Рішення № 141362539, 10.11.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31006/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), третя особа ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову ВП № 80688228 від 21.09.2026 про накладення штрафу в розмірі 10200 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що судове рішення у справі № 420/25181/25 про поновлення виплати пільги було виконане добровільно та в повному обсязі ще до відкриття виконавчого провадження, про що виконавчу службу було повідомлено офіційним листом. Позивач зазначає, що постанова державного виконавця про накладення штрафу в розмірі 10200 грн є протиправною, оскільки спірний період був вирішений судом і вимоги виконавчого листа виконані, а подальші питання щодо виплат у наступних періодах є окремими правовідносинами, які не охоплювалися резолютивною частиною рішення суду.

Ухвалою судді від 23.10.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; призначено судове засідання.

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі № 420/25181/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 виплату з 01.05.2025 року 50-процентної знижки плати за користування комунальними послугами, передбачених п.1 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без врахування розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї, з розрахунку на одну особу.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 по справі № 420/25181/25 ОСОБА_1 Головним управлінням ПФУ в Одеській області було поновлено виплату пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025 по 31.12.2025 у розмірі: з 01.05.2025 по 30.09.2025 905,89 грн щомісячно; з 01.10.2025 по 31.10.2025 1 301,04 грн; з 01.11.2025 по 31.12.2025 1 671,49 грн щомісячно.

12.03.2026 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/25181/25, на підставі якого 07.04.2026 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80688228.

Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 01.06.2026 № 1500-0402-5/84904 повідомило орган виконавчої служби про повне виконання рішення суду.

Зокрема, у листі зазначено, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 по справі № 420/25181/25 ОСОБА_1 поновлено виплату пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025 по 31.12.2025 у розмірі: з 01.05.2025 по 30.09.2025 - 905,89 грн щомісячно; з 01.10.2025 по 31.10.2025 - 1 301,04 грн; з 01.11.2025 по 31.12.2025 - 1 671,49 грн щомісячно. Виплату перерахованих сум пільг проведено у повному обсязі на розрахунковий рахунок пільговика. Таким чином, визначені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 по справі № 420/25181/25 зобов`язання виконані в порядку встановленому чинним законодавством та в межах повноважень покладених на Головне управління.

Незважаючи на надані відомості про добровільне виконання судового рішення до відкриття виконавчого провадження, старший державний виконавець 21.09.2026 виніс постанову ВП № 80688228 про накладення на боржника штрафу в розмірі 10 200 грн за невиконання рішення суду, яку позивач отримав 22.09.2026 та, не погодившись із накладеним штрафом, звернувся до суду.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає зазначену постанову про накладення штрафу необґрунтованою, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. № 1404-VІІ «Про виконавче провадження».

За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.

У силу вимог ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1, 3 ч. 3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно із ст. 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року.

Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов`язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 5100 грн. (для юридичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.

У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020 у справі №640/9234/19.

Під час вирішення питання про накладення штрафу, відповідач, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, повинен діяти обґрунтовано, тобто із урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Також, з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець наділений повноваженнями проводити перевірку виконання боржником рішень, що підлягають виконання відповідно до цього Закону, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб та інших учасників виконавчого провадження пояснення, довідки та іншу інформацію необхідну для проведення виконавчих дій (п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII).

А тому державний виконавець був зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, оскільки підставою для накладення відповідного штрафу є саме невиконання рішення без поважних причин.

Згідно з абз. 8 п. 7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Втім, варто звернути увагу на той факт, що в оскаржуваній постанові про накладення штрафу головним державним виконавцем взагалі не було надано будь-якого вмотивованого обґрунтування про обставини виконання чи невиконання боржником рішення суду від 14.10.2025 по справі № 420/25181/25.

Натомість державний виконавець у спірній постанові обмежився наступним «встановлено: рішення суду боржником не виконано».

Тобто всупереч вимогам ст.ст. 18 та 63 Закону №1404-VIII, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 державний виконавець не здійснив належної перевірки щодо виконання рішення та не надав жодної правової оцінки доводам ГУ ПФУ про фактичне та повне виконання судового рішення, а також мотивів прийняття такого рішення.

Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, суд доходить висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач обмежився лише формальним посиланням на невиконання боржником судового рішення без поважних причини, без врахування положень ст.ст.18 та 63 Закону №1404-VIII (щодо обов`язку державного виконавця перевірити повне виконання рішення) та дотримання ч.2 ст.2 КАС України, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем прийнято спірну постанову без всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані це рішення, у зв`язку із чим адміністративний позов підлягає до задоволення.

З урахуванням викладеного, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012; ЄДРПОУ 20987385) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Розумовська, 37, м. Одеса, 65091; ЄДРПОУ 43315529), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 80688228 від 21.09.2026 про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн.

Стягнути з бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його підписання.

Суддя І.В. Завальнюк