Рішення № 141304836, 14.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2026Справа № 910/6919/26

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Самошиній І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1

РНОКПП НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УАГРОХОЛДИНГ"

вул. Михайлівська, 10, м. Київ, 01001

код ЄДРПОУ 40182850

про визнання укладеним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УАГРОХОЛДИНГ", в якому просить суд визнати укладеним договір купівлі-продажу частки розміром 49% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "РСП РІАЛ ІСТЕЙТ", між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "УАГРОХОЛДИНГ" (в особі Др. ОСОБА_2 ) в редакції, що додається.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 справу №910/6919/26 передано на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 позовну заяву залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

23.06.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.07.2026.

14.07.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

21.07.2026 позивачем подано відповідь на відзив.

27.07.2026 відповідачем подано до суду додаткові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2026 оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 16.09.2026.

Протокольною ухвалою від 16.09.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.10.2026.

У судовому засіданні 14.10.2026 суд заслухав вступні слова представника позивача та відповідача, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача та відповідача, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 14.10.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третіх осіб, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у 2024 році ОСОБА_1 ініціював інвестиційний проєкт поводження з відходами у селі Коржі Броварського району Київської області, для реалізації якого між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «УАГРОХОЛДИНГ» в особі його власника та кінцевого бенефіціарного власника Др. ОСОБА_2 було досягнуто домовленостей щодо створення двох юридичних осіб із відповідним розподілом корпоративних прав між сторонами.

За доводами позивача, зазначені домовленості, які підтверджуються електронним листуванням сторін, передбачали створення ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ ПАРК КОРЖІ» для здійснення операційної діяльності та ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ» для оформлення прав землекористування з метою реалізації інвестиційного проєкту. При цьому участь ОСОБА_3 в обох товариствах мала здійснюватися через належне йому ТОВ «ПАНОРАМА 2025».

Посилаючись на положення статті 10 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», позивач зазначає, що засновники товариства вправі визначати порядок його створення, умови спільної діяльності, розмір статутного капіталу, частки учасників та порядок внесення вкладів, зокрема шляхом укладення відповідного договору.

Як вказує позивач, на виконання досягнутих домовленостей 20.03.2025 було створено ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ ПАРК КОРЖІ» (код ЄДРПОУ 45701392), засновниками якого стали ТОВ «ПАНОРАМА 2025» (код ЄДРПОУ 44597791), кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , із часткою у статутному капіталі розміром 153 000,00 грн, що становить 51 %, та ТОВ «УАГРОХОЛДИНГ» (код ЄДРПОУ 40182850), кінцевим бенефіціарним власником якого є Др. ОСОБА_2 , із часткою розміром 147 000,00 грн, що становить 49 %. Відповідні відомості внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Крім того, 02.04.2025 між учасниками ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ ПАРК КОРЖІ» укладено Корпоративний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пшенишнюк О. А. та зареєстрований у реєстрі за №№ 977, 978. Відповідно до пункту 2.1.1 цього договору ним визначено порядок та особливості реалізації учасниками корпоративних прав і повноважень щодо управління товариством, передбачених статутом та законом, з метою забезпечення сприятливих умов їх здійснення та захисту.

Водночас, як стверджує позивач, усупереч попереднім домовленостям 05.09.2024 було створено ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ», єдиним кінцевим бенефіціарним власником якого став Др. ОСОБА_2 із часткою у статутному капіталі 100 %. На зазначене товариство розпочато оформлення земельної ділянки для реалізації інвестиційного проєкту, ініційованого позивачем, без забезпечення погодженої участі останнього у його статутному капіталі.

Позивач зазначає, що 22.01.2025 та 23.01.2025 ним на електронну адресу Др. ОСОБА_2 було направлено листи з пропозицією дотриматися попередніх домовленостей щодо створення двох товариств та розподілу часток у їх статутних капіталах, які адресат отримав і прочитав. Однак досягнуті сторонами домовленості були реалізовані лише частково.

У подальшому, за доводами позивача, 29.08.2025 Др. ОСОБА_2 направив ОСОБА_5 електронний лист із пропозицією викупу належної останньому частки розміром 51 % у статутному капіталі ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ ПАРК КОРЖІ» або продажу частки розміром 49 % у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ». Позивач відхилив пропозицію щодо відчуження належної йому частки у ТОВ «РЕСАЙКЛІНГ ПАРК КОРЖІ», натомість погодився на придбання 49 % частки у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ».

За твердженням позивача, після цього сторони неодноразово шляхом електронного листування та у присутності свідків обговорювали порядок оформлення корпоративних прав позивача, зокрема укладення договору купівлі-продажу частки розміром 49 % у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ».

