Рішення № 141406712, 29.09.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/7193/26

Провадження №2/523/5190/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Бокова О.М.,

за участі секретаря судового засідання Шаріпової Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №7 в м.Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортною пригодою, -

В С Т А Н О В И В:

Представник КП «Одесміськелектротранс» звернувся до суду із позовною заявою та просить стягнути з відповідача на користь КП «Одесміськелектротранс» грошові кошти у розмірі 28376,21 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 з 08.04.2013 року перебував з підприємством у трудових відносинах на посаді водія автотранспортних засобів 3-го класу категорії спеціалізовані вантажні автомобілі спеціальної дільниці спеціального автотранспорту служби руху, що підтверджується наказом № 167 від 01.04.2013 року. Згідно з наказом № 1225 від 15.12.2025 року відповідача звільнено 17.12.2025 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.

14.06.2024 року о 09-40 год. у місті Одесі, по вул.Балківській, 9, відповідач, керуючи автомобілем «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , перед початком руху не перевірив технічно справний стан транспортного засобу, внаслідок чого під час руху від автомобіля від`єднався причіп (пересувна станція) та сталося зіткнення з автомобілями «Mitsubishi Space Star», державний номерний знак НОМЕР_2 , та «Peugeot Partner», державний номерний знак НОМЕР_3 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 31.07.2024 року у справі № 522/10836/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.

Цивільно-правова відповідальність позивача як власника транспортного засобу «ГАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована в Акціонерному товаристві «Страхова компанія «Країна» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/6824240.

На підставі страхового акта № 34/74729/3.2.29 від 20.11.2024 року АТ «Страхова компанія «Країна» виплатило власнику пошкодженого автомобіля «Peugeot Partner» страхове відшкодування в розмірі 65497,22 грн, після чого звернулося з регресним позовом до позивача.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2025 року у справі № 916/2032/25 позовні вимоги АТ «Страхова компанія «Країна» задоволено повністю та стягнуто з КП «Одесміськелектротранс» 65497,22 грн у порядку регресу і 2422,40 грн судового збору.

11.02.2026 року головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 80219766, у межах якого з позивача додатково стягнуто 369,00 грн. витрат на проведення виконавчих дій та 6791,96 грн. виконавчого збору.

13.02.2026 року позивач здійснив оплату на загальну суму 75080,58 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3226 від 13.02.2026 року.

Посилаючись на положення статей 130, 132, 233 КЗпП України та статті 1172 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що внаслідок винних дій відповідача підприємству завдано прямої дійсної шкоди у вигляді проведених зайвих грошових виплат, однак обмежує розмір своїх вимог середнім місячним заробітком відповідача, який за жовтень - листопад 2025 року становить 28376,21 грн.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 30.04.2026 року відкрито провадження у вищенаведеній справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, а також не заперечував щодо ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Заяв, клопотань на адресу суду не надходило, у зв`язку з чим суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів відповідно до ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем на посаді водія автотранспортного засобу з 08.04.2013 року по 17.12.2025 року, що підтверджується наказом № 167 від 01.04.2013 року та наказом № 1225 від 15.12.2025 року.

Відповідно до пункту 2.2 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів від 01.11.2019 року водій повинен дотримуватися правил дорожнього руху, правил особливостей перевезення вантажів та персоналу на відповідних спеціальних автотранспортних засобах за різних дорожніх умов. Згідно з пунктом 2.4 цієї ж інструкції водій автотранспортного засобу зобов`язаний перевіряти технічний стан та виконувати технічне обслуговування закріпленої техніки.

Факт перебування відповідача на лінії при виконанні трудових обов`язків 14.06.2024 року підтверджується подорожнім листом спеціального автомобіля № 136830 від 14.06.2024 року, в якому зазначено водія, транспортний засіб, маршрут руху та пробіг.

Вина відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди та порушенні ним вимог підпункту 2.3.«а» Правил дорожнього руху України встановлена постановою Приморського районного суду міста Одеси від 31.07.2024 року у справі № 522/10836/24, яка набрала законної сили.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт понесення позивачем витрат у загальному розмірі 75080,58 грн підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2025 року у справі № 916/2032/25, постановами головного державного виконавця від 11.02.2026 року у виконавчому провадженні № 80219766 та платіжною інструкцією № 3226 від 13.02.2026 року.

