Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/13374/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород- Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лебеденко Ірини Валеріївни про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №80031348;
- зобов`язати державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лебеденко Ірину Валеріївну відновити виконавчі дій у виконавчому проваджені №80031348 та вжити заходи для забезпечення виконання судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року, зокрема щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 року про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «ОБЕРІГ» про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 та вирішити питання про внесення відповідних відомостей, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 17.11.2025 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнили частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальних даних про статус придатності ОСОБА_1 до військової служби та про його виключення з військового обліку. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку на підставі поданих ним документів, з урахуванням висновків суду. Однак, постановою від 22 січня 2026 року державний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій з примусового виконання на підставі пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, виконавче провадження зупиняється у період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що зупинення вчинення виконавчих дій є тимчасовим заходом і не скасовує саме зобов`язання, а лише призупиняє дії виконавця до настання певних обставин, а саме припинення або скасування воєнного стану. Після усунення підстав для зупинення, провадження буде відновлене, вчинення виконавчих дій продовжиться, виконавче провадження буде завершене, якщо боржник виконає зобов`язання чи будуть інші підстави для завершення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/7823/26 за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року по справі № 420/14001/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнили частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальних даних про статус придатності ОСОБА_1 до військової служби та про його виключення з військового обліку. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку на підставі поданих ним документів, з урахуванням висновків суду.
На підставі зазначеного рішення було надано виконавчий лист Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року по справі № 420/14001/25.
Проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконав судове рішення та не розглянув повторно заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 року про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АITC «ОБЕРІГ» про виключення його з військового обліку.
14 січня 2026 року до Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було направлено заяву про примусове виконання рішення суду.
20 січня 2026 року державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лебеденко Іриною Валеріївною розглянуто Заяву про примусове виконання та винесено постаново про відкриття виконавчого провадження № 80031348.
Однак, постановою від 22 січня 2026 року державний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій з примусового виконання на підставі пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження". Тобто, виконавче провадження зупиняється у період воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги є частково обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.
Відповідно до ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII, визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як вбачається з матеріалів справи боржником у виконавчому провадженні ВП №80031348 з виконання виконавчого листа від 19 грудня 2025 року по справі № 420/14001/25, виданого Одеським окружним адміністративним судом є ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є органом військового управління.
Посилаючись на положення пункту 10-2 Закону №1404-VIII державний виконавець в даному випадку прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року по справі № 420/14001/25 - на період дії воєнного стану в Україні.
Разом з цим, зі змісту оскарженої постанови слідує, що виконавчі дії зупинені на підставі абзацу 12 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, у той час як ця правова норма втратила чинність з 06.05.2023 у зв`язку з набранням чинності Законом № 3048-IX від 11.04.2023, яким пункт 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою підстави зупинення вчинення виконавчих дій визначені, зокрема, абзацами 22 та 23 згаданого пункту.
Станом на час винесення оскарженої постанови абзац 12 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII має такий зміст: «Державний, приватний виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання відповідної заяви фізичної особи - боржника виносить постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після винесення постанови: … ».
Таким чином, державний виконавець фактично застосував правову норму, яка втратила чинність і не підлягає застосуванню.
Водночас, зміст абзацу 12 у редакції до 06.05.2023 та абзацу 22 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII у редакції після 06.05.2023, хоча і не є тотожним, проте збігається в частині того, що зупиняється у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України.
Тобто, сама по собі передбачена пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII підстава для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, боржниками за якими є, зокрема, органи військового управління, - існувала та продовжує існувати, в тому числі і на час винесення оскарженої постанови та розгляду цієї справи.
У зв`язку з цим суд вважає за необхідне врахувати таке.
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1291 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов`язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов`язків.
Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) ("Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, пункт 34).
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява N 22774/93, пункт 74).
Таким чином, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Вказана норма знайшла своє відображенні і в ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.
Таким чином Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
В свою чергу невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов`язковості судового рішення.
За обставин даної справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується розгляду органу ТЦК заяви про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
Слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває і на даний час.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію», оголошено проведення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також вказаною статтею Закону України «Про оборону України» регламентовано, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Частиною 8 статті 4 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначені підстави виключення осіб з військового обліку.
Відповідно до частини 5 статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Пунктами 2 та 3 Порядку №1487 установлено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (пункт 22 Порядку №1487).
За змістом пункту 79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць визначає Закон України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі Закон №1951-VIII)
Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України (стаття 1 Закону №1951-VIII).
Частинами 5, 8 та 9 статті 5 Закону №1951-VIII установлено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до пункту 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Таким чином, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру, до обов`язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних військовозобов`язаних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру військовозобов`язаними.
У справі №420/14001/25 спір стосувався протиправної бездіяльності ТЦК та СП щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" про виключення з військового обліку громадянина України, а саме не розгляду заяви про внесення таких змін.
Зважаючи на те, що на даний час в Україні діє особливий період (діє режим воєнного стану та оголошена мобілізація) вирішення питання про наявність підстав для виключення особи з військового обліку є актуальним саме на час дії такого періоду, та після його закінчення втрачає будь-який сенс.
Слід зазначити, що право на позивача на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, в тому числі територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не підлягає обмеженню в умовах воєнного стану, як і право на виконання судового рішення, оскільки гарантується Конституцією України, а тому невиконання ухваленого в даному випадку на користь позивача судового рішення фактично нівелює гарантії судового захисту для позивача.
З урахуванням гарантованого Конституцією України, навіть в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, а також зважаючи на предмет спору у справі, за наслідком вирішення якого Одеським окружним адміністративним судом постановлено судове рішення на користь позивача, яке підлягає безумовному виконанню, та яке стосується правовідносин, які виникли у зв`язку з дією в Україні особливого періоду режиму воєнного стану та підлягають врегулюванню саме у цей період, суд вважає, що положення пункту 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження ВП №80876803, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення.
Крім того, державним виконавцем ані в оскаржуваній постанові, ані у відзиві на адміністративний позов не наведено жодних об`єктивних причин того, чому рішення суду не може бути виконане у поточний період і чому виконавчі дії потребують зупинення.
Враховуючи викладене, суд вважає доводи позивача обґрунтованими, а оскаржувану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій протиправною і такою, що підлягає скасуванню.
Водночас, надаючи правову оцінку позовним вимогам про зобов`язання відповідача відновити виконавче провадження ВП №80031348 та вжити певні дії, суд зауважує, що ст.41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, обов`язок відповідача поновити виконавче провадження у разі скасування судом постанови про його закінчення встановлений Законом та не потребує додаткового ухвалення судового рішення.
Тому в цій частині відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.
Керуючись ст.ст. 2-12, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 22, 263, 295, КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Лебеденко Ірини Валеріївни від 22.01.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №80031348.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород- Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34890175) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1064,98 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривнi 98 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 10.11.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 24.09.2026 року по 19.10.2026 року, а також на лікарняному з 20.10.2026 по 02.11.2026 включно.
Суддя Ю.В. Харченко
Судове рішення № 141399825, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/13374/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: