Рішення № 141345620, 29.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Справа № 915/680/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від прокуратури - прокурор Григорян Е.Р.,

від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з`явився,

від відповідача-1 (представник відповідача-1) - в судове засідання не з`явився,

від відповідача-2 (представник відповідача-2) - в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Першого заступника керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області, пров. Костенка, буд. 2, м. Вознесенськ, Миколаївська обл., 56500

електронна пошта: voznes@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації, вул. Адміральська, буд. 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 00022579

електронна пошта: cancelar@mk.gov.ua

до відповідача-1: Миколаївського управління водного господарства, вул. Веселинівська, буд.51А, м. Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 05430320

електронна пошта: vmuvg@i.ua

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Спіяна Олега Павловича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

електронна пошта: невідома

про: визнання недійсним договору, зобов`язання повернути водний об`єкт та земельні ділянки водного фонду.

Перший заступник керівника Вознесенської окружної прокуратури Миколаївської області в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 53/1-4260вих-26 від 05.06.2026 (вх. № 8433/26 від 08.06.2026), в якій просить суд:

1. Визнати недійсним Договір № 6 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища від 16.09.2014, укладений між Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства (код ЄДРПОУ 05430320) та Фізичною особою - підприємцем Спіян Олегом Павловичем (РНОКПП НОМЕР_1 ), зі змінами та доповненнями.

2. Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Спіян Олега Павловича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у розпорядження держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022579) водний об`єкт - Щербанівське водосховище у комплексі з земельними ділянками, на яких воно розташоване (кадастрові номери 4822085400:09:000:1399, площею 168,76 га, 4824884600:01:000:0171, площею 35,54 га, 4824884200:04:000:0020, площею 96,88 га), у придатному для використання стані.

3. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову в сумі 13312 грн.

4. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Вознесенську окружну прокуратуру та Миколаївську обласну прокуратуру.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Вознесенською окружною прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42025152040000038 від 08.08.2025, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Вознесенського міжрайонного управління водного господарства під час розпорядження земельними ділянками державної власності у комплексі з водними об`єктами, що заподіяло державі істотної шкоди, встановлено порушення вимог земельного та водного законодавства при розпорядженні Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства земельними ділянками державної власності водного фонду з розташованим на них водним об`єктом - Щербанівським водосховищем.

Так, прокурор вказує, що Щербанівське водосховище розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399, площею 168,76 га, 4824884600:01:000:0171, площею 35,54 га, 4824884200:04:000:0020, площею 96,88 га, що перебувають у постійному користуванні Вознесенського МУВГ. 16.09.2014 між Вознесенським МУВГ, як Замовником, та Фізичною особою - підприємцем Спіян Олегом Павловичем, як Виконавцем, було укладено Договір № 6 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища, за умовами якого заплановані заходи повинні проводитися на Щербанівському водосховищі, яке розташоване в с. Щербані Вознесенського району Миколаївської області, площею 301 га.

На переконання прокурора, за своєю природою укладений відповідачами Договір підряду / надання послуг не містить характерних положень, передбачених цивільним законодавством для договорів таких видів, та є прихованим договором оренди державного майна - земельних ділянок з розташованим на них Щербанівським водосховищем. Прокурор зазначає, що визначена Договором діяльність має усі ознаки господарської діяльності з аквакультури (рибництва), з метою здійснення якої Вознесенським МУВГ передано ФОП Спіян О.П. у платне строкове користування земельні ділянки з розташованим на них Щербанівським водосховищем. Прокурор зазначає, що сторони спірного Договору, укладаючи його, не могли не усвідомлювати, що мають місце відносини оренди, за яких: 1) Виконавець має право вирощене поголів`я рибопосадкового матеріалу відловлювати та реалізовувати (п. 2.4.1. Договору); 2) сплата коштів здійснюється ФОП Спіян О.П. на користь Вознесенського МУВГ (п.п. 3.2 - 3.3 Договору); 3) строк дії договору визначено до 2023 року (п. 5.1 Договору); 4) обов`язком ФОП Спіян О.П. є організація рибозахисту та охорони на водосховищі та прилеглих землях водного фонду за власний рахунок, забезпечення санітарної та епідемічної обстановки (п. п. 2.2.9, 2.2.11 Договору) при узгодженні можливості лише вільного доступу Вознесенського МУВГ до водного об`єкту(п. 2.3.1 Договору).

Як вказує прокурор, Вознесенське МУВГ, яке є постійним користувачем земельних ділянок під Щербанівським водосховищем, передало у платне користування земельні ділянки з розташованим на них Щербанівським водосховищем ФОП Спіян О.П., не укладаючи договору оренди у відповідності до вимог Закону України «Про аквакультуру», Земельного кодексу України та Водного кодексу України. При цьому, як вказано у позовній заяві, Вознесенське МУВГ взагалі не було наділено повноваженнями щодо передачі в тимчасове користування земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, що є підставою для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним.

Крім того, прокурор зазначає, що оскільки стороною (орендодавцем) Договору № 6 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища від 16.09.2014, який за своєю суттю є договором оренди, міг бути лише власник - Миколаївська обласна державна адміністрація, то Щербанівське водосховище в комплексі із земельними ділянками, на яких воно розташоване, підлягає поверненню на користь власника - Миколаївської обласної державної адміністрації, що є відновленням стану, який існував до вчинення удаваного правочину. Таким чином, як виснує прокурор, ФОП Спіян О.П. згідно вимог ст. 216 Цивільного кодексу України, зобов`язаний повернути отримані ним земельні ділянки з розташованим на них водним об`єктом у розпорядження держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи ст.ст. 1, 15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 1, 5, 14 Закону України «Про аквакультуру», ст.ст. 1, 4, 6, 43, 51 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 78, 92, 93, 96, 122-124, 134, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 216, 235, 326, 837, 901, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 288.5 Податкового кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2026 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/680/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16.07.2026 об 11:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

17.06.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Спіяна Олега Павловича надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 17.06.2026 (вх. № 8964/26 від 17.06.2026) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

03.07.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Спіяна Олега Павловича надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 03.07.2026 (вх. № 9770/26 від 03.07.2026), в якому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, позовну заяву безпідставною та такою, в задоволенні якої необхідно відмовити.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, тим, що правові відносини між відповідачем-1 та відповідачем-2 виникли на підставі договору № 6 від 16.09.2014 на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану регулюючої ємності добового регулювання Щербанівської зрошувальної системи «Щербанівського водосховище». Положеннями чинних Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України не передбачено правового регулювання такого окремого виду договорів. Відповідач вважає, що за таких обставин, до даних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми, які регулюють договірні відносини.

Відповідач стверджує, що починаючи з 2014 року, тобто з дати укладання вказаного договору виконує його умови шляхом заселення в Щербанівське водосховище рослиноїдних риб., що підтверджується Режимом рибогосподарської експлуатації Щербанівського водосховища погодженого головним державним управлінням охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в Миколаївській області та актами про зариблення з 2014. Вказані докази свідчать про фактичне виконання відповідачем-2 умов спірного договору щодо здійснення зариблення Щербанівського водосховища рослиноїдними видами риби. За таких обставин, на переконання відповідача, твердження прокурора щодо відсутності фактичного виконання ФОП Спіян О.П. умов спірного договору, не здійснення ним зариблення Щербанівського водосховища, та відсутності настання реальних наслідків від укладеного спірного договору, а також щодо існування перешкод позивачу або іншим особам у доступі до водосховища спростовуються матеріалами справи. Також, ФОП Спіян О.П. вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази фактичного передання Вознесенським МУВГ Відповідачу 2 земельної ділянки та використання цієї ділянки для власних господарських потреб відповідачем-2, оскільки наявні у суду відомості щодо здійснення відповідачем-2 зариблення Щербанівського водосховища не свідчать про фактичне використання ним для своїх господарських потреб земельної ділянки навколо або під водним дзеркалом Щербанівського водосховища. Відповідач також зазначає, що з аналізу умов договору вбачається, що кошти в сумі 62415,40 грн. (та подальші кошти, які щороку сплачувались відповідачу-1) є саме вартістю кормової бази (трави), яка використовувалась для відгодівлі рослиноїдних видів риб, зариблених відповідачем-2. При цьому, із умов спірного договору вбачається, що вигодонабувачами за ним є обидві сторони - Вознесенське МУВГ отримує екологічне оздоровлення зрошувальної системи Щербанівського водосховища, чим виконує, зокрема, умови Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення, а ФОП Спіян О.П. здійснюючи зариблення водосховища та відгодівлю риби отримує її приріст (приріст рибопосадкового матеріалу - п. 3.2), та може використовувати вирощену рибу як дохідну частину на свій розсуд.

Сукупність вище наведеного аналізу, норм та обставин, на переконання відповідача, свідчить про відсутність доведеності прокурором підстав, за яких оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, що є наслідком відмови в задоволенні позову в позову обсязі.

Окремо відповідач зазначає, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом (Прокурор) звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка у спірних правовідносинах, які стосуються визнання недійсним договору складає три роки. Відповідач зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідач вказує, що для позивача позовна давність почала обчислюватись із моменту вчинення спірного правочину, тобто з 16.09.2014 та сплинула 16.09.2017, оскільки в спорах про визнання недійсним договору застосовується строк позовної давності - 3 роки, тобто прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності, та не заявив клопотання про поновлення.

Також відповідач вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до суду лише у випадках, коли: компетентний орган державної влади не здійснює або неналежно здійснює захист своїх прав та інтересів, або такий орган відсутній. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави у суді є виключним заходом, який допускається лише за умови доведення: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездатності або бездіяльності компетентного органу щодо їх захисту; неможливості захисту інтересів держави іншим способом. Відповідач вважає, що наявність не заперечення МОВА щодо того, щоб Прокурор замість них звернувся до суду не підставою, яка встановлена в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

08.07.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Спіяна Олега Павловича надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 07.07.2026 (вх. № 9916/26 від 08.07.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 13.07.2026.

09.07.2026 до суду від Керівника Вознесенської окружної прокуратури надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив № 53/1-5136вих-26 від 08.07.2026 (вх. № 9956/26 від 09.07.2026), в якій прокурор не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, наводить свої аргументи щодо їх спростування та наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підготовче засідання у даній справі, призначене на 16.07.2026, не відбулося, у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2026 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/680/26 на 30 днів та повідомлено учасників справи про проведення підготовчого засідання 03.09.2026 о 10:30.

Підготовче засідання у даній справі, призначене на 03.09.2026, не відбулося, у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2026 було постановлено розглянути справу № 915/680/26 поза межами строку, встановленого ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, в «розумний строк» та повідомлено учасників справи про проведення підготовчого засідання 29.09.2026 о 10:30.

04.09.2026 до суду від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення б/н від 03.09.2026 (вх. № 13221/26 від 04.09.2026), за змістом яких позивач зазначає, зокрема, про те, що вважає позовну заяву прокурора такою, що підлягає задоволенню.

23.09.2026 до суду від Миколаївського управління водного господарства надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 299 від 23.09.2026 (вх. № 14169/26 від 23.09.2026) про зміну найменування учасника справи, за змістом якої повідомлено суд про те, що відповідно до наказу Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм від 13.08.2026 № 447 «Про перейменування Вознесенського міжрайонного управління водного господарства та внесення змін до його Положення» змінено найменування Вознесенського міжрайонного управління водного господарства на Миколаївське управління водного господарства, а також змінено місцезнаходження юридичної особи.

25.09.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Спіяна Олега Павловича надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 25.09.2026 (вх. № 14303/26 від 25.09.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 25.09.2026.

У підготовчому засіданні 29.09.2026 суд констатував зміну найменування відповідача-1 - Вознесенського міжрайонного управління водного господарства на Миколаївське управління водного господарства, а також встановив виконання завдань підготовчого провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/680/26 та призначено її до судового розгляду по суті на 29.10.2026 о 10:00.

В засідання 29.10.2026 з`явилася прокурор у справі, яку суд заслухав. Інші учасники справи своїх представників для участі в судовому засіданні не направили. Про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 29.10.2026 за результатами розгляду справи судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні прокурора, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

На підставі рішення Миколаївської обласної ради № 8 від 26.10.2000 Вознесенському управлінню зрошувальних систем були видані Державні акти на право постійного користування землею:

- серія ІІ-МК № 000880 від 20.03.2001, щодо надання у постійне користування 168,76 гектарів землі водогосподарського призначення (зрошення та риборозведення) під розміщення Щербанівського водосховища;

- серія ІІ-МК № 000892 від 06.09.2001, щодо надання у постійне користування 35,54 гектарів землі водогосподарського призначення (зрошення та риборозведення) під розміщення Щербанівського водосховища;

- серія ІІ-МК № 000893 від 06.09.2001, щодо надання у постійне користування 96,88 гектарів землі водогосподарського призначення (зрошення та риборозведення) під розміщення Щербанівського водосховища.

Суд зауважує, що наказом Миколаївського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства № 173 від 23.12.20004 «Про перейменування управлінь зрошувальних систем» було перейменовано з 01.01.2005 Вознесенське управління зрошувальних систем на Вознесенське міжрайонне управління водного господарства.

Наказом Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм № 447 від 13.08.2026 «Про перейменування Вознесенського міжрайонного управління водного господарства та внесення змін до його Положення» було перейменовано Вознесенське міжрайонне управління водного господарства на Миколаївське управління водного господарства.

Отже, відповідач-1 - Миколаївське управління водного господарства на підставі Державних актів на право постійного користування землею серія ІІ-МК № 000880 від 20.03.2001, серія ІІ-МК № 000892 від 06.09.2001, серія ІІ-МК № 000893 від 06.09.2001, є постійним користувачем земельних ділянок під розміщення Щербанівського водосховища, загальна площа яких складає 301,18 га.

16.09.2014 між Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства (новим найменуванням якого є Миколаївське управління водного господарства), як Замовником, та Фізичною особою-підприємцем Спіяном Олегом Павловичем, як Виконавцем, було укладено Договір № 6 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища (далі - Договір), відповідно до предмету якого для здійснення заходів для екологічного оздоровлення Щербанівського водосховища Замовник замовляє послугу по оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водосховища та поліпшення якості води, а Виконавець зобов`язується надати таку послугу шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб меліорантів у певній комбінації (полікультури) відповідної структури (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору послуги здійснюються на Щербанівському водосховищі, яке розміщене: Вознесенський р-н, с. Щербані, площею 301 га.

За умовами п. 1.4 Договору передбачено, що мета використання водосховища - зрощення, риборозведення та рекреація.

Розділом 2 Договору визначені права та обов`язки Сторін.

Так, згідно з пп. 2.1.1 Договору Замовник зобов`язаний здійснювати заходи для екологічного оздоровлення Щербанівського водосховища.

Відповідно до п. 2.2 Договору Виконавець зобов`язаний, зокрема:

- вселяти рослиноїдні риби меліоранти у певній комбінації (полікультури) відповідної структури відповідно до розділу 5 абз.3 та п.3 висновків Розробки комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного стану технологічної водойми Миколаївської області (Щербанівське водосховище) розробленої та затвердженої ДВНЗ «Херсонським державним аграрним університетом» від 04.08.2014 для здійснення біологічного очищення та видалення з водойми надлишкової біомаси, шляхом її утилізації та поліпшити якість води (п. 2.2.2 Договору);

- кожного року розробляти програму робіт по заходам, спрямованим на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану технологічної водойми (Щербанівське водосховища), а саме щільності посадки рибопосадкового матеріалу та результатів вирощування, яка має бути погоджена Замовником (п. 2.2.3 Договору);

- здійснювати рибопосадковий матеріал у присутності представника Замовника, склавши при цьому Акт зариблення. Акт зариблення підлягає підписанню представниками обох Сторін цього Договору (п. 2.2.4 Договору);

- самостійно регулювати поголів`я вселеного рибопосадкового матеріалу (п. 2.2.5 Договору);

- здійснювати відлов вирощеного рибопосадкового матеріалу у присутності представника Замовника (п. 2.2.6 Договору);

- дотримуватися режиму господарювання на водосховищі відповідно до чинного законодавства України, не допускати порушень технологічної цілісності гідротехнічного комплексу та процесу її функціонування (п. 2.2.8 Договору);

- забезпечувати на землях водного фонду санітарної та епідемічної обстановки, з метою запобігання виникненню інфекційних захворювань та додержання на них природоохоронного законодавства, усунення наслідків здійснення господарської діяльності (забруднень водосховища, його дна та прилеглих територій (п. 2.2.9 Договору);

- не проводити будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних - за згодою Замовника), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (п. 2.2.10 Договору);

- організовувати рибозахист та охорону на водосховищі та прилеглих землях водного фонду за власний рахунок (п. 2.2.11 Договору).

Відповідно до п. 2.3.1 Договору Замовник має право вільного доступу для проведення нагляду за технічним станом водного об`єкту, його раціональним використанням та гідротехнічної споруди на ньому, обстеження їх згідно із відповідним Положенням про проведення планово-попереджувальних ремонтів, взяття аналізів води, гідрологічних замірів та інших дій, пов`язаних з експлуатацією водосховища.

Згідно з п. 2.4.1 Договору Виконавець має право вирощене поголів`я рибопосадкового матеріалу відловлювати та реалізовувати.

За змістом п. 3.1 Договору передбачено, що оплата за послуги по оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища та поліпшення якості води здійснюється за рахунок вирощеного та реалізованого рибопосадкового матеріалу.

Згідно з п. 3.2 Договору з отриманого прибутку від реалізації риби Виконавець сплачує Замовнику кошти за кормову базу, а залишкову суму від прибутку Виконавець залишає собі для власних потреб та затрат на наступні вселення у водосховище рослиноїдних риб меліорантів.

Відповідно до п. 3.3 Договору оплату коштів Виконавець здійснює згідно розрахунку розміру плати про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища згідно Додатку у сумі 62415 грн 40 коп. (Додаток додається).

За умовами п. 3.4 Договору вказана в п. 3.3 договору оплата проводиться щоквартально, шляхом перерахування на протязі 10 діб наступного кварталу по 15 603,85 гривень на розрахунковий рахунок Замовника.

Відповідно до п. 5.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє 20 років, тобто до 2034 р.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що він вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення терміну договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії.

Згідно з п. 7.1 Договору його умови мають однакову зобов`язальну силу для Сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою з обов`язковим складанням письмового документа (Додаткової угоди).

Вказаний Договір скріплений підписами та печатками обох Сторін.

Додатками до Договору є:

- Розробка комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного стану технологічної водойми Миколаївської області (Щербанівське водосховище), розробленої та затвердженої ДВНЗ «Херсонським державним аграрним університетом» Міністерства аграрної політики та продовольства України;

- Програма робіт по заходам, спрямованим на оптимізацію гідрологічного стану технологічної водойми Миколаївської області (Щербанівського водосховища), а саме щільності посадки рибопосадкового матеріалу та результатів вирощування.

- Розрахунок вартості природної кормової бази (біомаси) по регулюючій ємкості добового регулювання «Щербанівського водосховища» на 2014 рік.

20.01.2016 між Сторонами було укладено Додаткову угоду № 1, за умовами якої передбачено викладення в новій редакції п. 3.3 Договору щодо визначення нового розміру плати про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища в сумі 79 580,00 грн, а також затверджено «Розрахунок вартості природної кормової бази (біомаси) по регулюючій ємкості добового регулювання «Щербанівського водосховища» на 2016 рік».

10.01.2017 між Сторонами було укладено Додаткову угоду № 2, за умовами якої передбачено викладення в новій редакції п. 3.3 Договору щодо визначення нового розміру плати про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища в сумі 120 000,00 грн, а також затверджено «Розрахунок вартості природної кормової бази (біомаси) по регулюючій ємкості добового регулювання «Щербанівського водосховища» на 2017 рік».

04.01.2018 між Сторонами було укладено Додаткову угоду № 3, за умовами якої передбачено викладення в новій редакції п. 3.3 Договору щодо визначення нового розміру плати про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища в сумі 134 833,78 грн, а також затверджено «Розрахунок вартості природної кормової бази (біомаси) по регулюючій ємкості добового регулювання «Щербанівського водосховища» на 2018 рік».

08.01.2019 між Сторонами було укладено Додаткову угоду № 4, за умовами якої передбачено викладення в новій редакції п. 3.3 Договору щодо визначення нового розміру плати про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища в сумі 159 169,00 грн, а також затверджено «Розрахунок вартості природної кормової бази (біомаси) по регулюючій ємкості добового регулювання «Щербанівського водосховища» на 2019 рік».

03.01.2023 між Сторонами було укладено Додаткову угоду № 5, за умовами якої передбачено викладення в новій редакції п. 3.3 Договору щодо визначення нового розміру плати про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища в сумі 214 749,96 грн, а також затверджено «Розрахунок вартості природної кормової бази (біомаси) по регулюючій ємкості добового регулювання «Щербанівського водосховища» на 2023 рік».

З матеріалів справи судом встановлено, що у 2024 році було проведено інвентаризацію земель водного фонду, зокрема, земельних ділянок на яких розташоване Щербанівське водосховище, та розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації № 480-р від 29.11.2024 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду державної власності загальною площею 301,18 га, що розташовані в межах території Новоодеської міської територіальної громади Миколаївського району та Дорошівської сільської територіальної громади Вознесенського району Миколаївської області» затверджено:

- технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду площею 168,7600 га за межами населеного пункту на території Дорошівської сільської територіальної громади Вознесенського району Миколаївської області (кадастровий номер 4822085400:09:000:1399);

- технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель водного фонду площею 35,5400 га та 96,8800 га за межами населеного пункту на території Новоодеської міської територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області (кадастрові номери 4824884600:01:000:0171, 4824884200:04:000:0020).

До матеріалів справи надано копії витягів № НВ6300761092024 від 31.10.2024, № НВ-3201260672024 від 29.10.2024 та № НВ-6800714012024 від 04.11.2024 з Державного земельного кадастру про земельні ділянки з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399 (площею 168,76 га), 4824884600:01:000:0171 (площею 34,54 га), 4824884200:04:000:0020 (площею 96,88 га), за змістом яких відображено, зокрема, відомості про право постійного користування Вознесенського міжрайонного управління водного господарства, яке виникло на підставі Державних актів від 20.03.2001 ІІ-МК № 000880, від 06.09.2001 ІІ-МК № 000892, від 06.09.2001 ІІ-МК № 000893.

З наданих прокурором Інформаційних довідок до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 476857252 від 12.05.2026, № 476857553 від 12.05.2026, № 476857761 від 12.05.2026 вбачається, що 14.05.2024 проведено державну реєстрацію права власності Миколаївської обласної державної адміністрації на земельні ділянки з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399 (площею 168,76 га), 4824884600:01:000:0171 (площею 34,54 га), 4824884200:04:000:0020 (площею 96,88 га), та державну реєстрацію права користування Вознесенського міжрайонного управління водного господарства на вказані земельні ділянки.

Відомості про Вознесенське міжрайонне управління водного господарства як про правокористувача земельних ділянок з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399 (площею 168,76 га), 4824884600:01:000:0171 (площею 34,54 га), 4824884200:04:000:0020 (площею 96,88 га) на підставі державних актів на право постійного користування землею серія та номер ІІ-МК № 000880 від 20.03.2001, серія та номер ІІ-МК № 000892 від 06.09.2001, серія та номер ІІ-МК № 000893 від 06.09.2001, відображено також у витягах з Державного реєстру речових прав № 427285603 від 16.05.2025, № 427281948 від 16.05.2025, № 427280759 від 16.05.2025.

Крім того, зі змісту листа Регіонального офісу водних ресурсів в Миколаївській області № 551/10 від 06.04.2026 вбачається, що за даними Державного водного кадастру на земельних ділянках з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399, 4824884600:01:000:0171, 4824884200:04:000:0020 розташований водний об`єкт - Щербанівське водосховище.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що предметом оспорюваного договору сторони визначили надання послуг з оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища (площею 301 га), яке розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399, 4824884600:01:000:0171, 4824884200:04:000:0020, постійним землекористувачем яких є Миколаївське управління водного господарства (стара назва - Вознесенське міжрайонне управління водного господарства).

В матеріалах справи наявні документи, що регламентують режим роботи Щербанівського водосховища, а саме: Схема охорони вод Щербанівського водосховища на р. Гнилий Єланець Миколаївської області (Водогосподарський паспорт, Режим роботи і Правила експлуатації), затверджений начальником Миколаївського виробничого управління меліорації та водного господарства у 2007 році, Режим рибогосподарської експлуатації, затверджений Державним комітетом рибного господарства 18.05.2010, з доповненнями до нього, погодженими Державним агентством водного господарства 05.08.2014, Режим рибогосподарської експлуатації, погоджений Державним агентством рибного господарства 23.10.2019, накази Державного агентства рибного господарства про затвердження складу комісії із контролю за проведенням робіт із вселення водних біоресурсів у водні об`єкти, які розташовані у сфері діяльності Управління Державного агентства рибного господарства у Миколаївській області у 2018-2025 роках.

У 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2021, 2022, 2024, 2025 роках на Щербанівському водосховищі відбувалися заходи із зариблення, на підтвердження чого прокурором та відповідачем-2 надано до матеріалів справи відповідні Акти про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та Підсумкові акти про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів, відповідно до яких виконавцем відтворення водних біоресурсів (Спіян О.П.) у Щербанівське водосховище вселялися такі види риби як товстолоб, товстолобик, короп, білий амур).

Крім того, зі змісту листа Управління державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Миколаївській області (Миколаївський рибоохоронний патруль) за вих. № 1-3-9/312-26 від 26.03.2026 вбачається, що починаючи з 2017 року до Миколаївського рибоохоронного патруля ФОП Спіяном О.П. (виконавцем) щороку надавалися заяви на проведення робіт з відтворення водних біоресурсів у Щербанівському водосховищі. Також у вказаному листі зазначено, що у період з 2017 по 2025 під контролем Миколаївського рибоохоронного патруля були проведені роботи з відтворення водних біоресурсів у Щербанівському водосховищі. У 2020, 2023 роках зариблення вказаного водного об`єкта не здійснювалося.

При цьому, згідно Звіту за господарськими операціями з 01.01.2024 по 31.12.2025 (сформованого 01.04.2026 головним бухгалтером Вознесенського міжрайонного управління водного господарства від Спіяна О.П. на рахунки Вознесенського МУВГ надходили грошові кошти в загальній сумі 1 763 506,20 грн. Згідно наданих відповідачем-2 банківських виписок за період з 01.01.2018 по 31.12.2024 та з 13.01.2015 по 07.01.2026 Спіяном О.П. перераховано на рахунок Вознесенського міжрайонного управління водного господарства грошові кошти в загальному розмірі 1 308 387,08 грн.

Разом із тим, прокурор зазначає, що за своєю природою укладений відповідачами Договір підряду / надання послуг не містить характерних положень, передбачених цивільним законодавством для договорів таких видів, та є прихованим договором оренди державного майна - земельних ділянок з розташованим на них Щербанівським водосховищем.

Водночас, прокурор зазначає, що Вознесенське міжрайонне управління водного господарства не наділене повноваженнями на надання земельної ділянки державної форми власності у користування (оренду) іншим особам.

За такого, прокурор виснує, що всупереч вимог Цивільного, Водного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі» та Закону України «Про аквакультуру», Вознесенське міжрайонне управління водного господарства не будучи власником земельних ділянок під Щербанівським водосховищем та відповідно власником самого водного об`єкта, за спірним Договором незаконно передало вказані об`єкти у користування Фізичній особі-підприємцю Спіяну Олегу Павловичу для ведення господарської діяльності з аквакультури.

Отже, з метою захисту інтересів держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Приписами ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідності до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Правовідносини, пов`язані з укладанням договорів щодо майна державної власності у відповідності до вимог законодавства, дотримання законодавчих заборон щодо неможливості передання окремих об`єктів державної власності в оренду становлять суспільний інтерес, а вчинення правочинів всупереч законодавчих заборон такому суспільному інтересу не відповідають. При цьому, законність відчуження прав на землю та її раціональне використання становлять посилений суспільний інтерес. Протидія незаконному заволодінню правами на землі державної власності має важливе значення для економіки та безпеки держави.

Прокурор зазначає, що водосховища є важливими інструментами забезпечення екологічної безпеки держави, водночас дотримання законодавчих заборон щодо їх набуття у власність, користування та використання у не встановлений законодавством спосіб, має визначальне значення для забезпечення їх існування. Відповідно до п. п. 21, 22 Р. 1.1 Гл. 1, абз. 1 Р. 2.1. Гл 2 Паспорта Щербанівського водосховища, останнє є основним джерелом сільськогосподарського водопостачання господарств Вознесенського та Новоодеського (з набранням чинності 19.07.2020 Законом України «Про утворення та ліквідацію районів» Новоодеський район перебуває в складі Миколаївського району) районів Миколаївської області. Площа земель, що зрошуються за рахунок Щербанівсього водосховища становить 3379 га, рибопродуктивність 77 кг / га.

Вказане свідчить про його важливість для держави та потребує посиленої уваги щодо законності його використання.

За стверджуваних прокурором обставин, передання Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства земельних ділянок у комплексі з розташованим на них Щербанівським водосховищем Фізичній особі-підприємцю Спіян О.П., здійснено поза процедурою земельних торгів, за умов проведення яких було б досягнуто якнайвигідніших економічних умов договору та забезпечення рівних умов набуття вказаних об`єктів в оренду. Тобто, метою укладення спірного договору було саме використання водного об`єкту для рибогосподарських потреб, право на яке набуто відповідачем в обхід вимог ст. 134 Земельного кодексу України.

За такого, у разі підтвердження відповідних фактичних обставин, невжиття власником земельної ділянки та водного об`єкту - Миколаївською обласною державною адміністрацією заходів до усунення відповідного порушення призводить до тривалого незаконного перебування Щербанівського водосховища у користуванні ФОП Спіян О.П.

Ураховуючи наведене, здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах належить до виключних випадків необхідності захисту інтересів держави за бездіяльності уповноваженого органу влади.

Крім того, питання неухильного дотримання уповноваженими органами вимог законодавства набувають особливої актуальності в умовах збройної агресії російської федерації. Повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні з 24.02.2022 правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності розподілу бюджету та потреби безпрецедентно значних фінансових ресурсів. У таких умовах пріоритетними є питання захисту інтересів держави у бюджетній та земельній сферах, зокрема, щодо надходження бюджетних коштів в умовах воєнного стану, дотримання умов договорів, укладених за результатами земельних аукціонів, виконання зобов`язань за ними стосовно строків орендної плати.

Натомість, порушення вимог законодавства при розпорядженні постійним користувачем землями державної власності водного фонду та відповідно водним об`єктом, розташованим на них, за бездіяльності власника створює загрозу екологічній та економічній безпеці держави, викликає значний негативний суспільний резонанс, що дозволяє кваліфікувати цей спір, як виключний випадок необхідності представництва прокурором інтересів держави в суді.

Суд також зауважує, зі змісту положень ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

У даній справі прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Предметом спору є земельні ділянки, з розташованим на них водним об`єктом, які за доводами прокурора належать до державної власності та право власності на які зареєстровано за Миколаївською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Отже особою, уповноваженою розпоряджатися вказаними земельними ділянками на час пред`явлення позову та на час виникнення спірних правовідносин була Миколаївська обласна державна адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що Вознесенською окружною прокуратурою було скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит № 53/1-2849вих-26 від 21.04.2026, в якому прокурор звертав увагу позивача на факт укладенням відповідачами удаваного правочину та необхідності вжити заходів до захисту інтересів держави.

Миколаївська обласна державна адміністрація листом № 05-67/1377/5-26 від 30.04.2026 повідомила прокурора про те, що заходи із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах не вживалися, при цьому, Миколаївська обласна держвна адміністрація не заперечеує щодо пред`явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

Таким чином, Миколаївська обласна державна адміністрація, яка була обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, на момент пред`явлення позову у даній справі не повідомила прокурора про наміри ініціювання будь-яких конкретних, дієвих заходів з метою недопущення порушення інтересів держави, а, отже фактично самоусунулись від вжиття заходів до усунення порушень.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

За таких обставин, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Також необхідно врахувати, що у вказаній справі інтереси держави, у випадку підтвердження обставин їх порушення, потребують захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу.

У постанові від 26.07.2018 по справі №926/111/1/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Наведене, на переконання суду, утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» виключний випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженими органами функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.

Про подання позовної заяви Вознесенською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було попередньо повідомлено позивача листом № 53-1/4265вих-26 від 01.06.2026.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Разом із тим, суду необхідно дослідити питання, які стосуються обставин доведеності прокурором наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави шляхом, викладеним у позовній заяві.

З урахуванням наведеного, щодо суті позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ч. 1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор зазначив, що оспорюваний договір, укладений між відповідачами, є удаваним, оскільки фактично був вчинений договір оренди землі. При цьому, сам прихований договір оренди укладено з порушенням земельного законодавства, з огляду на що підлягає визнанню недійсним, а земельні ділянки - поверненню.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

При цьому, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

Оспорюваний у даній справі договір укладений сторонами як договір про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища, такі послуги, за умовами Договору, надаються шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб меліорантів у певній комбінації (полікультури) відповідної структури. На виконавця послуг також покладаються, зокрема, зобов`язання самостійно регулювати поголів`я вселеного рибопосадкового матеріалу, здійснювати відлов вирощеного рибопосадкового матеріалу, організовувати рибозахист та охорону.

Таким чином, фактично між сторонами склалися договірні відносини щодо використання Щербанівського водосховища для надання Фізичною особою-підприємцем Спіяом О.П. послуг, які є предметом оспорюваного Договору.

Суд зауважує, що принцип свободи договору є однією зі загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України) та полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При розгляді справи судом враховано,що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У свою чергу, за змістом статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За результатами дослідження умов оспорюваного Договору, суд погоджується з доводами прокурора про те, що за своєю правовою природою такий договір є саме договором оренди.

Так, зі змісту умов оспорюваного договору вбачається, що здійснення Фізичною особою-підприємцем Спіяном О.П. робіт не потребувало постійного перебування Вознесенського міжрайонного управління водного господарства на Щербанівському водосховищі.

Строк, на який укладено договір (з можливістю пролонгації), свідчить про те, що Фізичній особі-підприємцю Спіяну О.П. надано можливість довготривалого здійснення господарської діяльності із риборозведення, оскільки виконання робіт не потребує значного проміжку часу та може виконуватись одноразово або кілька разів упродовж незначного періоду.

З умов договору також вбачається, що на його підставі Фізична особа-підприємець Спіян О.П. має вчинити дії із зариблення, отримавши при цьому право відловлювати вирощену рибу та розпоряджатись нею на власний розсуд, тобто фактично набуло можливість використовувати водойму для здійснення власної господарської діяльності. Така діяльність Фізичної особи-підприємця Спіяна О.П. за умовами Договору фактично зводиться до вселення, вирощування та вилову водних біоресурсів (рослиноїдних риб меліорантів у певній комбінації). Здійснювати вказану діяльність за умовами договору, не використовуючи водний об`єкт, є неможливим.

Крім того, як вбачається зі змісту оспорюваного Договору, останнім не передбачено будь-яких обов`язків Вознесенського міжрайонного управління водного господарства щодо проведення розрахунків за виконані Фізичною особою-підприємцем Спіяном О.П. роботи, тобто сторонами не визначено ціни робіт (надання послуги) за договором, як істотної умови для такого виду договорів.

За змістом листа Вознесенського міжрайонного управління водного господарства № 8 від 07.01.2026 відповідач-1 повідомив, що управління не здійснювало оплати Фізичній особі-підприємцю Спіяну О.П. за Договором, оскільки умовами останнього така оплата не передбачена.

Таким чином, відсутність обов`язку Вознесенського міжрайонного управління водного господарства, яке є Замовником за Договором, сплачувати кошти на користь Фізичної особи-підприємця Спіяна О.П., який є Виконавцем за Договором, свідчить про відсутність між сторонами договірних відносин надання послуг, оскільки істотна умова договорів такого виду, а саме сплата коштів замовника на користь виконавця, Договором не передбачена. Навпаки, за умовами Договору саме Фізична особа-підприємець Спіян О.П. зобов`язаний сплачувати Вознесенському міжрайонному управлінню водного господарства кошти за кормову базу, а залишкову суму від прибутку залишає собі для власних потреб та затрат на наступні вселення у водосховище рослиноїдних риб - меліорантів (п. 3.2 Договору). Узгодження сторонами Договору обов`язку Фізичної особи-підприємця Спіяна О.П. сплачувати кошти на користь Вознесенського міжрайонного управління водного господарства за своєю суттю є орендною платою за використання Фізичною особою-підприємцем Спіяном О.П. земельних ділянок та водного об`єкта, що є характерним для договору оренди.

Відповідно до ст. ст. 1, 15, ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Приписами ч. 15 ст. 51 Водного кодексу України визначено, що за користування водним об`єктом орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за водний об`єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об`єктом.

Оскільки за Договором фактично передається в користування Фізичної особи-підприємця Спіяна О.П. водний об`єкт та земельні ділянки під водним об`єктом (з огляду на комплексний характер правового регулювання земельних ділянок та розташованих на них водних об`єктів), передбачена п. 3.4 Договору умова про розмір суми договору, що згідно додаткових угод збільшена до 214749,96 грн, є розміром орендної плати за використання земельних ділянок та Щербанівського водосховища, розташованого на них. Також передбачено, що Фізична особа-підприємець Спіян О.П. оплату коштів здійснює щоквартально, шляхом перерахування коштів протягом 10 діб на розрахунковий рахунок Замовника (п. 3.4 Договору), - що фактично є погодженим сторонами строком внесення орендної плати. Розмір плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, зміни цін і тарифів та інших випадках, передбачених законодавством України (п. 3.5 Договору), - що є порядком перегляду орендної плати.

Умовами Договору також передбачено, що у разі не здійснення оплати за Договором, Замовник проводить Виконавцю нарахування за весь час прострочення: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, яка діє в період за який здійснюється нарахування, 3% річних з простроченої суми. При цьому сума боргу повинна бути сплачена з урахуванням встановленого індексу інфляції (п. 4.2 Договору) - що є відповідальністю Фізичної особи-підприємця Спіян О.П. за несвоєчасну сплату орендної плати на користь Вознесенського міжрайонного управління водного господарства. Замовник має право ініціювати припинення договірних відносин у разі наявності заборгованості з оплати коштів за Договором (абз. 4 п. 2.3.2. Договору) - що є наслідком несплати орендної плати. Таким чином, сторонами у Договорі фактично було узгоджено розмір, строк, порядок перегляду та відповідальність за несвоєчасну сплату та несплату орендної плати за Договором, що свідчить про узгодження сторонами Договору істотної умови договору оренди - орендної плати.

Як було наведено вище, до матеріалів справи надано докази плати відповідачем-2 на користь відповідача-1 грошових коштів за Договором.

Крім того, строк, на який укладено договір - до 2034 року, свідчить про те, що ФОП Спіян О.П. за Договором проводить роботи не тільки по вселенню водних біоресурсів у водосховище, але й розведенню та по вилову риби для власних цілей, оскільки виконання робіт по вселенню біоресурсів не потребують значного проміжку часу та можуть виконуватися одноразово або кілька разів упродовж незначного періоду. Вищевказане додатково свідчить про те, що з 2014 року ФОП Спіян О.П. самостійно, на власний розсуд, використовує водний об`єкт та земельну ділянку, на якій він розташований, для здійснення своєї господарської діяльності.

Фізична особа-підприємець Спіян О.П. зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 20.07.2000, де зазначено, що до видів його діяльності, зокрема, належать прісноводне рибальство, прісноводне рибництво (аквакультура).

Судом взято до уваги доводи прокурора про те, що існує ймовірність неконтрольованого лову з боку Фізичної особи-підприємця Спіяна О.П., оскільки умови договору не надають можливості здійснювати контроль господарської діяльності останнього під час вилову риби, не передбачено ведення журналів обліку вилучених водних біоресурсів, розміщення рибоприймального пункту, визначення дозволених знарядь лову тощо. Відповідні доводи прокурор обґрунтовував посиланням на протоколи огляду інтернет сторінки від 17.04.2026, оформлені слідчим СВ Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, за змістом яких відображено інформацію про наявність оголошень щодо риболовлі на Щербанівському водосховищі.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача-2 на відсутність в матеріалах справи доказів фактичного передання Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства Фізичній особі-підприємцю Спіяну О.П. земельних ділянок із розташованим на них водним об`єктом, оскільки відсутність підписаного між сторонами акта приймання-передачі земельних ділянок та водного об`єкта, зокрема, є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування об`єкта оренди.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.01.2019 у справі № 923/241/18.

Суд також зауважує, що незазначення сторонами у Договорі про надання відповідачеві саме права користування земельними ділянками та водним об`єктом не спростовує висновок щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення «про людське око» (напоказ) іншого правочину.

Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.03.2025 у справі № 915/857/20.

За такого, суд також критично оцінює доводи Фізичної особи-підприємця Спіяна О.П. про фактичне виконання відповідачем-2 умов спірного договору щодо здійснення зариблення Щербанівського водосховища рослиноїдними видами риби.

Так, наявність у Договорі відповідних умов, та навіть факт їх виконання відповідачем-2, не спростовують правову природу спірного договору як такого, що спрямований на тимчасове користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.

Саме по собі досягнення певних кількісних та якісних показників водойми та подальше їх підтримання шляхом належного користування водоймою для риборозведення не може розцінюватися як благо, яке надається іншій стороні в обмін на право тимчасового користування земельною ділянкою. Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється.

За умовами спірного договору, відповідач-1 надає відповідачу-2 можливість користування водоймою для зариблення і подальшого вилову рослиноїдних риб, тобто відповідач-2 за умовами договору вчиняє дії на власну користь з метою отримання прибутку від господарської діяльності з риборозведення. Тому та обставина, що й відповідач-1 може отримати вигоду від такої діяльності відповідача-2 у вигляді покращення якості води, не є підставою для кваліфікації спірного договору як договору про надання послуг, оскільки така вигода є природним наслідком користування відповідачем-2 спірним об`єктом.

Іншими словами, потенційне отримання орендодавцем земельної ділянки корисного ефекту, не змінює порядку надання земельних ділянок державної та комунальної форми власності у користування для відповідної мети, зокрема щодо укладення договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1712/22.

Отже, на переконання суду, оспорюваний Договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою не ній водоймою.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін мають регулюватися правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

При цьому, сам факт вчинення удаваного правочину не є підставою для визнання його недійсним. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Такий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 916/1714/22. Водночас може бути визнано недійсним правочин, який сторони насправді вчинили, за наявності для цього підстав, якщо такий правочин є оспорюваним.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що вилов риби у водоймах регулюється Законом України «Про аквакультуру».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг;

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства. Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води; водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 6 Водного кодексу України).

Згідно з ст. 43 Водного кодексу України водокористувачі мають право: 1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування; 2) використовувати водні об`єкти на умовах оренди; 4) вимагати від власника водного об`єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; 5) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об`єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; 6) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах; 7) здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Права водокористувачів охороняються законом. Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством

Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою (ч. 3 ст. 51 Водного кодексу України).

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що єдиною можливістю отримати у користування водний об`єкт є укладення з відповідним органом влади договору оренди землі з розташованим на ній водним об`єктом за результатами земельних торгів.

Разом з тим, в порушення приписів ст. 59 Земельного Кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, у даному випадку передача водного об`єкту у користування відбулась поза процедурою земельних торгів.

За такого, надаючи оцінку укладеному між відповідачами договору, суд вважає, що він є недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, як такий, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як вже зазначалось, Вознесенське міжрайонне управління водного господарства є постійним землекористувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399 (площею 168,76 га), 4824884600:01:000:0171 (площею 34,54 га), 4824884200:04:000:0020 (площею 96,88 га) на підставі Державних актів на право постійного користування землею серія та номер ІІ-МК № 000880 від 20.03.2001, серія та номер ІІ-МК № 000892 від 06.09.2001, серія та номер ІІ-МК № 000893 від 06.09.2001.

Власником зазначених земельних ділянок з кадастровими номерами 4822085400:09:000:1399 (площею 168,76 га), 4824884600:01:000:0171 (площею 34,54 га), 4824884200:04:000:0020 (площею 96,88 га) є Миколаївська обласна державна адміністрація, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні записи.

Таким чином, Вознесенське МУВГ, яке є постійним користувачем земельних ділянок під Щербанівським водосховищем, передало у платне користування земельні ділянки з розташованим на них Щербанівським водосховищем ФОП Спіян О.П., не укладаючи договору оренди у відповідності до вимог Закону України «Про аквакультуру», Земельного кодексу України та Водного кодексу України.

Суд зауважує, що основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.

Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.

При цьому, Вознесенське міжрайонне управління водного господарства, яке є лише постійним користувачем земельних ділянок з розташованим на них водним об`єктом, відповідно до приписів статей 122-124 Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України, статті 14 Закону України «Про аквакультуру» не наділено повноваженнями на розпорядження такими земельними ділянками та передачу їх в користування в т. ч. на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій.

Зазначене цілком узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право постійному користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Так само до повноважень Вознесенського міжрайонного управління водного господарства не віднесено й право щодо надання дозволу на вселення, вирощування та вилову водних біоресурсів.

Подібні правові висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21, від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21.

Так, оцінюючи обсяг переданих прав, підлягає врахуванню принцип nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Вознесенське міжрайонне управління водного господарства взагалі не було наділено повноваженнями щодо передачі в тимчасове користування земельних ділянок з розташованим на них водним об`єктом, що є окремою підставою для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Враховуючи, що оспорюваний договір не є договором про надання послуг, а є прихованими договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Водного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про аквакультуру», Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, є підстави для визнання його недійсним.

Отже позовні вимоги прокурора у відповідній частині є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи.

При цьому, судом взяті до уваги доводи відповідача-2 про те, що прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності, оскільки для позивача позовна давність почала обчислюватись із моменту вчинення спірного правочину, тобто з 16.09.2014 та сплинула 16.09.2017.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.

Застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

З огляду на специфіку спірних правовідносин, суд наголошує, що за змістом ст. ст. 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Визначальним моментом для застосування наслідків пропуску строку позовної давності є визначення початку перебігу строку на звернення до суду.

За змістом норми частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

При застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

З урахуванням наведеного, судом враховано, що оспорюваний у даній справі правочин - Договір № 6 від 16.09.2014 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища був укладений між відповідачами, позивач - Миколаївська обласна державна адміністрація не була стороною вказаного Договору.

При цьому, позивач про існування оспорюваного Договору дізнався, отримавши від Вознесенської окружної прокуратури запит № 53/1-2849вих-26 від 21.04.2026. Доказів обізнаності позивача про укладення відповідачами договору № 6 від 16.09.2014, а відтак і про порушення своїх прав раніше зазначеної дати, матеріали справи не містять, документи, які б підтверджували такі обставини, учасниками справи не подані.

За твердженням відповідача-2 позивач міг довідатись про порушення своїх прав 16.09.2014, у день укладення спірного договору, а відтак строк позовної давності стосовно вимоги про визнання цього договору недійсним сплинув 16.09.2017.

Однак такі доводи відповідача-2 відхиляються судом, оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору. Посилання відповідача-2 на можливість та обов`язок позивача знати про стан своїх майнових прав в даному випадку до уваги судом не приймається, оскільки спірні земельні ділянки з розташованим на них водним об`єктом, щодо яких було укладено оспорюваний Договір, були передані на праві постійного користування Вознесенському міжрайонному управлінню водного господарства. При цьому, з огляду на відсутність у управління відповідних правомочностей, Миколаївська обласна державна адміністрація не могла передбачити, що зазначеним управлінням будуть вжиті заходи, направлені на розпорядження державним майном.

Враховуючи викладене, заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд виснує про задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним Договору № 6 від 16.09.2014 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища, укладеного між Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства (новим найменуванням якого є Миколаївське управління водного господарства) (код ЄДРПОУ 05430320) та Фізичною особою-підприємцем Спіян Олегом Павловичем (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, враховуючи задоволення позовних вимог в частині визнання укладеного між відповідачами договору недійсним, оскільки стороною Договору № 6 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища від 16.09.2014, який за своєю суттю є договором оренди, міг бути лише власник - Миколаївська обласна державна адміністрація, то Щербанівське водосховище в комплексі із земельними ділянками, на яких воно розташоване, підлягає поверненню на користь власника - Миколаївської обласної державної адміністрації, що є відновленням стану, який існував до вчинення удаваного правочину.

З урахуванням викладених вище обставин справи у своїй сукупності, суд зазначає, що заявлені прокурором позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги задоволення позову, витрати зі сплати судового збору у даній справі підлягають покладенню на відповідачів пропорційно до розміру заявлених до них (та задоволених) позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір № 6 від 16.09.2014 про надання послуг оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану Щербанівського водосховища, укладений між Вознесенським міжрайонним управлінням водного господарства (новим найменуванням якого є Миколаївське управління водного господарства) (код ЄДРПОУ 05430320) та Фізичною особою-підприємцем Спіян Олегом Павловичем (РНОКПП НОМЕР_1 ), зі змінами та доповненнями.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Спіян Олега Павловича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у розпорядження держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Адміральська, будинок 22; код ЄДРПОУ 00022579) водний об`єкт - Щербанівське водосховище у комплексі з земельними ділянками, на яких воно розташоване (кадастрові номери 4822085400:09:000:1399, площею 168,76 га, 4824884600:01:000:0171, площею 35,54 га, 4824884200:04:000:0020, площею 96,88 га), у придатному для використання стані.

4. Стягнути з Миколаївського управління водного господарства (Україна, 54036, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Веселинівська, будинок 51А; код ЄДРПОУ 05430320) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір в розмірі 1 664,00 грн.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Спіяна Олега Павловича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Спаська, будинок 28; код ЄДРПОУ 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) судовий збір в розмірі 11 648,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.11.2026.

Суддя Н.О. Семенчук