На переконання позивача, сукупність електронних доказів у їх системному зв`язку та хронологічній послідовності підтверджує наявність узгодженого волевиявлення сторін щодо встановлення договірних правовідносин шляхом направлення оферти та її акцепту як у прямій формі, так і внаслідок вчинення конклюдентних дій.

Зокрема, позивач посилається на електронний лист від 04.11.2021, у якому було викладено концепцію інвестиційного проєкту, структуру участі сторін та істотні умови співпраці. На думку позивача, наведене в цьому листі формулювання «я радий, що Ви прийняли мою пропозицію» підтверджує прийняття адресатом запропонованих умов та досягнення сторонами відповідних домовленостей.

Позивач також зазначає, що подальше електронне листування протягом 2021- 2024 років підтверджує відсутність заперечень відповідача щодо запропонованої моделі співпраці та вчинення сторонами дій, спрямованих на її реалізацію. Зокрема, позивач направляв проєкти установчих документів, щодо яких, за його твердженням, заперечень не надходило, що він розцінює як мовчазне погодження запропонованих умов.

За доводами позивача, сторони узгоджували питання нотаріального оформлення участі у відповідних товариствах, визначали дату та місце зустрічей, залучали перекладача й третіх осіб. На переконання позивача, такі обставини свідчать про перехід від стадії переговорів до фактичного виконання досягнутих домовленостей.

На підтвердження своєї безпосередньої участі в реалізації проєкту позивач посилається на звернення до Міністерства захисту довкілля України від 02.08.2024 та інших органів державної влади, участь у міжнародних заходах і переговорах щодо фінансування проєкту, що, на його думку, спростовує можливість кваліфікації його участі виключно як консультативної.

Також позивач посилається на банківську виписку за рахунком ТОВ «РСП КОРЖІ» за 2025 рік, яка, за його твердженням, підтверджує внесення коштів до статутного капіталу, надання поворотної фінансової допомоги та фінансування інженерних робіт і послуг. Додатковим підтвердженням фактичної реалізації проєкту позивач вважає укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 16.05.2025 та договорів на виконання інженерно-геологічних робіт.

Окремо позивач зазначає, що відповідач визнавав наявність у нього прав на участь в інвестиційному проєкті, що, на його думку, підтверджується електронним листуванням від 28.11.2025 та 04.03.2026, у якому було запропоновано викуп частки у проєкті за визначеною вартістю - 70 000 євро та 30 000 євро.

Крім того, на підтвердження досягнутих домовленостей позивач посилається на Меморандум про співпрацю, який, за його твердженням, визначає предмет інвестиційного проєкту, участь сторін, їхні ролі та наміри щодо спільної реалізації. Подальше створення товариств та оформлення прав на земельну ділянку позивач розцінює як виконання положень зазначеного меморандуму та використання відповідачем результатів його діяльності.

Таким чином, на переконання позивача, надані докази у своїй сукупності підтверджують наявність оферти з визначеними істотними умовами, її прийняття відповідачем, тривале виконання сторонами погоджених умов співпраці, фактичне фінансування та реалізацію інвестиційного проєкту, а також визнання відповідачем прав позивача на відповідну частку в ньому.

Водночас, як зазначає позивач, відповідач, попри досягнуті домовленості та їх часткове виконання, ухилився від укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ», чим порушив права та законні інтереси позивача, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що факт направлення електронного листа від 29.08.2025 не підтверджений належними доказами. Водночас, на переконання відповідача, навіть за умови існування такого листа, він не може вважатися офертою в розумінні статті 641 ЦК України, оскільки, за твердженням самого позивача, містив дві альтернативні пропозиції щодо відчуження часток у різних товариствах без визначення ціни, порядку розрахунків та строків виконання зобов`язань.

За доводами відповідача, всупереч положенням статті 638 ЦК України та частини п`ятої статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ», зокрема її ціни, порядку та строків розрахунків, моменту переходу права власності та строку дії договору. Зазначені умови вперше викладені в одноособово складеному позивачем проєкті договору, який не відображає досягнутих сторонами домовленостей.

Крім того, відповідач зазначає, що протягом 2021- 2026 років сторони обговорювали різні моделі співпраці, розподілу часток, активів та структури власності, що свідчить про відсутність остаточної домовленості. При цьому відповідно до статті 646 ЦК України погодження укладення договору на інших умовах є новою офертою, а не акцептом попередньої пропозиції.

