Рішення № 141305641, 27.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Справа № 915/514/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від позивача (представник позивача) Чорна І.О., адвокат за ордером,

від відповідача (представник відповідача) Смоляк О.А., адвокат за ордером,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР», вул. Героїв Крут, 17, м. Суми, 40034, код ЄДРПОУ 38244687

до відповідача: Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН», вул. Чигрина, 157, м. Миколаїв, 54055, код ЄДРПОУ 24063175

про: стягнення 445 431,19 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою б/н від 06.05.2026 (вх. № 6655/26 від 06.05.2026), в якій, з урахуванням заяви б/н від 21.05.2026 (вх. № 7600/26 від 21.05.2026) про усунення недоліків, просить суд:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Стягнути з Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР»:

за рахунком RI-962 214 048,65 грн (основний борг 26 063,17 грн; інфляційні втрати 20 603,99 грн; пеня 96 744,50 грн; штраф 2% 62 990,26 грн; 3% річних 7 646,73 грн.);

за рахунком RI-425 29 521,44 грн (основний борг 7 260,00 грн; інфляційні втрати 2 021,81 грн; пеня 13 200,00 грн; штраф 2% 6 257,13 грн; 3% річних 782,50 грн.);

за рахунком RI-29 56 088,68 грн (основний борг 21 251,07 грн; інфляційні втрати 4 173,71 грн; пеня 15 763,20 грн; штраф 2% 13 292,27 грн; 3% річних 1 608,43 грн.);

за рахунком RI-240 145 772,42 грн (основний борг 51 092,80 грн; інфляційні втрати 12 389,60 грн; пеня 43 486,32 грн; штраф 2% 34 538,46 грн; 3% річних 4 265,24 грн.)

у загальному розмірі: 445 431,19 грн. (основна заборгованість 105 667,04 грн; інфляційні втрати 39 189,11 грн; пеня 169 194,02 грн; штраф 2% 117 078,12 грн; 3% річних 14 302,90 грн.).

3. Стягнути з Відповідача судовий збір у розмірі 7 053,78 грн.

4. Стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, підтвердженому суду належними доказами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, зокрема, про укладання 14.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР», як постачальником, та Приватним підприємством Фірма «СІДКОРН», як покупцем, договору поставки товару №14-04-21-2, згідно з умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача товар, а відповідач - прийняти та оплатити його у строки та на умовах, визначених договором і відповідними специфікаціями. За даними позивача, відповідно до досягнутих між сторонами домовленостей щодо асортименту, обсягів та строків поставки товару, позивачем було виставлено відповідачу рахунки: RI-962, RI-425, RI-29 та RI-240. З метою конкретизації умов поставки та порядку розрахунків сторонами були укладені відповідні специфікації, що є невід`ємними додатками до договору, а саме: Додаток №3 від 24.11.2021 (до рахунку RI-962), Додаток №4 від 31.05.2022 (до рахунку RI-425), Додаток №6 від 28.02.2023 (до рахунку RI-29) та Додаток №7 від 28.04.2023 (до рахунку RI-240). Позивач зазначає, що факт поставки товару за вказаними рахунками підтверджується видатковими накладними, № RI-0000173 від 28.04.2022 на суму 182 556,00 грн; № RI-0000214 від 31.05.2022 на суму 7 260,00 грн; № RI-0000245 від 30.05.2023 на суму 31 266,36 грн; № RI-0000223 від 03.05.2023 на суму 71 092,80 грн. Товариство вказує, що товар був прийнятий відповідачем без зауважень щодо якості, кількості чи комплектності що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань та виникнення у відповідача обов`язку з оплати поставленого товару. За даними позивача, між сторонами склалися договірні правовідносини з поставки товару, в межах яких позивач свої зобов`язання виконав належним чином та у повному обсязі, тоді як відповідач допустив систематичне та тривале порушення строків виконання грошових зобов`язань.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи ст. ст. 11, 264, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2026, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/514/26 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 30.06.2026 о 10:30; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

17.06.2026 до суду від Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 16.06.2026 (вх. № 8910/26 від 17.06.2026), в якому відповідач зазначає, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, ґрунтуються, зокрема, на тому, що заявлена сума пені та штрафу 2% становить 286 272,14 грн, тобто приблизно 270,91% від заявленого основного боргу. Загальна сума додаткових нарахувань становить 339 764,15 грн, тобто приблизно 321,53% від заявленого основного боргу. На переконання відповідача, така диспропорція має самостійне значення для оцінки справедливості, добросовісності та співмірності заявлених вимог.

Крім того, відповідач вказує, що станом на дату подання цього відзиву матеріали, подані позивачем, не дозволяють належним чином перевірити підстави виникнення заявленої заборгованості, її розмір, дату початку прострочення та правомірність нарахування пені, штрафу 2% на місяць, інфляційних втрат і 3% річних. Товариство вважає, що такий доказовий стан не відповідає вимогам статей 73, 74, 76-79, 86 ГПК України, оскільки Позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів саме тих обставин, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Відповідач зауважує, що подані позивачем видаткові накладні № RI-0000173 від 28.04.2022, № RI0000214 від 31.05.2022, № RI-0000245 від 30.05.2023 та № RI-0000223 від 03.05.2023 містять реквізити та підпис/печатку з боку постачальника, однак не містять підпису уповноваженої особи відповідача у графі про отримання товару. Відповідно, такі документи є односторонньо оформленими документами позивача та самі по собі не підтверджують ані передачу товару відповідачу, ані прийняття товару відповідачем без зауважень.

Також відповідач вважає, що 3% річних, інфляційні втрати та нарахування за подвійною обліковою ставкою НБУ не підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі, оскільки подані позивачем документи не дають змоги належним чином встановити наведені обставини, відсутня достатня доказова база для перевірки правильності нарахування пені, штрафу 2% на місяць, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених розмірах.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що в конкретних спірних правовідносинах застосуванню підлягають строки позовної давності в частині заявлених вимог про стягнення пені та штрафу 2%.

Товариство також вказує, що у разі якщо суд, попри наведені у відзиві заперечення, дійде висновку про наявність правових підстав для стягнення пені та/або штрафу 2 %, відповідач просить застосувати статтю 551 ЦК України і зменшити суму пені та штрафу 2 % до 0 грн. Альтернативно, якщо суд вважатиме неможливим зменшення до 0 грн, відповідач просить зменшити такі санкції до мінімального розміру, який суд визнає справедливим, розумним і співмірним із встановленими обставинами.

30.06.2026 до суду від Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 29.06.2026 (вх. № 9588/26 від 30.06.2026) про відкладення підготовчого засідання, мотивоване перебуванням представника відповідача у щорічній відпустці.

30.06.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 29.06.2026 (вх. № 9590/26 від 30.06.2026) про відкладення підготовчого засідання, мотивоване тимчасовою непрацездатністю представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.06.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/514/26 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.07.2026 о 10:00.

27.07.2026 до суду від Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 24.07.2026 (вх. № 10743/26 від 27.07.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 27.07.2026.

30.07.2026 до суду від Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 29.07.2026 (вх. № 11109/26 від 30.07.2026) про забезпечення участі представника у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції, а у разі неможливості відкладення підготовчого засідання.

30.07.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 30.07.2026 (вх. № 11114/26 від 30.07.2026) про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з неможливістю забезпечити участь в засіданні представника позивача.

Підготовче засідання у справі № 915/514/26 призначене на 30.07.2026 о 10:00, не відбулось, у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2026 було повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання у справі № 915/514/26 відбудеться 27.08.2026 о 15:30.

19.08.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 18.08.2026 (вх. № 12242/26 від 19.08.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 25.08.2026.

26.08.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» додаткові пояснення б/н від 25.08.2026 (вх. № 12737/26 від 29.08.2026) щодо доводів відповідача, викладених у відзиві та клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа № 1 від 07.02.2025.

27.08.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 27.08.2026 (вх. № 12345/26 від 27.08.2026) про долучення до матеріалів справи фільтрованої виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27.08.2026 за поточним рахунком ТОВ «РУНА ІНТЕР» за період з 01.01.2021 до 27.08.2026, сформованої за кодом ЄДРПОУ ППФ «СІДКОРН» 24063175.

27.08.2026 до суду від Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення б/н від 27.08.2026 (вх. № 12859/26 від 27.08.2026) на клопотання позивача про долучення доказу та письмові пояснення щодо розміру договірної неустойки.

У підготовчому засіданні 27.08.2026, проведеному за участю представників обох сторін, суд розглянув заявлені позивачем клопотання про долучення доказів, з урахуванням викладених відповідачем заперечень, та протокольними ухвалами постановив залучити до матеріалів справи копію листа № 1 від 07.02.2025 (з урахуванням поважності та обґрунтованості підстав його подання на відповідній стадії судового провадження) та відхилити клопотання позивача про долучення банківської виписки (з огляду на його необґрунтованість).

За результатами проведеного засідання суд постановив сторонам провести звірку взаєморозрахунків за спірними епізодами правовідносин по договору, на підставі якого заявлені позовні вимоги, при цьому, ініціативу складання відповідного акту взаєморозрахунків суд поклав на позивача (у строк до 04.09.2026), підписаний акт звірки надати до суду у строк до 08.09.2026.

У підготовчому засіданні 27.08.2026 було оголошено перерву до 10.09.2026 о 15:00.

08.09.2026 до суду від Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 08.09.2026 (вх. № 13403/26 від 08.09.2026) на виконання ухвали суду щодо проведення звірки взаєморозрахунків, в якій позивач повідомляє про оформлення відповідного акту та направлення його відповідачу для підписання.

Підготовче засідання у справі № 915/514/26 призначене на 10.09.2026, не відбулось, у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2026 було постановлено розглянути справу № 915/514/26 поза межами встановленого ст. 177 Господарського процесуального кодексу України строку в «розумний строк»; повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання у справі № 915/514/26 відбудеться 17.09.2026 о 15:30.

Підготовче засідання у справі № 915/514/26 призначене на 17.09.2026, не відбулось, у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.09.2026 було повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання у справі № 915/514/26 відбудеться 28.09.2026 о 12:00.

У підготовчому засіданні 28.09.2026, проведеному за участю представників обох сторін, судом встановлено, що акт звіряння між сторонами підписано не було. Представник відповідача підтвердив факт отримання проєкту відповідного акту від позивача, а також те, що товариством такий акт не підписано.

За результатами проведеного засідання, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/514/26 та призначено її до судового розгляду по суті на 27.10.2026 об 11:00.

В судове засідання 27.10.2026 з`явилися повноважні представники обох сторін, які підтвердили актуальність правових позицій позивача та відповідача, викладених в заявах по суті справи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 27.10.2026, за результатами розгляду справи по суті, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

14.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР», як постачальником, та Приватним підприємством Фірма «СІДКОРН», як покупцем, було укладено Договір поставки товару № 14-04-21-2 (далі Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі передати у власність покупця (поставити) товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, визначені у специфікаціях до цього Договору, які є його невід`ємною частиною. Ціна за одиницю виміру товару та його загальна ціна, яку має сплатити покупець, визначається специфікаціями (додатками) до цього Договору, з урахуванням вимог щодо цього, викладених в тексті самого Договору (розділ 2). Постачальник має право достроково виконати свої зобов`язання щодо поставки товару.

Згідно з п. 1.4 Договору факт поставки та передачі товару від постачальника до покупця фіксується шляхом складання та підписання накладних (або актів приймання-передачі) повноважними представниками сторін. З моменту підписання сторонами накладних до покупця переходить право власності на товар та ризики його випадкового знищення або пошкодження.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна товару (в т.ч. ціна за одиницю товару) вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна товару включає вартість неповоротної тари, упаковки та витрати на доставку товару до місця його передачі покупцю (базис поставки відповідно ІНКОТЕРМС 2010). Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті у доларах США або Євро.

За умовами п. 2.2 Договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на банківський рахунок постачальника. Банківські реквізити сторін для здійснення взаєморозрахунків вказані в Договорі.

Відповідно до п. 2.5 Договору сторони погодили, що оплата товару проводиться в терміни, які вказані в специфікаціях до даного Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору визначено, що постачальник зобов`язаний передати товар покупцеві в термін, в місці та на умовах, які вказані в специфікаціях до даного Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору визначено, що покупець зобов`язаний сплатити вартість товару в установлені терміни та у визначеному порядку.

За змістом п. 5.1 Договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до п. 5.2 Договору сторони досягли згоди, що за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 2 % на місяць від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сума простроченого платежу визначаться ціною товару (її частиною), яку покупець сплатив із запізненням. Якщо на момент подання постачальником вимоги або позову до суду щодо сплати покупцем пені, ціна товару (її частина) не сплачена покупцем, сума не сплаченої ціни товару (її частини), для розрахунку пені, визначається відповідно до встановлених Договором правил на день подання вимоги або позову щодо сплати пені.

Згідно з п. 5.3 Договору сторони домовились, що згідно п.6 ст. 232 ГКУ позовна давність до вимог про сплату (стягнення) штрафних санкцій (пені), нарахованих відповідно до умов цього Договору, становить три роки. Нарахування та сплата штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за цим Договором, не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.6 Договору усі спори, що пов`язані із цим Договором, його укладанням або такі, що виникають в процесі виконання умов цього Договору, вирішуються шляхом переговорів між представниками сторін. Якщо спір не можливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку, визначеному відповідним чинним в Україні законодавством.

Відповідно до умов п. 7 1 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Вищевказаний Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

За змістом ч.ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Позивачем надано до матеріалів справи копії Додатків до Договору поставки № 14-04-21-2 від 14.04.2021, які є Специфікаціями на товар, що поставляється, зокрема:

1. Додаток № 3 від 24.11.2021 до Договору поставки № 14-04-21-2 від 14.04.2021 (Специфікація на товар, що поставляється) на суму 182 556,00 грн, щодо постачання товару:

- Генезис, РК (5л) у кількості 200 л.;

- Добриво комплексне мінеральне «Авангард», РК (марка Стимул) /20л/ - у кількості 300 л.

2. Додаток № 4 від 31.05.2022 до Договору поставки № 14-04-21-2 від 14.04.2021 (Специфікація на товар, що поставляється) на суму 7620,00 грн, щодо постачання товару:

- Гліфовіт, РК (20л) кількості 20 л.

3. Додаток № 6 від 28.02.2023 до Договору поставки № 14-04-21-2 від 14.04.2021 (Специфікація на товар, що поставляється) на суму 31266,36 грн, щодо постачання товару:

- Голд Стар, ВГ (50г) у кількості 9 кг;

- Тандем (5л) у кількості 60 л.

4. Додаток № 7 від 28.04.2023 до Договору поставки № 14-04-21-2 від 14.04.2021 (Специфікація на товар, що поставляється) на суму 71 092,80 грн, щодо постачання товару:

- Гліфовіт, РК (20л) кількості 240 л.

Суд зауважує, що вказані Додатки містять проставлені підпис та печатку від постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР», водночас покупцем Приватним підприємством Фірма «СІДКОРН» такі додатки не підписані.

Матеріали справи також містять копії рахунків, виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР»:

1. Рахунок № RI-0000962 від 24.11.2021 на загальну суму 321 373,92 грн, у тому числі щодо оплати товару вартістю 182 556,00 грн:

- Генезис, РК (5л) у кількості 200 л.;

- Добриво комплексне мінеральне «Авангард», РК (марка Стимул) /20л/ - у кількості 300 л.

2. Рахунок № RI-0000425 від 31.05.2022 на суму 7 260,00 грн щодо оплати товару:

- Гліфовіт, РК (20л) кількості 20 л.

3. Рахунок № RI-0000029 від 28.02.2023 на суму 31 266,36 грн, щодо оплати товару:

- Голд Стар, ВГ (50г) у кількості 9 кг;

- Тандем (5л) у кількості 60 л.

4. Рахунок № RI-0000240 від 28.04.2023 на суму 71 092,80 грн щодо оплати товару:

- Гліфовіт, РК (20л) кількості 240 л.

За даними позивача факт поставки товару за вказаними рахунками підтверджується наданими до матеріалів справи копіями видаткових накладних:

1. Видаткова накладна № RI-0000173 від 28.04.2022 на суму 182 556,00 грн (видаткова накладна покликається на рахунок № RI-962 від 24.11.2021) щодо постачання товару:

- Генезис, РК (5л) у кількості 200 л.;

- Добриво комплексне мінеральне «Авангард», РК (марка Стимул) /20л/ - у кількості 300 л.

2. Видаткова накладна № RI-0000214 від 31.05.2022 на суму 7620,00 грн (видаткова накладна покликається на рахунок № RI-0000425 від 31.05.2022) щодо постачання товару:

- Гліфовіт, РК (20л) кількості 20 л.

3. Видаткова накладна № RI-0000223 від 03.05.2023 на суму 71 092,80 грн (видаткова накладна покликається на рахунок № RI-0000240 від 28.04.2023) щодо постачання товару:

- Гліфовіт, РК (20л) кількості 240 л.

4. Видаткова накладна № RI-0000245 від 30.05.2023 на суму 31 266,36 грн (видаткова накладна покликається на рахунок № RI-0000029 від 28.02.2023) щодо постачання товару:

- Голд Стар, ВГ (50г) у кількості 9 кг;

- Тандем (20л) у кількості 60 л.

Суд зауважує, що вказані видаткові накладні містять проставлені підпис та печатку від постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР», водночас покупцем Приватним підприємством Фірма «СІДКОРН» такі видаткові накладні не підписані.

При цьому, господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі.

З метою додаткового підтвердження обставин постачання товару за спірними видатковими накладними позивачем надано суду документи податкової звітності.

Так, судом встановлено, що матеріали справи містять податкові накладні:

- № 28 від 25.11.2021 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 64 274,78 грн / сума податку на додану вартість 10 712,46 грн та № 22 від 28.04.2022 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 118 281,22 грн / сума податку на додану вартість 19 713,54 грн (суд зауважує, що сума відповідних податкових зобов`язань узгоджується із сумами відображеними у видатковій накладній № RI-0000173 від 28.04.2022). Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій податкові накладні № 28 від 25.11.2021 та № 22 від 28.04.2022 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 47 від 31.05.2021 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 7 260,00 грн / сума податку на додану вартість 1 210,00 грн (суд зауважує, що сума відповідних податкових зобов`язань узгоджується із сумами відображеними у видатковій накладній № RI-0000214 від 31.05.2022). Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій податкова накладна № 47 від 31.05.2021 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 13 від 02.05.2023 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 20 000,00 грн / сума податку на додану вартість 3 333,33 грн та № 15 від 03.05.2023 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 51 092,80 грн / сума податку на додану вартість 8 515,47 грн (суд зауважує, що сума відповідних податкових зобов`язань узгоджується із сумами відображеними у видатковій накладній № RI-0000223 від 03.05.2023). Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій податкові накладні № 13 від 02.05.2023 та № 15 від 03.05.2023 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- № 16 від 28.02.2023 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 10 015,30 грн / сума податку на додану вартість 1 669,22 грн та № 30 від 30.05.2023 на загальну суму коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість 21 251,06 грн / сума податку на додану вартість 3541,84 грн (суд зауважує, що сума відповідних податкових зобов`язань узгоджується із сумами відображеними у видатковій накладній № RI-0000245 від 30.05.2023). Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій податкові накладні № 16 від 28.02.2023 та № 30 від 30.05.2023 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зауважує, що підставою для оформлення податкової звітності є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Водночас, сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Судом враховано, що податкова накладна, як доказ, може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, і не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг). Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як виконавця, так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Вказане mutatis mutandis узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

Відповідно до пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем податкові накладні прийняті контролюючим органом та зареєстровані в ЄРПН. Відтак, реальність господарських операцій за ними презумується.

У свою чергу, доказів того, що відповідач, як отримувач (покупець) відповідних товарів, подавав уточнювальні декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту постачальником (продавцем) за вказаними накладними, матеріали справи не містять.

Крім того, Приватним підприємством Фірма «СІДКОРН» було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР»:

- Гарантійний лист № 1 від 15.02.2023, за змістом якого відповідач визнає факт отримання товару за Договором поставки від 14.04.2021 та, зокрема, видатковими накладними № RI-0000173 від 28.04.2022 на суму 182 556,00 грн, № RI-0000214 від 31.05.2022 на суму 7620,00 грн;

- Лист № 1 від 07.02.2025, за змістом якого відповідач визнає факт отримання товару за Договором поставки від 14.04.2021 та, зокрема, видатковими накладними № RI-0000173 від 28.04.2022 на суму 182 556,00 грн, № RI-0000214 від 31.05.2022 на суму 7620,00 грн, № RI-0000223 від 03.05.2023 на суму 71 092,80 грн, № RI-0000245 від 30.05.2023, а також обставини наявності заборгованості на суму 105 667,04 грн.

За такого, судом враховано, що відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що надані до матеріалів справи докази на підтвердження обставин поставки відповідачу товару на загальну суму 292 185,16 грн є такими, що з огляду на їх вірогідність дозволяють дійти висновку, що факти, які розглядаються, мали місце.

Судом також взято до уваги, що матеріали справи містять картки рахунку, сформовані Товариством з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» щодо контрагента Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН», у яких відображено, серед іншого, здійснення останнім оплат за поставлений товар на загальну суму 186 508,12 грн, зокрема:

- платіж від 21.11.2021 на суму 64 274,78 грн по рахунку № RI-0000962 від 24.11.2021;

- платіж від 28.02.2023 на суму 10 015,29 грн по рахунку № RI-0000029 від 28.02.2023;

- платіж від 02.05.2023 на суму 20 000,00 грн по рахунку № RI-0000240 від 28.04.2023;

- платіж від 29.07.2024 на суму 92 218,05 грн по рахунку № RI-0000962 від 24.11.2021.

З метою досудового врегулювання спору Товариство з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» направило на адресу Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» претензію (вимогу), за змістом якої зазначало про невиконання відповідачем за Договором № 14-04-21-2 зобов`язань щодо оплати поставленого товару на суму 105 667,04 грн, та нарахування у зв`язку із цим штрафних санкцій. У зв`язку наведеним, позивач просив відповідача оплатити заборгованість протягом 7 календарних днів з дня отримання даної претензії.

Претензію було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку та вручено останньому 27.03.2026, що вбачається з наявного в матеріалах справи відповідного поштового повідомлення.

Матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на вказану претензію, ні у формі сплати відповідних коштів, ні у формі подання будь-якої відповіді/пояснень/заперечень.

Вказані обставини спонукали Товариство з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» звернутись до суду з відповідним позовом.

Зважаючи на викладене вище суд зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що Договір поставки № 14-04-21-2 від 14.04.2021 не містить чітко визначених умов щодо строків поставки товару та строків оплати за поставлений товар, натомість установлює, що відповідні строки визначаються специфікаціями.

Як уже було наведено вище, матеріали справи містять копії додатків до Договору (які є Специфікаціями на товар, що поставляється) в яких визначені умови щодо строків оплати товару. Водночас, такі Специфікації підписані лише постачальником, та не містять підпису покупця. Отже, відповідні умови не можуть братися судом до уваги, як такі, що були погоджені обома сторонами.

Таким чином, попри визначення п. 3.3 Договору обов`язку покупця сплатити вартість товару, Договір в належній формі не визначає строку для виконання цього обов`язку.

Судом враховано, що за приписами ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту спірних правовідносин судом встановлено відсутність підписаних обома сторонами видаткових накладних, які б підтверджували момент прийняття товару покупцем. При цьому, Приватне підприємство Фірма «СІДКОРН» наполягає, що видаткові накладні, подані позивачем, не підтверджують прийняття товару відповідачем у порядку, передбаченому Договором, а надані позивачем документи не дають змоги встановити, яке саме зобов`язання, у якому розмірі та з якої дати позивач вважає порушеним.

Суд частково погоджується з доводами відповідача та зауважує, що з огляду на викладене вище, у спірних правовідносинах відсутня можливість встановити точну дату прийняття покупцем товару, хоча, з урахуванням застосування стандарту доказування «вірогідність доказів», сама реальність господарських операцій з його передачі підтверджена.

За такого, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, з урахуванням направлення позивачем відповідачу претензії (вимоги), строк здійснення оплати за поставлений за Договором № 14-04-21-2 від 14.04.2021 товар на суму 105 667,04 грн слід вважати таким, що настав 06.04.2026.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи викладені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків за поставлений товар, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» суму основної заборгованості в розмірі 105 667,04 грн зазначено правильно, у зв`язку із чим у відповідній частині позовні вимоги визнаються обґрунтованими та підтвердженими і підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача:

- інфляційні втрати в загальному розмірі 39 189,11 грн;

- 3 % річних в загальному розмірі 14 302,90 грн;

- пеню в загальному розмірі 169 194,02 грн;

- штраф в загальному розмірі 117 078,12 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.

Водночас, перевіривши наведені позивачем розрахунки процентів річних та інфляційних втрат, суд встановив наявність помилок при визначенні періоду прострочення відповідачем грошового зобов`язання за договором.

Так, позивач визначає період прострочення (за який здійснює відповідні нарахування), виходячи із умов щодо строків здійснення оплати, визначених Додатками до Договору (Специфікаціями), та з урахуванням динаміки формування заборгованості (здійснення відповідачем часткової оплати за товар), по 28.04.2026.

Разом із тим, як уже було наведено вище, судом встановлено, що строк здійснення оплати за поставлений за Договором товар на суму 105 667,04 грн слід вважати таким, що настав 06.04.2026, а отже прострочення мало місце з 07.04.2026.

Судом за допомогою програми «IpLех» здійснено перерахунок компенсаційних нарахувань (при цьому, враховано, що нарахування інфляційних втрат по видатковій накладній № RI-0000173 від 28.04.2022 позивачем здійснено по 2025 рік, а тому вказану накладну, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства виключено з розрахунку інфляційних нарахувань за квітень 2026 року) та встановлено, що обґрунтований розмір 3 % річних у спірних правовідносинах складає 191,07 грн, а інфляційних втрат 1 114,45 грн.

В задоволенні ж решти позовних вимог щодо стягнення 3 % річних в розмірі 14 111,83 грн та інфляційних втрат в розмірі 38 074,66 належить відмовити.

Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

У відповідності до умов п. 5.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 2 % на місяць від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сума простроченого платежу визначаться ціною товару (її частиною), яку покупець сплатив із запізненням. Якщо на момент подання постачальником вимоги або позову до суду щодо сплати покупцем пені, ціна товару (її частина) не сплачена покупцем, сума не сплаченої ціни товару (її частини), для розрахунку пені, визначається відповідно до встановлених Договором правил на день подання вимоги або позову щодо сплати пені.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі наведених норм та умов договору позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф.

Водночас, перевіривши наведені позивачем розрахунки штрафних санкцій, суд встановив наявність помилок.

По-перше, щодо розрахунку пені, аналогічно до розрахунку компенсаційних нарахувань, позивачем неправильно визначено період нарахування, з огляду на встановлений судом початок періоду прострочення з 07.04.2026.

Судом за допомогою програми «IpLех» здійснено перерахунок пені за період з 07.04.2026 по 28.04.2026 (дата визначена позивачем як кінцева дата нарахування пені) та встановлено, що обґрунтований розмір пені складає 1 910,69 грн.

По-друге, щодо розрахунку штрафу, суд звертає увагу позивача на правову природу штрафу як неустойки.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов`язання.

Отже, порядок обчислення погодженого сторонами в п. 5.2 Договору штрафу 2 % на місяць, не відповідає поняттю «штраф», та може бути застосований у відповідному розмірі лише одноразово, та з урахуванням суми заборгованості відповідача, станом на початок періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, складає 2 113,34 грн, і у вказаному розмірі підлягає до стягнення на користь позивача.

В задоволенні ж решти позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 167 283,33 грн та штрафу в сумі 114 964,78 грн належить відмовити.

Судом взяті до уваги доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності в частині заявлених вимог про стягнення пені та штрафу 2%. Разом із тим, оскільки право на застосування відповідних санкцій виникло у позивача у квітні 2026 року, та саме у квітні 2026 року позивач звернувся до суду з відповідним позовом, то строк позовної давності товариством пропущено не було.

Крім того, судом були досліджено аргументи відповідача щодо зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. Так, підприємство посилається, зокрема, на те, що заявлена сума пені та штрафу 2% становить 286 272,14 грн, тобто приблизно 270,91% від заявленого основного боргу, що є явною диспропорцією та має значення для оцінки справедливості, добросовісності та співмірності заявлених вимог. Відповідач просить зменшити такі санкції до мінімального розміру, який суд визнає справедливим, розумним і співмірним із встановленими обставинами.

Суд зауважує, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Крім того, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.08.2024 у cправі №917/1957/23.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зауважити таке.

Перерахований розмір штрафних санкцій складає 4 024,03 грн, що не перевищує 4 % від суми основного боргу, отже відсутні підстави вважати розмір штрафних санкцій надмірним чи вбачати очевидну диспропорцію між їх розміром та сумою основного зобов`язання, що виключає наявність ключового критерію для їх зменшення.

Судом також взято до уваги поведінку відповідача, яка свідчить про відсутність доказів вжиття ним належних і достатніх заходів для погашення боргу. Зокрема, у листі від 07.02.2025 № 1 відповідач визнавав наявність суми основного боргу, проте жодних реальних дій чи заходів щодо його погашення (часткового чи повного) не вчинив, що суперечить засадам добросовісності.

Посилання ж відповідача на обставини воєнного стану як на підставу для зменшення санкцій оцінюються судом критично, у контексті наведеного вище. Самі по собі наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності чи зменшення неустойки. Воєнний стан негативно впливає на економіку та ускладнює діяльність суб`єктів господарювання загалом, тобто створює аналогічні ризики та фінансові труднощі для обох сторін спору, а не лише для відповідача. Зменшення штрафних санкцій у цьому випадку фактично нівелювало б заходи відповідальності за порушення договірних зобов`язань та порушило б баланс інтересів сторін, несправедливо переклавши усі негативні фінансові наслідки на позивача.

Таким чином, керуючись принципами розумності, справедливості, пропорційності та добросовісності, суд не вбачає виняткових обставин та правових підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Суд зауважує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору у даній справі підлягають покладенню на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Фірма «СІДКОРН» (Україна, 54055, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Чигрина, будинок 157; код ЄДРПОУ 24063175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РУНА ІНТЕР» (Україна, 40005, Сумська обл., місто Суми, вул.Героїв Крут, будинок 17; код ЄДРПОУ 38244687) основний борг в розмірі 105 667,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 114,45 грн, 3 % річних в розмірі 191,07 грн, пеню в розмірі 1 910,69 грн, штраф в розмірі 2 113,34 грн, а також судовий збір в розмірі 1 331,96 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 06.11.2026.

Суддя Н.О. Семенчук