Рішення № 141268881, 05.11.2026, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/7209/26

Провадження № 2/947/2517/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Петрової А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності,

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2026 року зареєстровано позовну заяву, що надійшла через систему «Електронний суд», в якій представник позивача просить: визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину місця у підземному паркінгу АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді від 17.02.2026 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 18.03.2026 року на 14.00 год.

17.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в якій просив: встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з липня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просив задовольнити клопотання про виклик свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

18.03.2026 року зареєстровано Відзив на позовну заяву, що надійшов через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 , в якому просив: здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на місце у підземному паркінгу АДРЕСА_2 .

18.03.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому він просив: витребувати з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , а саме: дату та пункт пропуску, через який вказана особа останній раз виїхала з території України; дату та пункт пропуску, через який вказана особа останній раз в`їхала на територію України.

Протокольною ухвалою суду від 18.03.2026 року прийнято до провадження суду зустрічну позовну заяву та об`єднано її з первісним позовом; підготовче судове засідання відкладено до 23.04.2026 року до 14.00 год.

08.04.2026 року зареєстровано Відзив на зустрічний позов, що надійшов через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 , в якому просила у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу відмовити.

08.04.2026 року зареєстровано Письмові пояснення, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6

08.04.2026 року зареєстровано Відповідь на відзив, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 , в якій просила позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності задовольнити.

14.04.2026 року зареєстровано Заперечення на відповідь на відзив, що надійшли через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 , в яких просив: визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право особистої приватної власності на: квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право особистої приватної власності на місце у підземному паркінгу АДРЕСА_2 .

Підготовче судове засідання, призначене на 23.04.2026 року до 14.00 год. для отримання документів було відкладено до 02.06.2026 року до 14.00 год.

23.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшла заява, в якій він просив змінити предмет позову (шляхом доповнення новою позовною вимогою) у зустрічній позовній заяві по справі № 947/7209/26. Встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з липня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 . Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право особистої приватної власності на місце у підземному паркінгу АДРЕСА_2 .

23.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшли Додаткові пояснення по справі та заява про виклик свідків.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про прийняття зустрічного позову та об`єднання його з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності задоволено. Прийнято до провадження суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності в редакції від 23.04.2026 року та об`єднано її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності.У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 про витребування доказів, відмовлено. Викликано в судове засідання в якості свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності. Призначено справу до розгляду по суті у судове засідання на 21.07.2026 року на 10.00 год.

02.06.2026 року через систему «Електронний суд» (зареєстровано 03.06.2026 року) від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 надійшли клопотання про долучення доказів оплати позивачем комунальних платежів за квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Судове засідання, призначене на 21.07.2026 року на 10.00 год., було відкладено для виклику свідків до 28.09.2026 року до 14.00 год.

21.07.2026 року зареєстровано клопотання, що надійшло через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 про долучення доказів оплати позивачем комунальних платежів за квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

25.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 надійшли додаткові пояснення щодо відсутності реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей з вини позивача та наявності у позивача непогашених особистих боргів.

Судове засідання, призначене на 28.09.2026 року до 14.00 год. було відкладено для виклику свідків у судове засідання до 16.10.2026 року до 11.00 год.

30.09.2026 року до канцелярії суду від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

05 жовтня 2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ОСОБА_9 , в якому останній просить суд проводити судові засідання по цій справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 06.10.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 ОСОБА_9 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції по цивільній справі, відмовлено.

13.10.2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява від ОСОБА_9 , в якій просив прийняти дану Заяву (повідомлення) згідно вимог ч. 4 статті 64 ЦПК України про припинення представництва інтересів ОСОБА_2 адвокатом Стріченко Димитрієм Анатолійовичем і відсутність повноважень, процесуальних прав та обов`язків на ведення справи № 947/7209/26 в суді. Також просив видалити відомості про представника ОСОБА_2 адвоката Стріченка Димитрія Анатолійовича з учасників справи № 947/7209/26 та не здійснювати подальшого направлення процесуальних документів до електронного кабінету адвоката.

14.10.2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява від адвоката Костинюка Юрія Дмитровича, в якій повідомив про припинення повноважень представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Костинюка Юрія Дмитровича у справі № 947/7209/26 у зв`язку з розторгненням Договору.

14.10.2026 року через канцелярію суду від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 надійшли підписані ОСОБА_2 пояснення в порядку ст.43 ЦПК України.

14.10.2026 року до канцелярії суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, з якими він ознайомився 27.10.2026 року.

14.10.2026 року до канцелярії суду від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 16.10.2026 року.

За клопотанням представника відповідача, судове засідання, призначене на 16.10.2026 року на 11.00 год. було відкладено до 05.11.2026 року до 14.00 год.

04.11.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 надійшло клопотання про долучення доказів оплати відповідачкою комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 та клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 05.11.2026 року.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися; від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 до канцелярії суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, первісну позовну заяву підтримала, у задоволенні зустрічного позову просила відмовити.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та її представник у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином.

Від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд звертає увагу, що за клопотанням представника відповідача судове засідання, призначене на 16.10.2026 року, відкладалося до 05.11.2026 року. Тобто, наразі відповідач та її представник двічі не з`явилися в судове засідання. Представник відповідача також зазначає про необхідність відкладення розгляду справи у зв`язку з неприбуттям свідка ОСОБА_5 , однак, це третє судове засідання, в яке свідок не зв`явився. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів неможливості прибуття свідка до судового засідання.

Тому суд вважає клопотання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 про відкладення розгляду справи необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ч.1, 2 ст. 210 ЦПК України суд розглядає суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Провадження по справі відкрито ще Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи, або виконанням рішення, ухваленого на користь особи. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Суд звертає увагу, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) та її представник мали право звернутися з відповідними клопотаннями та приймати участь у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

На підставі вимог, передбачених ч.ч. 9, 10 ст. 14 ЦПК України, п. 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, п. 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, в редакціях чинних на час вчинення процесуальної дії, зважаючи на те, що матеріали вказаної справи створені в паперовій та електронній формі, з метою процесуальної економії суд дійшов висновку про можливість розгляду (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний позов слід задовольнити, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про який Київським відділом державної реєстрації актів цивільного у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис за № 1439 від 24.12.2011 року.

Заочним рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2025 року у справі № 521/15133/25 (провадження №2/521/6951/25) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 02.01.2026 року.

В період шлюбу у подружжя народилися спільні діти: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

З Інформаційної довідки № 1045302645 від 19.01.2026 року вбачається, що в період шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 33,8 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 10.08.2016 року № 2-6-9/31 з додатковими угодами, акту прийому-передачі від 11.03.2019 року, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №ОД141190601522 від 01.03.2019р.

З Інформаційної довідки № 1045304025 від 19.01.2026 року вбачається, що в період шлюбу з позивачем ОСОБА_1 27.01.2015 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на місце у підземному паркінгу № 22 за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 23,9 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області №33536562 від 12.02.2015р.

Стаття 60 СК України передбачає презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У Постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18 та у Постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа № 360/303/17-ц, провадження № 61-410св18 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012) встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Відповідно до ч. 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За правилами ч.1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Постановою Пленуму Верхового Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено судам, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що бути особистою власністю кожного з них. Вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

З наведених положень виходить, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, набуття майна до шлюбу, поділ, виділ належної частки за законом.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 - статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином, судом встановлено та сторонами не спростовано, що квартира за адресою: АДРЕСА_5 , та місце у підземному паркінгу № 22 за адресою: АДРЕСА_6 , придбані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а тому є об`єктом спільної сумісної власності. Дані обставини встановлено належними та допустимими доказами, та сторони їх не оспорюють. Згідно з відзивом відповідачки від 17.03.2026, правовий статус цього майна як спільної сумісної власності сторін ОСОБА_2 не заперечує.

Відповідно до ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Разом із тим, відповідачка не погоджується щодо застосування до цього майна принципу рівності часток, передбаченого ст.70 СК України, з підстав, що позивач перебуває за межами України, фактично не бере участі у щоденному вихованні дітей, не забезпечує їм належної емоційної підтримки, а його особиста присутність у їхньому житті є відсутньою. Відповідачка самостійно забезпечує їхнє навчання, розвиток, лікування та повсякденний догляд. Для підтримання звичного рівня життя дітей змушена була залучити кредитні кошти через АТ КБ «ПриватБанк» (Договір «Кредитні картки» від 07.12.2021 р.). Позивач умисно не надає згоди на реєстрацію місця проживання дітей за однією з адрес у спільному нерухомому майні. За наведеного відповідачка вважає, що позивач ухиляється від виконання своїх обов`язків, а тому згідно з ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна відповідачки має бути збільшена (з нею проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Крім того, відповідачка вважає, що позивач таємно виніс із квартири, де на той час проживала сім`я, накопичені подружжям під час спільного проживання готівкові кошти у сумі 70 000 доларів США та передав своїй матері ОСОБА_7 , чим залишив сім`ю без засобів для існування, що також є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя згідно з ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України. Зазначає, що ОСОБА_1 має залежності (у 2025 році не пройшов тест на наркотичні речовини та алкоголь), тому у разі поділу спільного майна подружжя у рівних частках (по 1/2 кожному) та можливого загострення залежностей позивач може необачно розпорядитися своєю часткою майна, що створює ризик неможливості належним чином забезпечувати матеріальну підтримку, що, у свою чергу, може істотно зашкодити дітям.

Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд не вбачає підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя при поділі майна з огляду на наступне.

При визначенні розміру часток кожного з подружжя у спільному майні суд виходить з того, що відповідно до законодавства, частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК України). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК України).

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя.

По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 2 ст. 70 СК України ).

По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).

Відповідно до ч.3 ст. 70 СК України збільшення розміру частки одного з подружжя в майні пов`язується лише з випадками стягнення аліментів на дитину.

Проживання дітей з відповідачкою, з огляду на встановлені судами обставини та статтю 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Водночас, Верховний Суд зазначає, що встановлення підстав для відступлення від рівності часток подружжя здійснюється судом у кожній справі окремо виходячи із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 року у справі № 330/1079/20.

Ч. 3 ст. 70 СК України передбачає, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Дана норма може застосовуватися, коли рівень забезпеченості дитини, в тому числі і з урахуванням аліментів, не відповідає достатності для її розвитку та лікування.

З вимогами про стягнення з позивача аліментів на утримання дітей позивачка не зверталася, тому ч.3 ст. 70 СК України в даному випадку застосованою бути не може.

Фактичне отримання відповідачкою кредиту у грудні 2021 року саме з метою забезпечення належного утримання дітей доказами не підтверджено. При цьому на ім`я ОСОБА_2 згідно з Платіжними відомостями про додаткові грошові перекази для екіпажу України ОСОБА_1 було перераховано: від 07.12.2021 3 000 доларів США, від 03.01.2022 3 000 доларів США на матеріальне забезпечення сім`ї. Доказів здійснення відповідачкою реальних необхідних витрат для підтримання звичного рівня життя дітей і необхідного належного догляду за ними, зокрема на суму, яка перевищує 6 000 доларів США, відповідачкою не надано.

Відповідно до довідки № М1/03 від 03.03.2026 року підприємства у вигляді ТОВ «Малва», ОСОБА_2 працює на посаді директора з окладом 8800,00 грн. на місяць. Згідно з наявними у справі розписками, за дорученням ОСОБА_1 , 02.02.2026 року ОСОБА_2 отримала від його матері ОСОБА_7 на утримання дітей 85 000,00 грн., 23.02.2026 року ще 107 500,00 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачкою не надано доказів недостатнього рівня забезпеченості дітей.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд також не бере до уваги доводи відповідачки про наявність у подружжя та таємне винесення позивачем 70 000 доларів США, так як зазначені обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Крім того, доказів умисного ненадання позивачем згоди на реєстрацію місця проживання в одній із спірних квартир дітей відповідачка не надала, з відповідним позовом до позивача не зверталась.

Працюючи моряком, позивач систематично проходив тести на алкогольну та наркотичну залежність, зокрема 21.06.2023 року у Болгарії, 01.03.2024 року у Молдові, 06.03.2026 року у Польщі, за результатами досліджень на наркотики та алкоголь ці тести негативні, що підтверджується наявними у справі доказами, якими спростовується наявність наркотичної та алкогольної залежностей у позивача.

Посилання відповідачкою на обставини існування у позивача непогашених боргів, які виникли з особистої трудової діяльності позивача, та які позивач перекладає на відповідача та її рідних, не доведено належними доказами, оскільки додані до додаткових пояснень відповідачки скріншоти не перекладені на українську мову, не містять відомостей про джерело їх отримання, що не дає суду змоги встановити, що ці відомості мають відношення до справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже факти, за яких відповідачка вважає за можливе збільшити її частку у спільному майні подружжя, зменшивши частку позивача, не можуть бути застосовані для відступу від рівності часток подружжя у спільному майні.

Відтак, позовні вимоги за первісним позовом в частині поділу наступного майна: квартира за адресою: АДРЕСА_5 , та місце у підземному паркінгу № 22 за адресою: АДРЕСА_6 , підлягають задоволенню.

В порядку поділу спільного майна подружжя належить визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину місця у підземному паркінгу АДРЕСА_2 .

Вимоги за зустрічним позовом в частині поділу вищеказаного майна підлягають частковому задоволенню.

Належить визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 тавизнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину місця у підземному паркінгу АДРЕСА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням № 09 виконавчого органу Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А» від 28.04.2010 р. ОСОБА_1 було прийнято до асоційованих членів Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А», розподілено йому квартиру АДРЕСА_7 . Встановлено розмір вступного внеску 7271,22 грн., термін сплати до 30.04.2010. Встановлено розмір пайового внеску на момент подачі заяви 727 121,80 грн. Передбачено, що розмір пайового внеску може змінюватись на частину не оплаченої загальної площі. Термін внесення пайових внесків вказано в графіку, який є невід`ємною частиною Рішення (додаток № 1).

Згідно з банківською квитанцією від 28.04.2010 року, ОСОБА_1 сплатив вступний внесок у розмірі 7271,22 грн.

Протоколом № 09 від 28.04.2010 року Загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А» було затверджено Рішення № 09 виконавчого органу Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А» від 28.04.2010р., яким ОСОБА_1 було прийнято до асоційованих членів Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А».

28.04.2010 року ОСОБА_1 було видано Посвідчення про асоційоване членство №006-К.

Графіком внесення пайових внесків за квартиру АДРЕСА_8 пайщиком ОСОБА_1 , який є з Додатком №1 до Рішення №09 від 28.04.2010 визначено, що в період з 28 квітня 2010 р. по 14 червня 2011 р. ним були сплачені пайові внески. Заключний внесок відбувся 14 червня 2011р.

Оплата пайових внесків ОСОБА_1 підтверджується наступними банківськими квитанціями: від 28.04.2010 на суму 229828,78 грн. (за 33,6499 кв.м), від 29.06.2010 на суму 126 000,00 грн. (за 18,4481 кв.м), від 30.06.2010 на суму 102 450,00 грн. (за 15,0000 кв.м), від 27.10.2010 на суму 153 300,00 грн. (за 21,0000 кв.м), від 02.03.2011 на суму 109 500,00 грн. (за 15,0000 кв.м), від 14.06.2011 на суму 25 215 грн. (за 3,362 кв.м).

Таким чином, внески за вищезазначену квартиру були сплачені ОСОБА_1 повністю до укладення сторонами шлюбу.

Згідно з Актами прийому-передачі квартири від 16.11.2011 року, 16.12.2011 року, Рішенням ОК «Корольова 50А» № 09 від 28.04.2010 р. про будівництво житлового будинку в мкр. «В» жилого району АДРЕСА_9 , сторони виконали взаємні зобов`язання у повному обсязі, у зв`язку із чим ТОВ «Цивільжитлобуд» передає, а ОСОБА_1 приймає 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_10 з виконаними будівельно-монтажними роботами в повному обсязі, з зазначенням усіх видів проведених комунікацій та встановлення вузлів обліку.

На підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 від 22.02.2012, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 108,6 кв.м, житловою площею 56,4 кв.м. Свідоцтво видано на підставі рішення № 09 виконавчого органу Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А» від 28.04.2010 р., змін від 16.12.2011 р., довідки Обслуговуючого кооперативу «Корольова 50А» від 16.12.2011 р. № 11. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав номер 33393548 від 05.03.2012 року.

Отже, оплата внесків проведена ОСОБА_1 до шлюбу, а Свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 оформлено на ОСОБА_1 та його право власності зареєстровано після укладення шлюбу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте набуте нею, ним до шлюбу.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 червня 2020 року в справі № 363/4852/17, державна реєстрація не є способом набуття права власності це лише засіб підтвердження факту набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Таким чином, майно, набуте одним з подружжя до укладення шлюбу, але зареєстроване в період шлюбу, не є спільною власністю подружжя.

Оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до спільної сумісної власності подружжя (правова позиція ВСУ у справі № 6-2921цс17 від 15.11.2017р.)

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у Постанові об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19, згідно якої сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання його спільним майном, оскільки таке майно набуте до шлюбу.

Отже, сам факт реєстрації права власності в період зареєстрованого шлюбу, за доведеності повної оплати квартири позивачем до моменту реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не дає підстав уважати, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідачка вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю подружжя з підстави, що вона з липня 2010 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_1 як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу.

Стверджує, що познайомилася із позивачем 19 червня 2010 року після його повернення з рейсу 17.06.2010 року. У липні 2010 року сторони почали планувати спільний відпочинок та підготували документи для поїздки до Туреччини. У період з 14.07.2010 по 21.07.2010 року сторони спільно відпочивали в Туреччині, що підтверджується ваучером клієнта № 2214841, посадковими талонами на літак, квитанцією до прибуткового касового ордера № 2490 від 06.07.2010 року, а також фотоматеріалами з місця відпочинку. З липня 2010 року сторони почали спільно проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_11 , яка належала на праві приватної власності матері позивача ОСОБА_7 . У зв`язку з перебуванням позивача у морських рейсах, відповідачка під час його відсутності проживала у зазначеній квартирі та підтримувала з ним постійний зв`язок. 13.07.2013 року вказана квартира була продана, оскільки сторони здійснили ремонт у придбаній квартирі та переїхали на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 . У серпні 2011 року відповідачка завагітніла. На той момент позивач планував рейс на судно «SANTOS EXPRESS» іноземної компанії «SESPAN SHIP MANAGEMENT» з посадкою на судно 30.08.2011 року. У зв`язку з цим, за проханням ОСОБА_1 менеджер морського агентства, яке здійснювало супровід його працевлаштування, 25.08.2011 року звертався до органу державної реєстрації актів цивільного стану Київського району м. Одеси з проханням перенести дату реєстрації шлюбу на більш ранній строк. Дата реєстрації шлюбу була перенесена на 03.09.2011 року, проте позивач 30.08.2011 року вибув у рейс та повернувся лише у грудні 2011 року, тому державна реєстрація шлюбу між сторонами фактично відбулася 24 грудня 2011 року.

ОСОБА_2 вказує, що заробітна плата протягом року з моменту початку спільного проживання сторін, а саме з липня 2010 року по серпень 2011 року, перераховувалася позивачем на рахунок його матері ОСОБА_7 . Зазначені кошти використовувалися нею на власний розсуд, без відома ОСОБА_2 . Лише з серпня 2011 року, після того як позивач завагітніла, на її наполегливе прохання щодо необхідності самостійного ведення сімейного бюджету без втручання сторонніх осіб, ОСОБА_1 відкрив банківський рахунок на своє ім`я та надав ОСОБА_2 довіреність на право отримувати його заробітну плату, що дало змогу забезпечувати належне існування сім`ї та піклуватися про майбутню дитину. У період з 30.06.2010 року по 21.12.2011 року внесення відповідних платежів за квартиру за адресою: АДРЕСА_4 здійснювалося за безпосередньої участі ОСОБА_2 та всебічної допомоги у вирішенні питань, пов`язаних із їх сплатою. Після отримання свідоцтва про право власності сторони спільно здійснювали ремонт квартири, а також придбання меблів та інших предметів домашнього вжитку за спільні кошти. Утримання квартири здійснювалось сторонами спільно. Починаючи з липня 2021 року, у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на території України, утримання квартири та оплата комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 здійснюються виключно ОСОБА_2 . ОСОБА_2 вважає, що за наведених обставин проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно, отже квартира за адресою: АДРЕСА_4 є спільним майном подружжя, та для вирішення спору щодо поділу спільного майна подружжя необхідно встановити факт їх спільного проживання з липня 2010 р. по 24.12.2011 р., до офіційної реєстрації шлюбу, для чого звернулась до суду із зустрічним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 3 червня 1999 року у справі №1-8/99, обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Згідно з усталеною судовою практикою, яка викладена у Постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, Постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року, у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі №361/4744/19, «встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю».

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 08 грудня 2021 року у справі №369/16486/18.

Суд критично оцінює надані відповідачкою докази спільного відпочинку сторін в Туреччині протягом восьми днів з 14.07.2010 по 21.07.2010 та фотознімки періоду цього відпочинку, а також фотознімки відповідачки в квартирі, оскільки вони не відображають факту проживання однією сім`єю, а лише свідчать про подію, яка мала місце, однак в розумінні належності та допустимості доказів, не підтверджують факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №490/4949/17 зазначено, що сам по собі факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках, який не заперечував й сам відповідач, не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства.

При цьому суд враховує наявні в справі докази, а саме Договір банківського вкладу (депозиту) від 30.08.2011 року, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 та довіреність на право розпорядження коштами на цьому вкладному (депозитному) рахунку, видану ОСОБА_1 ОСОБА_2 , які доводять, що лише з серпня 2011 року між сторонами з`явились ознаки спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, яким притаманне спільне розпорядження коштами. Також враховує видану морським агентством «Унівіс» 25.08.2011 року довідку до РАЦС Київського району з проханням перенести дату шлюбу ОСОБА_1 на більш ранній період та довідку Київського відділу РАЦС від 23.08.2011 року про призначення дати шлюбу на 03.09.2011 року.

Відповідач ОСОБА_1 визнає факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з серпня 2011 року.

Суд критично оцінює показання свідків матері і батька позивача ОСОБА_7 та матері відповідачки ОСОБА_4 щодо часу, з якого почалось спільне проживання сторін однією сім`єю, оскільки вказані свідки є близькими особами сторін по справі та зацікавлені у результаті вирішення спору, а їх свідчення суперечать один одному та не доводять факт ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місцепроживання житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

ОСОБА_2 стверджує, що з липня 2010 року спільно проживала з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_11 , власником якої була мати позивача ОСОБА_7 , проте не надала суду доказів, що вона в той період отримувала за вказаною адресою будь-яку кореспонденцію, а також не надала документів, в яких вона зазначала б дану адресу як місце свого проживання в означений період, тощо.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Питання ефективності такого способу захисту порушеного права, як визнання певного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, вже перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду, а саме: у справі № 523/14489/15.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року (справа №523/14489/15-ц) сформульовано правовий висновок про те, що у справах позовного провадження юридичні факти належать до предмета доказування та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Вимога про встановлення юридичного факту може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення юридичного факту у справі позовного провадження є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування такого факту має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах позовного провадження, а лише підставою для вирішення такої справи.

Таким чином, наявні підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з серпня 2011 року до 24 грудня 2011 року.

З вище наведених обставин судом встановлено, що внески за квартиру за адресою: АДРЕСА_4 були оплачені ОСОБА_1 в період з 28 квітня 2010 р. по 14 червня 2011р.

Отже, фінансування придбання квартири за адресою: АДРЕСА_4 здійснювалось до спільного проживання позивача та відповідачки однією сім`єю та за рахунок особистих коштів позивача, що унеможливлює визнання цієї квартири спільною власністю подружжя. Доказ внесення коштів ОСОБА_2 або спільних коштів подружжя у справі відсутні.

І ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 стверджують, що вони беруть участь в утриманні квартири АДРЕСА_3 , а саме оплачують комунальні послуги.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте відповідно до статті 1 та статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем є індивідуальний або колективний споживач, який отримує чи має намір отримати житлово-комунальну послугу. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.Оскільки відповідачка стверджує, що проживає у квартирі (користується комунальними послугами та послугами з управління будинком), вона є фактичним споживачем цих послуг. Оплачуючи квитанції, вона виконує обов`язок споживача щодо оплати за використані особисто нею блага, а не здійснює капітальнийвнесок у нерухомість.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Верховний Суд у Постанові від 13.02.2023 року № 664/2660/18 вказав, що правомірним є не визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок, який чоловік придбав до шлюбу, однак в період шлюбу були здійснені покращення, оскільки відповідних доказів здійснення ремонтних робіт та покращення будинку, через що зросла його ринкова вартість, надано не було.

Отже, відповідачкою не надано доказів покращення квартири, через що значно зросла її ринкова вартість.

Відтак суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 .

В задоволенні зустрічного позову в частині визнання квартири АДРЕСА_3 спільним майном подружжя, та визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 належить відмовити.

За встановлення судом відсутності права спільної власності сторін на означену квартиру, відповідно відсутні і підстави для відступлення від принципу рівності часток подружжя при поділі цього майна.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя слід задовольнити, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу іпро поділ спільного майна подружжя підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 62, 63, 65, 69, 70, 71,74 Сімейного кодексу України, ст. ст.364, 368, 369, 372 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 16, 19, 43, 76-81, 258-261, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 33,8 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину місця у підземному паркінгу АДРЕСА_2 ,загальною площею 23,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 108,6 кв.м, житловою площею 56,4 кв.м.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої власності, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_12 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв.м, житловою площею 33,8 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_12 , право власності на 1/2 частину місця у підземному паркінгу №22 в будинку АДРЕСА_6 , загальною площею 23,9 кв.м.

В решті позовних вимог, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. М. Куриленко