Рішення № 141304975, 28.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2026Справа № 910/11075/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Єременок О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, 40, прим.301, ідентифікаційний код 34713832)

до Державного підприємства "Відновлення критичної інфраструктури" (03118, м. Київ, вул. Хотинська, 4, літ. А, ідентифікаційний код 38054466)

про стягнення 5 616 000, 00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Комісарова К.А.

від відповідача: Гапішко Ю.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ" (далі - позивач) з позовом до Державного підприємства "Відновлення критичної інфраструктури" (далі - відповідач) про стягнення 5 616 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за договором поставки № 01/04-ДГУ12 від 01.04.2026 року відповідно до п.13.1. Договору (у первинній редакції) позивач до підписання договору зобов`язаний надати забезпечення виконання договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5% від ціни договору, що на момент його підписання становила 8 424 000, 00 грн. Разом з тим 28.05.2026 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду №4 до договору, якою зменшили суму договору до 56 160 000, грн, що в свою чергу призвело до зміни розміру банківської гарантії до 2 808 000,00 грн.

22.06.2026 відповідач звернувся до ПАТ "МТБ БАНК" із вимогою про сплату банківської гарантії у розмірі 8 424 000, 00 грн. Внаслідок задоволення зазначеної вимоги 23.06.2026 відповідач отримав 8 424 000,00 грн, тоді як за переконанням позивача, 5% від чинної на цей момент ціни Договору становили лише 2 808 000,00 грн

А відтак, як зазначає позивач, після укладення Додаткової угоди № 4 правова підстава для отримання та збереження відповідачем коштів за Банківською гарантією понад суму 2 808 000,00 грн була відсутня, а тому кошти у розмірі 5 616 000,00 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

04.08.2026 позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу щодо повернення коштів, якою встановлено десятиденний строк для добровільного повернення грошей. Проте вимога залишилася без задоволення, кошти не повернуті, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суму безпідставно отриманих коштів у розмірі 5 616 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2026 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ" без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.09.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11075/26, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2026.

18.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та просив суд відмовити у позові повністю.

24.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.

28.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив.

29.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ" надійшла заява про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

У судовому підготовчому засіданні 07.10.2026 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11075/26 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 28.10.2026.

У судовому засіданні 28.10.2026 представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволені позову повністю.

У судовому засіданні 28.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01.04.2026 між Державним підприємством "Відновлення критичної інфраструктури", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ", як постачальником, був укладений договір поставки № 01/04-ДГУ12 (далі - договір). Укладення договору було зумовлено необхідністю виконання завдання, визначеного розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.01.2026 № 43-р «Деякі питання забезпечення територіальних громад обладнанням мобільної розподільної генерації тепло- та електроенергії» (далі - розпорядження № 43-р).

За умовами пункту 1.1 договору предмет закупівлі: обладнання мобільної розподільної генерації тепло- та електроенергії для потреб територіальних громад за кодом ДК 021:2015 31120000-3 - Генератори. На умовах цього договору постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність замовника у погоджені сторонами строки товар, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Найменування, кількість, ціна товару визначені у специфікації до цього договору, що є додатком № 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору загальна ціна становить 168 480 000,00 грн, у тому числі ПДВ складає 28 080 000,00 грн.

Відповідно до додатку № 1 поставці підлягає обладнання: Дизель-генераторна установка CUMMINS 1250KVA, у кількості 12 комплектів, вартість одного комплекту 14 040 000, 00 грн (у т.ч. ПДВ 20% 2 808 000, 00 грн), загальна вартість 168 480 000, 00 грн (у т.ч. ПДВ 20% 28 080 000, 00 грн). Строк поставки Товару становить протягом 30 календарних днів з дати отримання попередньої оплати у відповідності до розділу 4 договору.

Разом з тим пунктом 13.1 договору передбачено, що постачальник до підписання договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5% від ціни договору, що становить 8 424 000,00 грн.

На забезпечення належного виконання договору ПАТ «МТБ БАНК» видало банківську гарантію виконання зобов`язань № 0GO264184/OD від 01.04.2026 на суму 8 424 000,00 грн зі строком дії до 07.07.2026 включно.

На виконання умов укладеного договору 04.04.2026 відповідачем була здійснена попередня оплата товару в розмірі 22 789 788,00 грн, що підтверджується випискою Державної казначейської служби України з рахунку ТОВ «ТОТКОМ» за 06.04.2026.

У подальшому 30.04.2026 сторони уклали додаткову угоду № 2 від 30.04.2026 до договору, в якій дійшли згоди про те, що у зв`язку з об`єктивними виробничо-логістичними обставинами для забезпечення належного виконання та стабільності постачання товару по договору, сторони погодили уточнення інформації щодо частини назви, виробника та країни походження товару (обладнання), враховуючи, що технічні, якісні та функціональні характеристики товару не змінюються, товар є еквівалентним за своїми характеристиками, а ціна предмету закупівлі залишається незмінною та відповідає умовам договору, тому сторони вирішили викласти додаток № 1 та додаток № 2 до договору в новій редакції, що додаються до цією додаткової угоди.

Так, згідно зі змінами внесеними до специфікації позивач зобов`язався поставити:

- Дизель-генераторна установка CUMMINS 1250KVA, у кількості 8 комплектів, вартість одного комплекту 14 040 000, 00 грн, загальна вартість 112 320 000,00 грн з ПДВ;

- Дизель-генераторна установка TJ1375CMK, у кількості 4 комплектів, вартість одного комплекту 14 040 000, 00 грн, загальна вартість 56 160 000,00 грн з ПДВ.

14.05.2026 позивачем була здійснена поставка товару - Дизель-генераторної установки TJ1375CMK в кількості 2 комплекта, що підтверджується видатковою накладною № 15 та актом приймання-передачі № 10 від 14.05.2026.

25.05.2026 позивачем була здійснена поставка товару - Дизель-генераторної установки TJ1375CMK в кількості 2 комплекта, що підтверджується видатковою накладною № 15 та актом приймання-передачі № 12 від 25.05.2026.

Відповідач 25.05.2026 скерував на адресу ТОВ «ТОТКОМ» лист № 819, в якому повідомив позивача про наявність у ДП «Відновлення критичної інфраструктури» права звернутись до банка-гаранта щодо виплати забезпечення за банківською гарантією у зв`язку із порушенням ТОВ «ТОТКОМ» умов договору, а також відповідач вимагав сплати суми штрафних санкцій у розмірі 1 684 800,00 грн, розрахованих відповідно до пункту 9.2 договору.

ТОВ «ТОТКОМ» 27.05.2026 скерувало відповідь на письмову вимогу (№ 01-2705/26), в якій позивач повідомив причини затримки поставки товару, вказав на факт добровільної сплати штрафу в сумі 280 800,00 грн, просив врахувати наявність форм-мажорних обставин щодо поставки 8 комплектів та не реалізовувати намір щодо звернення до банку-гаранту та вважати питання щодо штрафних санкцій за несвоєчасну поставку 2 комплектів врегульованим.

28.05.2026 сторони дійшли згоди укласти додаткову угоду № 4 до договору, в якій погодили зменшення загальної ціни договору в розмірі 56 160 000,00 грн з ПДВ та внести відповідні зміни до пункту 3.1 договору у зв`язку зі зменшенням кількості товару.

01.06.2026 на адресу позивача від ПАТ «МТБ БАНК» надійшов лист № 01/444-01/02, в якому останній повідомив ТОВ «ТОТКОМ», що ДП «Відновлення критичної інфраструктури» 25.05.2026 скерував вимогу № 818 про здійснення виплати гарантійного платежу в розмірі 8 424 000,00 грн, проте через недотримання порядку представлення вимоги вона була відхилена.

22.06.2026 ДП «Відновлення критичної інфраструктури» повторно звернувся до ПАТ «МТБ БАНК» з вимогою № 947 про здійснення виплати гарантійного платежу в розмірі 8 424 000,00 грн.

23.06.2026 ПАТ «МТБ БАНК» здійснила виплату гарантійного забезпечення в розмірі 8 424 000,00 грн на користь відповідача, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.

03.07.22026 ПАТ «МТБ БАНК» повідомила позивача про виконання вимоги ДП «Відновлення критичної інфраструктури» та виплату гарантійного забезпечення в розмірі 8 424 000,00 грн.

Позивач 04.08.2026 скерував на адресу відповідача лист № 01-040826 з вимогою повернення грошових коштів у розмірі 5 616 000,00 грн, вважаючи вказану суму отриманою без достатньої правової підстави, оскільки загальна ціна договору була зменшена, а гарантійне забезпечення не може перевищувати 5 % від 56 160 000,00 грн, тобто 2 808 000,00 грн.

Оскільки вказаний лист був залишений без виконання та грошові кошти не були повернуті ТОВ «ТОТКОМ», останній звернувся із цим позовом до суду, в якому просив стягнути 5 616 000,00 грн безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних та зауважував, що договір не містить положення щодо зміни або зменшення суми банківської гарантії у разі зменшення ціни договору, договір не встановлює порядку такого зменшення, строків його здійснення, обов`язку постачальника отримувати нову або змінену гарантію та не визначає залежності суми чинної гарантії від подальших змін ціни договору. Сторони врегулювали ті випадки зміни забезпечення, які вважали необхідними, зокрема прямо встановили механізм його продовження у разі продовження строку дії договору, але не встановили механізму його зменшення у разі зменшення ціни договору. Таким чином, відсутні правові підстави для твердження позивача про автоматичне пропорційне зменшення суми банківської гарантії у зв`язку зі зменшенням ціни договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приписами статей 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Позивач у межах цього позову, керуючись приписами стаття 1212 ЦК України, стверджував про відсутність правових підстав у відповідача на отримання гарантійного забезпечення в розмірі 5 616 000,00 грн, а тому ТОВ «ТОТКОМ» кваліфікує, як безпідставно отримані грошові кошти. Суд вважає хибними такі твердження позивача та зазначає наступне.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено судом, на виконання умов договору 01.04.2026, ПАТ «МТБ БАНК» було видано банківську гарантію № 0GO264184/OD від 01.04.2026 на суму 8 424 000,00 грн зі строком дії до 07.07.2026 включно.

Згідно зі статтею 560 та 561 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Крім загальних норм цивільного законодавства, що регулюють питання банківської гарантії, такий вид забезпечення виконання зобов`язань також регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 639 (далі- Положення №639)

Так, відповідно до № 639: принципал - особа, за заявою якої надається гарантія (п. 2 розділу І Положення №639). Для отримання гарантії принципал подає до банку-гаранта заяву про надання гарантії (п. 1 глави 1 розділу II Положення №639).

Стаття 563 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії (стаття 564 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Враховуючи приписи статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

При вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 18.06.2021 у справі 910/16898/19, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17, від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17, від 31.03.2021 у справі № 910/17942/19.

Судом встановлено, що між Державним підприємством "Відновлення критичної інфраструктури", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОТКОМ", як постачальником, був укладений договір поставки № 01/04-ДГУ12 (далі - договір), який підлягає регулюванню приписами параграфу 3 глави 54 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України.

Згідно статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (статті 663 Цивільного кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи умови специфікації до договору, беручи до уваги здійснення попередньої оплати 04.04.2026, суд дійшов висновку про те, що строк поставки товару був таким, що настав 04.05.2025.

Разом з тим, товар за договором в кількості 2 комплекти були поставлені 14.05.2025 та 2 комплекти 25.05.2026, тобто з порушенням строку обумовленого договором, що у межах даної справи не було спростовано позивачем. Крім того, факт прострочення поставки товару був визнаний самим позивачем у листі № 01-2705/26 від 27.05.2026.

Приписами статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Керуючись вказаними нормами Цивільного кодексу України, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність факту порушення з боку позивача умов договору. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

Беручи до уваги викладене, враховуючи умови банківської гарантії № 0GO264184/OD від 01.04.2026 на суму 8 424 000,00 грн, наявність вимоги № 947 від 22.06.2026 відповідача про сплату за банківською гарантією, суд дійшов висновку про дотримання з боку Банку обов`язків гаранта, передбачених приписами статті 560, 563, 565 ЦК України, та правомірне здійснення виплати за банківською гарантією № 0GO264184/OD від 01.04.2026 на суму 8 424 000,00 грн на рахунок відповідача.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що розмір гарантійного забезпечення мав бути зменшений до 5 % ціни договору після її зміни додатковою угодою № 4 від 28.05.2026, та зазначає наступне.

Приписами пункту 13.1 договору сторонами обумовлено забезпечення належного виконання договору банківською гарантією у розмірі 5 % від ціни договору, що становить 8 424 000,00 грн.

Сторонами не було погоджено змін до договору щодо редакції пункту 13.1 договору. Зі змісту договору слідує, що останній не містить умов про автоматичне чи безумовне зменшення розміру гарантійного забезпечення у разі зміни ціни договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Крім того, гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

У відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфеціар (кредитор за основним зобов`язанням) та принципал (боржник за основним зобов`язанням).

Гарантія призначена перш за все для того, щоб беніфеціар як кредитор за основним зобов`язанням міг безперешкодно задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо боржник (принципал) належним чином не виконає зобов`язання.

У зв`язку з цим у статті 562 Цивільного кодексу України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов`язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Незалежність гарантії від основного зобов`язання, що наведене у статті 562 Цивільного кодексу України, означає її самостійність лише у відносинах кредитора (беніфеціара) з гарантом. У відносинах кредитора (беніфеціара) з боржником (принципалом) перший зобов`язаний користуватись гарантією відповідно до домовленості з боржником, і в цих відносинах право заявити вимогу за гарантією гаранту залежним від основного зобов`язання. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.10.2026 у справі 910/8055/25.

Матеріали справи не містять доказів внесення змін до банківської гарантії № 0GO264184/OD від 01.04.2026 щодо суми гарантійного забезпечення.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Беручи до уваги викладене вище, встановивши правомірність здійснення виплати за банківською гарантією № 0GO264184/OD від 01.04.2026 на суму 8 424 000,00 грн, відсутність доказів внесення змін до договору в пункт 13.1, внесення змін до банківської гарантії щодо суми гарантійного забезпечення, суд дійшов висновку про помилковість тверджень відповідача, що грошова сума 5 616 000,00 грн (частина гарантійного платежу) отримана відповідачем без наявності правових підстав, тобто кваліфікуються як безпідставно отримані грошові кошти.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК України).

За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що сукупність обставин справи, не дає підстави дійти безумовного висновку про безпідставність отриманих грошових коштів та як наслідок можливості застосування правової конструкції, передбаченої статтею 1212 ЦК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складно 09.11.2026

Суддя Л. Г. Пукшин