Рішення № 141295482, 26.10.2026, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 344/1298/26

Провадження № 2/444/1773/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

26 жовтня 2026 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Олещук М. М.

секретаря судового засідання Мачіха Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про звільнення майна з-під арешту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала кримінальна справа №328824 (номер судової справи 0907/13791/2012), досудове розслідування у якій здійснювалося СУ УМВС України в Івано-Франківській області. В ході досудового розслідування, 06.04.2012 постановою б/н старшого слідчого в ОВС Слідчого управління УМВС України в Івано-Франківській області у межах цієї кримінальної справи, відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, накладено арешт на все нерухоме майно, що належить йому на праві приватної власності. Арешт було накладено із загальним формулюванням накласти арешт на «Невизначене майно. Все нерухоме майно», без індивідуалізації конкретних об`єктів, без зазначення їх місця знаходження, технічних характеристик чи реєстраційних даних.

Постановою Івано-Франківського міського суду у справі № 0907/13791/2012 від 10.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2014, кримінальну справу направлено прокурору Івано-Франківської області для організації та проведення додаткового розслідування. На виконання рішень судів першої та апеляційної інстанцій Слідчим управлінням УМВСУ в Івано-Франківській області 01.04.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 120140900000000101. За результатами вивчення матеріалів кримінального провадження та з урахуванням того, що у ході досудового розслідування не було здобуто достатніх доказів для повідомлення будь-якій особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, 16.07.2014 прокуратурою Івано-Франківської області кримінальне провадження № 120140900000000101 від 01.04.2014 закрито, про що винесено відповідну постанову про закриття кримінального провадження. Таким чином, арешт на його майно накладено у межах кримінальної справи відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

У подальшому, після набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року (з 20.11.2012), зазначене кримінальне провадження було приведено у відповідність до вимог нового процесуального законодавства шляхом внесення 01.04.2014 відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. За таких обставин положення статті 174 КПК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки арешт майна було накладено не за правилами чинного КПК України 2012 року, а у порядку, передбаченому попереднім кримінально-процесуальним законодавством. Відтак питання скасування такого арешту не може бути вирішене в порядку кримінального судочинства. При цьому питання подальшої дії раніше накладеного арешту, його перегляду або скасування після закриття кримінального провадження вирішено не було, що призвело до фактичного збереження арешту майна за відсутності чинного кримінального провадження та належного процесуального рішення суду, чим створено стан правової невизначеності щодо реалізації мною свого права власності.

Позивач зазначає, що фактичне збереження арешту після припинення кримінального переслідування унеможливлює реалізацію ним повного обсягу правомочностей власника, зокрема права володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, а також перешкоджає вчиненню будь-яких юридично значущих дій щодо такого майна. Арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та може існувати виключно у межах такого провадження. Після його закриття будь-яка процесуальна мета застосування арешту відпадає, а подальше обмеження права власності втрачає правову підставу. Арешт накладено органом внутрішніх справ Слідчим управлінням УМВС України в Івано-Франківській області. У подальшому органи внутрішніх справ України були реорганізовані. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» територіальні органи МВС України, у тому числі УМВС України в Івано-Франківській області, були ліквідовані, а їх функції та повноваження передані територіальним органам Національної поліції України.

Таким чином, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області є правонаступником відповідного органу внутрішніх справ у частині здійснення функцій органу досудового розслідування та реалізації владних повноважень, у межах яких було накладено арешт на майно. З огляду на те, що арешт майна був накладений органом державної влади при здійсненні владних повноважень, саме Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області як правонаступник відповідного органу є належним відповідачем у цій справі.

Правову позицію щодо визначення порядку захисту права власності у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19.

