% від суми невикористаної попередньої оплати, з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо Підрядник є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Проте відповідач вважає, що передбачена пунктом 16.2 Договору № 25068 відповідальність не може застосовуватися, оскільки сторони не визначили її конкретну форму - штраф чи пеню, і така неустойка не передбачена чинним законодавством.
За змістом статті 549 ЦК України поняття «неустойка» охоплює такі її види, як штраф і пеня.
При цьому для визначення правової природи погодженої сторонами санкції необхідно враховувати не лише її найменування, а передусім зміст відповідної договірної умови та встановлений нею порядок обчислення.
У пункті 16.2 Договору № 25068 (у редакції Додаткової угоди № 3) сторони не обмежилися загальним визначенням відповідальності у вигляді неустойки, а конкретизували її розмір, базу та порядок нарахування. Зокрема, сторони погодили нарахування 0,1 % від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день затримки його виконання. Такий спосіб обчислення відповідає правовій природі пені, визначеній частиною третьою статті 549 ЦК України.
Таким чином, використання сторонами в пункті 16.2 Договору №25068 загального поняття «неустойка» замість терміна «пеня» не свідчить про невизначеність погодженої санкції та не є підставою для висновку про відсутність договірної відповідальності. Відтак посилання відповідача на неможливість стягнення передбаченої договором неустойки з цих підстав суд відхиляє.
Крім того, згідно з пунктом 6 Постанови № 1070 рекомендовано розпорядникам (одержувачам) бюджетних коштів укладати договори про закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства з урахуванням, зокрема, такого:
- нездійснення попередньої оплати виконавцям робіт, постачальникам товарів і надавачам послуг, якими порушено умови договорів щодо попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти, укладених із розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів у мережі безпосереднього головного розпорядника бюджетних коштів;
- повернення після закінчення строку, визначеного у договорі про закупівлю товарів, робіт і послуг, виконавцями робіт, постачальниками товарів і надавачами послуг невикористаних сум попередньої оплати та застосування штрафних санкцій у разі невчасного повернення таких коштів.
Отже, наведеними положеннями не заборонено, а навпаки рекомендовано розпорядникам (одержувачам) бюджетних коштів укладати договори про закупівлю товарів, робіт і послуг відповідно до законодавства із включенням до таких договорів умов щодо штрафних санкцій у разі невчасного повернення невикористаних сум попередньої оплати.
Враховуючи обізнаність позивача зі змістом тендерної документації, проєктом Договору №25068, добровільну участь відповідача в закупівлі, укладення Договору №25068 на умовах, визначених заздалегідь, а також підписання Додаткової угоди №3, якою лише змінено відсоткову ставку неустойки, суд вважає безпідставними доводи відповідача про неможливість її застосування.
Оскільки відповідач порушив своє грошове зобов`язання з повернення невикористаної частини попередньої оплати, суд вважає правомірним застосування до відповідача неустойки у вигляді пені, з урахування такого.
З наданого розрахунку вбачається, що позивач нарахував пеню за період з 16.08.2025 до 17.12.2025 у розмірі 216 850,59 грн, виходячи зі ставки 0,1 % за кожен день прострочення від суми невикористаної попередньої оплати в розмірі 2 451 152,26 грн, з урахуванням сум, які в подальшому зараховувалися в рахунок оплати виконаних робіт.
Зміст Додаткової угоди №3 свідчить, що ставку пені встановлено відповідно до положень ГК України, а саме ст. 231 ГК України.
За приписами ч. 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.
Таким чином, частина друга статті 231 ГК України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).
Разом з тим, зобов`язання з повернення попередньої оплати за своєю суттю є грошовим.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України відносно розміру простроченого платежу.
Проте позивач не врахував вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» і не обмежив розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період, за який її нараховано.
Крім того, позивач не взяв до уваги, що обов`язок повернути всю невикористану частину попередньої оплати в розмірі 2 451 152,26 грн виник у відповідача 12.08.2025, а тому прострочення виконання цього зобов`язання розпочалося з 13.08.2025, а не з 16.08.2025, як визначив позивач.
Щодо розміру грошового зобов`язання, на який нараховується пеня, суд зазначає, що пеня підлягає нарахуванню на всю суму 2 451 152,26 грн за весь період прострочення без урахування сум, які надалі зараховувалися в рахунок оплати виконаних робіт, оскільки таке зарахування не припиняло обов`язку підрядника повернути невикористаний аванс. Суд вважає, що можливість зарахувати раніше перераховану, але невикористану й неповернуту підрядником попередню оплату в рахунок вартості виконаних робіт може виникнути лише після завершення всього комплексу робіт, передбаченого договором, під час остаточних розрахунків сторін, коли відповідну суму може бути враховано шляхом зменшення коштів, що підлягають сплаті замовником за фактично виконані та прийняті роботи.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
За перерахунком суду, з урахуванням визначеного позивачем періоду та сум, на які здійснювались нарахування, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, розмір пені становить 184 174,47 грн, що є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.
Щодо зменшення розміру заявлених нарахувань.
У відзиві на позов відповідач просить суд зменшити розмір заявленої позивачем неустойки на підставі ст. 551 ЦК України до 17 823,34 грн або іншої суми, яку суд визнає обґрунтованою та співмірною наслідкам порушення
В обґрунтування клопотання про зменшення неустойки відповідач зазначає таке:
- попередню оплату повернуто позивачу, тож зобов`язання виконане в повному обсязі, а неустойка не виконує стимулювальної функції і має виключно каральний характер, оскільки позивач збитків не поніс і їх відшкодування не заявляє;
- відповідач вживав усіх можливих заходів для швидкого погашення попередньої оплати: поставив на об`єкти всі придбані за ці кошти матеріали, але не встиг їх змонтувати через обставини, що від нього не залежали (повітряні тривоги, несприятлива погода, мобілізація працівників, коригування позивачем проєктної документації);
- договірну ціну визначено на основі твердого кошторису, а тому відповідач був змушений виконувати роботи за фіксованою ціною, хоча за перші шість місяців 2026 року вартість будівельно-монтажних робіт зросла на 20,1 %;
- фінансовий стан відповідача складний: рентабельність за 2025 рік становила близько 1,8 %, а за перші два квартали 2026 року товариство збиткове; відсутність фінансування з боку позивача також призводила до непередбачених витрат.
Позивач заперечує проти зменшення розміру неустойки та вважає клопотання відповідача необґрунтованим.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) (постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про неврахування висновків якої судом апеляційної інстанції зазначає скаржник, наголосила на тому, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (пункт 8.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Водночас для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (пункт 8.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Суд вважає, що наведені відповідачем обставини не свідчать про винятковість випадку та не є достатніми підставами для зменшення розміру неустойки. Відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність, самостійно та на власний ризик приймав рішення щодо укладення договору, причому вже під час дії воєнного стану, а отже мав оцінити пов`язані з цим обставини та можливі ризики належного і своєчасного виконання своїх зобов`язань. При цьому відповідач достеменно знав про встановлений Договором строк використання (погашення) попередньої оплати, про що він сам зазначив у своєму листі від 02.05.2025 №71, а тому мав завчасно організувати виконання зобов`язань з урахуванням погоджених сторонами умов.
Посилання відповідача на повернення попередньої оплати, складний фінансовий стан, зростання вартості будівельно-монтажних робіт, повітряні тривоги, несприятливі погодні умови та інші обставини не можуть автоматично слугувати підставою для зменшення договірної відповідальності, оскільки самі по собі не свідчать ані про неспівмірність нарахованої неустойки наслідкам порушення, ані про наявність обставин, які істотно зменшують ступінь відповідальності відповідача. При цьому повернення авансу шляхом його погашення на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт після порушення встановленого строку не нівелює самого факту прострочення та не позбавляє позивача права на передбачену договором відповідальність за таке порушення.
Відтак суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2261,22 грн.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україно-європейська фірма «Діамант» (код ЄДРПОУ 42330902, б. Шевченка Тараса, буд. 33Б, офіс 41, м. Київ, 01032) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 25901106, вул. Київська, будинок 17, м. Чернігів, 14005, рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», МФО 353553) 184 174,47 грн пені та 2261,22 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун
Судове рішення № 141459817, Господарський суд Чернігівської області було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 927/873/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: