Рішення № 141308348, 09.11.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3632/26

Провадження № 2/752/7685/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Касаткіної А .В.

позивача- ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2.

представників відповідачів - Потургаєва Д.О., Дядюри В.О., Кубрака О.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про стягнення заробітної плати, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд

В С Т А Н О В И В :

В січні 2026 року адвокат Берьозкіна Ю.В. через систему «Елетекронний суд» звернулася до суду з позовом в інтересах позивача і просить:

1) стягнути з Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України частину невиплаченої заробітної плати за жовтень, листопад та грудень 2025 року у розмірі 134 982, 20 грн, з яких: преміальні за жовтень 2025 року - 44 0841, 10 грн, листопад 2025 року - 44 084, 10 грн та грудень 2025 року - 26 814, 00 грн;

2) визнати незаконним та скасувати наказ Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №101 від 18 грудня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

3) поновити його на посаді директора Автопідприємства з 18 грудня 2025 року;

4) поновити дію контракту від 25 серпня 2023 року, укладеного між ним та Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України, з 18 грудня 2025 року;

5) стягнути з Автопідприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 3 984, 18 грн середньоденного заробітку.

Посилається в позові на те, що наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України № 358-к від 26 серпня 2022 року позивача призначено на посаду директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

25 серпня 2023 року між позивачем та Департаментом був укладений трудовий контракт.

01 серпня 2025 року керівником Департаменту В. Шамраєм позивачу було запропоновано подати заяву про звільнення за власним бажанням, а після його відмовити отримав погрози ревізією Автопідприємства, наслідком якої буде його звільнення з посади.

На підставі звернення керівника Департаменту В.Шамрая наказом №206 від 06 серпня 2025 року до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на III квартал 2025 року, затвердженого наказом Держаудитслужби № 144 від 21 травня 2025 року, були внесені зміни і додана ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Автопідприємства за період з 01 січня 2022 року по 01 липня 2025 року.

Повідомлення про проведення ревізії Автопідприємство отримало 12 серпня 2025 року, а ревізія розпочалася 19 серпня 2025 року.

Тобто, строк, передбачений пунктом 8 Порядку про повідомлення щодо проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20 квітня 2006 року № 550, не дотриманий, і фактично склав 6 календарних днів замість мінімальних 10, що свідчить про необґрунтований поспіх проведення ревізії та порушення процедури її проведення.

01 жовтня 2025 року Державна аудиторська служба України склала Акт про неможливість проведення ревізії від №000800-21/37-н, в якому зазначено, що станом на 01 жовтня 2025 року до ревізії не надані окремі первинні, розпорядчі та інші документи, що унеможливлює якісне та всестороннє проведення ревізії окремих питань програми ревізії та складання об`єктивних висновків щодо такої ревізії.

На підставі даного Акту Департамент ініціював службове розслідування щодо належного виконання позивачем своїх посадових обов`язків та перешкоджання посадовим особам ДАСУ у проведенні ревізії.

Наказом №76 від 01 жовтня 2025 року «Про проведення службового розслідування» позивач був відсторонений від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати.

Наказом №78 від 02 жовтня 2025 року «Про внесення змін до наказу директора від 01 жовтня 2025 року №79 «Про проведення службового розслідування» слова «без збереження заробітної плати» замінено словами «зі збереженням заробітної плати».

Наказом № 101 від 18 грудня 2025 року позивач був звільнений з роботи.

Відсторонення позивача від роботи було здійснено з порушенням вимог статті 46 КЗпП України.

Крім того, відповідно до пунктів 11, 14 Положення про Автопідприємство в редакції 2023 року, керівництво Автопідприємством здійснюється його директором, який призначається та звільняється з посади наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України за поданням директора Департаменту.

Заходи заохочення та дисциплінарного впливу застосовуються до директора Автопідприємства Державним секретарем Кабінету Міністрів України за поданням директора Департаменту.

Відповідно до пункту 13 Положення Господарсько-фінансового департаменту в редакції 2020 року директор Департаменту вносить пропозиції Державному секретареві Кабінету Міністрів України про призначення на посаду та звільнення з посади, застосування заходів заохочення та дисциплінарного впливу до директора Автопідприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до пункту 4 Порядку рішення про проведення службового розслідування приймає орган (посадова особа), якому відповідно до законодавства надано повноваження призначати на посаду та звільняти з посади особу, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, або керівник органу, підприємства, установи, організації, в якому виявлено порушення.

Інших суб`єктів, які б могли приймати рішення щодо відсторонення, законодавством не визначено.

Таким чином, директор Департаменту В.Шамрай не мав повноважень приймати рішення про проведення службового розслідування та відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків.

Листом Департаменту № 24-1238 від 04 листопада 2025 року позивача повідомлено, що виплата заробітної плати директору здійснюється, виходячи тільки з посадового окладу.

Вважає, що зменшення розміру заробітної плати позивача є зміною істотних умов праці та відбулося з порушення вимог статтей 2 та 3 Закону України «Про оплату праці», частини 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також статей 32 та 103 КЗпП України з наступних підстав.

До вересня 2025 року позивач отримував заробітну плату, до структури якої входили: посадовий оклад у розмірі 19167.00 грн.; надбавка за напруженість у роботі у розмірі 50% окладу- 9583,50; надбавка за державну таємницю у розмірі 15% від окладу - 2875,05 грн, щомісячна премія в розмірі 230% окладу.

Оскільки зміна умов оплати праці (зменшення заробітної плати) відбулась за наказом неповноважної особи, з порушенням строків повідомлення про це позивача, який про це дізнався при отриманні заробітної плати за жовтень місяць 2025 року, невиплата йому заробітної плати в повному обсязі (без встановлених надбавок/доплат/премій тощо) за жовтень та листопад 2025 року, є порушенням його права на оплату праці.

У зв`язку з цим просить стягнути на користь позивача невиплачену частину заробітної плати за жовтень, листопад та грудень 2025 року в загальному розмірі 134 982,20 грн (преміальні за жовтень - листопад 108 168,20 грн та грудень - 26 814,00 грн).

Щодо незаконності оскаржуваного наказу та підстав для його скасування зазначає, що позивач був звільенний з роботи на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України з припиненням укладеного з ним контракту від 25 серпня 2023 року до закінчення строку його дії з 18 грудня 2025 року з підстав, передбачених пунктом 5.3.1.4 контракту, з урахуванням виявлених Державною аудиторською службою України порушень вимог законодавства щодо розпорядження фінансовими ресурсами, розпорядження фінансовими ресурсами та бюджетного законодавства, що призвели до завдання матеріальної шкоди підприємству, недоотримання доходів Автопідприємством та державним бюджетом на загальну суму 1 873,4 тис. грн, а також інших порушень, зазначених в Акті ревізії.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року, відповідно до якої правовідносини, які виникають у сфері здійснення державного фінансового контролю (державного фінансового аудиту, планової ревізії тощо) виникають виключно між органом державного фінансового контролю та об`єктом контролю.

Акт ревізії № 000800-21/45 від 10 листопада 2025 року є індивідуально-правовим актом ДАСУ відносно відповідача - 2 і зазначені в ньому порушення прав та законних інтересів позивача носять виключно ймовірний характер, а висновки, викладені в Акті, не стосуються безпосередньо позивача, не несуть для нього кінцевих правових наслідків і не можуть бути підставою для звільнення без проведення належного службового розслідування відповідачами.

Щодо непроведення службового розслідування за результатами перевірки ДАСУ.

З Акту ревізії № 000800-21/45 від 10 листопада 2025 року вбачається, що під кожним пунктом визначені працівники, які, за висновком ДАСУ, є відповідальними за виявлені порушення.

З 37 зазначених у Акті порушень позивач, як відповідальна особа, поряд з іншими працівниками згадується 7 раз, а саме: в пунках 1, 2, 3, 9, 10, 11, 14.

При цьому вина позивача ніким не встановлювалася, службове розслідування за результатами перевірки не проводилося.

Вважає, що відсутність наказу про застосування дисциплінарного стягнення щодо підлеглих позивача ставить під сумнів правомірність притягнення до відповідальності їхнього керівника, оскільки керівник може бути притягнутий до дисицплінарної відповідальності лише в разі встановлення цих порушень у діях підлеглих.

Крім того, вважає, що позивач, як керівник, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України міг бути звільнений з займаної посади з підстав, зазначених у наказі, лише у випадку систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку та в разі застосування до нього раніше заходів дисциплінарного чи громадського стягнення.

Вважає також, що директор Господарсько-фінансового департаменту В.Шамрай не є повноважною особою на звільнення позивача.

Підпунктом 2.3.5 Контракту від 25 серпня 2023 року передбачено права та обов`язків Органу управління, яким є Департамент, зокрема, укладати з керівником контракт, подавати пропозиції Державному секретарю КМУ щодо притягнення керівника до дисциплінарної відповідальності та його звільнення.

Відповідно до пункту 11 Положення про Автопідприємство ( в редакції 2023 року) директор Автопідприємства призначається та звільняється з посади наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України за поданням директора Департаменту.

Тобто, питання звільнення директора підприємства належить до повноважень Державного секретаря Кабінету Міністрів України, а тому директор Департаменту не повноважний видавати наказ про звільнення позивача, а тому він є незаконним.

З урахуванням цього, просить скасувати наказ про звільнення позивача та в порядку статті 235 КЗпП України стягнути середній заробіток за час вимущеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 3 984,18 грн за приведеним у позові розрахунком, який на момент звернення до суду становить 119 525,40 грн.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 12 лютого 2026 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року в справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачам копія позовної заяви з додатками направлена позивачем при зверненні до суду в порядку виконання вимог пункту 2 частини 1 статті 177 ЦПК України.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачам був наданий строк для подання відзиву.

04 березня 2026 року представник відповідача - Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України подав відзив, яким проти позову заперечує.

Зазначає, що відповідно до пункту 11 Положення про Автопідприємство Господарсько- фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, затвердженого наказом директора Департаменту від 27 серпня 2025 року №52, директор Автопідприємства призначається та звільняється з посади наказом директора Департаменту.

Враховуючи допущені позивачем порушення умов Контракту директором Департаменту був виданий наказ від 18 грудня 2025 року № 101 «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Щодо обставин проведення ревізії та допущених порушень при її проведенні зазначає, що правомірність проведення ревізії та попередження про строки її проведення не є предметом спору.

В той же час зазначив, що відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43, обов`язок щодо повідомлення про проведення планової ревізії покладено саме на Державну аудиторську службу, а не на Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Крім того, дії Державної аудиторської служби України не можуть впливати на право суб`єкта управління припинити повноваження керівника.

Щодо доводів про незаконність відсторонення позивача зазначив, що 01 жовтня 2025 року Державна аудиторська служба України на адресу Департаменту направила Акт про неможливість проведення ревізії № 000800-21/37-н у зв`язку з неодноразовом ненаданням Автопідприємством документів та інформації, що стосуються фінансово-господарської діяльності.

Саме це стало підставою для проведення службового розслідування та відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків і це відповідає вимогам статті 46 КЗпП України.

Проведення службового розслідування відповідає пункту 1 та абзацу 2 пункту 2 Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.

Щодо доводів про незаконність змін умов оплати праці.

Відповідно до пункту 3.1 Контракту від 25 серпня 2023 року, укладеного з позивачем, умови оплати праці Керівника визначаються відповідно до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 23 березня 2021 року № 608 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Управління справами апарату Верховної Ради України, Державної організації «Автобаза Державного управління справами», Автобази Конституційного Суду України».

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.3 Наказу № 608 преміювання керівників Автопідприємств, їх заступників, головного інженера, головного бухгалтера, встановлення їм надбавок, доплат до посадових окладів, надання матеріальної допомоги здійснюється за погодженням з відповідними органами вищого рівня, до сфери управління яких належать Автопідприємства.

Крім того, відповідно до пункту 3.2 Контракту від 25 серпня 2023 року керівникові виплачується премія за погодженням з Органом управління відповідно до Положення про преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам Автопідприємства, затвердженого позивачем, як директором Автопідприємства, та директором Департаменту 22 січня 2024 року.

Підпунктами 2.1.2, 2.2.1 пунктів 2.1 та 2.2. Положення визначено основні показники преміювання працівників Автопідприємства.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1.31 Колективного договору, ухваленого на конференції представників трудового колективу Автопідприємства 23 січня 2024 року, преміювання директора здійснюється за погодженням з Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Враховуючи Акт Державної аудиторської служби від 01 жовтня 2025 року, не погодивши виплату премії та надбавки позивачу на період його відсторонення, Департамент скористався своїм законним правом, закріпленим у Наказі № 608, щодо регулювання виплат на період відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Таким чином вважає, що норми Наказу № 608, умов Контракту та Положення про преміювання свідчать, що премія керівникові Автопідприємства не є безумовною складовою заробітної плати та не підлягає автоматичному нарахуванню щомісяця, оскільки її виплата прямо поставлена у залежність від погодження з Органом управління та оцінки визначених показників і умов преміювання.

З урахуванням цього, ненарахування позивачу премії за приведених обставин не може розцінюватися як порушення законодавства про оплату праці чи як незаконна зміна істотних умов праці.

Зауважив, що укладений з позивачем контракт не передбачає заздалегідь обумовлених працівником і роботодавцем критеріїв (показників) преміювання, а відтак виплата премії, передбаченою системою оплати праці в контракті, не є автоматичною.

Щодо повноважень директора Департаменту на звільнення позивача.

Відповідно до пункту 1 Положення про Господарсько-фінансовий департамент, затвердженого наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2025 року № 238, Департамент є структурним підрозділом Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 8 Положення основними завданнями Департаменту є здійснення функцій з управління об`єктами державної власності, в тому числі підприємством, установами та організаціями, що належать до сфери управління Господарсько- фінансового департаменту, їх майном та майном, що перебуває на балансі Департаменту.

Відповідно до підпункту 2 пункту 18 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 850, Департамент є структурним підрозділом Секретаріату із статусом юридичної особи, основними завданнями якого є здійснення в установленому порядку управління майном, закріпленим за Секретаріатом, та майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Департаменту.

Пунктом 1 наказу Державного секретаря Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2025 року № 136 «Деякі питання призначення на посаду та звільнення з посади працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівних працівників організацій, управління якими здійснює Кабінет Міністрів України, та установи, що належить до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України» затверджено переліки посад, призначення на які та звільнення з яких здійснюється розпорядженням Кабінету Міністрів України (перелік № 1) та наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України (перелік № 2), згідно з додатком 1.

Переліком 2 визначено посади працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України та установ, що належить до сфери управління Департаменту , призначення на які та звільнення з яких здійснюється наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України.

Посада директора Автопідприємства не включена до переліку посад, призначення на які та звільнення з яких здійснюється наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 Положення про Департамент Автопідприємство належить до сфери управління Департаменту.

Підпунктом 9 пункту 14 Положення директор Департаменту призначає на посади та звільняє з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Департаменту.

Наказом директора Департаменту від 27 серпня 2025 року № 52 затверджено Положення про Автопідприємство, відповідно до пункту 11 якого керівництво Автопідприємством здійснюється його директором, який призначається тa звільняється з посади наказом директора Департаменту.

Таким чином, наказ про звільнення позивача з роботи був виданий директором Департаменту в межах повноважень.

Щодо підстави звільнення за результатами проведеної перевірки Державною аудиторською службою України.

Звільнення позивача з роботи мало місце відповідно до пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України, з підстав, передбачених контрактом.

Пункт 5.3.1 Контракту прямо передбачає можливість його дострокового розірвання з позивачем з ініціативи Органу управління відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема у разі у разі порушення законодавства щодо розпорядження фінансовими ресурсами Автопідприємства, у тому числі під час здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Звільнення на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а тому не вимагається встановлення ступеня вини особи у розумінні дисциплінарної або адміністративної відповідальності та не застосовуються процедури, характерні для дисциплінарного провадження.

Листом Державної аудиторської служби України від 12 грудня 2025 року № 000800-12/15268-2025 Департамент було повідомлено про встановлені під час ревізії порушення фінансового та бюджетного законодавства, допущені позивачем, як директором Автопідприємства, та запропоновано розглянути питання щодо відповідності його займаній посаді, у тому числі шляхом розірвання контракту.

З урахуванням приведеного вважає звільнення позивача з роботи таким, що проведено з дотриманням вимог закону, і просить у позові відмовити.

04 березня 2026 року представник відповідача - 2 подав відзив, яким проти позову також заперечує з приведеннням відповідних обгрунтувань, зазначених, у тому числі, в у відзиві відповідача-1.

20 липня 2026 року представник позивача подала відповідь на відзив.

Зазначає, що до серпня 2025 року рішення про звільнення директора Автопідприємства могло бути прийняте виключно Державним секретарем Кабінету Міністрів України, а роль директора Департаменту обмежувалася поданням відповідної пропозиції про це.

Саме такий порядок було відтворено і в пункті 2.3.5 Контракту, укладеного з позивачем.

Право звільняти директора Автопідприємства було делеговано директору Департаменту змінами регуляторної бази: наказу Державного секретаря № 136 від 13 серпня 2026 року «Деякі питання призначення на посаду та звільнення з посади працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України...», яким затверджено переліки посад (перелік № 1 - рішення Кабінету Міністрів України, перелік № 2 - наказ Державного секретаря).

Посаду директора Автопідприємства до жодного з переліків не включено.

До 17 грудня 2025 року повноваження директора Департаменту самостійно звільняти керівників підприємств сфери управління Департаменту не існувало.

До дати державної реєстрації нової редакції Положення про Департамент № 238 17 грудня 2025 року чинним залишався підпункт 13 пункту 13 Положення про Департамент у редакції 2020 року, який наділяв директора Департаменту лише правом ініціювання звільнення директора Автопідприємства перед Державним секретарем, а не правом самостійного прийняття такого рішення.

Таким чином, 27 серпня 2025 року при підписанні директором Департаменту наказу № 52 та запровадження у Положенні про Автопідприємство норму про власне право звільняти директора Автопідприємства, він не мав відповідної компетенції за жодним актом, що визначає межі його власних повноважень.

Щодо наказу Державного секретаря від 13 серпня 2025 року № 136 зазначає, що ним не визначається, хто саме уповноважений звільняти директора Автопідприємства, а лише встановлює перелік посад, кадрові рішення щодо яких приймаються на найвищому (загальносекретаріатському) рівні, а тому це питання залишається предметом регулювання Положення про Автопідприємство, Положення про Департамент та самого Контракту.

З урахуванням цього вважає, що при звільненні позивача з роботи була порушення процедура, визначена контрактом та Положенням про Автопідприємство та Департаментом, оскільки внутрішній локальний акт роботодавця (Положення) не може в односторонньому порядку змінювати умови двостороннього договору, укладеного з конкретною фізичною особою.

Наполягає на недоведенні факту допущених позивачем порушень, які б давали підстави для його звільнення.

Крім того, акт ревізії сам по собі не є ні остаточним встановленням вини, ні судовим рішенням про стягнення збитків, а це лише привід (підстава) для ініціювання окремих, самостійних процедур притягнення до відповідальності, результат яких може як підтвердити, так і повністю спростувати висновки ревізії.

Зафіксовані в акті ревізії порушення не можуть бути самостійною підставою для звільнення за порушення умов контракту без додаткового підтвердження.

Щодо доводів про правомірність зміни умов оплати праці.

Не заперечуючи дискреційний характер премії за підсумками року, в той же час звертає увагу на те, що надбавка за напруженість у роботі в розмірі 50 % посадового окладу є фіксованим елементом структури заробітної плати, що регулярно (щомісячно, в незмінному розмірі) виплачувався позивачу протягом усього періоду його роботи до жовтня 2025 року, а отже, за своєю правовою природою відрізняється від одноразової чи періодичної заохочувальної премії за результатами діяльності.

02 вересня 2026 року представник відповідача - 2, а 03 вересня 2026 року представник відповідача - 1 подали заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримали приведені в відзивах твердження з приведенням відповідних посилань на норми закону та практику Верховного Суду та відповідних обґрунтувань.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали.

Представники відповідачів проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах та запереченнях на відповідь на відзиви.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Згідно із статтею 51 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

За змістом частини 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Судом встановлено, що 25 серпня 2023 року між позивачем та Господарсько - фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України був укладений трудовий контракт.

Наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України № 358-к від 26 серпня 2022 року позивач був призначений на посаду директора Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на умовах, визначених у контракті, з випробувальним терміном 3 місяці.

Пунктом 6.1 контракту був встановлений строк його дії 3 роки з 27 серпня 2023 року до 27 серпня 2026 року.

Наказом Господарсько - фінансового департаменту позивач був звільнений з займаної посади на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України з припиненням строку дії укладеного з ним контракту з 18 грудня 2025 року з підстав, визначених його пунктом 5.3.1.4.

Пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Відповідно до змісту наказу підставою для звільнення позивача зазначено лист Державної аудиторської служби України від 12 грудня 2025 року № 000800-12/15268-2025, лист Господарсько -фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України № 24-1407 від 15 грудня 2025 року та лист Автопідприємства Господарсько -фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №1009 від 17 грудня 2025 року.

( том 1, а.с. 37 - 48; 70 - 81 )

З матеріалів справи вбачається, що Державною аудиторською службою України була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Автопідприємства за період з 01 січня 2022 року до 01 липня 2025 року.

За результатами ревізії 10 листопада 2025 року складно Ак № 000800-21/45, відповідно до змісту якого ревізією були встановлені порушення, які привели до матеріальної шкоди (збитків ) на загальну суму 3 806, 20 грн, з яких відшкодовано на 212,9 тис грн.

Крім того, виявлені інші порушення законодавства, які не призвели до втрат, а також недотримання вимог розпорядчих документів.

Проведенню ревізії передувало складення Державною аудиторською службою України Акту від 01 жовтня 2025 року про неможливість проведення ревізії № 000800-21/37-н в зв`язку з ненаданням Автопідприємством окремих первинних, розпорядчих та інших документів, перелік якких приведено в Акті.

Наказом Господарсько - фінансового департаменту № 76 від 01 жовтня 2025 року було призначено проведення службового розслідування з питань, викладених в Акті, щодо неналежного виконання позивачем, як керівником Автопідприємства, своїх посадових обов`язків, та перешкоджання посадовим особам органу, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, в проведенні ревізії.

У зв`язку з цим позивач був відсторонений від виконання посадових обов`язків.

( том 1, а.с. 41 - 45; 49 - 50; 116 об. - 246 )

Відповідно пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, підстави, що передбачені контрактом.

Згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

При цьому розірвання контракту з ініціативи Органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством.

При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Пунктом 5.3.1.4 контракту, укладеного з позивачем, встановлено, що керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи Органу управління до закінчення строку його дії у разі порушення законодавства щодо розпорядження фінансовими ресурсами Автопідприємства, у тому числі під час здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Проведеною ревізією Державної аудиторської служби України були встановлені фінасовові порушення в діяльності Автопідприємства, а також порушення вимог законодавства під час здійснення закупівель товарів, робіт і послуг.

Враховуючи, що позивач погодився з умовами контракту при його укладенні, тому числі в частині підстав для його розірвання, його звільнення з посади мало місце за наявності умов, визначених сторонами в контракті, а тому у відповідача - 1 були наявні підстави, визначені законом та укладеним контрактом, для звільнення позивача з займаної посади.

Щодо продовження терміну дії контракту.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 контракту строк його дії був встановлений з 27 серпня 2023 року до 27 серпня 2026 року.

Тобто, на момент розгляду справи строк дії контракту закінчився, а тому він втратив юридичну силу.

З точки зору закону автоматичне продовження контракту не допускається, а самим контрактом його пролонгація не передбачена.

За змістом статті 21 КЗпП України під час укладення трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін.

Кодекс законів про працю України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю та визначає способи захисту цього права.

При укладенні контракту його розділом 5 сторони погодили, в тому числі, підстави для його припинення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

В даному випадку позивач був звільнений саме на вимогу та за ініціативою Органу управління на підставі пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України до закінчення строку його дії.

Контракт не може переходити в договір на невизначений термін відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, оскільки його укладення, зміна та припинення є результатом волевиявлення сторін (роботодавця і працівника), а не компетенцією суду.

Дія контракту може бути продовжена на невизначений строк відповідно до частини 1 статті 39-1 КЗпП України лише в разі, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення.

З урахуванням особливостей укладення контракту, як трудового договору, закон не передбачає такого способу захисту прав, як продовження строку дії контракту судом, оскільки це є виключним правом сторін.

Таким чином, і в цій частині підстави для задоволення позову відсутні.

Що стосується визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Наказ роботодавця про звільнення працівника є індивідуальним розпорядчим актом, який, точки зору закону, може бути законним або незаконним.

Тобто, якщо наказ суперечить нормам закону, він є незаконним, що тягне за собою його скасування або визнання протиправним.

Вище суд прийшов до висновку про законність дій відповідача - Господарсько -фінансового департаменту при звільненні позивача, а тому підстави для задоволення позову і в цій частині відсутні.

Щодо стягення частини невиплаченої заробітної плати.

Умови матеріального забезпечення позивача було визначено розділом 3 контракту при його укладенні.

Відповідно до пункту 3.1 контракту умови оплати праці керівника визначаються відповідно до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 23 березня 2021 року № 608 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Автопідприємства Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Управління справами апарату Верховної Ради України, Державної організації «Автобаза Державного управління справами», Автобази Конституційного Суду України».

В пункті 3.2 Контракту зазначено, що премія керівнику Автопідприємства виплачується відповідно до Положення про преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам Автопідприємства, за погодженням з Органом управління.

Положення про преміювання, надання матеріальної дпомоги працівникам Автопідприємства затверджено позивачем, як керівником, 22 січня 2024 року, та директором Департаменту В. Шамраєм.

Пунктами 2.1 та 2.2 Положення визначено показники для преміювання, в тому числі директора Автопідприємства.

Вказаним Положенням не встановлено конкретного розміру премії для керівника Автопідприємства, як і обов`язку її щомісячної виплати.

( том 1, а.с. 57 -60 )

Представнник відповідача - 1 як на підставу невиплати позивачу премії посилається на абзац 2 пункту 6.1.31 Колективного договору, ухваленого на конференції представників трудового колективу Автопідприємства 23 січня 2024 року № 1, Акт Державної аудиторської служби від 01 жовтня 2025 року та Наказ № 608, щодо регулювання виплат на період відсторонення від виконання посадових обов`язків.

З листів директора Департаменту вбачається, що виплата премій всім керівникам Автопідприємства протягом серпня - листопада 2025 року відтерміновувалися до закінчення ревізії.

Тобто, премії працівникам Автопідприємства виплачуються за погодженням з Органом управління, яким є Господарсько-фінансовий департамент, це є дискреційними повноваженнями Органу управління, в які суд не може втручатися в разі правомірності таких дій.

( том 1, а.с. 45 -47 )

З розрахункового листа позивача за липень 2025 року вбачається, що до виплати йому було нараховано: посадовий оклад, надбавка за напруженість у роботі, премія щомісячна, надбавка за державну таємницю.

Відповідно до листа директора Департаменту на адресу Автопідприємства від 04 листопада 2025 року виплата заробітної плати позивачу здійснювалася лише виходячи з посадового окладу в зв`язку з відстороненням від виконання обов`язків та невиконання повноважень, визначених Контрактом.

( том 1, а.с. 62 - 64 )

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Такі ж гарантії закладено в статті 21 КЗпП України при укладенні трудового договору.

Структура заробітної плати визначена в статті 2 Закону України «Про оплату праці» та складається з: основної заробітньої плати, додаткової заробітньої плати та інших заохочувальних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до статті 97 КЗпП України та статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Абзацом 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до часини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц зазначено, що премії, передбачені контрактом, як і інші премії, передбачені системою оплати праці, не нараховуються і не виплачуються автоматично.

Їх виплата залежить від результатів праці працівника, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначених у положенні про преміювання.

Рішення про виплату премії приймає роботодавець на підставі виконаних працівником умов і досягнутих показників преміювання.

Виплата премії як заходу заохочення є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру, тобто не може бути передбачена контрактом як обов`язок роботодавця.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц премія - це додаткова заробітна плата понад установлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці, є додатковою заробітною платою, проте не є обов`язковою складовою заробітної плати працівника та виплачується відповідно до наказів про преміювання з урахуванням результатів роботи кожного працівника відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах коштів на оплату праці.

Про таке ж зазначено і в постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 643/12579/17 та від 19 березня 2025 року в справі № 947/6994/21.

Позивач відсторонений від виконання обов`язків із збереженням заробітної плати на час проведення службового розслідування наказом № 90 від 31 жовтня 2025 року.

Строк службового розслідування був продовжений до 02 грудня 2025 року.

Законність відсторонення не є предметом спору сторін у справі.

( том 1, а.с. 41 - 45 )

З точки зору статті 2 Закону України « Про оплату праці» надбавка за напруженість у роботі та премія за державну таємницю є стимулюючими виплатами за виконану роботу, а не постійною та обов'язковою виплатою чи складовою посадового окладу.

Тобто, під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх обов`язків, а тому підстави для нарахування стимулюючих виплат відсутні.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі №805/3983/17 ( в контексті аналізу поняття стимулюючих виплат та підстав для їх виплати ) зазначено, що під час відсторонення чи невиконання обов`язків за посадою робота не виконується взагалі, а тому напруженість та складність праці відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно із статтею 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Тобто, дана норма закону застосовується лише в разі змін в організації виробництва і праці.

Відсторонення працівника від роботи не є зміною в організації виробництва і праці, порядок оплати праці при цьому регулюється статтею 46 КЗпП України та іншими нормативними актами, в тому числі внутрішніми, позбавлення стимулюючих виплат на час відсторонення не є змінами в організації виробництва і праці, а тому дані норми закону не можуть застосовуватися при вирішенні спору.

З урахуванням цього, суд вважає правомірними дії відповідача - 2 у частині невиплати позивачу надбавки за напруженість у роботі, премії та надбавки за державну таємницю під час відсторонення.

Щодо повноваження директора Департаменту на звільнення позивача.

Відповідно до підпункту 2 пункту 18 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 850, Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату є структурним підрозділом Секретаріату із статусом юридичної особи, основними завданнями якого є здійснення в установленому порядку управління майном, закріпленим за Секретаріатом, та майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту.

Наказом Державного Секретаря Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2025 року № 136 «Деякі питання призначення на посаду та звільнення з посади працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівних працівників організацій, управління якими здійснює Кабінет Міністрів України, та установи, що належить до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України» затверджено перелік №2 посад, які призначаються на звільняються з посад Державним секретарем Кабінету Міністрів України.

Посада директора Автопідприємства в даному переліку відсутня.

Відповідно до пункту 12 Положення про Господарсько-фінансовий департамент Автопідприємство належить до сфери управління Департаменту.

Відповідно до підпункту 9 пункту 14 Положення директор Департаменту призначає на посади та звільняє з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Департаменту.

( том 2, а.с.39 - 44;166 - 174 )

Наказом директора Департаменту від 27 серпня 2025 року № 52 затверджено Положення про Автопідприємство, відповідно до пункту 11 якого керівництво Автопідприємством здійснюється його директором, який призначається тa звільняється з посади наказом директора Департаменту.

На момент звільнення позивача з роботи Положення про Департамент діяло в радкції від 15 грудня 2025 року.

Таким чином, наказ про звільнення позивача з роботи був виданий директором Департаменту в межах своїх повноважень.

З укладеного між сторонами контракту вбачається, що від імені Органу управління він був підписаний керівником Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів.

Відповідно до пункту 2.3.5 Контракту саме до повноважень Департаменту, як Органу управління, належить укладення Контракту та подання пропозицій Державному секретарю Кабінетку Міністрів України щодо звільнення керівника Автопідприємства.

Та обставина, що протягом дії Контракту змінилися внутрішні положення, які стосуються перерозподілу повноважень структурних підрозділів Кабінету Міністрів України та їх керівників у частині передачі повноважень на звільнення з роботи підпорядкованих їм осіб, не може свідчити про те, що при звільненні позивача мала застосовуватися процедура, визначена при укладенні контракту, яка втратила чинність.

Таким чином, суд вважає безпідставними посилання представника позивача на те, що при розірванні трудового договору з позивачем мало застосовуватися Положення про Автопідприємство від 25 серпня 2023 року, яке втратило чинність, оскільки орган, який раніше мав право звільняти працівника, після законодавчих чи статутних змін втрачає відповідну юридичну компетенцію.

Крім того, суд враховує, що звільнення за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України - це окрема підстава припинення трудового договору, яку передбачають самі сторони в контракті.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Тобто, при звільненні працівника з цих підстав необхідно встановлювати наявність умов, визначених сторонами у контракті, для його дострокового розірвання.

За своєю правовою природою припинення трудового договору за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП є самостійною підставою.

Працівник, підписуючи контракт, добровільно погоджується на додаткові умови його розірвання.

Таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є наслідком настання умов, чітко прописаних у самому тексті контракту.

Особливостю контрактної форми трудового договору є те, що наявність чи відсутність вини не є визначальною для припинення дії контракту.

Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для припинення трудового договору, однак звільнення з цих підстав не має характеру дисциплінарного стягнення і при виданні наказу про звільнення не застосовуються процедури, встановлені законом, для звільнення працівника при вчиненні дисциплінарного проступку.

Це відповідає усталеній судовій практиці в даній категорії справ, в тому числі останній позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27 травня 2026 року в справі 331/586/23.

Таким чином, твердження представника позивача в цій частині суперечать закону, які не тягнуть за собою висновку про незаконність наказу про звільнення.

Суд також враховує, що за правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Будь-яких доказів, які б свідчили про примушування позивача до звільнення за ініціативою керівника Департаменту, суду не надано.

Недотримання Державною аудиторською службою України строків попередження про проведення ревізії, не впливає на законність дій відповідачів при звільненні позивача з роботи.

Крім того, на момент звільнення позивача з роботи директор Департаменту діяв відповідно до Положення про Автопідприємство,затверджене 27 серпня 2025 року, та Положення про Департамент, затверджене наказом Державного секретаря Кабінету Міністрів України 15 грудня 2025 року.

Наказом Державного Секретаря Секретаріату Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2025 року № 136 посада директора Автопідприємства виключена з переліку керівників, які призначаються та звільняються з посади Державним секретарем.

Таким чином, на момент затвердження Положення про Автопідприємство 27 серпня 2025 року даний наказ уже діяв, а підпорядкування позивача, як директора Автопідприємства, було затверджено Державним секретарем у Положенні про Департамент, яке також діяло на момент його звільнення.

З урахуванням цього, видання наказу про проведення службового розслідування, відсторонення позивача та його звільнення з роботи знаходилося в межах повноважень Департаменту.

Щодо розміру виплачуваної заробітної плати під час відсторонення суд вище прийшов до висновку про законність дій Департаменту з відповідним обґрунтуванням.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 та постанові КЦС Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 686/28882/23 зазначається, що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З урахуванням приведеного вище та наданих відповідачами доказів в обгрунтування законності дій при звільненні позивача, суд вважає їх достатніми та переконливими, і не знаходить підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 43, 51 Конституції України, статтями 21, 23, 24, 32, 36, 39-1, 94, 97, 103, 233, 235 КЗпП України, Законом України « Про оплату праці», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, Автопідприємства господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про стягнення заробітної, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: К.В.Машкевич