Рішення № 141357311, 03.11.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

Дата ухвалення
03.11.2026
Номер справи
208/8151/25
Номер документу
141357311
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

справа № 208/8151/25

провадження № 2/208/8282/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

Головуючого судді - Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання - Грищенко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 208/8151/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до Заводського районного суду міста Кам`янського із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 20.10.2022 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 195858573 на суму 6000 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV62S4K.

Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

Згідно умов Кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував Відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: 6000 грн 20.10.2022 на банківську карту № 4441-11XX-XXXX-5813 Відповідача, яку Відповідач вказав у Заявці при укладенні Кредитного договору.

Отже, Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Платіжним дорученням.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та Позивачем укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Станом на дату подання позовної заяви на рахунки Позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості Відповідача за Кредитним договорам.

Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 30083,08 грн, яка складається з:

5994 грн - заборгованість по тілу кредиту;

24089,08 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом;

Відповідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно до довідки відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, яка надійшла до суду 08.07.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 09.07.2025 року відкрито провадження у справі № 208/8151/25 за правилами спрощеного позовного провадження.

Заводський районний суд міста Кам`янського заочним рішенням від 18.11.2025 року позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 195858573 від 20.10.2022 року у розмірі 30083,08 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Представник відповідача через систему «Електронний суд» подав до суду заяву про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18.11.2025 року, яка зареєстрована 10.08.2026 року. У заяві просить скасувати заочне рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18.11.2025 року та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заяви по суті спору зазначив, що судом не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, позивачем заборгованість за процентами нараховано поза строком кредитування, не надано доказів видачі кредитних коштів, також судом не вирішено питання про витребування інформації. Зауважує, що позивачем не надано належних доказів оплати за договорами відступлення права вимоги.

Ухвалою суду від 13.08.2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення - задоволено. Поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18.11.2025 року в межах цивільної справи № 208/8151/25. Прийнято до розгляду заяву про перегляд заочного рішення Заводського районного суду міста Кам`янського.

Ухвалою від 25.08.2026 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено частково. Заочне рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18.11.2025 року скасовано, призначено справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

07.09.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що відповідач не погоджується з розміром заявленої до стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, оскільки вважає, що вони незаконно нараховані поза межами встановленого договором строку кредитування. Крім того, відповідач заперечує факт переходу до позивача права вимоги за кредитним договором.

Зокрема, посилається на те, що відповідно до пункту 3.1 кредитного договору на момент його укладення строк дисконтного періоду користування кредитом становив 29 днів, а орієнтовною датою повернення кредиту згідно з пунктом 2.3 договору було 18.11.2022 року. При цьому договором не визначено інших строків кредитування, окрім дисконтного та пільгового періодів. Відповідач зазначає, що строк кредитування було продовжено лише один раз - на 30 днів, тобто до 18.12.2022 року, зі сплатою процентів за зниженою процентною ставкою 1,63 % відповідно до пункту 8.5.2 договору.

Таким чином, на думку відповідача, загальний строк кредитування становив 59 днів (29 днів первісного строку та 30 днів пролонгації), а розмір заборгованості, який міг утворитися з урахуванням умов договору та здійсненого позичальником платежу від 19.11.2022 року в розмірі 2 040 грн, становить 8 830,20 грн, з яких 5 994 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2 836,20 грн - заборгованість за процентами. Відповідач також наголошує, що матеріали справи не містять доказів подальшого звернення позичальника щодо продовження строку кредитування або здійснення інших платежів за кредитом.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач не заявляв окремої вимоги про стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України, а тому вважає безпідставним посилання позивача на те, що проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, є процентами за прострочення грошового зобов`язання в розумінні цієї норми.

Також відповідач заперечує право ТОВ «Таліон Плюс» на нарахування процентів за спірним кредитним зобов`язанням та ставить під сумнів перехід права вимоги до позивача. Зокрема, зазначає, що матеріали справи не містять доказів оплати за договором факторингу, укладеним між ТОВ «Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». Крім того, відповідач вважає недоведеним перехід права вимоги за спірним зобов`язанням.

Окремо відповідач заперечує проти розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та просить стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

08.09.2026 року від ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача та просить залишити заочне рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18.11.2025 року без змін.

Щодо переходу права вимоги позивач зазначає, що між ТОВ «Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено низку додаткових угод, зокрема № 19, 26, 27, 31 та 32, якими продовжено строк дії договору факторингу до 31.12.2024 року. При цьому виконання договору здійснювалося протягом усього строку його дії, а не одноразово.

Стосовно договору факторингу від 28.11.2018 року позивач посилається на пункт 4.1 договору, відповідно до якого право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Оскільки 24.01.2023 року сторонами було підписано реєстр прав вимоги, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за спірним зобов`язанням.

Щодо договору факторингу від 30.10.2023 року позивач зазначає, що відповідно до його пункту 2.1 ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а останнє - прийняти їх та передати грошові кошти на умовах договору.

Стосовно договору факторингу від 29.05.2025 року позивач посилається на пункт 1.2 договору, відповідно до якого перехід права вимоги від клієнта до фактора пов`язаний із моментом підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників. З огляду на це позивач вважає, що належним чином підтвердив перехід до нього права вимоги за спірним кредитним договором.

На підтвердження виконання договору факторингу від 28.11.2018 року позивачем також надано акт звірки взаємних розрахунків та протокол узгодження предмета факторингової операції й обсягу переданих прав вимоги.

Щодо нарахування процентів позивач зазначає, що в позовній заяві посилався на статтю 625 ЦК України, а сторони кредитного договору погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку його дії, а саме після спливу 90 днів із дати закінчення строку кредитування, є платою за користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Також позивач посилається на пункт 2.2 договору факторингу від 28.11.2018 року на підтвердження права ТОВ «Таліон Плюс» нараховувати проценти за спірним зобов`язанням.

Заперечуючи проти вимоги відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначає, що заявлений розмір таких витрат є необґрунтованим та завищеним з огляду на складність справи.

29.10.2026 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких останній підтримав доводи, викладені у відзиві, та просив відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що проценти, нараховані поза межами строку кредитування, є процентами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, є необґрунтованим, оскільки з розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що такі нарахування визначені саме як проценти за користування кредитом, а не як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому окремої вимоги про стягнення процентів відповідно до статті 625 ЦК України позивачем не заявлено.

Крім того, відповідач звертає увагу на законодавчу заборону нарахування та сплати неустойки, штрафу, пені та інших платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у період дії карантину та воєнного стану. Також відповідач повторно наголошує на відсутності належних доказів переходу до позивача права вимоги за спірним кредитним договором.

У судове засідання призначене на 03.11.2026 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом отримання повісток в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заяв та клопотань про проведення розгляду справи за його відсутності не подавав.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

20.10.2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 195858573.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії з кредитним лімітом у розмірі 6 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник повернути кредит і сплатити проценти за користування ним відповідно до умов договору, додатків до нього та Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

Згідно з пунктом 2.3 договору кредитодавець надає позичальнику перший транш у розмірі 6 000 грн одразу після укладення договору, орієнтовною датою повернення якого визначено 18.11.2022 року. Відповідно до пункту 2.4 договору другий та наступні транші надаються позичальнику протягом дисконтного періоду на умовах, передбачених договором.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що загальна сума кредиту складається із сум кредиту за всіма траншами, наданими та отриманими позичальником протягом усього строку дії договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого він може збільшувати суму кредиту в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання відповідної операції в особистому кабінеті, а також частково повертати суму кредиту. На момент укладення договору строк дисконтного періоду користування кредитом становив 29 днів із дати отримання першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом визначається в порядку, передбаченому пунктом 3.2 договору.

Згідно з пунктом 3.2 договору сторони погодили, що встановлений пунктом 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжений позичальником шляхом сплати протягом дисконтного та пільгового періодів усіх фактично нарахованих процентів за умови активації позичальником функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування.

Відповідно до пункту 3.3 договору для першого продовження дисконтного періоду позичальнику необхідно сплатити всі проценти, нараховані за перші 29 днів дисконтного періоду, у розмірі 2 836 грн 20 коп.

Договір підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з паспортом споживчого кредиту кредитного продукту «Smart» до договору № 195858573 від 20.10.2022 року процентна ставка за користування кредитом становить 3,65 % на день. Паспорт споживчого кредиту також підписаний позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження надання кредитних коштів позивачем долучено платіжне доручення від 20.10.2022 року, відповідно до якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало ОСОБА_1 6000 грн на рахунок № НОМЕР_1 . У призначенні платежу зазначено: «Переказ коштів згідно договору № 195858573 від 20.10.2022».

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», за період із 20.10.2022 року до 24.01.2023 року відповідачу нараховано проценти за користування кредитом у загальному розмірі 12376 грн 24 коп.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон Плюс», за період із 25.01.2023 року до 16.04.2023 року проценти нараховувалися щоденно в розмірі 178 грн 62 коп., а загальний розмір заборгованості, визначений у цьому розрахунку, становить 30083 грн 08 коп., з яких 5994 грн заборгованість за тілом кредиту та 24089 грн 08 коп. заборгованість за процентами.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та обставин отримання кредитних коштів.

Суд також вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження укладення кредитного договору. Зокрема, з наданих матеріалів убачається, що сторонами погоджено всі істотні умови договору, у тому числі щодо строку кредитування, суми кредиту, порядку нарахування та розміру процентів за користування кредитними коштами.

Водночас відповідач заперечує факт переходу до позивача права вимоги за спірним кредитним договором.

Згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за яким клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату.

Згідно п.1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

За положеннями пункту 4.1 вказаного вище договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги.

Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися, зокрема, наступні додаткові угоди: 28.11.2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, згідно п. 1-2 якої сторони дійшли згоди викласти п. 8.2 договору в наступній редакції: «8.2 строк дії цього договору починає перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Всі інші умови договору залишаються без змін».

31.12.2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, згідно якої сторони погодили викласти текст договору у новій редакції, зокрема згідно вказаної додаткової угоди п. 4.1 договору факторингу викладено у наступній редакції: «наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує».

31.12.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно п. 1 якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно. Згідно п. 3 угоди, ця додаткова угода вступає в дію з моменту підписання її сторонами та скріплення печатками сторін.

31.12.2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №31 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно п. 1 якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31 грудня 2023 року включно. Згідно п. 3 угоди, ця додаткова угода вступає в дію з моменту підписання її сторонами та скріплення печатками сторін.

31.12.2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, згідно п. 1 якої сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31 грудня 2024 року, у зв`язку з чим погодили внести зміни до п.8.2 договору, замінивши в ньому попередню дату новою - 31 грудня 2024. Дана додаткова угода у відповідності до п. 4 набирає чинності 01 січня 2024 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 213 від 24.01.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 195858573 від 20.10.2022 року, що також підтверджується копіями акт звірки та протоколу.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 30/1023-01, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному в Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до копії Реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 року, погодженого між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № 195858573 від 20.10.2022 року, що також підтверджується копією платіжної інструкції від 22.12.2023 року.

29.05.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до п.1.1 якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Як визначено у п 1.3 договору, клієнт зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором позики фактору, повідомити божників про відступлення права вимоги та передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію, передбачену чинним законодавством про фактора, у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.

Відповідно до п. 9.2 договору, договір набирає чинності з моменту його укладення сторонами, а зобов`язання що виникають з цього договору, припиняється їх належним (повним) виконанням. Договір вважається укладеним, якщо він підписаний від імені сторін їх уповноваженими представниками, а підписи скріплені печатками сторін.

Сторонами договору факторингу 29.05.2025 року підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 року, відповідно до п. 1 якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 7 277, після чого з урахуванням п. 1.2 договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Загальна сума заборгованості складає 258 598 755,46 грн (п. 2). Реєстр боржників передано в повному об`ємі відповідно до умов договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 року, будь-яких зауважень до зазначеного реєстру немає (п. 3).

Також матеріали справи містять реєстр боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (фактор) від ТОВ «Онлайн Фінанс» на виконання договору № 29/05/25-Е від 29.05.2025 отримало право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 30083, 08 грн.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження №61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі №183/4256/21 (провадження №61-15813сво23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Надані позивачем вищезазначені докази, у їх сукупності, підтверджують факт переходу права грошової вимоги за кредитним договором № 195858573 від 20.10.2022 року від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до позивача.

Матеріали справи не містять доказів нікчемності, визнання недійсними, оспорення вказаних вище договорів факторингу.

Також позивач не був стороною укладеного 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу №28/1118-01, тобто об`єктивно був позбавлений можливості надати підтвердження оплати за цим договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 16.07.2020 року у справі №711/7922/17 (провадження №61-41461св18).

Враховуючи, що позивачем доведено обставини переходу права вимоги за спірним кредитним договором до позивача та сторонами не заперечується та матеріалами справи підтверджується факт видачі кредитних коштів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5994 грн.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками

Відповідач не погоджується з проведеним позивачем розрахунком заборгованості за відсотками.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення сум заборгованості за відсотками суд враховує, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, згідно пункту 2.3 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6000 грн одразу після укладення договору, який має бути повернено до 18.11.2022 року.

Пунктом 3.3 договору визначено, що для здійснення першої пролонгації за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані проценти за перші 29 днів дисконтного періоду у розмірі 2836 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що 19.11.2022 року відповідачем сплачено сплачено 2934 грн.

Відповідач погоджується з тим, що здійснивши вказаний платіж ним пролонговано строк кредитування на строк передбачений п. 3.2 договору а саме на 30 днів.

У подальшому відповідачем платежів та будь-яких інших дій спрямованих на пролонгацію кредитного договору не вчинено, враховуючи викладене, нарахування відповідачу відсотків понад встановлений сторонами строк 29 днів з урахуванням пролонгації на 30 днів є необґрунтованим.

Отже суд погоджується з розрахунком проведеним відповідачем та зазначає, що заборгованість за відсотками за користування кредитом з урахуванням погодженого строку кредитування та пролонгації кредитного, а також коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості складає 2836,20 (6000*1,63%*29) + 2934 грн (6000*1,63%*30) - 2940 (оплата позичальника 19.11.2025 року) = 2830,20 грн.

Щодо посилання позивача в цій частині на те, що подальше нарахування заборгованості за відсотками є відсотками у розумінні ст. 625 ЦК України, суд зазначає.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зроблено такі висновки, що «компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Верховним Судом у постанові від 19.09.2020 року у справі №686/18977/17 зазначено, що «положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення».

Враховуючи викладене, суд вважає, що визначені умовами договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч. 2 статті 625 ЦК України, проте таких вимог позивачем заявлено не було.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 8824,20 грн, з яких: 5994 грн заборгованість за тілом кредиту, 2830,20 грн заборгованість за відсотками.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенціїпрозахист правлюдиниіосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд приходить до наступного висновку.

Позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач також просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

До матеріалів позовної заяви долучено копію договору про надання правничої допомоги від 29 травня 2025 року №29/05/25-01, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери».

Відповідно до пкту прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року, надано наступні послуги: Складання позовної заяви 5000 грн., Вивчення матеріалів справи 1000 грн., Підготовка адвокатського запиту 1000 грн., Підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації- 500 грн. Всього 7000 грн

На підтвердження понесення відповідачем витрат на правову допомогу останнім надано суду ордер, копію договору від 07.09.2026 року, додатковий договір від 07.09.2026 року, відповідно до умов якого вартість однієї години роботи адвоката становить 1000 грн, орієнтовний перелік послуг що можуть бути надані: відзив 5000 грн, та участь у одному судовому засіданні 2000 грн.

Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При вирішенні питання розподілу судових витрат враховуються: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Сторони заперечували щодо співмірності заявлених до стягнення один з одного витрат на правову допомогу.

Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості письмових доказів на дослідження та збирання яких адвокат витратив би значний час.

За таких обставин, беручи до уваги предмет позову, часткове задоволення вимог, суму заборгованості, а також з огляду на співмірність і розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її невеликої складності, обсягу підготовлених процесуальних документів (позовної заяви, відзиву) та виконаної адвокатами роботи (включаючи участь представників у судовому засіданні), суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог обох сторін щодо витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з цим підлягають стягненню витрати на правничу допомогу: з відповідача на користь позивача - у розмірі 3000 грн; з позивача на користь відповідача - у розмірі 3000 грн.

Згідно з вимогами ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже стягнення понесених витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн за позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 30083,08 грн, позовні вимоги задоволенню частково (29,33%).

З огляду на пропорційне задоволення позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 710,51 грн (2422,40 грн *29,33 %).

Водночас, у зв`язку з переглядом заочного рішення за заявою відповідача, останнім було сплачено судовий збір у розмірі 665,60 грн. Оскільки вимоги заяви про перегляд заочного рішення задоволено частково (70,67%).

Відповідно, пропорційно до відхиленої частини позовних вимог, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 470,38 грн (665,60 грн * 70,67 %).

Враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК остаточній стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 240,13 грн (710,51 грн - 470,38 грн).

Керуючись ст.ст.1, 2, 12, 13, 81, 141, 174, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», юридична адреса реєстрації: 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за Кредитним договором № 195858573 від 20.10.2022 року у розмірі 8 824 (вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) грн 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», юридична адреса реєстрації: 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956, витрати по оплаті судового збору у розмірі 240 (двісті сорок) грн 13 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», юридична адреса реєстрації: 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя В.Г.Гречана

Часті запитання

Який тип судового документу № 141357311 ?

Документ № 141357311 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141357311 ?

Дата ухвалення - 03.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141357311 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141357311 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141357311, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

Судове рішення № 141357311, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська було прийнято 03.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.

Судове рішення № 141357311 відноситься до справи № 208/8151/25

Це рішення відноситься до справи № 208/8151/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141357302
Наступний документ : 141357319