Рішення № 141344718, 10.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2026Справа № 910/5682/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагат-Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вагат-Транс" (далі - ТОВ "Вагат-Транс", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна" (далі - ТОВ "Інтер Логістік Україна", відповідач) про стягнення 124 786,65 грн., що складається з: інфляційних втрат у сумі 25 675,00 грн., 3 % річних у сумі 8 788,36 грн. та пені у сумі 90 323,29 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024 в частині своєчасної оплати вартості переданого товару. Заборгованість відповідача за вказаним договором у сумі 325 000,00 грн. була стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 та фактично погашена лише 25.03.2026 у межах виконавчого провадження, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати, 3 % річних та пеню за період, який не був охоплений рішенням у справі № 910/5907/25.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

19.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позов, поданий з пропуском встановленого строку, разом із клопотанням про поновлення строку на його подання.

22.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти доводів відповідача, викладених у відзиві, заперечив, вважав їх необґрунтованими, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2026 у задоволенні клопотання ТОВ "Інтер Логістік Україна" про поновлення процесуального строку для подачі відзиву було відмовлено, а відзив залишено без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України.

02.07.2026 від відповідача надійшла заява, у якій останній, посилаючись на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25 та його преюдиційне значення відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, зазначив, що умова договору про сплату пені за кожен день прострочення не встановлює іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, а тому відсутні підстави для стягнення пені за період з 01.05.2025 по 25.03.2026 у сумі 90 323,29 грн. Просив з урахуванням заперечень, наведених у відзиві, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

03.07.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких останній проти доводів відповідача заперечив, зазначив, що з 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, а чинне законодавство та умови договору не містять обмежень щодо строку нарахування пені, у зв`язку з чим нарахування пені після 28.08.2025 є правомірним. Просив у задоволенні заяви відповідача відмовити.

28.07.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких останній проти доводів позивача заперечив, зазначив, що у справі № 910/5907/25 позивач вже реалізував своє право на стягнення пені, нарахувавши її за період з 08.08.2024 по 30.04.2025, а відповідні законодавчі зміни набрали чинності лише 28.08.2025, тобто вже після виникнення спірного зобов`язання та настання строку його виконання, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 ГК України. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.07.2024 між ТОВ "Вагат-Транс" (продавець) та ТОВ "Інтер Логістік Україна" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти і оплатити залізничні вагони, що були у використанні (товар). Вид, модель, номера, рік побудови і кількість вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).

Ціна однієї одиниці товару визначається в специфікаціях до договору. Загальна вартість товару, що поставляється за договором, визначається шляхом арифметичного додавання вартостей товару, зазначених у відповідних специфікаціях до договору (п. 2.1, 2.2 договору).

Оплата за товар проводиться покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем коштів на розрахунковий рахунок продавця в наступному порядку: платіж у розмірі 100 000,00 грн за кожну окрему одиницю, згідно зі специфікаціями на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури; залишкову вартість товару згідно зі специфікаціями на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання акту огляду вагонів на станції передачі (п. 3.1 договору).

Відвантаження товару відбувається протягом 5 календарних днів з моменту прибуття вагонів на станцію передачі. Датою постачання (датою виконання продавцем узятих на себе зобов`язань по поставці) сторони вважають дату підписання актів прийому-передачі товару (п. 4.1, 4.2 договору).

Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками сторін на станції продавця шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі товару (п. 6.1 договору).

За прострочення платежів, згідно п. 3.1, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки (п. 7.1.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань - до повного їх виконання (п. 10.1 договору).

У специфікації № 1 від 25.07.2024 (додаток № 1 до договору) сторони погодили, що передачі підлягають два напіввагони моделі 12-132 № 56299381 (дата побудови 31.01.1996) та № 56367741 (дата побудови 27.02.1996) вартістю 400 000,00 грн. з ПДВ кожен, загальною вартістю 800 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 133 333,33 грн. Умови оплати - згідно з п. 3.1 договору; умови поставки - FCA (згідно Інкотермс 2010) - станція постачальника.

Позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату № 3 від 31.07.2024 на суму 800 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв на станції Жовква Львівської залізниці напіввагони № 56299381 та № 56367741, що підтверджується актами приймання-передачі № 1 та № 2 від 03.09.2024, підписаними сторонами без зауважень.

Відповідач, у свою чергу, зобов`язання з оплати товару виконав неналежним чином, вартість товару сплатив частково на загальну суму 475 000,00 грн., а саме: 100 000,00 грн. - 04.10.2024, 100 000,00 грн. - 07.10.2024, 120 000,00 грн. - 08.10.2024, 100 000,00 грн. - 19.12.2024, 30 000,00 грн. - 24.01.2025, 25 000,00 грн. - 14.02.2025, що підтверджується кредитовими повідомленнями АТ "Креді Агріколь Банк" № 1923 від 04.10.2024, № 1931 від 07.10.2024, № 1934 від 08.10.2024, № 2259 від 19.12.2024, № 2407 від 24.01.2025, № 2498 від 14.02.2025.

Позивач звертався до відповідача з листом-претензією вих. № 23/12-1 від 23.12.2024 з вимогою погасити заборгованість за договором, яку було направлено відповідачу 30.12.2024 цінним листом з описом вкладення (накладна АТ "Укрпошта" № 0113500030363). Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 у справі № 910/5907/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026, позов ТОВ "Вагат-Транс" до ТОВ "Інтер Логістік Україна" було задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача за договором купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024 основний борг у сумі 325 000,00 грн., інфляційні втрати за період серпень 2024 року - березень 2025 року у сумі 50 348,10 грн., 3 % річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 у сумі 8 931,37 грн. та пеню за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 у сумі 81 738,08 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини укладення сторонами договору, передачі позивачем товару, наявності у відповідача заборгованості з його оплати у сумі 325 000,00 грн. та прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є встановленими рішенням суду у справі № 910/5907/25, яке набрало законної сили, та повторного доказування не потребують.

На примусове виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 17.03.2026 був виданий наказ, на підставі якого постановою приватного виконавця від 24.03.2026 відкрито виконавче провадження № 80588935.

У межах вказаного виконавчого провадження 25.03.2026 на рахунок позивача було зараховано стягнуті з відповідача кошти, у тому числі основний борг у сумі 325 000,00 грн., що підтверджується кредитовим повідомленням від 25.03.2026 про зарахування коштів від приватного виконавця.

Таким чином, грошове зобов`язання з оплати вартості товару за договором у сумі 325 000,00 грн. було виконано відповідачем лише 25.03.2026.

Звертаючись з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з квітня 2025 року по березень 2026 року у сумі 25 675,00 грн., 3 % річних за період з 01.05.2025 по 25.03.2026 у сумі 8 788,36 грн. та пеню за період з 01.05.2025 по 25.03.2026 у сумі 90 323,29 грн., тобто за період, який не був охоплений рішенням суду у справі № 910/5907/25.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом, грошове зобов`язання з оплати вартості товару за договором у сумі 325 000,00 грн. було виконано відповідачем з простроченням, а саме лише 25.03.2026.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 25 675,00 грн. та 3 % річних у сумі 8 788,36 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 зазначено: «При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми».

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період, не охоплений рішенням суду у справі № 910/5907/25, є правомірною.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18: «З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу». Також, згідно вазаної постанови «Таким чином, розглядаючи дану справу суди дійшли правильного висновку про те, що у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.»

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за період з квітня 2025 року по березень 2026 року, суд встановив, що позивачем при розрахунку було округлено сукупний індекс інфляції за вказаний період до 107,9 %, тоді як добуток щомісячних індексів споживчих цін за цей період становить 107,85 %.

Відтак інфляційні втрати, нараховані на суму боргу 325 000,00 грн. за період з квітня 2025 року по березень 2026 року, становлять 25 517,11 грн.

Також, здійснивши перерахунок 3 % річних, суд встановив, що позивачем помилково включено до періоду прострочення день фактичного виконання грошового зобов`язання (25.03.2026), який до періоду прострочення не включається.

Відтак, 3 % річних, нараховані на суму боргу 325 000,00 грн. за період з 01.05.2025 по 24.03.2026 (328 днів), становлять 8 761,64 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 25 517,11 грн. та 3 % річних у сумі 8 761,64 грн. У стягненні інфляційних втрат у сумі 157,89 грн. та 3 % річних у сумі 26,72 грн. суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 90 323,29 грн., нарахованої за період з 01.05.2025 по 25.03.2026, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.1.1 договору за прострочення платежів, згідно п. 3.1, покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому суд враховує, що Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025.

Визначаючись відносно застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Після втрати 28.08.2025 чинності ГК України нарахування пені продовжується, якщо після вказаної дати не збіг шестимісячний строк, визначений частиною 6 статті 232 ГК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначено: «У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором».

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Умовами п. 7.1.1 договору сторони визначили лише розмір пені та обов`язок її сплати «за кожен день прострочки», проте не встановили іншого, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, строку її нарахування. Будь-яких інших умов щодо періоду нарахування пені договір не містить.

Як встановлено рішенням суду у справі № 910/5907/25, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором розпочалося з 08.08.2024. Відтак визначений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк нарахування пені сплинув до початку заявленого позивачем у цій справі періоду нарахування пені, а саме - 01.05.2025.

У той же час суд зазначає, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Проте вказаний карантин тривав до 30 червня 2023 року, тобто закінчився до укладення сторонами договору, а тому підстави для продовження шестимісячного строку нарахування пені у спірних правовідносинах відсутні.

У той же час, у цьому випадку, станом на 01.05.2025 шестимісячний строк для нарахування пені збіг, а тому правові підстави для нарахування пені по 25.03.2026 відсутні.

Доводи позивача, викладені у додаткових поясненнях від 03.07.2026, про те, що після втрати чинності Господарським кодексом України нарахування пені не обмежене строком, суд відхиляє з наведених вище підстав. При цьому часткове погашення відповідачем заборгованості, останній платіж погашення якого відбувся 14.02.2025, не змінює дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а отже і початку перебігу шестимісячного строку нарахування пені.

Таким чином, увесь заявлений позивачем період нарахування пені, а саме - з 01.05.2025 по 25.03.2026, знаходиться за межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому правові підстави для стягнення з відповідача пені у сумі 90 323,29 грн. відсутні. У задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

За таких обставин позов ТОВ "Вагат-Транс" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 грн., отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 731,36 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна" (03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 5-Б, оф. 11, ідентифікаційний код 38346686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагат-Транс" (08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8, ідентифікаційний код 37298527) інфляційні втрати у сумі 25 517 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 11 коп., 3 % річних у сумі 8 761 (вісім тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 64 коп. та судовий збір у сумі 731 (сімсот тридцять одна) грн. 36 коп.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10 листопада 2026 року.

Суддя О.В. Котков