Рішення № 141389680, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026Справа № 910/1312/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ»

до: 1. Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича

2. ОСОБА_1

про визнання недійсним договору та стягнення 2 335 480,00 грн,

Представники сторін:

від позивача: Пономаренко І.С.,

від відповідача-1: Кравець О.І.,

від відповідача-2: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» до Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди обладнання № 010223-О від 01.02.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» та Фізичною особою-підприємцем Андрусишиним Володимиром Йосифовичем, та стягнення 2 335 480,00 грн солідарно з відповідачів 1, 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

17.02.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1312/26, підготовче засідання призначено на 16.03.2026. Встановлено сторонам строки для подання відзивів на позовну заяву, відповіді на відзиви та заперечень.

05.03.2026 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

11.03.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

12.03.2026 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

16.03.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про продовження строку для надання відповіді на відзив відповідача-2 та відкладення підготовчого засідання.

В підготовчому засіданні 16.03.2026, у яке з`явились представники позивача та відповідача-1, судом задоволено клопотання позивача про продовження строку на подання відповіді на відзив, продовжено вказаний процесуальний строк до 26.03.2026, відкладено підготовче засідання на 15.04.2026.

16.03.2026 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

25.03.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, із вимогою про долучення доказів до матеріалів справи.

01.04.2026 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

03.04.2026 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду та застосування заходів процесуального примусу.

14.04.2026 до суду від позивача надійшли: заперечення на клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду та застосування заходів процесуального примусу; клопотання про витребування доказів у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України із вимогою про поновлення пропущеного процесуального строку на подання такого клопотання; клопотання про призначення у справі № 910/1312/26 комплексної судової технічної експертизи документів та судової почеркознавчої експертизи та витребування у відповідачів 1, 2 оригіналів договору оренди обладнання № 010123-О від 01.02.2023 з додатками №№ 1-9 до нього, актами-приймання передачі орендованого майна та актами використання орендованого майна.

В підготовчому засіданні 15.04.2026 суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про долучення поданих позивачем разом із відповіддю на відзив від 25.03.2026 доказів до матеріалів справи.

Крім того, у підготовчому засіданні 15.04.2026 суд, розглянувши клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду та застосування заходів процесуального примусу, заслухавши представників сторін, дійшов висновку про відмову у його задоволенні з підстав, викладених в ухвалі суду від 15.04.2026.

Подане позивачем клопотання про витребування доказів у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України суд постановив розглянути у наступному підготовчому засіданні.

У підготовчому засіданні 15.04.2026 представником позивача також було підтримано вимоги поданого клопотання про призначення експертизи в частині витребування у відповідачів оригіналів договору оренди обладнання № 010223-О від 01.02.2023 з додатками №№ 1-9 до нього, актів-приймання передачі орендованого майна та актів використання орендованого майна. Представники відповідачів заперечували щодо задоволення даного клопотання позивача.

За результатами підготовчого засідання 15.04.2026 суд постановив ухвалу, якою витребував у Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича та ОСОБА_1 оригінали наступних документів: - Договору оренди обладнання № 010223-О від 01.02.2023р.; - Додатку №1 від 16.02.2023р. до Договору оренди обладнання, акту приймання передачі орендованого майна від 18.02.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 26.02.2023 р. та акту №0223-1 про використання орендованого майна від 26.02.2023 р.; - Додатку №2 від 30.05.2023р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 31.05.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 01.06.2023 р. та акту №0623-1 про використання орендованого майна від 01.06.2023 р.; - Додатку №3 від 30.06.2023р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 01.07.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 02.07.2023 р. та акту №0723-1 про використання орендованого майна від 02.07.2023 р.; - Додатку №4 від 11.08.2023р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 14.08.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 14.08.2023 р. та акту №0823-1 про використання орендованого майна від 14.08.2023 р.; - Додатку №5 від 01.09.2023 р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 06.09.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 06.09.2023 р. та акту №0923-1 про використання орендованого майна від 06.09.2023 р.; - Додатку №6 від 08.09.2023 р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 10.09.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 14.09.2023 р. та акту №0923-2 про використання орендованого майна від 14.09.2023 р.; - Додатку №7 від 18.09.2023р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 22.09.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 24.09.2023 р. та акту №0923-3 про використання орендованого майна від 24.09.2023 р.; - Додатку №8 від 17.11.2023 р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 19.11.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 20.11.2023 р. та акту №1123-1 про використання орендованого майна від 20.11.2023 р.; - Додатку №9 від 22.12.2023р. до Договору оренди обладнання, акту приймання-передачі орендованого майна від 25.12.2023 р., акту прийому-передачі (повернення) орендованого майна від 26.12.2023 р. та акту №1223-1 про використання орендованого майна від 26.12.2023р.

Підготовче засідання відкладено на 29.04.2026 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

16.04.2026 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

17.04.2026 до суду від відповідача-2 надійшла заява про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/1312/26.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 визнано відвід судді необґрунтованим, заяву ОСОБА_1 про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/1312/26 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026, заяву про відвід передано на розгляд судді Усатенко І.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 (суддя Усатенко І.В.) у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Трофименко Т.Ю. від розгляду справи № 910/1312/26 відмовлено.

27.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.

28.04.2026 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів та заперечення на клопотання про призначення експертизи.

В підготовчому засіданні 29.04.2026, у яке з`явились представники позивача та відповідача-2, представник відповідача-2 просив долучити до матеріалів справи оригінали документів на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2026, які долучено судом до матеріалів справи.

Також суд у підготовчому засіданні 29.04.2026 постановив ухвалу без оформлення окремого документа про задоволення клопотання відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання, відкладено підготовче засідання на 11.05.2026.

05.05.2026 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів та призначення експертизи.

08.05.2026 до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову та клопотання про постановлення окремої ухвали щодо громадянина ОСОБА_2 .

11.05.2026 до суду від позивача надійшли додаткові обґрунтування щодо призначення у справі комплексної судової технічної експертизи документів та судової почеркознавчої експертизи та клопотання про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 11.05.2026, у яке з`явились представники сторін, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про прийняття заяви про зміну підстав позову до розгляду та відклав підготовче засідання на 03.06.2026.

18.05.2026 до суду від відповідачів 1, 2 надійшли пояснення щодо заяви позивача про зміну підстав позову.

25.05.2026 до суду від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідачів 1, 2 щодо заяви про зміну підстав позову.

В підготовче засідання 03.06.2026 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача-1 надав суду оригінали документів на виконання ухвали суду від 15.04.2026, які долучено судом до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 03.06.2026 представник позивача підтримав раніше подане клопотання про витребування доказів у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, просив дане клопотання задовольнити. Представники відповідачів 1, 2 заперечували щодо задоволення вказаного клопотання позивача з підстав, викладених у поданих ними до суду запереченнях.

За результатами розгляду даного клопотання позивача суд в підготовчому засіданні 03.06.2026 постановив ухвалу, якою дане клопотання про витребування доказів задовольнив частково, витребував у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код 37996391) відомості щодо перетину державного кордону України, починаючи з 01.01.2023 по 30.12.2023 відносно:

- громадянина України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_2 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство - Україна);

- громадянки України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянство - Україна).

Встановлено строк для подання до суду витребуваних доказів до 24.06.2026.

В іншій частині клопотання позивача від 14.04.2026 про витребування доказів залишено без задоволення. Відкладено підготовче засідання на 29.06.2026.

12.06.2026 до суду від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 03.06.2026.

26.06.2026 до суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

В підготовчому засіданні 29.06.2026, у яке з`явились представники позивача та відповідача-1, суд на місці постановив долучити до матеріалів справи подані відповідачем-1 додаткові пояснення від 26.06.2026. Підготовче засідання відкладено на 17.08.2026.

В підготовче засідання 17.08.2026 з`явилися представники сторін.

За результатами розгляду клопотання позивача про призначення експертизи, суд у підготовчому засіданні 17.08.2026 постановив протокольно ухвалу про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Водночас, суд зазначив, що питання щодо постановлення окремої ухвали щодо громадянина ОСОБА_2 за клопотанням позивача, буде вирішене під час ухвалення рішення за результатами розгляду справи.

З`ясувавши у представників сторін щодо подання ними усіх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень, відсутності будь-яких не розглянутих заяв/клопотань, враховуючи здійснення судом усіх необхідних та достатніх дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 22.09.2026, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 22.09.2026 суд, заслухавши вступні слова представників позивача, відповідачів 1, 2, оголосив перерву до 07.10.2026.

В судовому засіданні 07.10.2026, у яке з`явились представники сторін, суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, перейшов до стадії судових дебатів.

Так, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача-1 просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 07.10.2026 оголошено перерву до 21.10.2026, перед судовими дебатами відповідача-2.

14.10.2026 до суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні 21.10.2026 без участі останнього.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на подане представником відповідача-2 клопотання, а також те, що його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 21.10.2026 ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» (надалі - ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», позивач) є юридичною особою приватного права, засновниками та учасниками якого є фізичні особи: ОСОБА_3 - із часткою 30% статутного капіталу, ОСОБА_4 - із часткою 30% статутного капіталу та ОСОБА_2 - із часткою 40% статутного капіталу, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що з 15.01.2013 по 16.09.2025 включно директором позивача була ОСОБА_1 .

Так, згідно з рішеннями загальних зборів учасників ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», оформленими протоколом № 15/09-2025 від 15.09.2025, щодо питання третього порядку денного вирішено відсторонити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» на підставі ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у зв`язку з нескликанням загальних зборів учасників та незвітуванням перед учасниками Товариства, та призначити тимчасово виконуючого обов`язки директора Товариства - ОСОБА_5 з 15.09.2025.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», оформленим протоколом № 20/12-2025 від 20.12.2025, ОСОБА_1 була звільнена з посади директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» на підставі п. 5 ч. 1 статті 41 КЗпП України, натомість з 21.12.2025 на посаду директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» призначено ОСОБА_5 .

Відомості про ОСОБА_5 , як нового керівника ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», 24.12.2025 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на адресу ОСОБА_1 неодноразово направлялися письмові вимоги про передачу та повернення документації, майна товариства, печатки та інших матеріальних цінностей, зокрема вимога вих.№17/09-2025 від 17.09.2025, повторна вимога вих. №22/09-2025-1 від 22.09.2025 та лист №19/11-2025 від 19.11.2025.

Представником ОСОБА_1 було надано письмову відповідь від 25.09.2025 № 25/09/25-1 на листи вих.№17/09-2025 від 17.09.2025 та вих. №22/09-2025-1 від 22.09.2025, у якій зазначено про відсутність підстав для задоволення вимог нового директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» щодо передачі документації та майна цього Товариства, оскільки ОСОБА_1 не було отримано від учасників ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» копії рішень щодо припинення її повноважень як директора Товариства або її відсторонення від посади, як і не було відомо про скликання та проведення відповідних загальних зборів ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», на яких вирішувалось питання її відсторонення.

Надалі ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 з вимогами про зобов`язання повернути товариству первинну документацію за весь період її перебування на посаді директора. Зазначений позов рішенням суду від 22.04.2026 у справі № 910/14932/25 був задоволений, зобов`язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Медіалайт» первинну документацію товариства. Станом на день ухвалення рішення у даній справі вказане рішення у справі № 910/14932/25 переглядається судом апеляційної інстанції та не набрало законної сили.

Як зазначає позивач, в результаті аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», зокрема, виписок по банківським рахункам, йому стало відомо про систематичні (зокрема, протягом 2020-2025 років) перекази грошових коштів з розрахункових рахунків позивача на користь одного з учасників Товариства - ФОП Андрусишина Володимира Йосифовича, однією з підстав таких переказів зазначався договір від 01.02.2023 № 010223-О.

Так, 01.02.2023 між ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» в особі директора ОСОБА_1, (орендар) та ФОП Андрусишиним Володимиром Йосифовичем (орендодавець) укладено договір оренди обладнання № 010223-О (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором та законодавством України, орендодавець зобов`язується надати орендареві майно виробничо-технічного призначення, що належить орендодавцеві, а саме: професійне світлове обладнання, засоби управління таким обладнанням, засоби підключення такого обладнання та інші технічні засоби, а орендар зобов`язується прийняти у орендодавця в строкове платне користування обладнання, яке визначено у Додатках до цього Договору (надалі - Орендоване майно), та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Сторони домовились, що Орендоване майно буде використовуватись орендарем для надання послуг з технічного забезпечення різноманітних культурно-розважальних заходів під час зйомок телевізійних передач. Перелік та кількість обладнання, інші умови будуть визначатися в Додатках до Договору, які після підписання є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.4. Договору).

Передання Орендованого майна від однієї сторони до другої сторони здійснюється кваліфікованими фахівцями сторін і оформлюються актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору розмір орендної плати за користування Орендованим майном впродовж дії Договору та за відповідний період визначається в Додатках до цього Договору та Актах про використання Орендованого майна.

Сторони підписують Акти про використання Орендованого майна на суми, згідно відповідних Додатків до цього Договору після закінчення строку оренди (п. 3.2. Договору).

Строк (кількість днів) оренди Орендованого майна згідно з цим Договором зазначається в Додатках до цього Договору (п. 4.1. Договору).

Пунктом 8.1. Договору визначено, що після закінчення строку оренди орендар зобов`язаний протягом 2 (двох) календарних днів повернути Орендоване майно орендодавцю за Актом приймання-передачі (повернення) Орендованого майна.

Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку не раніше виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань за цим Договором (пункти 10.1., 10.2. Договору).

Згідно з Додатками № 1 від 16.02.2023, № 2 від 30.05.2023, № 3 від 30.06.2023, № 4 від 11.08.2023, № 5 від 01.09.2023, № 6 від 08.09.2023, № 7 від 18.09.2023, № 8 від 17.11.2023, № 9 від 22.12.2023, Актами приймання-передачі орендованого майна від 18.02.2023, від 31.05.2023, від 01.07.2023, від 14.08.2023, від 06.09.2023, від 10.09.2023, від 22.09.2023, від 19.11.2023, від 25.12.2023, Актами повернення орендованого майна від 26.02.2023, від 01.06.2023, від 02.07.2023, від 14.08.2023, від 06.09.2023, від 14.09.2023, від 24.09.2023, від 20.11.2023, від 26.12.2023 та Актами про використання орендованого майна від 26.02.2023, від 01.06.2023, від 02.07.2023, від 14.08.2023, від 06.09.2023, від 14.09.2023, від 24.09.2023, від 20.11.2023, від 26.12.2023, ФОП Андрусишин В.Й. та ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» узгодили перелік переданого у користування обладнання, вартість орендної плати за користування Орендованим обладнанням. Загальна вартість оренди обладнання за вказаними документами складає 2 335 480,00 грн.

Вищезазначені додатки та акти підписані директором ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» ОСОБА_1 та ФОП Андрусишиним В.Й., а також скріплені печатками вказаних сторін.

З долучених до позовної заяви банківських виписок за рахунками позивача встановлено, що ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» перераховувались на користь ФОП Андрусишина В.Й. кошти наступними платежами, у призначенні платежу яких містилося посилання на договір оренди обладнання від 01.02.2023 № 010223-О, а саме: 24.04.2023 - 3000,00 грн, 01.05.2023 - 31 000,00 грн, 15.05.2023 - 227 000,00 грн, 29.06.2023 - 228 000,00 грн, 11.07.2023 - 130 000,00 грн, 31.07.2023 - 30 000,00 грн, 08.08.2023 - 26 000,00 грн, 09.08.2023 - 15 000,00 грн, 31.08.2023 - 30 000,00 грн, 12.09.2023 - 187 000,00 грн, 11.10.2023 - 72 000,00 грн та 267 880,00 грн, 31.10.2023 - 18 200,00 грн та 54 000,00 грн, 11.03.2024 - 50 000,00 грн, 57 000,00 грн, 64 000,00 грн та 140 000,00 грн, 12.03.2024 - 200 000,00 грн, 22.03.2024 - 108 000,00 грн, 26.03.2024 - 8000,00 грн, 28.03.2024 - 35 000,00 грн та 48 000,00 грн, 29.03.2024 - 45 000,00 грн та 65 000,00 грн, 04.04.2024 - 3000,00 грн та 66 000,00 грн та 127 400,00 грн. Всього перераховано коштів за Договором в сумі 2 335 480,00 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Андрусишин Володимир Йосифович з 2005 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем (номер запису: 20700000000001740), основним видом економічної діяльності якого є: 90.02 діяльність із підтримки театральних і концертних заходів.

Крім цього, ОСОБА_2 займав посаду продюсера проектів в ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», з якої був звільнений на підставі поданої ним 11.09.2025 заяви про звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Звертаючись із даним позовом до суду (із урахуванням заяви про зміну підстав позову), позивач зазначає, що Договір ним фактично не укладався та жодних послуг за цим Договором не було отримано, а вказаний правочин укладено внаслідок зловмисної домовленості ФОП Андрусишина В.Й. з колишнім директором позивача - ОСОБА_1 , результатом чого стало систематичне спричинення ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» збитків у вигляді безпідставно перерахованих на користь відповідача-1 коштів у вигляді орендної плати за обладнання. Як вказував позивач, після відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» та подальшого звільнення, всі вимоги щодо повернення документації та майна товариства, зокрема, печатки, відповідачем-2 були проігноровані, у зв`язку з чим фактичне утримання останньою печатки товариства створило можливість її використання для виготовлення та оформлення документів від імені ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», у т.ч. з метою підроблення або штучного створення документів «заднім числом». У зв`язку із зазначеним, 04.02.2026 Деснянського УП ГУНП в м. Києві було зареєстровано кримінальне провадження № 12026105030000065 на виконання ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 17.12.2025 у справі № 754/20196/25 за заявою представника ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» Мілорадової О.В. від 12.11.2025 про вчинення кримінального правопорушення колишнім директором ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 357 КК України. Крім того, позивач звертав увагу на те, що Андрусишин В.Й. є депутатом Київської міської ради, тобто, особою уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, яка відповідно до законодавства має подавати щорічні декларації про власний майновий стан та майновий стан членів родини. Однак, із відомостей, які містяться у публічній частині Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, вбачається, що починаючи з 2020 року і по теперішній час у власності або користуванні відповідача-1 відсутнє будь-яке майно (обладнання), яке він мав би можливість передавати в оренду позивачу, тоді як лише окремі позиції, визначені у додатках до Договору та відповідних актах, значно перевищують межу, встановлену ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» щодо рухомого майна, яке підлягає обов`язковому декларуванню. Також позивач звертав увагу на те, що грошові кошти ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» безпідставно виводилися не лише на користь відповідача-1, але й на користь інших осіб, пов`язаних з ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_2 є співзасновником компанії Alight Production Group sp.z o.o., зареєстрованої у Республіці Польща, яка, зокрема, протиправно використовує майно позивача за межами України, яке за сприяння колишнього директора позивача вивозилося за кордон для забезпечення діяльності компанії Alight Production Group sp.z o.o. Також позивач вказував, що про безпосередній зв`язок відповідачів свідчить те, що 03.10.2025 було зареєстровано ТОВ «АЛАЙТ Україна», директором якого стала ОСОБА_1 , а єдиним засновником цього товариства значиться дружина відповідача-1 - ОСОБА_6 .

За таких обставин, позивач просить визнати недійсним Договір оренди обладнання № 010223-О від 01.02.2023, укладений між ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» та ФОП Андрусишиним Володимиром Йосифовичем на підставі ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України та стягнути 2 335 480,00 грн солідарно з відповідачів 1, 2.

Відповідач-1 заперечував щодо позовних вимог, вказуючи на безпідставність доводів про існування зловмисної домовленості між відповідачами щодо укладання договору оренди з метою завдання позивачу збитків, які не підтверджені жодними доказами. Водночас, ані законодавством, ані Статутом позивача не передбачено заборони на укладання правочинів товариства з його учасником, як і не передбачено надання згоди та їх укладення загальними зборами учасників. Відповідач-1 зазначив, що укладання оспорюваного договору мало господарську мету, адже отримання позивачем обладнання в оренду було зумовлено необхідністю виконання укладеним останнім договорів про надання послуг з технічної підтримки заходів. Відповідач-1 вказував, що відсутність у декларації ОСОБА_2 відомостей про майно, яке було передано в оренду за спірним договором, не підтверджує дійсної відсутності у відповідача-1 відповідного майна, а декларація не є правовстановлюючим документом на майно. Крім того, ФОП Андрусишин В.Й. зазначав про недоведеність позивачем обставин перевищення вартості обладнання, яке передавалось в оренду за спірним Договором, встановленого законом вартісного критерію та необхідності його обов`язкового декларування. Доводи позивача про незаконне використання печатки ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» відповідач-1 також заперечував з підстав недоведеності. У свою чергу, як вказував відповідач-1, реєстрація ТОВ «АЛАЙТ Україна» у 2025 році та діяльність компанії Alight Production Group sp.z o.o. не можуть братися до уваги при оцінці обставин наявності/відсутності зловмисної домовленості, оскільки у розумінні ст. 232 Цивільного кодексу України така зловмисна домовленість має бути доведена щодо конкретного правочину та існувати на момент його вчинення, тоді як події, які мали місце через тривалий час після укладення Договору не можуть ретроспективно підтверджувати умисел сторін станом на 2023 рік.

Відповідач-2 також заперечував щодо задоволення позову, зазначаючи про недоведеність доводів позивача та вказуючи про фактичне виконання оспорюваного Договору, оскільки передане позивачу в користування обладнання за цим Договором використовувались ним для виконання зобов`язань перед іншими контрагентами (ІП « 1+1 ПРОДАКШН», ТОВ «АХЕД ІНТЕРНЕШНЛ», ТОВ «СКРІН ПРОДАКШН», ТОВ «СТРЕЙТ», ДП «Національний палац мистецтв «Україна», ТОВ «З ПРОДАКШН», ТОВ «ДИЗЕЛЬ СТУДІО»). При цьому, відповідач-2 звертав увагу, що ОСОБА_1 була звільнена з посади директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» у зв`язку з припиненням повноважень, а не за ініціативою учасників у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, що підтверджує те, що зміна керівництва позивача мала управлінський характер, а не була наслідком виявлення злочинної домовленості між відповідачами. Також відповідач-2 посилався на необхідність врахування судом правила ділового рішення, відповідно до якого добросовісні та економічно обґрунтовані управлінські рішення директора товариства не можуть визнаватися неправомірними лише через їх подальшу негативну оцінку. Відповідач-2 також зазначив про недоведеність позивачем факту неправомірного використання печатки ТОВ «Медіалайт», який може бути підтверджений лише обвинувальним вироком. За доводами відповідача-2, частина документації товариства та печатка перебувають у ОСОБА_1 саме у зв`язку з недобросовісною поведінкою нового керівника позивача - ОСОБА_5 , яка протягом тривалого часу не виконує відносно відповідача-2 імперативні вимоги ст. 47 КЗпП щодо належного оформлення її звільнення та не узгоджує дату та час передання документів товариства за актом приймання-передачі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17).

Отже, розглядаючи позов про визнання недійсним договору на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, суд має врахувати, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.

Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 Цивільного кодексу України і лише за наявності таких обставин суд може визнати такий договір недійсним.

У постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц зазначено, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

У постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №638/2324/14-ц).

Щодо питання про застосування частини 1 статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 дійшла висновку про можливість застосування вказаної норми у подібних правовідносинах з огляду на таке.

Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Оспорюваний правочин за своєю правовою природою є договорами найму (оренди), а відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частини 1, 3 ст. 760 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3 ст. 283 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За приписами ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Отже, наймодавцем (орендодавцем) може бути або власник речі, або особа, якій належать майнові права, або особа, уповноважена на укладення договору найму.

Як було визначено у п. 1.1. Договору, в оренду передається майно, яке належить орендодавцеві, тобто, ФОП Андрусишину В.Й.

Водночас доказів того, що ФОП Андрусишин В.Й. є власником майна, яке було зазначено у додатках до договору, чи особою, якій належать майнові права, або уповноваженою особою на укладення оспорюваного договору найму, матеріали справи не містять та не були надані відповідачами.

При цьому наявність у ФОП Андрусишина В.Й. відповідного зареєстрованого виду економічної діяльності (КВЕД) не є належним доказом наявності у нього матеріально-технічних можливостей для здійснення такої діяльності, оскільки сама реєстрація виду економічної діяльності надає лише право здійснювати певний вид господарської діяльності, однак, не підтверджує наявності матеріально-технічної бази у відповідача-1 для її здійснення.

Також, як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем-1, Андрусишин В.Й. є депутатом Київської міської ради, тобто особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, яка, відповідно до чинного законодавства України, має подавати щорічні декларації про власний майновий стан та майновий стан членів своєї родини.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право, які включають, зокрема, дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування.

При цьому відповідними роз`ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції не встановлено окремого статусу майна фізичної особи-підприємця, відтак, цінне рухоме майно, яке набуте суб`єктом господарювання та/або членами його сім`ї для здійснення підприємницької діяльності (як фізичною особою - підприємцем) підлягає відображенню у декларації на загальних підставах.

У той же час із публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ведення якого здійснює Національне агентство з питань запобігання корупції, вбачається, що, у поданих деклараціях за 2020-2025 роки відсутня інформація про наявність у власності чи користуванні Андрусишина В.Й. обладнання, яке він мав би можливість здавати в оренду.

Твердження відповідача-1 про відсутність в матеріалах справи доказів перевищення майном (предметом оренди) вартісного критерію та відсутність підстав декларування такого майна суд відхиляє, адже тягар доведення наявності у Андрусишина В.Й. права власності на обладнання та того, що його вартість не перевищувала 100 прожиткових мінімумів, лежить на ньому самому. Проте належних доказів відповідач-1 не надав.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що ФОП Андрусишин В.Й. не міг бути наймодавцем (орендодавцем) вищезазначеного майна за спірним Договором.

Водночас, як вже зазначалось, у період з квітня 2023 року по квітень 2024 року, тобто, коли директором ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» була ОСОБА_1, на користь ФОП Андрусишина В.Й. з рахунків позивача перераховувались кошти за Договором, загальна сума переказів склала 2 335 480,00 грн, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини 1, 3 ст. 92 ЦК України).

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 89 Господарського кодексу України (у редакції станом на момент укладення оспорюваного договору) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

За змістом п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин 1, 3, 4 ст. 92 Цивільного кодексу України, частин 1, 2 ст. 89 ГК України, п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 Цивільного кодексу України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Наведеними вище положеннями статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Таким чином, перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_1 , як директор ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», мала б пересвідчитися щодо можливості ФОП Андрусишина В.Й. бути орендодавцем (наймодавцем) вищезазначеного обладнання.

Отже, укладення договору оренди з особою, яка не може бути наймодавцем (орендодавцем), безумовно свідчить про те, що такий правочин суперечать волі довірителя - ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», а виникнення заборгованості та перерахування коштів на її погашення, є негативними наслідками для позивача.

Також, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, у період вчинення оспорюваного правочину та підписання вищезазначених додатків та актів, ОСОБА_1 займала посаду керівника (директора) ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», а ОСОБА_2 займав посаду продюсера проєктів, що підтверджується, зокрема, його заявою на звільнення від 11.09.2025.

Водночас, після подання ОСОБА_2 заяви від 11.09.2025 про звільнення із займаної посади в ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», 03.10.2025 була проведена державна реєстрація ТОВ «Алайт Україна», єдиним учасником (засновником) якого стала ОСОБА_6 , яка відповідно до відомостей з розділу « 2.2. Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування», відображеними в щорічних деклараціях ОСОБА_2 , є його дружиною, а директором цього Товариства стала ОСОБА_1 . Вказане додатково підтверджує зв`язок між відповідачами.

Отже, перерахування директором ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» за спірним договором оренди коштів суб`єкту підприємницької діяльності (ФОП Андрусишину В.Й.), який одночасно був працівником вказаного товариства, свідчить про наявність умисної змови (домовленості) представника ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» - ОСОБА_1 з другою стороною - ФОП Андрусишиним В.Й.

Крім того, як вказував позивач, за час перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», остання організовувала вивезення майна позивача (обладнання) за межі країни, що оформлювалось карнетами АТА - міжнародними митними документами, з метою надання у користування компанії ALIGHT PRODUCTION GROUP sp. z o. о, співзасновником якої, відповідно до інформації з реєстру Республіки Польща є ОСОБА_2

Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем карнетом АТА № UA/01/0640/25 щодо перетину вказаного в ньому обладнання загальною вартістю 17635,00 євро через митний кордон України, а також актом приймання та огляду обладнання ТОВ «МЕДІАЛАЙТ», перевірки його кількості та комплектності від 05.05.2026, повернутого за карнетом АТА № UA/01/0640/25 (№ UA/01/0550/24), яким встановлено не повернення Alight Production Group sp.z o.o. всього обсягу отриманого від ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» обладнання.

