Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 165/3306/25
Провадження № 2/156/453/26
Рядок статзвіту № 60
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
04 листопада 2026 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді -Комзюк Н.Н.,
за участю секретаря судового засідання - Кирилюк Л.М.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, -
ВСТАНОВИВ:
До Іваничівського районного суду Волинської області 13.05.2026 надійшла цивільна справа №165/3306/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Нововолинської міської ради Волинської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини, відповідно до ухвали Володимирського міського суду Волинської області від 21.04.2026 про передачу цієї справи на розгляд за підсудністю.
У позові ОСОБА_1 просить визначити їй додатковий двомісячний строк для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач доглядала ОСОБА_4 з 2004 року, у зв`язку з чим остання надала дозвіл позивачу разом із дітьми проживати у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та у 2006 році зареєструвала їхнє місце проживання за цією адресою. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті залишилось спадкове майно, зокрема житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами й земельна ділянка за вищевказаною адресою. У серпні 2025 року з позивачем зв`язались власники квартири у АДРЕСА_2 ), де раніше проживала ОСОБА_4 , та повідомили про виявлення серед її документів заповіту на ім`я ОСОБА_5 . Згідно із заповітом, ОСОБА_4 заповіла позивачу згаданий житловий будинок із будівлями, спорудами та земельну ділянку. Також позивачу було передано оригінали заповіту, свідоцтва про право на спадщину та витягів з реєстрів прав власності. Про наявність заповіту позивач раніше не знала, оскільки він був складений на її дошлюбне прізвище, і вона не є родичем померлої, через що протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця до нотаріуса не зверталася. Звернувшись 19.08.2025 до нотаріуса для оформлення спадщини, позивач дізналася про пропуск передбаченого ст.1269 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Позивач вважає причину пропуску строку поважною, оскільки не була обізнана про існування заповіту до серпня 2025 року та фактично прийняла спадщину, проживаючи й будучи зареєстрованою в будинку, який їй заповіла ОСОБА_4 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2026 головуючим суддею у цій справі визначено суддю Іваничівського районного суду Волинської області Комзюк Н.Н.
Ухвалою судді від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 27.08.2026 закрито провадження у справі щодо Нововолинської міської ради Волинської області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та щодо ОСОБА_6 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позивач та його представник у підготовче судове засідання не прибули. Представник позивача адвокат Гіль Ю.П. подав заяву про розгляд справи без його та позивача участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явилась, подала заяву у якій позовні вимоги визнала у повному обсязі, просила суд розглянути справу без її участі.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в судове засідання не з?явились всі учасники справи у відповідності до вимог ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем з дотримання порядку, встановленого ст.206 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.07.2020.
Після її смерті Нововолинською державною нотаріальною конторою Волинської області заведено спадкову справу № 284/2009.
З матеріалів спадкової справи вбчається, що спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є її чоловік ОСОБА_7 , син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_2 .
При цьому спадкоємець ОСОБА_7 у встановленому законом порядку відмовився від належної йому частки у спадщині на користь доньки ОСОБА_2 . У свою чергу, спадкоємці за законом ОСОБА_6 та донька ОСОБА_2 спадщину після смерті матері ОСОБА_4 прийняли.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.10.2010 (реєстровий № 3-2729) та Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 24927233 від 05.10.2010 слідує, що доньці померлої ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Також, зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.10.2014 (реєстровий № 3-1654) вбачається, що синові померлої - ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на його 1/6 частку вказаної квартири.
Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2015 року (реєстровий № 3-1338) слідує, що доньці померлої - ОСОБА_2 було видано ще одне свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .
Також, з копії заповіту від 01.11.2005, посвідченого державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-2455, слідує, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла належний їй житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку біля цього будинку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
13 листопада 2001 року ОСОБА_8 уклала шлюб із ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу взяла собі прізвище чоловіка « ОСОБА_10 », що підтверджено копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 13.11.2001.
З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.08.1988 (реєстровий № 369) та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.05.2003 №506148 і від 29.12.2004 № 6093492 слідує, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності.
Відповідно до копії будинкової книги для реєстрації громадян, які проживають у буд. АДРЕСА_1 , вбачається, що позивач ОСОБА_11 зареєстрована за вказаною адресою з 2006 року.
З письмового повідомлення Нововолинської державної нотаріальної контори від 19.08.2025 №472/01-16 слідує, що позивачу ОСОБА_1 роз`яснено про відсутність поданої у встановлений законом 6-місячний строк заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та запропоновано звернутися до суду для визначення додаткового строку для подачі такої заяви.
Спадкоємець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті №00056230081 від 30.01.2026.
Зі спадкової справи №47/2024 від 26.03.2024 щодо майна померлого ОСОБА_6 слідує, що спадкоємцем, який прийняв спадщину після його смерті, є його сестра ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_4 зробила розпорядження на випадок своєї смерті, при цьому належним відповідачем у даній справі є саме ОСОБА_2 , як спадкоємець, яка прийняла спадщину після смерті матері.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
У визначений законом строк позивач не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , мотивуючи це тим, що їй не було відомо про наявність заповіту.
Вирішуючи питання щодо визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому виходить з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Виходячи з правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26 червня 2019 року по справі № 565/1145/17, поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати «свободу заповіту» як фундаментальний принцип спадкового права (постанова Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №6-496цс17). Під свободою заповіту слід розуміти, в тому числі, право заповідача на визначення майбутньої юридичної долі свого майна на свій розсуд.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За положеннями п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі»; пункт 32 рішення ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (пункт 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов?язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду з прав людини, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Принцип «пропорційності» тісно пов?язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід?ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв?язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18).
Прецедентна практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер?їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов?язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Беручи до уваги наведене вище, враховуючи те, що наслідки пропущення позивачем строку для прийняття спадщини будуть непропорційними, оскільки позивач, яка є спадкоємцем за заповітом, втратить право на спадкування майна, яке заповіла їй ОСОБА_4 , вказані обставини будуть для неї занадто надмірним тягарем. Крім того, судом за матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 просила суд задовольнити позовні вимоги та визначити позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, визнавши позов у повному обсязі та підтвердивши відсутність заперечень проти здійснення волевиявлення спадкодавця.
Підсумовуючи викладене, дослідивши матеріали справи, зважаючи на те, що на час відкриття спадщини та протягом строку, встановленого для її прийняття, позивач не могла у встановлений законодавством строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки не була обізнана про наявність заповіту на її ім`я, суд дійшов висновку, що причини пропуску позивачем строку на прийняття спадщини є поважними.
Заявлені вимоги ґрунтуються на законі, і не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, оскільки спадщина за заповітом ніким не прийнята, при цьому відповідач ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення позову, тобто вказала на відсутність зацікавленості у реалізації права на дане спадкове майно. Також слід зауважити, що факт пропуску строку для прийняття спадщини не є підставою для усунення від спадкування.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наявність заповіту на користь позивача, з огляду на наведені положення закону та практики його застосування, суд вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог і визначення ОСОБА_1 додаткового строку терміном два місяці, який буде достатнім для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 76 - 82, 89, 200, 206, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий двомісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Згідно з вимогами п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складено 10.11.2026.
Суддя: Н.Н. Комзюк
Судове рішення № 141341062, Іваничівський районний суд Волинської області було прийнято 04.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 165/3306/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: