Рішення № 141308666, 02.09.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/20916/25

провадження № 2/753/6314/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Котенко Р. В., за участю секретаря судового засідання Бойко К. В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Старика В. М., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Дяковського О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

до Дарницького районного суду м. Києва звернувся представник позивача адвокат Старик Володимир Михайлович із позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від його заробітку (доходу).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 2021 року. До укладення шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 . Спільне життя у сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейні відносини та обов`язки з ведення спільного господарства та факт вчиненого відповідачем домашнього насильства щодо позивачки. Так, зокрема, 12 грудня 2022 року між сторонами на ґрунті довготривалих неприязних стосунків виникла суперечка, в ході якої відповідач умисно наніс позивачеві удари по обличчю, від яких остання впала на підлогу, після чого відповідач наніс також удар ногою по її тілу. Як наслідок позивачка отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа без зміщення уламків, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. У зв`язку із зазначеним, того ж дня позивачем була подана заява про вчинення кримінального правопорушення, а 27 березня 2023 року відповідача було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. У зв`язку із вказаними подіями, з 13 грудня 2022 року дотепер позивач разом з малолітнім сином фактично проживають окремо від відповідача.

У листопаді 2023 року та у липні 2024 року позивач вже зверталась з подібними позовними вимогами до суду у межах цивільних справ № 753/19763/23 та № 753/13447/24, але позовні заяви у вказаних справах були залишені без розгляду за заявою позивача, оскільки остання вважала, що збереження шлюбу було ще теоретично можливим.

Однак, стосунки в подружжя лише погіршилися, внаслідок чого рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у справі № 753/10695/25 шлюб між сторонами було розірвано.

У вересні 2025 року, вже після розлучення, відповідач вчергове повернувся з-за кордону та почав погрожувати позивачу відібрати сина та вивезти його за кордон. Після отримання погроз нібито з підстав необхідності побачитися із сином, відповідач пригрозив поліцією та відібранням дитини.

17 вересня 2025 року погрози справдилися, до позивача зателефонував начальник сектору ювенальної превенції відділу превенції Дарницького УП ГУНП у м. Києві Міщенко Олександр та повідомив, що відповідач подав заяву про зникнення позивача та дитини, а також вимагав з`ясувати де навчається дитина та привезти йому дитину з навчального закладу. Представник поліції вимагав надання доказів (фото з навчального класу), на підтвердження того, що з дитиною все в порядку, повідомивши, що інакше працівники поліції приїдуть перевірити як справи в дитини. В свою чергу, позивач була змушена просити шкільного вчителя посеред навчального дня робити фото дитини в класі на вимогу працівників поліції та надавати докази того, що дитина та позивач нікуди не зникали.

Представник позивача також вказав, що позивач самостійно, без участі відповідача повністю забезпечує сина усім необхідним для його розвитку. Усі витрати, пов`язані з відвідуванням дитячого садочку, курсів підготовки та школи позивач несе виключно самостійно. Відповідач жодного разу не брав участі у вказаних витратах.

Натомість відповідач після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну постійно проживає за кордоном, приїжджаючи в Україну на декілька днів щоразу в межах 90-денного строку можливості перебування за кордоном.

Отже, враховуючи наявність житла, доходу, строк проживання дитини разом із матір`ю та обставини, за яких позивач змінила місце проживання та прийняла рішення про розірвання шлюбу, позивач вважає, що найкраще інтересам дитини буде відповідати визначення його місця проживання саме разом із матір`ю.

Крім того, враховуючи, що син проживає з позивачем і домовленості щодо його утримання у неї з відповідачем немає, позивач вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі частки з доходів відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

31 грудня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у яких він зазначав про роз`єднання позовних вимог та направлення позову з вимогою про визначення місця проживання дитини за підсудністю до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області за його зареєстрованим місцем проживання.

Також, щодо вимоги про стягнення з нього аліментів на утримання сина вказав, що твердження позивача про те, що він не утримує свою дитину не відповідають дійсності, адже він сплачує аліменти у добровільному порядку. Також зауважив, що Сімейний кодекс України, визначаючи розмір аліментів у частці від доходу платника аліментів, обмежив цей розмір десятьма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку, що не враховано позивачем у позовних вимогах.

Щодо визначення місця проживання дитини зазначив, що дитина проживає з матір`ю і він не вимагав і не вимагає від позивачки змінити місце проживання сина, що вказує на відсутність спору у цій частині позову.

Зауважив, що позивач обмежує його у спілкуванні з сином, що вказує на існування іншого спору, а саме щодо усунення перешкод у спілкуванні та визначенні способів участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

07 січня 2026 від представника позивача адвоката Старика Володимира Михайловича надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача вказує на те, що відповідач умисно намагається ввести суд в оману щодо фактичних обставин справи. Просить суд звернути увагу на прояв домашнього насильства, фактичне викрадення позивача та дитини та навмисне їх утримання у своєму помешканні ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також, представник позивача заперечив проти передачі справи за підсудністю до іншого суду.

Щодо тверджень відповідача про відсутність спору щодо місця проживання дитини представник позивача зауважив, що звернення до суду із такою вимогою вже свідчить про наявність спору між сторонами з приводу цього питання. Вказав, що відповідач неодноразово у телефонних розмовах та особисто декларував намір подати аналогічний позов до суду та забрати дитину. Крім того, близько двох років назад відбулась подія, коли позивач віддала сина відповідачу для спільного проведення часу та спілкування, натомість відповідач три дні не відповідав на її телефонні дзвінки і вона не знала що відбувається з сином. За наслідками самостійного розшуку відповідача та залучення до цього представників поліції позивачу вдалось повернути сина, який після такого випадку вже не бажав проводити час з батьком. Як вказує представник позивача, це лише один з багатьох подібних випадків, що стались за час окремого проживання сторін.

Також, представник позивача зауважив, що після подання позову до суду відповідач дійсно став сплачувати аліменти у добровільному порядку. Проте не всі кошти, що були перераховані відповідачем позивачці, були аліментними платежами. Враховуючи, що аліменти сплачуються нерегулярно, на власний розсуд відповідача, позивач вважає за необхідне стягнути їх на підставі судового рішення.

12 січня 2026 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач послався на відсутність повної ідентифікації абонента у наданих позивачкою скріншотах з переписки у мессенджері «Телеграм». Також відповідач заперечував обставини, які викладені позивачкою у заяві до правоохоронних органів від 06 січня 2026 року. У цих запереченнях відповідач також клопотав про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю спору.

Ухвалою від 31 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у стосунках у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Через деякий час спільного проживання стосунки сторін погіршились і у грудні 2022 року відповідач вчинив щодо позивачки фізичне насильство. Після цієї обставини, а саме з 13 грудня 2023 року позивав з сином проживають окремо від відповідача. Не дивлячись на те, що дитина наразі фактично проживає з позивачкою, остаточної згоди між батьками щодо місця проживання дитини немає. Зокрема, відповідач неодноразово заявляв про свої наміри звернутись до суду для встановлення дуального порядку виховання дитини.

Позивач, у свою чергу, створила для сина належні умови для його проживання, навчання та розвитку. Зокрема, позивач має власне житло, забезпечує увесь побут, має стабільний та достатній дохід для утримання сина. Вказані обставини підтверджуються також висновком органу опіки та піклування, наданим в межах цього спору.

Станом на час розгляду цієї справи згоди з відповідачем з питання місця проживання сина позивач не знайшла, договір про визначення місця проживання дитини сторонам укласти не вдалося.

Щодо стягнення з відповідача аліментів, представник позивача зауважив, що позивач не заперечує, що зараз відповідач бере участь в утриманні сина. Але зауважує, що така активна поведінка відповідача у цьому питанні проявилась вже після подання позивачкою цього позову до суду. Раніше відповідач не проявляв такого інтересу до дитини.

Представник зазначив, що позивач просить стягнути мінімальний розмір аліментів, визначений Сімейним кодексом України для утримання однієї дитини, а саме 1/4 частку від доходу відповідача.

У судовому засіданні позивач пояснила суду, що сімейні стосунки з відповідачем закінчились тим, що вона вимушена була тікати з дому через вчинення відповідачем щодо неї домашнього насильства. Оскільки вона забрала малолітнього сина ОСОБА_4 проживати з собою, відповідач неодноразово погрожував, що забере сина і вивезе його за кордон. Також, згадала про випадок, коли вона з сином перебувала в Іспанії у відповідача, де він періодично проживає, відповідач перешкоджав її поверненню з дитиною в Україну. Крім того, на початку року, у період з 03 січня 2026 року по 06 січня 2026 року відповідач поза її волею та волею їх сина утримував її з сином у своєму будинку, внаслідок чого вона звернулась з відповідною заявою до правоохоронних органів. Також, зазначила, що відповідач періодично звертається до різних установ та державних органів із заявами, що вона нібито піддає дитину небезпеці, що ускладнює її життя та життя дитини.

Позивач також зазначила, що відповідач неодноразово висловлював намір про встановлення почергового проживання дитини у кожного з батьків. Водночас у висновку Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім`ї вказано, що ОСОБА_4 потребує сталих умов проживання. Назар вже три роки проживає з нею, вона забезпечує йому усі умови для гармонійного та комфортного проживання, навчання та розвитку.

Щодо тверджень відповідача про чинення нею перешкод у спілкуванні з сином, позивач пояснила, що ОСОБА_4 сам з ним не хоче спілкуватись, хоча вона зі своєї сторони намагається створити всі умови для спілкування батька та сина. Так, органом опіки та піклування встановлений тимчасовий графік дистанційного спілкування у телефонному режимі відповідача з сином, якого вона дотримується. У разі, якщо емоційний зв`язок сина з батьком налагодиться, спілкування перейде в режим особистих зустрічей.

У судовому засіданні відповідач пояснив, що він не заперечує проти проживання сина з позивачкою, у зв`язку із чим вважає, що у цій справі спір відсутній. Вказав, що існує проблематика у його спілкуванні з сином, оскільки позивач цьому перешкоджає. Так, зокрема, відповідач зауважує, що позивачка маніпулює дитиною задля отримання певної матеріальної вигоди. Як приклад вказав, що позивач запропонувала погодити із ним графік спілкування з дитиною за 2000 євро. У зв`язку із зазначеним, він вимушений був звернутися до суду із позовом про визначення порядку виховання та спілкування з сином.

Також відповідач заперечив проти тверджень позивача, що він хоче вивезти сина за кордон та вказав, що він дійсно періодично перебуває за кордоном, проте більше часу проживає в Україні. Зазначив, що він дуже любить свого сина і не вважає, що між ним та сином виникло емоційне відчуження.

Шодо вимоги про стягнення з нього аліментів, відповідач зазначив, що він наразі у добровільному порядку перераховує кошти позивачу на утримання сина. У подальшому має намір відкрити сину банківський рахунок та класти на нього щомісячно по 20 000,00 грн, а також відкрити банківську картку юніора та перераховувати на неї сину кишенькові гроші. А матері дитини він буде сплачувати 4 000,00 грн, оскільки має невеликий офіційний дохід, а саме 8 000,00 грн.

Ухвалою суду від 15 липня 2026 року, занесеною у протокол судового засідання, у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у зв`язку із відсутністю предмету спору відмовлено.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Щодо визначення місця проживання дитини.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 лютого 2021 року, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року у справі № 753/13447/24 розірвано.

Доводи позивачки про те, що шлюбні відносини були розірвані у тому числі й внаслідок застосування до неї з боку відповідача домашнього насильства, підтверджуються наявним в матеріалах справи повідомленням ОСОБА_2 від 27 березня 2023 року про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 си. 125 КК України, а саме умисне заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 07 вересня 2019 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Позивач є власницею двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 24 жовтня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бугаренко Т. В. за реєстровим № 2593.

Позивач разом з сином проживають у вказаній квартирі, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 28 листопада 2024 року та Актом обстеження умов проживання позивача та малолітнього ОСОБА_4 у вказаній квартирі, складеного представниками Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації 17 лютого 2026 року.

Згідно з вказаним Актом, квартира повноцінно обладнана побутовою технікою та меблями, санітарно-гігієнічний стан задовільний, для дитини створені умови для навчання, відпочинку та дозвілля.

Доводи позивача про отримання нею стабільних доходів та фінансову спроможність утримувати сина підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої вбачається, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, а також виписками з банківського рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" за період з 01 січня 2023 року по 25 жовтня 2023 року, відповідно до якої надходження на рахунок складали 165 622,75 грн; випискою з банківського рахунку за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, відповідно до якої сума оборотів за кредитом рахунку склала 259 883,04 грн; випискою з банківського рахунку за період з 01 січня 2025 року по 17 вересня 2025 року, відповідно до якої сума оборотів за кредитом рахунку склала 346 919,79 грн.

На підтвердження доводів позивача, що для сина створені належні умови для навчання та розвитку свідчать: договір публічної оферти, укладений 01 вересня 2024 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого виконавець договору забезпечує реалізацію права дитини на фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію, а також забезпечує умовами для всебічного розвитку дитини відповідно до її здібностей, індивідуальних та фізичних потреб у Клубі "Зoloche Kids Fun Club"; договір про надання послуг від 03 лютого 2025 року, укладений між ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , відповідно до якого виконавець бере на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника надати замовнику консультаційно-інформативні послуги у формі занять за програмою "Підготовка до школи Інтенсив", тривалість курсу - 9 місяців; договір про надання освітніх послуг у сфері середньої освіти від 01 вересня 2025 року, укладений між Приватною організацією "Київський ліцей "Біклевер" та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого виконавець зобов`язується за плату надавати освітні послуги замовнику з навчання і загального розвитку дитини ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з положеннями, закріпленими у статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19. Аналогічна правова позиція також викладена у постанові КЦС ВС від 25 липня 2019 року у справі № 761/15172/17-ц; постанові КЦС ВС від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17; постанові КЦС ВС від 23 травня 2018 року у справі № 761/15172/17-ц.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 визначив базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту. При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно зі ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

П. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" передбачено, що при розгляді вимог про місце проживання дітей та інших спорів, пов`язаних із вихованням дітей, обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні.

Частинами 4-9 статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 Верховний Суд зазначив, що при вирішення питання про визначення місце проживання дитини суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

При вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Згідно з Висновком про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , № 101-2378 від 19 березня 2026 року Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

Суд бере вказаний висновок до уваги і вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини, а також узгоджується з іншими доказами у справі.

Обставин, які б свідчили про неналежну поведінку матері по відношенню до дитини, що може зашкодити розвитку дитини, судом не встановлено.

Судом встановлено, що мати дитини належним чином ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, має у власності житло та самостійний дохід, який може забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та навчання. Відтак, визначальне значення під час вирішення цього спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

З листа Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 квітня 2026 року № 069/01-49, адресованого Службі у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, вбачається, що за результатами вивчення психоемоційного стану малолітнього ОСОБА_3 , його особистісних характеристик зроблено висновки, що емоційно-вольова сфера дитини відзначається підвищеною чутливістю, внутрішньою напруженістю та потребою у стабільному й безпечному середовищі; у хлопчика було визначено високий рівень емоційної прив`язаності до матері, до батька у ОСОБА_4 виявлено негативні почуття, він сприймає його як людину, яка спричиняє йому біль і дискомфорт; враховуючи, що станом на зараз хлопчик проживає разом з матір`ю, вона забезпечує задоволення його базових психологічних потреб у стабільності, передбачуваності та безпеці; дитина демонструє стійкі негативні емоційні реакції щодо батька, пов`язані з пережитим досвідом страху та напруження; водночас у дитини зберігається потреба у батьківській увазі та уявлення про можливість позитивних змін, що свідчить про амбівалентний характер її ставлення. Серед рекомендацій, спрямованих на забезпечення стабільності психоемоційного стану і повноцінного гармонійного розвитку дитини, які надані спеціалістами Міського центру дитини, зазначається збереження сталих умов проживання, навчання та соціального оточення ОСОБА_3 .

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що, враховуючи вік дитини, емоційну прив`язаність до матері, а також той факт, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю відповідає інтересам дитини.

При цьому, суд виходить передусім не з прав батьків на виховання малолітньої дитини, а з її інтересів, захищаючи права останньої, що жодним чином не суперечить законодавству України та міжнародним правовим актам щодо прав дитини, які будуються за принципом першочергового врахування інтересів дітей.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Як вже було встановлено судом, сторони є батьками малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач не заперечує проти утримання сина та періодично направляє на банківський рахунок позивачки грошові кошти, що підтверджується випискою АТ КБ "ПриватБанк" з банківського рахунку відповідача за період з 03 березня 2025 року по 11 грудня 2025 року.

Позивач не заперечує обставини щодо здійснення відповідачем періодичних платежів на утримання сина, проте вказує, що не всі платежі, здійсненні відповідачем на її рахунок були добровільною сплатою аліментів. Кілька платежів - це повернення відповідачем їй коштів за купівлю нею для відповідача різних товарів за його проханням (зокрема, квитки на літак, подарунок для хрещеної доньки відповідача тощо) та на подарунки їй від відповідача, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою позивача як свідка від 05 травня 2026 року.

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно зі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно зі ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст.ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Визначаючи розмір аліментів, які мають стягуватись на утримання малолітньої дитини, суд враховує працездатний вік платника аліментів, відсутність посилань з боку відповідача на його незадовільний стан здоров`я, перебування на його утриманні інших дітей, непрацездатних дружини, батьків.

Крім того, суд зважає на ту обставину, що відповідач періодично проживає за кордоном, що передбачає витрати на проїзд з України та у зворотньому напрямку, на житло, щоденні витрати на проживання з урахуванням цін у країні перебування, що свідчить про його задовільний матеріальний стан.

Будь-які інші обставини, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів судом не встановлено і ураховуючи все вище зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від запропонованого позивачем розміру аліментів, передбаченого ч. 5 ст. 183 СК України, і становить 1/4 частину від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що Сімейний кодекс України обмежує розмір аліментів десятьма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку, оскільки таке обмеження передбачено у разі стягнення аліментів у безпірному порядку шляхом видачі судового наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Враховуючи, що позов подано до суду 30 вересня 2025 року, саме з цієї дати позивачка має право на стягнення аліментів.

Крім того, суд роз`яснює сторонам у справі, що згідно зі ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Суд також зауважує, що при ухваленні рішення у цій справі не брав до уваги надані відповідачем його характеристики з огляду на їх давність, а також те, що вони характеризують відповідача як працівника, що не стосується предмету цього спору.

Також відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За клопотанням відповідача судом витребувано оригінал наданого позивачем листування у мессенджерах. Позивач оригінал доказу не надала, пояснивши це тим, що відповідач видалив усе їх листування у мессенджері Telegram. Відповідач, у свою чергу, заперечував наявність такого листування. Відтак, суд, керуючись ч. 6 ст. 95 ЦПК України не бере до уваги надане позивачем листування у мессенджерах.

Також, при ухваленні рішення у цій справі суд критично ставиться до наданих позивачкою протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 06 січня 2026 року та пояснень від 06 січня 2026 року, наданих інспектору СЮП ВП Дарницького УП ГУНП у м. Києві, як на підтвердження вчинення відповідачем щодо позивачки та їх спільного сина домашнього насильства психологічного характеру, що було виражено у тому числі в утриманні відповідачем позивачки з сином без їх згоди у період з 03 січня по 06 січня 2026 року, оскільки вказані докази не є належними та достатніми, на думку суду, для встановлення відповідної обставини щодо вчинення відповідачем домашнього насильства у вказаний період.

Отже, з огляду на встановлені у цій справі обставини, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 грн 00 коп.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на те, що позивачем було заявлено дві позовні вимоги, за одну з яких вона звільнена від сплати судового збору при подачі позову (а саме за вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини), за результатами розгляду справи судом, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки у розмірі 1 211,20 грн, та в дохід держави у розмірі 968,96 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8 внаслідок подання позову в електронній формі).

Окрім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат стороною позивача надані:

- копія договору про надання правничої допомоги № 16-10/23 від 16 жовтня 2023 року, укладеного між позивачкою та Адвокатським об`єднанням "АНВО ГРУП", відповідно до п. 1.1. якого з метою надання правничої допомоги клієнту та представництва його інтересів, клієнт доручає здійснювати всі необхідні дії, пов`язані з виконанням цього договору у тому числі адвокату Старику Володимиру Михайловичу;

- копія Акту приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) № 28-08/26 від 28 серпня 2026 року, відповідно до якого позивачці надані такі правничі послуги: консультація, узгодження правової позиції - 1 000,00 грн, підготовка позовної заяви - 15 000,00 грн, представництво інтересів у суді першої інстанції шляхом участі у судових засіданнях, підготовка відповіді на відзив, клопотань про долучення доказів, підготовка адвокатських запитів, заяви свідка, підготовка та участь у судових дебатах - 24 000,00 грн;

- копія квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 28 серпня 2026 року про сплату ОСОБА_1 на рахунок АО "АНВО ГРУП" вартості послуг за вищевказаним договором у розмірі 40 000,00 грн.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу відповідач просив повністю відмовити у їх стягненні або суттєво зменшити ці витрати.

Своє клопотання відповідач обгрунтовує тим, що справа є незначної складності, написання позову не потребувало здійснення розрахунків або витребування та опрацювання великого обсягу доказів. Відповідач звертає увагу, що основний текст позову складається з норм права та процитованих частин рішень інших судів, що, на думку відповідача, не є складною роботою. Відтак, вважає розмір витрат на правничу допомогу завищеним, неспівмірним та необгрунтованим.

Крім того, відповідач посилається на свій низький дохід, вказуючи, що він складає 8 647,00 грн, а також посилається на проходження лікування від травм, отриманих нібито від неправомірних дій адвоката позивача.

Вирішуючи питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд не погоджується з відповідачем, що сімейні спори відносяться до категорії нескладних спорів. Водночас, суд бере до уваги зауваження відповідача щодо завищеної вартості послуг адвоката, пов`язаних зі складанням позовної заяви.

В іншій частині вартість послуг адвоката є обґрунтованою, оскільки підготовці позову передує консультація клієнта, збір доказів у справі, а також адвокат брав участь у п`яти судових засіданнях.

Щодо посилань відповідача на незадовільний фінансовий стан суд бере до уваги пояснення сторін під час розгляду справи, які не узгоджуються з наданими відповідачем доказами отримання ним щомісячного доходу у розмірі 8 647,00 грн.

Так, сам відповідач заявляв у судовому засіданні про його спроможність щомісячно сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 4 000,00 грн, відкладати на банківський рахунок сина 20 000,00 грн та додатково класти сину на банківську картку юніора кишенькові гроші.

Крім того, сторони пояснювали, що відповідач періодично проживає в Іспанії, що, з урахуванням вартості квитків, витрат на проживання тощо, викликає обгрунтований сумнів у твердженнях відповідача про його скрутне матеріальне становище.

Відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, внаслідок чого суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення суми платежу в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37448223, місцезнаходження: 02096, м. Київ, вул. Ялтинська, буд. 14.

Повне рішення складено 06.11.2026.

Суддя Р. В. Котенко