Вирок № 141295313, 05.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата ухвалення
05.10.2026
Номер справи
334/2290/21
Номер документу
141295313
Форма судочинства
Кримінальне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Дата документу 05.10.2026

Справа № 334/2290/21

Провадження № 1-кп/334/176/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

за участю прокурора - ОСОБА_3

представника потерпілого - ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5

захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42020081020000170 від 02 грудня 2020 року за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця рф, громадянина України, маючого вищу освіту, працюючого на посаді приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів покладається на органи державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Згідно з положеннями статей 2, 5 та частини другої статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець діє виключно до закону, є суб`єктом незалежної професійної діяльності та правовою основою його діяльності є Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони та нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Положеннями статті 37 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, шо приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець має право розпочати здійснення своєї діяльності з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Відповідно до Єдиного державного реєстру приватних виконавців України - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області ОСОБА_5 внесений до реєстру 15 липня 2019 року.

З урахуванням положень вказаного закону, приватний виконавець ОСОБА_5 є суб`єктом незалежної професійної діяльності з примусового виконання судових рішень та інших органів, діє виключно до закону та несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, встановлених законом.

16 липня 2020 року померла ОСОБА_8 - власниця квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

За фактом смерті ОСОБА_8 відкрите кримінальне провадження.

31 липня 2020 року слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Запоріжжя постановлена ухвала у справі №336/4022/20 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , що належала померлій ОСОБА_8 , з забороною відчуження та розпорядження вказаною квартирою.

Також, 10 серпня 2020 року державним реєстратором ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відомості про арешт квартири АДРЕСА_3 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2020 року у справі №336/4022/20.

20 липня 2020 року після смерті ОСОБА_8 приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області ОСОБА_5 прийняв заяву від ОСОБА_9 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 заборгованості у розмірі 602000 гривень.

Разом із заявою про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_9 подано також виконавчий напис №789, виданий 04 серпня 2017 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10 , про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 заборгованості у розмірі 602000 гривень.

Водночас, відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 лютого 2021 року зазначений виконавчий напис №789 від 04 серпня 2017 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_10 не вчинявся.

ОСОБА_5 , обіймаючи посаду приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області, будучи користувачем інформації в інформаційній (автоматизованій) системі виконавчого провадження, 20 липня 2020 року вніс в Автоматизованій системі виконавчого провадження постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі заяви ОСОБА_9 про примусове виконання виконавчого напису №789 від 04 серпня 2017 року, виданого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_11 , про стягнення з боржника ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь стягувача 600000 гривень, а також витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису нотаріуса в сумі 2 000 гривень, а всього 602000 гривень.

Після відкриття виконавчого провадження, приватним виконавцем ОСОБА_5 20 липня 2020 року о 09.26 годині сформовано інформаційну довідку №216902592 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за параметрами запиту: фізична особа, РНОКПП НОМЕР_1 .

Згідно з інформаційною довідкою №216902592 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за вказаними параметрами запиту - відомості відсутні.

Разом з цим, приватним виконавцем ОСОБА_5 сформовано інформаційну довідку №216938116 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта за параметрами запиту: адреса/місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки №216938116 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта, за вказаними параметрами запиту встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 32593888, належить на праві приватної власності ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , тобто особі з відмінним від боржника реєстраційним номером облікової картки платника податків.

У подальшому, розуміючи що квартира АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 32593888, належить на праві приватної власності особі з відмінним від боржника реєстраційним номером облікової картки платника податків, ОСОБА_5 складено постанову про опис та арешт майна (в рукописному вигляді) від 16 вересня 2020 року, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 35,96 кв.м., розташованої на третьому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Далі, 02 жовтня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області ОСОБА_5 , знаходячись на своєму робочому місці в приміщенні офісу №1.2, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , у невстановлений в ході досудового розслідування час склав заявку на реалізацію арештованого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 , з вихідним №7852. При цьому, у вказаній заявці ОСОБА_5 вказав відомості про чинні обтяження, отримані ним згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер майна 32593888: Номер запису про обтяження №37694484, внесений на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя суду №336/4022/20 від 31 липня 2020 року.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Окрім того, відповідно до статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення.

Незважаючи на вказане, зловживаючи своїми повноваженнями приватного виконавця щодо реалізації арештованого майна боржника, всупереч вимогам пункту 5 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 170 КПК України, приватним виконавцем ОСОБА_5 умисно здійснені дії щодо відчуження квартири шляхом продажу на електронних торгах системи електронних торгів арештованим майном (ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 »).

Так, відповідно до пункту 1 розділу І Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 29 вересня 2016 року №2831/5, електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Водночас, згідно з абзацом 3 пункту 4 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, приватний виконавець самостійно формує і перевіряє заявку та документи щодо передання майна на реалізацію на відповідність вимогам законодавства та після встановлення відповідності документів таким вимогам підписує (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет приватного виконавця для внесення інформації про проведення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) до Системи.

Після цього, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, на підставі результатів проведених електронних торгів, які відбулися 16 листопада 2020 року в період часу з 09.00 години до 18.00 години, склав, роздрукував та підписав акт про реалізацію від 20 листопада 2020 року.

Окрім того, 18 листопада 2020 року від переможця електронних торгів на рахунок ОСОБА_5 надійшли кошти від реалізації квартири у сумі 318297,50 гривень.

Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій щодо реалізації квартири з обтяженням, накладеним на підставі судового рішення, ОСОБА_5 виніс розпорядження про розподіл коштів НОМЕР_3 від 19 листопада 2020 року.

Відповідно до розпорядження НОМЕР_3 від 19 листопада 2020 року ОСОБА_5 перерахував кошти в сумі 289221,36 гривень на користь ОСОБА_9 та 28422,14 гривні на користь ОСОБА_5 .

Таким чином, внаслідок вчинення виконавчих дій спрямованих на стягнення з боржника коштів, шляхом реалізації квартири набув неправомірну вигоду у розмірі 28422,14 гривні.

Водночас, згідно з пунктом 8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно.

В подальшому вказаний акт 20 листопада 2020 року під підпис переданий переможцю торгів ОСОБА_12 . На підставі вказаного акту, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_13 видано свідоцтво від 23 листопада 2020 року, яким посвідчено право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_12 .

Отже, ОСОБА_5 зловживаючи своїми повноваженнями приватного виконавця, здійснюючи професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг, з метою отримання неправомірної вигоди, виніс постанову про опис та арешт нерухомого майна боржника, склав та направив до ЗФ ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » заявку на реалізацію арештованого майна, а після реалізації нерухомого майна, склав та видав акт реалізації на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 . На підставі вказаного акту, в подальшому посвідчено право власності на вказану квартиру за ОСОБА_12 без законних на те підстав.

ОСОБА_8 , яка була власником зазначеної квартири, на час відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області №789 від 04 серпня 2017 року про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 заборгованості у розмірі 602000 гривень померла. Спадкоємців за законом чи заповітом не має. Спадкова справа з моменту відкриття спадщини не заведена.

Тобто, за відсутності спадкоємців ОСОБА_8 за законом та заповітом квартира АДРЕСА_3 мала перейти у комунальну власність територіальної громади м. Запоріжжя в особі ІНФОРМАЦІЯ_7 як відумерла спадщина в порядку, передбаченому положеннями статті 1277 ЦК України.

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_8 як представницький орган територіальної громади м. Запоріжжя, зобов`язана була прийняти у власність від умерлої майно, однак внаслідок дій ОСОБА_5 була позбавлена такої можливості.

Відповідно до висновку судового експерта №45-21 від 28.01.2021 ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , становить 420423 гривень.

Отже, в результаті умисних дій ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_9 завдано майнову шкоду в сумі 420423 гривень, що на момент скоєного злочину в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто спричинено тяжкі наслідки інтересам держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_7 як представницького органу територіальної громади міста Запоріжжя.

Стороною обвинувачення дії ОСОБА_5 кваліфікуються за ч.3 ст.365-2 КК України, а саме: як зловживання своїми повноваженнями приватного виконавця з метою отримання неправомірної вигоди, що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави.

Суд зазначає, що згідно з вироком ІНФОРМАЦІЯ_10 від 01 лютого 2023 року ОСОБА_5 було виправдано за ч.1 ст.362 КК України у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення та засуджено за ч.3 ст.365-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади державних та приватних виконавців на строк два роки, без конфіскації майна. Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_11 від 10 серпня 2023 року вказаний вирок в частині виправдання ОСОБА_5 за ч.1 ст.362 КК України залишено без змін, а в частині його засудження за ч.3 ст. 365-2 КК України - скасовано з призначенням нового судового розгляду.

Під час нового судового розгляду прокурор відмовився внести зміни до обвинувального акта в порядку ст.338 КПК України щодо виключення з нього ч.1 ст.362 КК України, посилаючись на наявність ідеальної сукупності злочинів.

Враховуючи вимоги ст.337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а також беручи до уваги принципи остаточності судового рішення (res judicata) та заборони подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення (non bis in idem), суд здійснює розгляд та дає правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_5 виключно в межах обвинувачення за ч.3 ст.365-2 КК України.

Наявність у тексті обвинувального акта формулювання обвинувачення за ч.1 ст.362 КК України, щодо якого вже ухвалено виправдувальний вирок, який набрав законної сили, не створює для суду правових підстав для повторного аналізу винуватості особи за цією статтею або ухвалення будь-якого процесуального чи матеріального рішення щодо неї.

Обвинувачений ОСОБА_5 свою провину у вчинені кримінального правопорушення не визнав та пояснив наступне, 20 липня 2020 року на адресу офісу надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з оригіналом виконавчого документа - виконавчого напису нотаріуса про стягнення з боржника ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 суми боргу. Також у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем серед додаткових відомостей було зазначено, що у боржника у власності перебуває нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 . Ним було відкрито виконавче провадження цього ж дня. Постанову про відкриття виконавчого провадження відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» направлено сторонам виконавчого провадження. Здійснено запити до ІНФОРМАЦІЯ_12 , до ІНФОРМАЦІЯ_13 , до ІНФОРМАЦІЯ_14 , до банківських установ щодо виявлення майна боржника. Було виявлено, що на рахунку кошти відсутні. Накладено арешт на рахунки та нерухоме майно боржника, яке було виявлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за різними категоріями пошуку. Було встановлено, що боржнику дійсно належить це нерухоме майно, яке вказано було у заяві стягувача. Після цього ним було направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 про зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_3 . Отримавши відповідь, що відсутні неповнолітні особи, ним було розпочато підготовку для звернення стягнення на арештоване майно. Постановою було призначено суб`єкта оціночної діяльності. На офіс надійшов звіт про визначення вартості цього майна. Після цього було направлено повідомлення про вартість майна сторонам виконавчого провадження. А перед цим ним було здійснено запит до Бюро технічної інвентаризації для виготовлення технічного паспорта на цю квартиру і здійснено на підставі технічної документації опис майна. Після цього призначено суб`єкта оціночної діяльності, який надав звіт, і вже на підставі звіту ним було сформовано заявку про реалізацію на Державне підприємство « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Заявка на реалізацію подається відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції. Так, у цьому Порядку вказано у розділі другому, перелік документів, які в обов`язковому порядку додаються до заявки. Це, серед іншого, відомості про чинні обтяження, зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна та Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Відповідно до цього пункту ним було зазначено про всі арешти, які наявні були в Державному реєстрі нерухомого майна, і зроблено скан-витяг про це та направлено також до «СЕТАМ». Слід зазначити, що у цьому розділі другому, який регламентує порядок передачі майна на реалізацію, вказано також підстави для заборони на передачу майна на реалізацію. Це одна підстава: не підлягає передачі на реалізацію майно, щодо якого наявний письмовий висновок експерта суб`єкта оціночної діяльності, суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку зі значним ступенем його зносу, пошкодження або в разі, якщо витрати, пов`язані з зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку можна буде це майно реалізувати. Тобто ніяких нормативних заборон на той момент не існувало. Майно було передано на реалізацію. Перші торги не відбулися. Державним підприємством здійснено уцінку майна на 15% відповідно до Порядку. Якщо він не помиляється, другі торги також не відбулися, була ще одна уцінка на 15%. І тільки на третіх торгах із уцінкою в 30% майно було придбано, протоколом визначено переможця. Попередні торги не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників, зацікавлених осіб, тобто ніхто не подавав заявки. Після надходження коштів відповідно до протоколу протягом 10 робочих днів на його рахунок ним було зроблено розподіл і перерахування коштів стягувачу та видано акт про реалізацію майна. Відповідно до розділу 10-го Порядку про реалізацію майна, пункту 7-го цього розділу, не пізніше наступного робочого дня з дня видачі акта про проведення електронного аукціону переможцю всі арешти та заборони, накладені органами ІНФОРМАЦІЯ_15 , приватними виконавцями, а також з такого майна знімаються виконавцем, крім арешту, накладеного на виконання рішення суду про вжиття заходів для забезпечення позову. Таким чином ним було знято всі арешти, які були накладені на дане майно державними або приватними виконавцями, окрім арешту, який був накладений в межах кримінального провадження. Згідно порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Міністерством юстиції, було видано акт, і відповідно до пункту 8-го розділу 10-го у разі придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронного аукціону, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведений електронний аукціон. Тобто не акт про електронні торги, не протокол електронних торгів, а порядком чітко передбачено, що в разі продажу нерухомого майна право власності виникає з моменту державної реєстрації, яку проводить нотаріус і видає свідоцтво про право власності. Після цього на адресу офісу надійшла заява про повернення виконавчого документа на підставі пункту 1-го статті 37-ї Закону «Про виконавче провадження». Зі слів покупця нерухомого майна він дізнався, що вони подавали заяву про зняття арешту з майна до суду, який накладав арешт. Задовольнили таку заяву, і арешт було знято. І після цього вони здійснили, реєстрацію цього майна. На момент коли було виконавче провадження, доступу до електронного реєстру актів цивільного стану не було, потрібно було робити запити до ДРАЦСу на паперових носіях. У виконавчому документі було вказано номер, по якому він не зміг знайти нерухоме майно за боржником. Потім він зробив запит за іншими критеріями, виявив, що таке майно є, і було там вказано номер боржника ідентифікаційний, він подивився, він співпадав за віком та датою народження, і тому він його вніс уже в виконавче провадження. Постанова про опис та арешт майна боржника здійснювався на підставі отриманого технічного паспорта. Щодо наявності розбіжностей в датах: постанова про опис та арешт майна боржника складена та підписана 16 вересня 2020 року, а акт виконаних послуг про отримання технічного паспорта, виготовленого БТІ, складено 23 вересня 2020 року, тобто після постанови про опис та арешт майна боржника можливо була помилка в акті приймання-передач. Не можливо зробити опис майна без технічного паспорта, тому що в постанові про опис та арешт майна обов`язково зазначається кількість кімнат, окремо площа кожної кімнати, допоміжні кімнати, жилі кімнати. Без технічної документації це неможливо зазначити. А в постанові про опис та арешт ці всі дані є.

Відповідно ст.129 Конституції України, норм КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Ухвалення судом вироку Іменем України є свідченням того, що саме держава Україна в особі суду надає правову оцінку особі та вчиненому нею діянню; вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими під час судового розгляду з точки зору їх належності, допустимості і достовірності; сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємозв`язаною для прийняття законного, обґрунтованого вмотивованого судового рішення.

При цьому, суд виходить із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України, від 17 липня 1997 року, норм Конституції України, КПК України, які визначають права і свободи кожного, хто перебуває під юрисдикцією членів Ради Європи, які підписали означену конвенцію, держави, яка ратифікувала її у встановленому Законом порядку, та гарантують кожному права і свободи, визначені в розділі 1 Конвенції та розділу VIII Конституції України.

В судовому засіданні було досліджено у повному обсязі запропоновані стороною обвинувачення та іншими учасниками процесу докази.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомила що не виключається, що у людини може бути два ідентифікаційних номери, така ситуація склалась у зв`язку з тим, що після вступу силу Закону України присвоєння ідентифікаційних номерів у 1995 року по 1998 рік, для присвоєння ідентифікаційних номерів були зобов`язані і підприємства. Підприємства подавали до податкової заяви. Заяви включали прізвище, ім`я, по батькові, дату народження, місце народження, місце реєстрації та паспортний документ. Підприємства подавали документи, якщо були недобросовісні підприємства, то людина могла й не знати, що подавали. Всю роботу робили відділи кадрів, і людина могла не знати, чи не розуміла, для чого вона заповнює ці заяви. І з січня 1998 року для звіту про виплату заробітної плати підприємства використовували ці ідентифікаційні номери, їм видавалися переліки цих номерів і вони їх використовували для подання звітів, що людині виплачується заробітна плата. З січня 1998 року всі підприємства, установи при виплаті заробітної плати, повинні були застосовувати ці ідентифікаційні номери. І людина могла особисто звернутися до податкової на отримання ідентифікаційного номера, заповнити також заяву. І у разі, якщо не збіглися якісь реєстраційні дані, які вона перерахувала, то програма могла присвоїти людині, інший ідентифікаційний номер, який відрізнявся від попереднього районних податкових, коли ідентифікаційний номер закривається, розпорядником баз даних є ІНФОРМАЦІЯ_16 . Якщо у людини два ідентифікаційні номери, з районної ДПІ повинно надходити повідомлення про те, що два номери можуть належати одній людині, тоді один ідентифікаційний номер закривався, і з баз даних у районній ДПІ видалявся. У разі, якщо людина померла, теж приходили повідомлення з ДРАЦС, що людина померла, вони відпрацьовувалися, теж направлялися знову до ІНФОРМАЦІЯ_16 , код закривався і в базах даних районних ДПІ він видалявся, а інформація вся знаходилася в ІНФОРМАЦІЯ_16 . Між різними державними організаціями, якщо це потрібно для роботи є укладений порядок взаємодії. І згідно з цього виконавча служба має право отримати інформацію з ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомила, що з обвинуваченим ОСОБА_5 особисто не знайома. Вона придбала через торги ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в Інтернеті квартиру по АДРЕСА_2 . в м. Запоріжжя. Квартира була виставлена на торги, вона запропонувала суму трохи більше за вказану, і купила її. Підтвердження прийшло на електронну адресу, з реквізитами куди треба сплатити. Після покупки потрібно було звернутися до нотаріуса, щоб оформити право власності. У нотаріуса вона дізналася, що на квартиру накладений арешт, і вже через ІНФОРМАЦІЯ_17 знімала його. На даний час квартира оформлена по закону, і знаходиться в її власності.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомив що він є директором філії ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » у Запорізькій області. 02 жовтня 2020 року вони, як філія ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » у місті Запоріжжя, отримали заявку на реалізацію арештованої квартири. 06 жовтня 2020 року після перевірки, які були здійснені адміністратором філії, лот був опублікований. Номер лоту: 446647. 26 жовтня 2020 року торги не відбулися у зв`язку з тим, що не було бажаючих прийняти участь у аукціоні. Після цього була уцінка цього лоту і дата публікації лоту була 27 жовтня 2020 року. Торги були призначені на 16 листопада 2020 року. Торги відбулися, переможцем стала ОСОБА_12 . У 2020 році був попередній порядок реалізації арештованого майна. ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » є організатором арештованого майна в електронних торгах, а приватний виконавець на той момент вже самостійно вносив інформацію в систему, а ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 », перевіряла коректність внесення інформації в систему. Нічого більше. Тобто ні які арешти, ні будь-яка інформація, тобто яка була зазначена в заявці, не перевірялась і не могла бути перевірена за участю ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 », вони перевіряли коректність введення інформації на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». Приватний виконавець вносив самостійно інформацію яка була потрібна і зазначена у порядку реалізації майна. Приватним виконавцем до заявки вносилися відомості з приводу обтяжень нерухомого майна. Винагорода організатора складала 5%. Вона в даному випадку була як гарантійний внесок зарахована на рахунок ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 ». А інші кошти були перераховані на рахунок приватного виконавця. Ці кошти були вказані в протоколі проведення електронних торгів. Після проведення електронних торгів складався акт.

Допитаний в судовому свідок ОСОБА_16 пояснив, що обвинуваченого по справі особисто не знає. Повідомив що заходився зі своїм кумом біля кіоску у АДРЕСА_5 . До них підійшов обвинувачений ОСОБА_5 , представився як представник юстиції, показав своє посвідчення і попросив підписати документи у відношенні квартири, яку забирали за борги. Квартиру вони не бачили, туди не заходили. Які саме документи підписували не пам`ятає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 повідомила що працює з обвинуваченим ОСОБА_5 з 01 квітня 2020 року. До офісу приватного виконавця надійшов виконавчий документ, а саме: виконавчий напис про стягнення заборгованості з боржниці ОСОБА_18 . Була заявлена сума стягнення 602000 гривень, тобто 600000 основного боргу і 2000 за вчинення виконавчого напису. Відповідно, підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження не було, так як було перевірено виконавчий документ на відповідність статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: вказані всі реквізити, які потрібні у виконавчому документі - це орган, який видав, суть справи, що потрібно зробити, не пропущено строк пред`явлення до виконання, а також вказані суб`єкти, сторони виконавчого провадження, суб`єкти: боржник і стягувач. ОСОБА_19 почав у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» робити перевірку майнового стану боржника, робити запити до ІНФОРМАЦІЯ_18 , до податкової, до державного реєстру речових прав, до реєстру МВС щодо наявності боргів, а також до банків щодо наявності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення в вимогу виконання даного виконавчого документа. Відповідно до відповідей спочатку по ідентифікаційному коду не було зареєстровано майна. А от по адресі, яка вказана за боржником у виконавчому документі, було вказано, що є майно і вказана особа, яка співпадає з усім, окрім ідентифікаційного коду - там була різниця в декілька цифр. Було зроблено запити, підтверджено, це майно цієї особи, і ця особа мала два коди. Чомусь у податковій була помилка, що у неї був і той, і той код. Але на момент реєстрації майна у неї був такий код, а в виконавчому документі вказано інший код. Те що у виконавчому документі була помилка це було з`ясовано пізніше. Коли готувалися документи для передачі на реалізацію, було встановлено невідповідність, були зроблені повторні запити до податкової, і з відповідей податкової було зрозуміло, що ця особа мала два ці коди: і той, і той. Якщо встановлено невідповідність інформації, виконавець має право вносити зміни в автоматизованій системі виконавчого провадження щодо актуальності даних.

Також під час судового розгляду були дослідженні надані прокурором наступні письмові докази:

лист ІНФОРМАЦІЯ_19 від 04 грудня 2020 року - т. 1, а.с. 87;

копія актового запису №1168 від 17 липня 2020 року про смерть ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - т. 1, а.с. 88;

постанова слідчого про визнання речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження від 02 грудня 2020 року - т. 1, а.с. 96;

протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 11 січня 2021 року - т. 1, а.с. 97;

документи, які стосуються арешту, накладеного на квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 - т. 1, а.с. 98-105;

копія квитанції №073010017 від 18 листопада 2020 року та №073020017 від 18 листопада 2020 року - т. 1, а.с. 108;

постанова слідчого про визнання речовим доказом від 17 грудня 2020 року - т. 1, а.с. 109;

документи тимчасового доступу до речей і документів (інвентаризаційної справи за адресою АДРЕСА_2 ) - т. 1, а.с. 168-179;

копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2011 року, спадкова справа №497/2007 рік - т. 1, а.с. 183;

постанова слідчого про визнання речовим доказом від 18 лютого 2021 року - т. 1, а.с. 190;

постанова слідчого про призначення оціночно-будівельної експертизи від 18 січня 2021 - т. 1, а.с. 228-229;

висновок експерта №45-21 від 28 січня 2021 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи по кримінальному провадження №42020081020000170, відповідно до якого ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 , станом на 23 листопада 2020 року (з округленням до цілого) складала 420423 тисяч гривень - т. 1, а.с. 231-242;

ухвала слідчого судді від 12 лютого 2021 року у справі №336/7407/20 про тимчасовий доступ до речей і документів (документів, пов`язаних зі вчиненням виконавчого напису) - т. 2, а.с. 5-8;

лист ІНФОРМАЦІЯ_3 №0117-300 від 23 лютого 2021 року - т. 2, а.с. 10;

документи тимчасового доступу до речей і документів (оригіналів документів щодо підстав переходу права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_12 , які перебували у володінні приватного нотаріуса ОСОБА_13 ) - т. 2, а.с. 11-22;

свідоцтво №707 від 23 листопада 2020 року, видане приватним нотаріусом ОСОБА_13 - т. 2, а.с. 23;

інформацію з Єдиного реєстру боржників від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 24;

повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану №00028633146 від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 25;

завірена копія паспорту ОСОБА_12 - т. 2, а.с. 26-27;

завірений ІПН ОСОБА_12 - т. 2, а.с. 28;

витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №233699146 від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 29;

акт про реалізацію від 20 листопада 2020 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 30;

заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 31;

дві квитанції про сплату адміністративного збору за державну реєстрацію від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 32;

картка прийому заяви від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 33;

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №55289904 від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 34;

витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №233699146 від 23 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 35;

постанова слідчого про визнання речовим доказом від 19 лютого 2021 року - т. 2, а.с. 36;

документи тимчасового доступу до речей і документів (матеріалів кримінального провадження №12020080080001842 від 16 липня 2020 року за ч.1 ст.115 КК України за фактом смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 ) т. 2, а.с. 37-48;

копії матеріалів кримінального провадження №12020080080001842 від 16 липня 2020 року за ч.1 ст.115 КК України за фактом смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - т. 2, а.с. 49-78;

документи тимчасового доступу до речей і документів (документів щодо отримання ОСОБА_5 електронного цифрового підпису приватного виконавця, які перебували у володінні ДП « ІНФОРМАЦІЯ_20 ») - т. 2, а.с. 111-118;

завірена копія заяви на гарантійну заміну кваліфікаційного сертифіката приватного виконавця ОСОБА_5 від 26 березня 2020 року - т. 2, а.с. 119;

завірена копія паспорта ОСОБА_5 - т. 2, а.с. 120;

завірена копія ІПН ОСОБА_5 - т. 2, а.с. 121;

документи обшуку, проведеного за місцем здійснення діяльності приватним виконавцем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_6 - т. 2, а.с. 122-133;

матеріали виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20 липня 2020 року (т. 2, а.с. 134-220), а саме:

копія виконавчого напису приватного нотаріуса ОСОБА_11 №789 від 04 серпня 2017 року - т. 2, а.с. 135;

інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №226968620 від 06 жовтня 2020 року, сформовану приватним виконавцем ОСОБА_5 - т. 2, а.с. 136-137;

інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №226780825 від 05 жовтня 2020 року, сформовану приватним виконавцем ОСОБА_5 - т. 2, а.с. 138;

копія довідки АТ « ІНФОРМАЦІЯ_21 » від 16 вересня 2020 року про реквізити рахунку ОСОБА_9 - т. 2, а.с. 139;

розпорядження приватного виконавця ОСОБА_5 НОМЕР_3 від 19 листопада 2020 про перерахування коштів, що надійшли при примусовому виконанні виконавчого документа - т. 2, а.с. 140;

платіжне доручення №3858 від 19 листопада 2020 року - т. 2, а.с. 141;

супровідний лист №11295 від 17 грудня 2020 року - т. 2, а.с. 142;

супровідний лист №11294 від 17 грудня 2020 року - т. 2, а.с. 143;

постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 грудня 2020 року у ВП НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 144;

заява ОСОБА_20 від 14 грудня 2020 року про повернення виконавчого документа - т. 2, а.с. 145;

постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 17 грудня 2020 року у ВП НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 146;

відповідь на запит №01-71/13053 від 10 вересня 2020 року - т. 2, а.с. 147;

копія технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_3 від 05 січня 2011 року, виготовленого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_22 » - т. 2, а.с. 148-149;

акт про реалізацію від 20 листопада 2020 року у ВП НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 150;

лист №5216 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 151;

постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 152;

супровідний лист №5218 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 153;

постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 20 липня 2020 року у ВП НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 154;

конверт - т. 2, а.с. 155;

лист №5216 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 156;

постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 157;

конверт - т. 2, а.с. 158;

довідка про відсутність надходження повідомлення про оскарження оцінки №7851 від 02 жовтня 2020 року - т. 2, а.с. 159;

повідомлення про оцінку майна №7850 від 02 жовтня 2020 року - т. 2, а.с. 160;

звіт №03-10-2020 від 01 жовтня 2020 року про оцінку та визначення вартості житлової однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_8 - т. 2, а.с. 161-196;

супровідний лист №7819 від 01 жовтня 2020 року - т. 2, а.с. 197;

постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 01 жовтня 2020 року - т. 2, а.с. 198;

заявка приватного виконавця ОСОБА_5 на реалізацію арештованого майна (нерухоме майно) №7852 від 02 жовтня 2020 року - т. 2, а.с. 199;

відповідь на запит №01-71/13053 від 10 вересня 2020 року - т. 2, а.с. 200;

акт виконаних послуг №РН-7061 від 23 вересня 2020 року - т. 2, а.с. 201;

вимога приватного виконавця ОСОБА_5 №7283 від 08 вересня 2020 року - т. 2, а.с. 202;

список згрупованих поштових відправлень - т. 2, а.с. 203;

відповідь №1064097054 від 20 липня 2020 року на запит до ІНФОРМАЦІЯ_13 про осіб-боржників, які отримують пенсії - т. 2, а.с. 204;

відповідь №1064080578 від 20 липня 2020 року на запит до ІНФОРМАЦІЯ_13 про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи - т. 2, а.с. 205;

відповідь на запит №83504801 від 20 липня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_23 про реєстраційний номер облікової картки платника податків - боржника - т. 2, а.с. 206;

відповідь на запит №83490948 від 20 липня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_23 про джерела отримання доходів боржника - т. 2, а.с. 207;

відповідь на запит №83490955 від 20 липня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_23 про наявні рахунки у боржників - т. 2, а.с. 208;

відповідь на запит №83490959 від 20 липня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів - т. 2, а.с. 209;

запит №5253 від 20 липня 2020 року про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані (дати народження) громадян, що зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 - т. 2, а.с. 210;

інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №216938116 від 20 липня 2020 року, сформовану приватним виконавцем ОСОБА_5 - т. 2, а.с. 211;

супровідний лист №5218 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 212;

постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 20 липня 2020 року у ВП НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 213;

супровідний лист №5216 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 214;

постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20 липня 2020 року - т. 2, а.с. 215;

інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №216902592 від 20 липня 2020 року, сформовану приватним виконавцем ОСОБА_5 - т. 2, а.с. 216;

супровідний лист №7816 від 01 жовтня 2020 року - т. 2, а.с. 217;

постанова про опис та арешт майна боржника від 16 вересня 2020 року у ВП НОМЕР_3 - т. 2, а.с. 218-219;

заява ОСОБА_9 від 15 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій - т. 2, а.с. 220;

протокол слідчого про огляд предмету від 22 березня 2021 року - т. 2, а.с. 221223;

постанова слідчого про визнання речовим доказом від 22.03.2021 - т. 2, а.с. 224-225;

документи тимчасового доступу до речей і документів (виписки з рахунку ОСОБА_9 , відкритого в АТ « ІНФОРМАЦІЯ_21 ») - т. 3, а.с. 32-39;

завірена виписка з особового рахунку з 16 вересня 2020 року по 22 березня 2021 року - т. 3, а.с. 40;

документи тимчасового доступу до речей і документів (документів доступу приватного виконавця ОСОБА_5 до Єдиних та Державних реєстрів ДП « ІНФОРМАЦІЯ_24 ») - т. 3, а.с. 41-46;

розписка приватного виконавця ОСОБА_5 від 29 липня 2019 року - т. 3, а.с. 47;

завірена копія заяви №0139083 від 18 липня 2019 року про приєднання до Договору про надання послуг приватним виконавцям - т. 3, а.с. 48;

вимогу ІНФОРМАЦІЯ_25 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - т. 3, а.с. 50-51;

інформація КНП « ІНФОРМАЦІЯ_26 » ЗОР №811/3 від 27 січня 2021 року - т. 3, а.с. 52;

копія постанови начальника органу досудового розслідування про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчій групі від 02.12.2020 - т. 4, а.с, 46;

витяг від 18 грудня 2020 року з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №42020081020000170 від 02 грудня 2020 року - т. 4, а.с. 47;

постанова заступника керівника органу прокуратури про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 02 грудня 2020 року - т. 4, а.с. 48.

Крім цього на пропозицію прокурора були досліджені письмові документи, які характеризують обвинуваченого, він раніше не судимий, на обліку у лікарів наркологів та психіатрів не перебуває.

Інші докази суду сторонами обвинувачення та захисту не надавалися.

Під час судового розгляду кримінального провадження стороною захисту було заявлено, що в матеріалах кримінального провадження відсутні повноваження слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні.

Доводи сторони захисту про те, що в матеріалах кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду в суді першої інстанції були відсутні процесуальні документи на підтвердження повноважень слідчих та прокурорів, суд вважає неспроможними з огляду на таке.

Під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження стороною обвинувачення було надано, а апеляційним судом долучено до матеріалів справи відповідні постанови про призначення слідчих та визначення групи прокурорів у цьому провадженні.

Враховуючи, що зазначені процесуальні рішення на час ухвалення вироку вже містяться в матеріалах кримінального провадження і підтверджують повноваження осіб, які здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво, суд не вбачає порушень закону, які б тягнули за собою визнання зібраних доказів недопустимими.