При цьому, із наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України листом від 12.06.2026 № 19.5.1/44906-26-Вих даних вбачається, що як відповідач-1, так і відповідач-2 систематично здійснювали виїзд закордон протягом 2023 року, та перебували за межами України, у тому числі у дати підписання окремих додатків до спірного Договору та актів. Водночас, у поданих відповідачами в матеріали справи оригіналах Договору з додатками, актами прийому-передачі обладнання, повернення обладнання та використання Орендованого майна, значиться, що такі документи були складені у м. Київ.

Отже, надані первинні документи бухгалтерського обліку, складені відповідачами на виконання договору оренди, що на їх думку свідчать про реальність правочину, суд вважає неналежними доказами, оскільки в контексті встановлених обставин, а також відсутності доказів передачі колишнім директором ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» - ОСОБА_1 документації та печатки ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» новому керівнику цього товариства, цілком імовірно могли мати місце обставини лише формального виготовлення цих первинних документів з метою реалізації зловмисних намірів та для отримання обопільної вигоди.

Сукупність наведених вище обставин свідчить, що оскаржуваний договір був спрямований на створення формальних договірних відносин без реального економічного змісту з метою систематичного виведення відповідачами грошових коштів товариства та з метою привласнення майна шляхом вивезення його за кордон на користь товариства, власником якого є ОСОБА_2, що призвело до порушення інтересів ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» та підпадає під регулювання ст. 232 ЦК України.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що схожа схема перерахування коштів застосовувалася не лише щодо ФОП Андрусишина В.Й., а й щодо ФОП Андрусишиної Л.М. та ФОП Лобасєва К.В., які є пов`язаними особами з товариством та його виконавчими органами, у зв`язку з чим позивачем були подані численні позови до Господарського суду міста Києва про визнання аналогічних договорів недійсними та стягнення завданих збитків.

Таким чином суд дійшов до висновку, що є підстави для визнання договору оренди обладнання № 010223-О від 01.02.2023, укладеного між ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» та ФОП Андрусишиним В.Й. недійсним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 Цивільного кодексу України, за якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1).

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3).

Особливий правовий наслідок правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, встановлено у частині 2 статті 232 ЦК України: довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Оскільки на підставі недійсного договору позивачу було завдано збитків у розмірі 2 335 480,00 грн, а тому вказані кошти на підставі ч. 2 ст. 232 Цивільного кодексу України підлягають солідарному стягненню з ФОП Андрусишина В.Й. та ОСОБА_1

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідачів порівну.

Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали щодо громадянина ОСОБА_2 з підстав можливого порушення ним законодавства, яке має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-2 Кримінального кодексу України, суд зазначає таке.

Вказане клопотання мотивоване тим, що відповідач-1, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій місцевого самоврядування, згідно приписів законодавства, у разі наявності у нього обладнання, переліченого у наданих до Договору додатках, зобов`язаний був відображати його у поданих щорічних деклараціях.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено (ч. 11 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, наразі матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що дали би суду змогу виявити порушення законодавства, про вчинення яких стверджувало ТОВ «МЕДІАЛАЙТ» у своєму клопотанні про постановлення окремої ухвали, оскільки під час розгляду судом даного спору не було встановлено факту перебування у власності чи користуванні відповідача-1 відповідного майна, яке було предметом оспорюваного договору оренди.

Поряд із цим, суд зазначає, що заявник не позбавлений права самостійно звернутися з відповідною заявою до компетентних правоохоронних органів у разі виявлення фактів вчинення кримінального правопорушення.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди обладнання № 010223-О від 01.02.2023р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» та Фізичною особою-підприємцем Андрусишиним Володимиром Йосифовичем.

3. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) та Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 22, ідентифікаційний код 38013409) грошові кошти в сумі 2 335 480,00 грн.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Андрусишина Володимира Йосифовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 22, ідентифікаційний код 38013409) 15 344,08 грн судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДІАЛАЙТ» (02232, м. Київ, вул. Закревського Миколи, буд. 22, ідентифікаційний код 38013409) 15 344,08 грн судового збору.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11.11.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко