Рішення № 141344739, 29.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2026Справа № 910/8669/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арткамін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартлет" про розірвання договору та стягнення 282 828,49 грн,

за участю представників:

позивача: Дуброва Є.В.;

відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Арткамін" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартлет" (далі - Підприємство) 278 419,18 грн, з яких: 204 000,00 грн - сума попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар, 25 643,84 грн - пеня, 20 000,00 грн - штраф, 28 775,34 грн - 30 % річних. Крім того, позивач просив розірвати укладений між сторонами договір поставки від 16 січня 2026 року № 3.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за вищевказаним правочином у частині повної та своєчасної поставки обумовленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

20 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заяви від цієї ж дати з доданими до них документами для усунення недоліків позовної заяви. Разом із вказаними заявами Товариство також подало уточнену позовну заяву, у якій просило стягнути з відповідача 282 828,49 грн, з яких: 204 000,00 грн - сума попередньої оплати за непоставлений відповідачем товар, 26 156,71 грн - пеня, 24 000,00 грн - штраф, 28 671,78 грн - 30 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 липня 2026 року відкрито провадження в справі № 910/8669/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27 серпня 2026 року.

27 серпня 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 серпня 2026 року було продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/8669/26 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 1 жовтня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 жовтня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті на 29 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 29 жовтня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника в призначені засідання не забезпечив, будь-яких клопотань на адресу суду не направив, заяв по суті спору не подав.

Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2026 року між Товариством і Підприємством було укладено договір поставки № 3, за умовами якого останнє зобов`язалося поставити товар відповідно до специфікації до цього договору, а Товариство - прийняти вказаний товар на умовах, визначених цим правочином, та оплатити його на підставі рахунка-фактури.

Цей договір підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками.

Відповідно до пунктів 1.2., 2.1., 2.2. вказаного правочину найменування, кількість та асортимент товару визначаються специфікацією. Вартість товару визначається постачальником у рахунку-фактурі та специфікації до договору.

За умовами пункту 3.1. договору товар має бути поставлений постачальником протягом 14-ти календарних днів з дати отримання попередньої оплати. Постачальник своїми силами поставляє товар на склад покупця за адресою: місто Черкаси, проспект Хіміків, 66. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту його передачі безпосередньо покупцю або уповноваженому представнику останнього відповідно до накладної. Уповноваженим представником покупця є особа, яка має оригінал довіреності на отримання товару із заповненими обов`язковими реквізитами первинного документа.

Згідно з пунктами 3.2., 3.3. вказаного правочину факт передачі товару підтверджується видатковою (складською) накладною, підписаною представником покупця. Отримання товару відбувається лише за наявності оригіналу довіреності із заповненими обов`язковими реквізитами первинного документа.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору покупець оплачує товар у розмірі 100 % його вартості на підставі виставленого постачальником рахунка-фактури протягом трьох робочих днів з дати підписання специфікації до договору. Постачальник зобов`язаний здійснити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом трьох календарних днів з моменту її складання.

У випадку порушення постачальником строків поставки товару відповідно до пункту 3.1. цього правочину постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення. У випадку порушення строку поставки більш ніж на два календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару (пункт 6.1. вказаного правочину).

Відповідно до пункту 6.2. договору сторони, керуючись статтею 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), домовилися, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти в розмірі 30 % річних відповідно до статті 536 ЦК України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця до дня фактичного передання товару покупцю або повернення йому суми попередньої оплати.

За пунктом 9.1. вказаного правочину останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2026 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії зазначеної угоди.

За умовами пунктів 9.2., 9.3. договору всі додатки та доповнення до нього є його невід`ємними частинами і набирають чинності за умови, якщо вони складені в письмовій формі, містять дату та підписи уповноважених представників сторін, засвідчені печатками.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було складено специфікацію від 16 січня 2026 року № 1, відповідно до якої Підприємство зобов`язалося поставити Товариству дизельний генератор "Hyundai DHY34KSE", за ціною 200 000,00 грн. Вартість доставки вказаного товару становить 4 000,00 грн.

На виконання умов договору Підприємство виставило Товариству рахунок на оплату від 16 січня 2026 року № 01/16-1 на загальну суму 204 000,00 грн, копія якого міститься в матеріалах справи.

Товариство здійснило попередню оплату обумовленого договором товару на загальну суму 204 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 16 січня 2026 року № 8115 на суму 50 000,00 грн, від 19 січня 2026 року № 8129 на суму 154 000,00 грн.

Проте, як зазначав позивач, Підприємство обумовлений договором товар у встановлений пунктом 3.1. цього правочину строк не поставило.

У зв`язку з невиконанням договірного зобов`язання щодо поставки оплаченого товару Товариство звернулося до Підприємства з претензією від 20 червня 2026 року про повернення сплачених коштів у розмірі 204 000,00 грн та сплату передбачених договором штрафних санкцій і процентів. Копія вказаної претензії з доказами її направлення відповідачу засобами поштового зв`язку міститься в матеріалах справи. Однак, ця претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Посилаючись на неналежне виконання Підприємством своїх договірних зобов`язань, Товариство звернулося до суду з вказаним позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви від 20 липня 2026 року) про розірвання договору поставки від 16 січня 2026 року № 3 та стягнення з відповідача 204 000,00 грн попередньої оплати, 26 156,71 грн неустойки, 24 000,00 грн штрафу, 28 671,78 грн процентів у розмірі 30 % річних.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким чином: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 ЦК України).

Зважаючи на те, що сума основного боргу відповідача, яка складає 204 000,00 грн перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Товариством, а також доказів поставки товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення зазначеної суми.

Разом із цим, стосовно позовної вимоги Товариства про розірвання договору поставки від 16 січня 2026 року № 3, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною 1 статті 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами частини 1 статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1-3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, наведеними положеннями цивільного законодавства передбачено два самостійні способи розірвання договору: за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у випадках, установлених договором або законом, та внаслідок односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову передбачено договором або законом.

При цьому одностороння відмова від договору не потребує погодження з іншою стороною та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову в сторони відсутнє (у силу договору чи закону), намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 16 березня 2021 року в справі № 910/10233/20, від 1 квітня 2021 року в справі № 910/5206/20, від 13 грудня 2021 року в справі № 904/2780/19.

Спеціальний спосіб припинення зобов`язання за договором купівлі-продажу шляхом односторонньої відмови покупця від договору за наявності відповідного порушення продавцем вимог щодо передачі товару або документів, що стосуються товару, передбачає встановлену законом можливість відмовитися від договору в позасудовому порядку. За її реалізації зобов`язання є припиненим, а договір - розірваним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 червня 2023 року в cправі № 911/2385/21.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив про те, що право відмовитися від договору (від зобов`язання) є саме правом, а не обов`язком покупця. Таке право не є перешкодою для звернення покупця до суду й з вимогою розірвати договір, якщо вбачається істотне порушення його умов іншою стороною. Відповідна вказівка на можливість як розірвати договір за рішенням суду (з визначених для цього підстав), так і на односторонню відмову від договору в позасудовому порядку передбачені частинами 2 та 3 статті 651 ЦК України.

Волевиявлення сторони щодо односторонньої відмови від договору має бути вчинене в активній та однозначній формі, яка дає змогу встановити її намір припинити відповідні договірні правовідносини.

Як встановлено судом, Підприємство, отримавши від Товариства попередню оплату в загальному розмірі 204 000,00 грн, обумовлений договором товар у встановлений строк не поставило. У зв`язку з невиконанням відповідачем зазначеного обов`язку Товариство звернулося до Підприємства з претензією від 20 червня 2026 року, у якій вимагало повернути всю суму попередньої оплати.

Отже, пред`явивши відповідачу вимогу про повернення сплачених за товар грошових коштів, позивач висловив своє волевиявлення щодо відмови від подальшого отримання товару та припинення договірних правовідносин, пов`язаних з його поставкою. При цьому, зміст зазначеної претензії свідчить про те, що Товариство більше не було зацікавлене в отриманні передбаченого договором товару, натомість вимагало повернення всієї суми здійсненої попередньої оплати.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням Підприємством обов`язку щодо передання товару Товариство реалізувало передбачене частиною 1 статті 665 ЦК України право на односторонню відмову від договору, наслідком чого відповідно до частини 3 статті 651 ЦК України є його розірвання в силу закону.

При цьому, встановлена пунктом 9.3 договору заборона односторонньої відмови від його виконання не усуває передбаченого законом права покупця відмовитися від договору в разі відмови продавця передати проданий товар.

Відтак, договір поставки від 16 січня 2026 року № 3 є розірваним унаслідок реалізації Товариством передбаченого законом права на односторонню відмову від нього, а тому правові підстави для повторного розірвання зазначеного правочину за рішенням суду відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги Товариства про розірвання зазначеного договору в судовому порядку.

Стосовно позовної вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 26 156,71 грн пені суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

За змістом приписів параграфа 2 глави 49 ЦК України, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, особливість пені полягає в тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість нарахування пені виключно за неналежне виконання грошового зобов`язання.

У свою чергу, приписи статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими була передбачена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання господарського зобов`язання (як грошового, так і негрошового зобов`язання), втратили чинність у зв`язку зі скасуванням ГК України з 28 серпня 2025 року.

Пунктом 6.1. договору поставки від 16 січня 2026 року № 3 сторони передбачили відповідальність Підприємства за порушення строків поставки товару у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення виконання відповідного зобов`язання.

Вказаним пунктом договору сторони передбачили нарахування пені за порушення Підприємством саме негрошового зобов`язання.

Судом також враховано, що весь заявлений Товариством період нарахування пені припадає на час після 28 серпня 2025 року, оскільки позивач нарахував відповідачу 26 156,71 грн пені за період з 3 лютого 2026 року по 8 липня 2026 року.

Отже, нарахування Товариством пені здійснено за порушення відповідачем негрошового зобов`язання в період, протягом якого положення ГК України щодо штрафних санкцій вже втратили чинність.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Разом із цим, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 6 лютого 2026 року в справі № 904/2953/24 викладено такий правовий висновок: "…приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами".

Як уже було зазначено судом, відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Іншого механізму нарахування пені ні приписами статті 549 ЦК України, ні іншими нормами чинного законодавства для спірних правовідносин не встановлено.

Крім того, за частиною 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

За таких обставин, вимога Товариства про стягнення з Підприємства 26 156,71 грн пені за період з 3 лютого 2026 року по 8 липня 2026 року, яка обґрунтована посиланням на умови пункту 6.1. договору щодо відповідальності постачальника за порушення ним негрошового зобов`язання, не узгоджується з імперативними приписами статей 5, 549 ЦК України та суперечить вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога Товариства про стягнення з Підприємства 26 156,71 грн пені є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги Товариства про стягнення з Підприємства 24 000,00 грн штрафу, суд зазначає таке.

За частиною 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, пунктом 6.1. договору передбачено, що у випадку порушення строку поставки товару більш ніж на два календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.

Отже, сторони чітко визначили як підставу застосування відповідної відповідальності, так і порядок обчислення штрафу, а саме у відсотковому співвідношенні до вартості непоставленого товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до специфікації від 16 січня 2026 року № 1 до договору вартість товару - дизельного генератора "Hyundai DHY34KSE", становить 200 000,00 грн, тоді як вартість його доставки визначена сторонами окремо в розмірі 4 000,00 грн.

Таким чином, загальна сума 204 000,00 грн складається з вартості безпосередньо товару - 200 000,00 грн та вартості його доставки - 4 000,00 грн.

Пунктом 6.1. договору передбачено нарахування штрафу саме від вартості непоставленого товару, а не від загальної суми договору, яка включає також витрати на доставку.

Відтак, обґрунтований розмір штрафу за порушення Підприємством строку поставки товару становить 20 000,00 грн (200 000,00 грн х 10 %).

Більш того, навіть у випадку включення до бази нарахування штрафу вартості товару з доставкою в розмірі 204 000,00 грн, 10 % від зазначеної суми становили б 20 400,00 грн, а не заявлені позивачем 24 000,00 грн.

Таким чином, здійснений Товариством розрахунок штрафу є арифметично неправильним та не відповідає умовам пункту 6.1. договору.

Враховуючи встановлений судом факт порушення Підприємством строку поставки товару більш ніж на два календарних дні, а також погоджений сторонами розмір відповідальності за таке порушення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги Товариства про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20 000,00 грн. Позовна вимога про стягнення з Підприємства штрафу в розмірі 4 000,00 грн є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням Підприємством зобов`язання з поставки товару, позивач просив стягнути з відповідача 30 % річних за користування грошовими коштами, нарахованих на суму попередньої оплати за період з 19 січня 2026 року по 8 липня 2026 року згідно з наданим позивачем розрахунком, що складає 28 671,78 грн.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За частиною 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до пункту 6.2. договору, у разі порушення постачальником строків поставки товару, за який покупець здійснив попередню оплату, постачальник за користування коштами покупця зобов`язаний сплатити останньому 30 % річних від суми попередньої оплати за період з дня одержання цих коштів до дня фактичної поставки товару або дня їх повернення.

Оскільки заявлений позивачем розмір процентів відповідає вимогам чинного законодавства та умовам вказаного правочину й не перевищує розрахованої судом суми, ця позовна вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Статтею 129 ГПК України визначено, що судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За умовами підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 328,00 грн.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви (з урахуванням уточненої позовної заяви) судовий збір у розмірі 6 056,34 грн ((3 328 + 282 828,49 х 1,5%) х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 7 571,29 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 10 липня 2026 року № 8649 на суму 7 504,29 грн, від 20 липня 2026 року № 8675 на суму 67,00 грн.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 032,06 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартлет" (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 68, офіс 212; ідентифікаційний код 40562907) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арткамін" (18018, місто Черкаси, проспект Хіміків, будинок 66; ідентифікаційний код 41401830) 204 000 (двісті чотири тисячі) грн 00 коп. попередньої оплати, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. штрафу, 28 671 (двадцять вісім тисяч шістсот сімдесят одну) грн 78 коп. 30 % річних та 3 032 (три тисячі тридцять дві) грн 06 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 9 листопада 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко