Рішення № 141344715, 10.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2026Справа № 910/11396/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»

до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 11 165,26 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 11 165,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо оплати спожитих послуг з постачання теплової енергії/централізованого опалення, гарячого водопостачання, абонентської плати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2026 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строки для подачі своїх заяв по суті спору.

Відповідачем подано відзив, яким повністю заперечено позовні вимоги (25.09.2026 сформовано у системі «Електронний суд», 30.09.2026 надійшов на адресу суду поштою).

Позивачем подано відповідь на відзив (30.09.2026 сформовано у системі «Електронний суд», 06.10.2026 надійшов на адресу суду поштою).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Надання послуг з постачання теплової енергії / централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку № 11/1 по вулиці Сімферопольській у місті Києві з 01.07.2014 здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" на підставі ліцензії, виданої Національною комісією що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до рішення №198 від 01.06.2012 (переоформлено рішенням №1159 від 21.06.2016).

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Умовами частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

За приписами статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач, зокрема, має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (пункт 1 частини 1); індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 чатини 2, пункт 1 частини 3).

Відповідно до пункту 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 та пункту 12 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та типовий договір про надання послуг з постачання гарячої води 13.10.2021 опубліковані на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" за посиланням: https://tec4.kiev.ua.

Сторонами не були укладені договори про надання послуг на постачання теплової енергії та надання послуг з постачання гарячої води.

Поряд з цим, за нормами частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Таким чином, саме власник квартири / кімнати, який отримує житлово-комунальні послуги, є індивідуальним споживачем та особою, яка зобов`язана здійснювати оплату за отримані послуги.

Позивачем, в якості відповідача, визначено Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію, з посиланням на перебування у неї на праві комунальної власності (користування) службового житлового приміщення - кімнати № 1 у квартирі № 110 по вулиці Сімферопольській, 11/1 у місті Києві до якої здійснювалось постачання теплової енергії / централізованого опалення та постачання гарячої води.

На підтвердження перебування у власності відповідача нерухомого майна позивачем до позову долучено копію ордеру № 000027 від 29.03.2022, яким надано Кодій Світлані Григорівні право на зайняття службового приміщення жилою площею 15,1 кв.м., яке складається з 1 кімнати № 110 у будинку № 11/1 по вулиці Сімферопольській. Ордер видано на підставі розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 25.03.2022 № 150.

Крім того, у матеріалах справи наявні інші ордери, долучені відповідачем до справи, зокрема, від 02.11.2017 № 211 на Калістого Олександра Євгеновича та від 05.12.2019 № 242 на Шмільца Івана Миколайовича, якими теж відповідним особам надано право на зайняття службового приміщення жилою площею 15,1 кв.м., яке складається з 1 кімнати № 110 у будинку № 11/1 по вулиці Сімферопольській. Також, відповідачем долучено ордери від 18.04.2019 № 017781 та від 09.09.2021 № 000020 на право зайняття службового приміщення, розташованого за іншою адресою, ніж та, що стосується предмету позову.

Поряд з цим, заперечуючи проти позову відповідач стверджує (абзац 4 сторінка 2 відзиву), що Розпорядженням райдержадміністрації від 30.01.2015 № 33 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» житловий будинок № 21 по вулиці Харківське шосе в місті Києві (далі - розпорядження № 33) закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія»), будинок № 21 по Харківському шосе в місті Києві, що перебуває у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, згідно з додатком.

Господарський суд міста Києва наголошує, що предметом даного позову є стягнення заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії / централізованого опалення, гарячого водопостачання та абонентської плати з власника нерухомого майна, яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .

За змістом частини 5 статті 22 Господарського кодексу України (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Відповідно до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частиною 1 статті 134 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

З комплексного аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що на особу, у господарському віданні якої перебуває майно, були покладені права та обов`язки власника такого майна, але обмежено можливість розпоряджатися ним.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Так, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов`язковою.

Згідно з частиною 2 статті 3 даного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прямо унормовано, що державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право господарського відання.

Отже, право власності та інші речові права на нерухоме майно, зокрема право господарського відання, підлягають державній реєстрації.

Матеріали справи не містять доказів реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за відповідачем нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, суд звертає увагу позивача, що ним не подано жодних доказів на підтвердження наявності права власності (у будь-якої особи) на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене у сукупності та з огляду на недоведість позивачем належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту наявності у відповідача права власності на нерухоме майно, за адресою якого надавались спірні послуги, та відповідно, виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за ці послуги, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 9 390,46 грн.

З огляду на недоведеність позивачем обов`язку відповідача здійснити оплату наданих послуг, з врахуванням встановлених обставин, судом не досліджувалось питання обгрунтованості / необгрунтованості заявленого розміру наданих послуг.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню, як похідні від основних.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Всі інші твердження та заперечення сторін судом досліджені, проте останні не змінюють висновки суду, наведені вище.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.Ю. Кирилюк