З огляду на викладене, позивач просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, що належить йому на праві приватної власності, арешт на яке накладено постановою б/н від 06.04.2012 старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Івано-Франківській області у межах кримінальної справи № 328824 та скасувати арешт: Тип обтяження: арешт нерухомого майна Реєстраційний номер обтяження: 12401950 Зареєстровано: 17.04.2012 11:56:33 за № 12401950 реєстратором: Івано-Франківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Шухевичів, 21, (0342) 55-91-04, 55-94-99 Підстава обтяження: Постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 06.04.2012, СУ УМВС в Івано-Франківській області, старший слідчий Винник Ю.Г. Об`єкт обтяження: Невизначене майно. Все нерухоме майно Власник: ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 , 80357, Львівська обл., Жовківський р-н, с. Смереків Обтяжувач: Слідче управління УМВС в Івано-Франківській області, код: 08592193, 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Сахарова, 15, кв. 406 Додаткові дані: Кримінальна справа № 328824 Заявник: ОСОБА_2 , старший слідчий в ОВС СУ УМВС в Івано-Франківській області, АДРЕСА_1 .

Також позивач просить зобов`язати відповідний орган внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.02.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня утримання ухвали для усунення недоліків.

13.02.2026 року ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11.03.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13.02.2026 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.03.2026 року з урахуванням ухвали про виправлення описки позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Перемишлянського районного суду Львівської області.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.04.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 19.03.2026 року скасовано, а справу направлено для розгляду до Жовківського районного суду Львівської області, оскільки заявлені позивачем вимоги підлягають розгляду за місцезнаходження основного майна, про зняття арешту з якого просить позивач.

Ухвалою судді Жовківського районного суду Львівської області від 16.07.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання.

25.08.2026 року ухвалою Жовківського районного суду Львівської області закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.10.2026 року.

20.08.2026 року до справи подано відзив на позовну заву. У відзиві представник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області зазначає, що позовні вимоги є надуманими, безпідставними, які не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, вимогах законодавства України та не підлягають до задоволення. Відповідач категорично заперечує проти позову в частині пред`явлення вимог до ГУНП в Івано-Франківській області. ГУНП в Івано-Франківській області не є учасником цивільних правовідносин щодо спірного майна Позивача, не претендує на об`єкти нерухомості (приміщення у м. Львові, житловий будинок та земельні ділянки у Львівській області, зареєстровані за позивачем), не заперечує права приватної власності ОСОБА_1 та не є стягувачем за будь-якими матеріальними зобов`язаннями. Слідчий орган УМВС у 2012 році накладав арешт не з метою захисту власних майнових інтересів міліції, а як публічно-правовий процесуальний захід у межах кримінального судочинства. Правова природа позову про звільнення майна з-під арешту за правилами цивільного судочинства базується на захисті права власності від перешкод з боку осіб, в чиїх інтересах такий арешт зберігається. Верховний Суд у неодноразово наголошував: «Відповідачами у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є особа, в інтересах якої було накладено арешт (потерпілий, цивільний позивач, кредитор, стягувач), та боржник/особа, щодо майна якої застосовано арешт. Орган досудового розслідування, прокуратури чи державної виконавчої служби, посадові особи яких наклали арешт при виконанні службових обов`язків, не є носіями цивільних прав на це майно, а отже, не є належними відповідачами у спорі про зняття арешту з майна». У матеріалах кримінальної справи представником потерпілого/цивільним позивачем виступало ЛСУ «Бурвод № 584» ТОВ БК «Укрбурвод». Саме потерпілі особи або стягувачі могли мати матеріально-правовий інтерес щодо арештованого майна, а не правоохоронний орган. ГУНП в Івано-Франківській області створено як новий орган публічної влади відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Постанови КМУ від 16.09.2015 № 730. Управління МВС України в Івано-Франківській області було окремою юридичною особою публічного права, що перебувала в стані ліквідації. Публічне правонаступництво правоохоронних функцій не тягне за собою автоматичного універсального правонаступництва за цивільними позовами до ліквідованих установ міліції. Таким чином, ГУНП в Івано-Франківській області не порушує цивільних прав позивача і є неналежним відповідачем у даній справі.

Органи поліції після створення у 2015 році жодних процесуальних дій відносно ОСОБА_1 не здійснювали, а також позбавлені процесуальних повноважень самостійно звертатися до суду чи реєстраційних органів із заявами про зняття обтяжень, накладених слідчим іншого органу понад 10 років тому.

Арешт на майно Позивача накладався 06.04.2012 старшим слідчим УМВС на підставі статті 126 КПК України 1960 року з метою забезпечення можливої конфіскації або відшкодування шкоди. Відповідно до пункту 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна, застосований під час досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності КПК 2012 року. Згідно з нормами статті 214 КПК України 1960 року та частини 3 статті 174 КПК України 2012 року, процесуальний обов`язок скасування арешту майна покладається безпосередньо на орган, який приймає остаточне процесуальне рішення про закриття провадження. Як вбачається з долученої ОСОБА_1 постанови від 16.07.2014, кримінальне провадження № 120140900000000101 було закрито безпосередньо начальником відділу Прокуратури Івано-Франківської області Семківим Т. Г. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тому саме прокурор під час винесення постанови про закриття справи зобов`язаний був вирішити питання щодо скасування раніше накладених обтяжень. Отже, враховуючи вищезазначене, з боку ГУНП в Івано-Франківській області не вчинялося жодних неправомірних дій або бездіяльності, що свідчить про повну необґрунтованість позову до органу поліції. У позовній заяві міститься вимога: «Зобов`язати відповідний орган внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». Вказана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Компетенція та завдання поліції імперативно врегульовані нормами Закону України «Про Національну поліцію». ГУНП Івано-Франківській області жодним чином не відносяться до суб`єктів державної реєстрації прав, визначених статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не є адміністраторами або держателями Державного реєстру речових прав і не мають реєстраторського або технічного доступу для самостійного внесення записів про погашення/ зняття обтяжень. Таким чином, покладення на ГУНП в Івано-Франківській області, як на територіальний орган поліції обов`язку вчиняти дії, які перебувають поза межами його законодавчої компетенції, прямо суперечить закону. Отже, вирішення судом питання про скасування арешту майна по суті вичерпує захист порушеного цивільного права і не потребує додаткового судового примусу неідентифікованих органів до вчинення дій. ГУНП в Івано-Франківській області жодним чином не порушувало прав ОСОБА_1 , не створювало перешкод у володінні майном, не ініціювало накладення арешту у 2012 році для власної вигоди. За таких умов покладення будь-яких судових витрат на ГУНП в Івано-Франківській області є протиправним та неприпустимим. Відповідач просить постановити рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області відмовити повністю.

20.08.2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач фактично не заперечує основної обставини, яка стала причиною звернення до суду: кримінальне провадження закрито 16.07.2014, правова та процесуальна необхідність подальшого існування арешту припинилася, однак арешт майна не був скасований і продовжує існувати до цього часу. Отже, спір фактично виник не щодо того, чи існує сьогодні законна кримінально-процесуальна мета збереження арешту, а щодо можливості власника припинити обмеження права власності, яке держава не припинила одночасно із завершенням кримінального провадження. Щодо твердження про неналежність ГУНП в Івано-Франківській області як відповідача, позивач посилається на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі №705/2556/21, провадження № 61-18098св21, ЄДРСР № 104123155 розглядався позов фізичної особи до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування заборони відчуження нерухомого майна. Обтяження у тій справі було зареєстроване у 2009 році на підставі постанови Уманського МВ УМВС України в Черкаській області. У касаційній скарзі ГУНП в Черкаській області стверджувало фактично те саме, що ГУНП в Івано-Франківській області стверджує у цьому відзиві, а саме: що права позивача ним не порушувалися, оскільки обтяження було внесено на підставі постанови органу міліції, а ГУНП не є правонаступником УМВС. Верховний Суд цей аргумент відхилив. Суд встановив, що відповідний орган УМВС припинений, а на час вирішення спору територіальним органом Національної поліції у відповідній області як юридичною особою публічного права є ГУНП, до складу якого входить відповідний територіальний підрозділ поліції. Верховний Суд залишив без змін судові рішення, якими позов до ГУНП був задоволений, та прямо відхилив довід про неналежність ГУНП як відповідача. Фактичні обставини цієї справи не є тотожними справі № 705/2556/21, однак наведений правовий висновок має принципове значення для оцінки заперечень відповідача. Посилання відповідача на правову позицію про те, що відповідачем у справах про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої арешт накладено, а орган, посадова особа якого наклала арешт, не є належним відповідачем. Такий висновок дійсно сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, провадження № 12-85гс19, ЄДРСР № 86206229. Однак зміст цієї постанови має принципове значення: справа стосувалася арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, а сторонами матеріальних відносин були боржник і стягувач. Велика Палата прямо сформулювала висновок щодо особи, в інтересах якої накладено арешт «у виконавчих провадженнях», і в цьому контексті визначила, що орган державної виконавчої служби може бути залучений третьою особою. У даній же справі немає виконавчого провадження, боржника та стягувача. Арешт був застосований слідчим як кримінально-процесуальний захід відповідно до статті 126 КПК України 1960 року. За своєю природою такий арешт міг застосовуватися не лише для забезпечення цивільного позову, а й для забезпечення можливої конфіскації. Тому автоматичне перенесення правового висновку, сформульованого для виконавчого провадження, на арешт у кримінальній справі є юридично необґрунтованим. Більше того, сам відповідач у відзиві зазначає, що арешт 06.04.2012 накладався «з метою забезпечення можливої конфіскації або відшкодування шкоди». Отже, навіть із позиції самого відповідача не встановлено, що арешт був накладений виключно для забезпечення конкретного цивільного позову конкретної особи. Посилання на те, що представником потерпілого або цивільним позивачем у матеріалах кримінальної справи виступало ЛСУ «Бурвод» № 584 ТОВ БК «Укрбурвод», також саме по собі не доводить наявності у цієї особи чинного матеріально-правового інтересу у збереженні арешту сьогодні. Відповідач не зазначає повного найменування такої особи, змісту і розміру цивільного позову, не наводить процесуального рішення про визнання цивільним позивачем, не зазначає, чи існує відповідна юридична особа на сьогодні, чи має вона правонаступника, чи залишилися після закриття кримінального провадження будь-які невирішені вимоги до позивача та яким юридичним фактом такі вимоги могли б обґрунтовувати подальше обтяження його майна. Припущення відповідача про те, що певні потерпілі особи могли мати матеріально-правовий інтерес понад десять років тому, не є доказом існування такого інтересу сьогодні.

Позивач стверджує, що на момент накладення арешту жодного нерухомого майна у нього не було. Об`єкти нерухомості, які на даний час формально обтяжені арештом, набуті значно пізніше, більш ніж через десять років після накладення арешту, у порядку спадкування після смерті матері та після його повернення з фронту. Ці об`єкти не могли бути предметом злочину, речовими доказами, майном, на яке у 2012 році спрямовувалося забезпечення конкретного цивільного позову, або індивідуально визначеним предметом постанови слідчого. Арешт було зареєстровано у максимально загальному вигляді щодо «всього нерухомого майна», без індивідуалізації будь-якого об`єкта. Саме внаслідок такого формулювання державне обтяження автоматично поширилося на майно, яке на час накладення арешту не існувало у власності позивача та було набуте ним більш ніж через десять років.

ГУНП зазначає, що кримінальне провадження 16.07.2014 було закрито прокурором на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, а тому саме прокурор повинен був одночасно вирішити питання про скасування арешту. Цей аргумент не спростовує позов, а, навпаки, підтверджує його ключову фактичну та правову підставу: арешт мав бути припинений при завершенні кримінального провадження, однак цього не відбулося. Велика Палата Верховного Суду детально дослідила цю проблему у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18, ЄДРСР № 82096363.

Довід ГУНП про відсутність у нього сьогодні повноважень самостійно скасувати арешт чи звернутися до державного реєстратора не спростовує позову. Позивач і звернувся до суду саме тому, що після завершення кримінальної процедури відсутній дієвий позасудовий механізм припинення багаторічного публічного обтяження. Більше того, предметом цього позову не є стягнення шкоди з ГУНП та не є встановлення вини його посадових осіб. Для застосування способу захисту, передбаченого статтею 391 ЦК України, визначальним є існування перешкоди у здійсненні права власності та необхідність її усунення, а не встановлення деліктної вини відповідача.

Саме тому твердження ГУНП про те, що після 2015 року його посадові особи не вчиняли щодо позивача нових неправомірних дій, не усуває факту існування обтяження та не дає відповіді на питання, яким ефективним способом власник має припинити його дію.