Озвучений підхід узгоджується з правовою позицією висловленою Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №477/426/17, факт ненадання стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування або суду першої інстанції постанов про визначення повноважень прокурора чи слідчого не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими, якщо такі документи були згодом надані та долучені до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ст.323 КПК України в основу вироку можуть бути покладені лише ті достовірні докази, які були розглянуті в судовому засіданні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Зазначена позиція висловлена в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» 8 від 24 жовтня 2003 року, що суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом, зокрема воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Крім цього дані вимоги процесуального закону узгоджуються з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях: так у справі «Абрамян проти Росії» Європейський суд зазначив, що у п.3 ст.6 Конвенції йдеться про необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. У кримінальній справі надання повної, детальної, інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (справа «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І.Н. та інші проти Австрії»). Крім того, право бути детально проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції».

Відповідно до статті 65 КПК України доказами в кримінальній справі є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша); ці дані встановлюються показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами (частина друга). Перелік суб`єктів, які можуть подавати докази, визначено у статті 66 Кодексу.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 року №5 зазначено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону і формулювання висновку про їх відповідність.

Відповідно до ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, передбачених ст.91 КПК України покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Згідно ч.6 ст.22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків передбачених цією статтею.

Так, диспозицією частини 3 статті 365-2 КК України передбачена кримінальна відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, з метою отримання неправомірної вигоди), якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Об`єктивна сторона вказаного злочину характеризується обов`язковими ознаками: діянням використанням особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану із наданням публічних послуг, своїх повноважень всупереч своїм повноваженням, що полягає в певних діях або бездіяльності суб`єкта; наслідками, що виявляються у завдані істотної шкоди, чи/або спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом права або інтересам окремих громадянин, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб; причинним зв`язком між діянням і наслідками.

Зловживання повноваженнями це вчинене всупереч інтересам фізичних та юридичних осіб будь-якого використання особою наданих їй повноважень у зв`язку із здійсненням професійної діяльності з надання публічних послуг. Зловживанням визнається не будь-яке діяння, а лише таке, що стосується професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг, наданих особі повноважень.

При вчиненні цього злочину дії чи бездіяльність суб`єкта посягання суперечать як загальним принципам, меті та завданням функціонування відповідної установи, так і загальній меті та змісту надання публічних послуг, для забезпечення якого така особа мала відповідні права та була наділена відповідними повноваженнями. Компетенція особи, котра здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг, визначається, зокрема законами, постановами, наказами, положеннями, інструкціями, актами індивідуальної дії та договорами.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб`єкт злочину спеціальний, а саме особа, яка не є державним службовцем або посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо діяння та умислом чи необережність щодо наслідків у вигляді завдання істотної шкоди чи спричиненням тяжких наслідків. Обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони цього злочину є також: корисливий мотив, спеціальна мета отримання неправомірної вигоди.

Під час нового судового розгляду суд першої інстанції в повному обсязі виконав обов`язкові для нього вказівки суду апеляційної інстанції, усунувши допущені раніше процесуальні порушення та повною мірою перевіривши обставини, які підлягають доказуванню. За результатами судового розгляду, з огляду на встановлені факти та норми процесуального права, суд дійшов висновку про виправдання ОСОБА_5 на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , надала суду детальні та послідовні показання щодо специфіки формування Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у період з 1995 по 1998 роки. Свідок підтвердила, що внаслідок особливостей тогочасного законодавства та залучення підприємств до масового подання заяв без відома самих громадян, у ДРФО виникали технічні дублювання, які призводили до офіційного присвоєння одній фізичній особі двох різних ідентифікаційних номерів (РНОКПП). Зазначене відбувалося автоматично на рівні програмного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_16 через мінімальні розбіжності у реєстраційних даних особи (місце реєстрації, помилки відділів кадрів тощо). Свідок також наголосила, що розпорядником цих баз даних є виключно ІНФОРМАЦІЯ_16 , а повна архівна інформація про закриті чи здубльовані коди не є у вільному доступі на рівні районних ДПІ та вимагає спеціального порядку взаємодії між державними органами.

Оцінюючи зазначені показання свідка ОСОБА_14 у сукупності з іншими зібраними у провадженні доказами, суд визнає їх належними, допустимими та достовірними, оскільки вони повністю узгоджуються з історичними та правовими реаліями становлення податкової системи України та розкривають об`єктивні причини існування правових аномалій у виді наявності двох ідентифікаційних кодів у однієї особи.

Суд зазначає, що диспозиція ч.3 ст.365-2 КК України передбачає умисну форму вини із обов`язковою наявністю у суб`єкта злочину зловживання своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди. Натомість, показання свідка ОСОБА_14 беззаперечно доводять, що факт існування двох ідентифікаційних номерів у ОСОБА_8 є наслідком техніко-організаційного збою в роботі державних органів, який тривав роками, а не результатом протиправних дій чи маніпуляцій з боку обвинуваченого ОСОБА_5 .

Обвинувачений, виконуючи свої професійні обов`язки приватного виконавця, діяв у межах наданих йому документів та не мав ні технічної можливості, ні правових підстав ставити під сумнів валідність РНОКПП, офіційно згенерованого державою, або самостійно виявляти внутрішні дублікати ІНФОРМАЦІЯ_16 без відповідних повідомлень від податкових органів, які в ІНФОРМАЦІЯ_27 у даному випадку не надходили (або були видалені з поточних баз).

Оскільки обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України, базується на твердженні сторони обвинувачення про завідомо незаконне використання дублюючого номера, показання свідка ОСОБА_14 повністю спростовують тезу про наявність у діях обвинуваченого прямого умислу та корисливого мотиву. Обвинувачений не міг та не мусив усвідомлювати дефекти формування бази даних ДРФО 1995-1998 років. Крім того, сторона обвинувачення та органи виконавчої служби, маючи діючий порядок взаємодії із ІНФОРМАЦІЯ_16 , не вжили належних заходів для офіційного з`ясування цього питання на етапі досудового розслідування.

Враховуючи викладене, показання свідка ОСОБА_14 у своїй синергії з іншими матеріалами справи повністю виключають у діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України, у зв`язку з відсутністю суб`єктивної сторони злочину (умислу) та самого факту протиправності дій.

Оцінюючи покази свідка ОСОБА_12 , суд визнає їх належними, допустимими та достовірними. Вищевказані свідчення у своїй сукупності з іншими дослідженими доказами підтверджують відсутність будь-якого умислу чи попередньої змови між обвинуваченим ОСОБА_5 та покупцем майна, а також свідчать про те, що процедура відчуження та переходу права власності на квартиру відбувалася у межах визначеного законом цивільно-правового та адміністративного процесу (через органи ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та судові органи), що виключає наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_15 у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, суд доходить висновку про їх достовірність, послідовність та узгодженість із матеріалами кримінального провадження. Наведені свідчення беззаперечно вказують на те, що процедура організації, публікації лоту та проведення електронних торгів здійснювалася у суворій відповідності до чинного на той момент Порядку реалізації арештованого майна.

Показання свідка чітко розмежовують межі компетенції та відповідальності учасників процедури, підтверджуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 діяв у межах визначених процедурних норм. Зі змісту свідчень вбачається відсутність будь-якого умислу на зловживання повноваженнями чи вчинення протиправних дій, спрямованих на отримання неправомірної вигоди, а розподіл коштів (отримання 5% винагороди ДП « ІНФОРМАЦІЯ_5 ») відбувся на законних підставах. Таким чином, показання свідка спростовують твердження сторони обвинувачення про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав, що особисто з обвинуваченим ОСОБА_5 знайомий не був. Зазначив, що перебуваючи разом із своїм знайомим (кумом) біля кіоску по вулиці Бочаровій у Шевченківському районі м. Запоріжжя, до них підійшов ОСОБА_5 , який представився представником юстиції, пред`явив посвідчення та попросив підписати документи щодо квартири, яка вилучалася за борги. Водночас свідок ОСОБА_16 чітко засвідчив, що згадану квартиру вони не бачили, всередину приміщення не заходили, а також не зміг пригадати, які саме документи ними підписувалися.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_16 у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, суд зазначає, що вони не містять жодних беззаперечних та конкретних даних, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України.

Зокрема, показання вказаного свідка є загальними, він не зміг ідентифікувати зміст та правову природу документів, підписання яких інкримінується обвинуваченому, та не підтвердив факт вчинення ОСОБА_5 будь-яких протиправних дій у відношенні об`єкта нерухомого майна. Відповідно до ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Таким чином, показання свідка ОСОБА_16 не спростовують презумпцію невинуватості обвинуваченого та не доводять його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_17 , суд визнає їх переконливими та кладе в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими й достовірними. Даний свідок підтвердила, що ОСОБА_5 діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Суд констатує, що розбіжність у реєстраційних даних боржника стала наслідком об`єктивної помилки державних органів, яку обвинувачений законно намагався виправити. Таким чином, показання свідка доводять відсутність у діях ОСОБА_5 обов`язкового елементу суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України, а саме - умислу на зловживання повноваженнями чи заподіяння шкоди.

Відповідно до вимог п.4 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Згідно зі ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема, у справах "Маттоціа проти Італії", "Ващенко проти України") неодноразово наголошував, що обвинувачення повинно бути чітким, конкретним та зрозумілим, оскільки це є базовою гарантією права на захист, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Особа повинна бути детально поінформована про характер і причину обвинувачення проти неї.

Обвинувальний акт за ч.3 ст.365-2 КК України стосовно ОСОБА_5 не відповідає критеріям чіткості та конкретності, оскільки орган досудового розслідування повністю оминув увагу та не зазначив мотив інкримінованого діяння. Відповідно до сталої практики Верховного Суду, незазначення мотиву злочину у випадках, коли він є обов`язковим, перешкоджає особі ефективно захищатися від висунутого обвинувачення.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст.365-2 КК України, характеризується виною у формі прямого або непрямого умислу щодо дій (зловживання повноваженнями). Відсутність в обвинувальному акті опису мотиву, яким керувався обвинувачений, свідчить про недоведеність та неконкретність обвинувачення в частині його суб`єктивної сторони. Суд не має права самостійно домислювати чи встановлювати мотив правопорушення, оскільки це є виключною прерогативою сторони обвинувачення, а протилежне свідчило б про перебирання судом на себе функцій обвинувачення та порушення принципу змагальності ст.22 КПК України.

Обов`язковий елемент складу кримінального правопорушення - суб`єктивна сторона в частині мотиву - не був сформульований в обвинуваченні та, як наслідок, не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.

Крім цього за результатами дослідження всієї сукупності доказів обвинувачення, суд вважає недоведеною наявність суб`єктивної сторони правопорушення ч.3 ст.365-2 КК України. Матеріали кримінального провадження не містять підтвердження прямого умислу обвинуваченого на одержання неправомірної вигоди та усвідомлення ним протиправності власної поведінки

Відповідно до положень ст.42 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", оплата праці приватного виконавця складається з основної та додаткової винагороди. Організація та проведення прилюдних торгів (аукціонів) з реалізації арештованого майна боржника є прямим законодавчим обов`язком виконавця, визначеним ст.61 Закону України "Про виконавче провадження".

Судом встановлено, що кошти, отримані обвинуваченим в результаті продажу майна, за своєю правовою природою є законною винагородою приватного виконавця, стягнутою у відповідності до вимог чинного законодавства (зокрема, Постанови КМУ №743 від 08.09.2016 року).

Згідно з приміткою до ст.364-1 КК України (яка застосовується і до ст.365-2 КК України), неправомірною вигодою є грошові кошти або інше майно, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав. Оскільки виплата винагороди приватному виконавцю чітко регламентована законом, отримання цих коштів не може вважатися набуттям неправомірної вигоди.

Стороною обвинувачення не надано, а судом не виявлено жодних належних та допустимих доказів того, що обвинувачений діяв з корисливим мотивом, спрямованим на незаконне збагачення, або усвідомлював, що отримує кошти «без законних на те підстав». Сам лише факт незгоди сторони обвинувачення з процедурою оцінки майна чи проведення торгів не може автоматично свідчити про наявність умислу на вчинення злочину.

Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України та ч.2 ст.17 КПК України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зважаючи на те, що прямий умисел та корислива мета є обов`язковими ознаками суб`єктивної сторони інкримінованого злочину, суд констатує, що вони не були доведені обвинуваченням відповідно до високого стандарту переконання поза розумним сумнівом.

Також, для повного й об`єктивного встановлення обставин кримінального провадження та надання правильної правової кваліфікації діям обвинуваченого, суттєве значення має з`ясування відомостей щодо ОСОБА_9 , який звернувся до приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення щодо стягнення зі ОСОБА_8 заборгованості в розмірі 602000 гривень.

Суд, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні всі матеріали кримінального провадження, зазначає, що вказані відомості стороною обвинувачення взагалі не були досліджені та встановлені під час досудового розслідування. У матеріалах кримінального провадження повністю відсутні будь-які анкетні дані, ідентифікаційні ознаки, документи, що посвідчують особу чи її повноваження, або інші відомості стосовно заявника, який ініціював відкриття зазначеного виконавчого провадження.

Органом досудового розслідування не вжито жодних заходів для встановлення та допиту цієї особи як свідка (або потерпілого), не з`ясовано обставин, за яких така заява була подана до приватного виконавця, та чи взагалі існує така фізична особа в реальності.

Зазначене позбавляє суд можливості встановити повну та об`єктивну картину події, зокрема перевірити наявність чи відсутність умислу в діях обвинуваченого ОСОБА_5 , факт змови з третіми особами чи обізнаність обвинуваченого про протиправний характер дій.

Оскільки правоохоронними органами не встановлено особу заявника у виконавчому провадженні, суд не може ґрунтувати вирок на припущеннях щодо причетності обвинуваченого до подачі цієї заяви або створення умов для незаконного стягнення коштів.

Крім цього відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий напис нотаріуса є підлеглим примусовому виконанню виконавчим документом.

Статтею 4 вказаного Закону визначено вичерпні вимоги до виконавчого документа (назва, дата видачі, найменування стягувача та боржника, резолютивна частина тощо). Частиною 4 статті 4 Закону передбачено чіткий перелік підстав, за яких виконавець повертає виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання (наприклад, невідповідність вимогам статті 4, пред`явлення не за місцем виконання тощо).

Жодна норма закону не покладає на приватного виконавця обов`язок, повноваження або функцію перевіряти автентичність виконавчого документа, здійснювати експертизу підпису чи печатки нотаріуса, або перевіряти факт реєстрації нотаріальної дії в реєстрах нотаріуса поза межами перевірки загальних формальних реквізитів документа. Більше того, на момент відкриття виконавчого провадження пред`явлений документ зовні повністю відповідав вимогам ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, ОСОБА_5 , приймаючи документ до виконання та виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження, діяв виключно в межах та у спосіб, визначений законом.

Поряд з цим суд констатує, що формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_5 в обвинувальному акті є абстрактним та позбавленим належної правової конкретизації. Органом досудового розслідування не вказано нормативного підґрунтя службових повноважень обвинуваченого та не окреслено коло обов`язків, якими він протиправно скористався. Оскільки обставини інкримінованого діяння викладені не конкретно, це унеможливлює точне визначення меж обвинувачення та становить порушення права обвинуваченого на захист в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини.

Досліджений у судовому засіданні наданий стороною обвинувачення протокол обшуку від 24 лютого 2021 року та безпосередньо переглянувши повний відеозапис вказаної процесуальної дії, суд дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час її проведення.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.104 КПК України, у протоколі процесуальної дії обов`язково зазначаються відомості про вилучені речі та документи із зазначенням їх індивідуальних ідентифікаційних ознак. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.10 ст.107 КПК України, хід процесуальної дії підлягає обов`язковій технічній фіксації, а зміст протоколу повинен повністю відповідати фактичному перебігу подій.

Як встановлено судом під час безпосереднього дослідження відеозапису обшуку, жоден із аркушів, що містилися у вказаній папці, слідчим уголос озвучений не був, їх зміст, реквізити (дати, номери) та індивідуальні ознаки на відеокамеру не демонструвалися. Надалі, під час безпосереднього складання протоколу обшуку, слідча одноособово, здійснювала письмові записи, не повідомляючи присутнім учасникам, які саме документи вона вносить до тексту протоколу. Процес перенесення конкретних реквізитів документів до протоколу та їх ідентифікація на відеозаписі повністю відсутні. Лише по завершенню слідчої дії слідча загальною фразою оголосила про вилучення "матеріалів виконавчого провадження".

Суд наголошує, що внесення слідчим до протоколу обшуку ідентифікаційних даних документів "мовчки", без їх детального оголошення, демонстрації перед об`єктивом відеокамери та без відображення цього процесу на технічному носії фіксації, позбавляє суд та сторони кримінального провадження можливості перевірити автентичність вилучених об`єктів. Це створює обґрунтовані сумніви у тому, чи дійсно занесені до протоколу документи є саме тими, які фактично знаходилися в місці обшуку.

Вказана правова позиція узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду від 29 січня 2021 року у справі №569/12711/18 та від 29 жовтня 2020 року у справі №466/726/18, де зазначено, що відсутність індивідуальних ознак вилученого майна у протоколі, а також відсутність фіксації процесу його детального огляду та упакування на відеозаписі є підставою для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом.

За таких обставин, керуючись статтями 86, 87, 89 КПК України, суд визнає протокол обшуку від 24 лютого 2021 року в частині вилучення документів, а також самі вилучені матеріали виконавчого провадження, недопустимими доказами, оскільки вони отримані з істотним порушенням встановленого законом порядку.

Аналіз доказів наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_5 які судом визнано належними та допустимими, то вони не усувають існуючих у справі протиріч та не дозволяють суду дійти однозначного висновку про винуватість особи. Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини трактуються на користь обвинуваченого, суд вважає зазначені докази об`єктивно недостатніми для формування твердого переконання суду про наявність у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення.

Провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши свідків запропонованих стороною обвинувачення, дослідивши письмові докази, перевіривши доводи учасників процесу, суд прийшов до переконання, що як під час досудового розслідування справи, так і під час судового розгляду не встановлено в діях ОСОБА_5 складу злочину передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України, тому він підлягає визнанню не винуватим.

Згідно ст.62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Доведення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим покладається на сторону обвинувачення. При цьому сторона обвинувачення зобов`язана доводити винуватість особи поза розумним сумнівом як у вчиненні кримінального проступку, так і у вчиненні злочину.

Обов`язок щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, передбачених ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України» Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (№475/97-ВР). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про практику Суду як джерело права». Так, у справі «Barbera Messegu and Jabardo v.Spain» від 06.12.1988 року (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь - який сумнів має тлумачитися на користь підсудного «Barbera Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, р.33, 77.

Згідно ч.6 ст.284 КПК України, якщо обставини передбачені п.1, 2 частини першої цієї статті, а це встановлення відсутності події кримінального правопорушення або встановлення відсутності в діях складу кримінального правопорушення, виявлені під час судового розгляду суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчинені злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Враховуючи викладене, а також вимоги ст.92, 93 КПК України, згідно яких збирання доказів здійснюється виключно сторонами кримінального провадження, а не судом, обов`язок доказування обставин передбачених ст.91 КПК України покладається на прокурора, оцінюючи всі докази в їх сукупності, керуючись ст.94 КПК України, яка вимагає, оцінювання судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, в їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважає, що в діях обвинуваченого не встановлено наявність складу злочину передбаченого ч.3 ст.365-2 КК України і тому відносно нього необхідно ухвалити виправдувальний вирок.

Судові витрати за проведення судових експертиз відшкодувати за рахунок держави.

Питання про речові докази підлягає вирішенню відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368-370, 373-374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст.365-2 КК України та виправдати на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.

Судові витрати за проведення судових експертиз відшкодувати за рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 діб з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, надіслати копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1

Часті запитання

Який тип судового документу № 141295313 ?

Документ № 141295313 це Вирок

Яка дата ухвалення судового документу № 141295313 ?

Дата ухвалення - 05.10.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141295313 ?

Форма судочинства - Кримінальне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141295313, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Судове рішення № 141295313, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя) було прийнято 05.10.2026. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Вирок. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141295313 відноситься до справи № 334/2290/21

Це рішення відноситься до справи № 334/2290/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141292859
Наступний документ : 141295314