Розмір середнього місячного заробітку відповідача підтверджується довідкою про середній заробіток, виданою бухгалтерією КП «Одесміськелектротранс», згідно з якою нарахований дохід відповідача за жовтень 2025 року становить 27967,83 грн за 169,00 відпрацьованих годин, за листопад 2025 року - 26538,45 грн за 161,00 відпрацьовану годину, разом 54506,28 грн за 330,00 годин, а середній заробіток становить 28376,21 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що спірні правовідносини виникли з трудових, а не з деліктних відносин, у зв`язку з чим до них підлягає застосуванню законодавство про працю. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.

Згідно з ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Такий інший розмір встановлений ст. 132 КЗпП України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Згідно з пунктом «і» пункту 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 12 до категорії прямої дійсної шкоди належать також виплати на користь інших суб`єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників.

Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен встановити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 524/2050/19.

Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, суд виходить з того, що наявність прямої дійсної шкоди та її розмір підтверджені належними доказами: позивач був вимушений провести зайві грошові виплати на загальну суму 75080,58 грн, необхідність яких викликана виключно подією 14.06.2024 року.

Протиправність поведінки відповідача полягає у невиконанні ним обов`язку перевірити технічно справний стан транспортного засобу перед виїздом, чим порушено підпункт 2.3.«а» Правил дорожнього руху України та пункти 2.2 і 2.4 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів від 01.11.2019 року. Перевірка технічного стану закріпленої техніки прямо віднесена до трудових обов`язків відповідача.

Вина відповідача у формі необережності встановлена постановою суду, що набрала законної сили, та в силу ч.4 ст.82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає.

Шкоду заподіяно в обстановці виконання відповідачем трудових обов`язків під час перебування на лінії. Доказів того, що позивач не створив відповідачу умов, необхідних для нормальної роботи, як це передбачено ст.131 КЗпП України, матеріали справи не містять, і відповідач на такі обставини не посилається.

Причинний зв`язок між протиправною бездіяльністю відповідача та шкодою, завданою позивачу, суд вважає доведеним, оскільки саме дорожньо-транспортна пригода зумовила виплату страхового відшкодування, пред`явлення страховиком регресного позову та подальше примусове стягнення коштів з позивача.

Підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, передбачених ст.134 КЗпП України, суд не вбачає. Договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем не укладався, а посада водія не включена до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24.

За таких обставин матеріальна відповідальність відповідача обмежується розміром прямої дійсної шкоди, але не більше його середнього місячного заробітку. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 489/1902/18, зазначивши, що доводи про наявність у роботодавця права зворотної вимоги до працівника в розмірі всієї суми виплаченого відшкодування не заслуговують на увагу, оскільки нормами трудового законодавства встановлено розмір матеріальної відповідальності працівника не більше його середнього місячного заробітку.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, а в разі коли справа вирішується після звільнення працівника виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві. Оскільки відповідача звільнено 17.12.2025 року, розрахунковим періодом правильно визначено жовтень листопад 2025 року.

Позивач заявив вимогу в межах, визначених ст. 132 КЗпП України, тобто в сумі, меншій за фактично понесені втрати. За таких обставин підстав для застосування ст.137 КЗпП України та зменшення розміру відшкодування суд не вбачає, доказів тяжкого майнового стану відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст.138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу. Суд дійшов висновку, що позивач цей обов`язок виконав.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (пункт 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 28376,21 грн.

Також на підставі п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати в розмірі 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 130, 131, 132, 134, 137, 138, 233 КЗпП України, ст.ст. 1172, 1191 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, --

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортною пригодою - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адерсою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» (код ЄДРПОУ 03328497, місцезнаходження за адресою: м.Одеса, вул.Водопровідна, буд.1) матеріальну шкоду в розмірі 28376 (двадцять вісім тисяч триста сімдесят шість) гривень 21 копійку.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адерсою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» (код ЄДРПОУ 03328497, місцезнаходження за адресою: м.Одеса, вул.Водопровідна, буд.1) судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений 05.10.2026 року

Суддя О.М.Боков