Окремо відповідач заперечує проти визначеної позивачем ціни частки у розмірі 49000,00 грн, розрахованої виключно з її номінальної вартості, оскільки доказів погодження сторонами такої ціни не надано. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 199/8880/18, відповідач наголошує, що номінальна вартість частки не є тотожною її ринковій вартості. При цьому сам позивач зазначає про обговорення у листуванні від 28.11.2025 та 04.03.2026 викупу частки в інвестиційному проєкті за загальною вартістю 100 000 євро, тоді як ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ» володіє нерухомістю та користується земельною ділянкою площею близько 37 га.

З огляду на наведене відповідач вважає, що відсутність доказів погодження сторонами ціни та інших істотних умов договору виключає можливість визнання його укладеним у запропонованій позивачем редакції.

Отже, спір у справі виник у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ», який позивач просить визнати укладеним у запропонованій ним редакції, посилаючись на попередні домовленості щодо спільної реалізації інвестиційного проєкту.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами частини першої статті 641 ЦК України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно зі статтею 646 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, укладення договору передбачає наявність взаємного та узгодженого волевиявлення сторін щодо його істотних умов, тоді як саме по собі ведення переговорів, обмін пропозиціями або висловлення наміру укласти договір не свідчать про виникнення між сторонами відповідних договірних зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено право учасника товариства відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

При цьому частиною п`ятою статті 21 зазначеного Закону визначено, що договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки, що відчужується, ціна договору, відповідні обумовлюючі обставини та строк дії договору.

Водночас наведені спеціальні вимоги частини п`ятої статті 21 Закону стосуються саме договорів, у яких виникнення, зміна чи припинення прав та обов`язків щодо відчуження частки поставлено в залежність від певних обставин, а не будь-якого договору купівлі-продажу частки.

Суд зазначає, що самі по собі обставини ведення сторонами переговорів щодо спільної реалізації інвестиційного проєкту, створення юридичних осіб, погодження структури корпоративної участі, а також обмін електронними листами щодо можливого відчуження частки у статутному капіталі товариства не є безумовним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу такої частки та виникнення у відповідача обов`язку його укласти.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 911/178/20, відповідно до якого повідомлення про намір відчужити частку у статутному капіталі товариства не може автоматично розцінюватися як оферта, а відсутність доказів погодження сторонами умов договору та пропонування його проєкту не дає підстав для висновку про ухилення відповідача від укладення відповідного правочину.

Отже, для задоволення заявлених позовних вимог позивач повинен довести не лише факт існування між сторонами попередніх домовленостей щодо реалізації інвестиційного проєкту, а й наявність передбаченого законом або договором обов`язку відповідача укласти спірний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства на визначених умовах.

Суд зазначає, що наявність між сторонами попередніх домовленостей щодо спільної реалізації інвестиційного проєкту, створення юридичних осіб та розподілу корпоративної участі сама по собі не свідчить про досягнення згоди щодо істотних умов конкретного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ».

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів погодження сторонами ціни відчуження частки, порядку здійснення розрахунків та інших умов договору, які позивач просить визнати погодженими. Натомість запропонована позивачем редакція договору відображає його одностороннє волевиявлення, а не досягнуту між сторонами домовленість.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, а тому правові підстави для визнання такого договору укладеним у запропонованій позивачем редакції відсутні.

Крім того, із змісту статті 20 Господарського кодексу України вбачається, що одним із способів захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання може бути установлення, зміна і припинення господарських правовідносин.

Стаття 16 Цивільного кодексу України серед інших способів захисту передбачає зміну правовідношення.

Серед способів захисту права або інтересу особи не передбачено такого способу як встановлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов`язання особи до укладення додаткової угоди до договору.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Крім того, суд звертає увагу на те, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору. При цьому можливість розгляду цих спорів в судовому порядку обумовлюються обов`язковістю договору.

Отже, виходячи з положень чинного законодавства та усталеної судової практики, визнання договору укладеним у судовому порядку як спосіб захисту цивільного права відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України допускається за наявності передбаченого законом або договором обов`язку сторони укласти відповідний правочин.

Водночас у спірних правовідносинах позивачем не доведено ані існування у відповідача юридичного обов`язку укласти договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «РСП РІАЛ ІСТЕЙТ», ані досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов. Самі по собі попередні домовленості щодо реалізації інвестиційного проєкту не породжують безумовного обов`язку відповідача укласти такий договір у запропонованій позивачем редакції.

За таких обставин суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту за встановлених обставин не забезпечує відновлення стверджуваного порушеного права, а правові підстави для визнання спірного договору укладеним відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на встановлені обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2026

Суддя М.О. Лиськов