Посилання на відсутність у ГУНП реєстраційних повноважень жодним чином не може бути підставою для відмови у задоволенні основної вимоги про скасування арешту. Так само відсутня необхідність залучати державного реєстратора співвідповідачем лише з тієї причини, що після ухвалення рішення саме у Державному реєстрі прав повинно бути відображено припинення обтяження. У цій справі позивач не оспорює протиправність рішення чи дій конкретного державного реєстратора, а вимагає припинення правової підстави самого обтяження. Тому навіть якщо суд дійде висновку, що після ухвалення рішення про скасування арешту окреме зобов`язання суб`єкта державної реєстрації вчинити реєстраційну дію є зайвим, це може стосуватися виключно способу технічного виконання рішення і не створює жодної правової підстави для відмови в основній вимозі про припинення арешту.

Отже, доводи відзиву не спростовують порушення права власності позивача та не доводять наявності законної підстави для подальшого існування арешту.

Позивач просить доводи відзиву Головного управління Національної поліції в Івано- Франківській області щодо неналежності відповідача, відсутності підстав для судового захисту, безпідставності основних позовних вимог та неможливості розподілу судових витрат відхилити при вирішенні справи. Позовні вимоги розглянути по суті з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 705/2556/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц, та просить позов задовольнити.

19.10.2026 року до суду надійшла заява від позивача, в якій він зазначає, що у зв`язку з проходженням ним військової служби не має можливості взяти участь у судовому засіданні, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить розглянути справу № 344/1298/26 у судовому засіданні, призначеному на 26 жовтня 2026 року, без його участі за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області в судове засідання не прибув, відповідач належним чином був повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне здійснювати розгляд справи у відсутності сторін та на підставі поданих до суду доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи встановлено такі обставини.

Постановою начальника відділу прокуратури Івано-Франківської області Семків Т.Г. від 16 липня 2014 року кримінальне провадження № 120140900000000101 від 01.04.2014 за ознакам кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення. У постанові вказано: відомості про прийняте рішення внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Позивачем до матеріалів позовної заяви долучено відповідь Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №16/4-Ч-70, в якій вказано, що на підставі постанови прокуратури Івано-Франківської області від 16.07.2014 про закриття кримінального провадження відомості стосовно ОСОБА_1 та громадянина ОСОБА_3 вилучені з обліків МВС ще 25.12.2015. Також надано інформацію про те, що для оформлення довідки про відсутність або наявність судимості необхідно з паспортом звернутися до інформаційного підрозділу ГУ НП у Львівській області за адресою: пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів або до інформаційних підрозділів районних та міських відділів ГУ НП у Львівській області за місцем мешкання.

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківської області від 166 жовтня 2025 року (справа №344/18390/25, провадження №1-кс/344/7176/25) відмовлено у відкритті провадження за клопотанням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартинюк Андрій Дмитрович про скасування арешту майна.

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що за позивачем 07.10.2025 року зареєстровано право власності на приміщення (група приміщень), загальна площа (кв.м): 50.7, Адреса: АДРЕСА_2 .

Також за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 4622788500:01:003:0045, Опис об`єкта: Площа (га): 0.2846, на земельну ділянку кадастровий номер: 4622788500:02:000:0110, Опис об`єкта: Площа (га): 0.7252 на підставі свідоцтв про право на спадщину.

Крім того, за позивачем зареєстровано право власності на житловий будинок, Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 83.9, житлова площа (кв.м): 52.5, Опис: позначений на плані літерою А-1, складається із трьох житлових кімнат та кухні. До будинку належать господарські будівлі та споруди: Б літня кухня - сарай; В вбиральня; Г погріб; № 1 ворота; № 2 хвіртка; № 3 огорожа; К колодязь, Адреса: АДРЕСА_3 . Право власності зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину.

У розділі Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зазначено: Тип обтяження: арешт нерухомого майна, Реєстраційний номер обтяження: 12401950, Зареєстровано: 17.04.2012 11:56:33 за № 12401950 реєстратором: Івано-Франківська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, 76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Шухевичів, 21, (0342) 55-91-04, 55-94-99, Підстава обтяження: Постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 06.04.2012, СУ УМВС в Івано-Франківській області, старший слідчий Винник Ю.Г., Об`єкт обтяження: невизначене майно, Все нерухоме майно, Власник: ОСОБА_1 , Код: НОМЕР_1 , 80357, Львівська обл., Жовківський р., с. Смереків, Обтяжувач: Слідче управління УМВС в Івано-Франківській області, Код: 08592193, 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Сахарова, 15, кв.406, Додаткові дані: Кримінальна справа №328824, Заявник: ОСОБА_2 , старший слідчий в ОВС СУ УМВС в Івано-Франківській області , АДРЕСА_1 .

Як встановлено із поданого відповідачем відзиві, відповідач категорично заперечує проти позову в частині пред`явлення вимог до ГУНП в Івано-Франківській області.

При цьому, як встановлено під час розгляду справи, після закриття кримінального провадження (постанова від 16 липня 2014 року) питання щодо арешту майна не вирішувалось.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Суд враховує наведений нижче висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц:

«31.Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

32. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

33. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

34. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

35. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

36. Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

37. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

38. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

39. Під час розгляду справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що арешт на майно ОСОБА_1 було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

40. Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

41. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

42. Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.»

В п. 21.1 Постанови Великої Палати Верховного суду від 30.06.2020 року по справі № 727/2878/19 було сформовано такий правовий висновок: «Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України(далі -КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства».

З огляду на викладене вище, враховуючи, що минув тривалий період часу після закриття кримінального провадження, та враховуючи наявність накладеного арешту на майно позивача, беручи до уваги неможливість скасування арешту в позасудовому порядку чи в порядку кримінального судочинства, оскільки позивач в іншій спосіб, крім звернення до суду з позовом про скасування арешту, не може захистити своє порушене право, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його прав шляхом скасування такого арешту.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідного органу внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд враховує, що дія Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (частина друга вказаної статті).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав.

Наведені приписи законодавства свідчать про те, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у позовній вимозі ОСОБА_1 про зобов`язання відповідного органу внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Що стосується заперечень відповідача Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області проти позову, з підстав відсутності правонаступництва, суд визнає такі безпідставними з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ ліквідовано як юридичну особу публічного права Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області та його структурні підрозділи і одночасно утворено як юридичну особу публічного права, зокрема, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Преамбулою Закону України «Про міліцію» визначалось, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Отже, держава, ліквідувавши один державний орган - міліцію, створила інший державний орган - Національну поліцію, поклавши на останній, у тому числі, виконання завдань і функцій ліквідованого органу.

Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 (справа №826/26414/15), Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформулювали правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.

У постановах від 20 лютого 2019 року в справі № 826/16659/15 та від 13 березня 2019 року в справі № 524/4478/17 Верховний Суд констатував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області є належним відповідачем у цій справі.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4 .

Керуючись ст.ст. 4, 6, 7, 12, 76, 77, 81, ст. ст. 258-259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати арешт нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 : Тип обтяження: арешт нерухомого майна, Реєстраційний номер обтяження: 12401950, Зареєстровано: 17.04.2012 11:56:33 за № 12401950 реєстратором: Івано-Франківська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Шухевичів, 21, (0342) 55-91-04, 55-94-99, Підстава обтяження: Постанова про накладення арешту на майно обвинуваченого, б/н, 06.04.2012, СУ УМВС в Івано-Франківській області, старший слідчий Винник Ю.Г., Об`єкт обтяження: Невизначене майно. Все нерухоме майно, Власник: ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 , 80357, Львівська обл., Жовківський р-н, с. Смереків, Обтяжувач: Слідче управління УМВС в Івано-Франківській області, код: 08592193, 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Сахарова, 15, кв. 406, Додаткові дані: Кримінальна справа № 328824, Заявник: ОСОБА_2 , старший слідчий в ОВС СУ УМВС в Івано-Франківській області, АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про зобов'язання відповідного органу внести відомості про скасування арешту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, юридична адреса: 76018 м.Івано-Франківськ, вул.Академіка Сахарова, 15, Львівського району Львівської області, ЄДРПОУ 40108798.

Повне рішення суду складено 05.11.2026 року.

Суддя: Олещук М. М.