Рішення № 141265672, 29.09.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/51573/25-ц

пр. 2-5826/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивачки - не з`явилась,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій банку неправомірними, визнання кредитного договору недійсним та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - відповідач, АТ «Сенс Банк»), у якому просить:

визнати неправомірними нарахування відсотків та інших нарахувань відповідачем після виконання рішення суду по справі № 755/3537/24;

визнати кредитний договір таким, що припинив свою дію у зв`язку з виконанням рішення суду по справі № 755/3537/24;

відшкодувати моральну шкоду позивачці, завдану діями відповідача у розмірі 50 000,00 грн;

судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 січня 2018 року між АТ «Альфа Банк» та позивачкою було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630822039. Відповідно до умов кредитного договору, Банк надав позивачці кредит, у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 23 600,00 грн.

17 червня 2024 року Дніпровський районний суд ухвали рішення, яким позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 630822039 від 10 січня 2018 року на загальну суму 23 600,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовив. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 965,42 грн.

28 лютого 2025 року приватним виконавцем Павлюком Н.В. за заявою АТ «Сенс Банк» було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, а 14 травня 2025 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 у зв`язку із фактичним повним виконанням виконавчого документа.

Таким чином, виконавши рішення суду в повному обсязі, на думку позивачки, зобов`язання за цим договором є припиненими внаслідок належного його виконання.

Банк продовжує нараховувати відсотки, та інші платежі, чим порушує права позивачки як споживача фінансових послуг.

Оцінюючи наслідки, викликані діями банку, позивачка вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн., що відповідає тяжкості завданих страждань.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04 серпня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 серпня 2026 року розгляд справи відкладено на 29 вересня 2026 року.

30 вересня 2026 року АТ «Сенс Банк» подало до суду додаткові пояснення по справі, у яких вказує на те, що позивачем обрано невірно спосіб захисту, що є підставою для відмови у позовних вимогах.

30 вересня 2026 року ОСОБА_1 подала до суду заперечення на додаткові пояснення АТ «Сенс Банк», у яких вказує на те, що основним предметом цього спору не є абстрактне питання про припинення договору як правочину, а наявність чи відсутність у Банку права після повного виконання судового рішення продовжувати нараховувати за кредитним договором нову заборгованість за тим самим кредитним зобов`язанням.

Позивачка в судове засідання не з`явилась; про день, час, місце розгляду справи повідомлена належним чином; подала заяву, у якій просила розглядати справу за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 10 січня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії № 630822039.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, яке набрало законної сили, позов АТ «Сенс Банк» було задоволено частково та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 630822039 від 10 січня 2018 року у розмірі 23 600,00 грн. У решті позовних вимог банку - відмовлено. Стягнуто судові витрати в розмірі 965,42 грн.

В силу частини четвертої статті 82 ЦПК України дані обставини є встановленими та доказуванню не підлягають.

За заявою АТ «Сенс Банк» було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

14 травня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 7734400, у зв`язку із фактичним виконанням судового рішення.

Щодо позовних вимог про визнання кредитного договору таким, що припинив свою дію.

Пред`явивши позовні вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом і пені, банк відповідно до статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі свідчить про припинення строку дії договору у силу вимог статті 1050 ЦК України.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як було встановлено судом вище, 14 травня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 7734400 у зв`язку із фактичним повним виконанням рішення суду.

Тобто, факт виконання зобов`язань за кредитним договором у даному випадку є встановленим.

Суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 рок у справі № 333/9519/12, провадження № 14-10цс18).

АТ «Сенс Банк» вимоги до позивачки відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України не заявляв, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 як позичальник зобов`язання за кредитним договором від 10 січня 2018 року виконала, що підтверджується постановою приватного виконавця від 14 травня 2025 року.

Відповідно до частин першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 1215, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання цього права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право боржника підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання зобов`язання за кредитним договором таким, що припинено, а не шляхом припинення договору кредиту.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 та підтримано Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц і постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка у прохальній частин позовної заяви просить суд визнати кредитний договір таким, що припинив свою дію.

При цьому позивачка на обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову визначала те, що основне зобов`язання за кредитним договором припинилося у зв`язку з повним його виконанням.

Договір, в першу чергу, є домовленість сторін. Договір як документ є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості, змістом такого правовідношення є певні права та обов`язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивачка, звертаючись до суду, обґрунтовувала свої вимоги припиненням саме зобов`язань за кредитним договором, як правовідношень, тобто зобов`язань, і не самого договору кредиту, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії «договір».

Тому належним способом захисту прав боржника є саме визнання зобов`язань за кредитним договором такими, що припинені, а не визнання кредитного договору таким, що припинив свою дію.

Ураховуючи те, що позивачкою обрано правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому визнання зобов`язання припиненим не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20 (провадження № 61-9025св21), від 02 жовтня 2019 року у справі 126/1056/15-ц (провадження № 61-34297св18), від 26 січня 2022 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 61-7033св21), від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21), від 08 лютого 2023 року у справі № 341/767/21 (провадження № 61-3224св22).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання припиненим зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 липня 2024 року № 630822039, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк», правонаступником якого за даним договором є АТ «Сенс Банк».

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними нарахування відсотків та інших нарахувань відповідачем.

Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2019 року, справа № 320/8618/15-ц, провадження №61-4393сво18 зробив висновок, що позовна вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції на тіло кредиту по кредитному договору є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі незгоди позивача із сумою здійснених нарахувань процентів за кредитним договором, таке право підлягає захисту судом при вирішенні питання стягнення заборгованості за кредитним договором. Однак сторони не повідомляли суд що на даний час в провадженні будь-якого суду перебуває справа про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також варто зазначити, що у випадку пред`явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказані позивачем обставини - щодо безпідставного нарахування процентів та комісії повинні оцінюватись судом саме при вирішенні питання про стягнення заборгованості.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання неправомірними нарахування відсотків та інших нарахувань відповідачем.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що такої міри відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, ним не передбачено.

Правила статті 1167 ЦК України, якими позивачка обґрунтовує позов, регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.

Правовідносини сторін випливають з договірних відносин про надання банківських послуг.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 404/3436/19 від 10 вересня 2021 року, у правовідносинах, які випливають з договірних відносин про надання банківських послуг, не передбачено права на відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд вважає, що такі дії банку, як звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа до виконання, нагадування про існування боргу не є передбаченими законом підставами для відшкодування моральної шкоди.

Аналогічної позиції дотримувався і Верховний Суд України у постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 1575цс16, в якій зазначено, що з наявних в матеріалах справи складових частин договору про надання банківських послуг не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов`язань, а тому підстави для її відшкодування відсутні.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Згідно частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 15, 16, 598, 599, 611, 1050, 1167 ЦК України, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-266, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання дій банку неправомірними, визнання кредитного договору недійсним та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати припиненим зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 липня 2024 року № 630822039, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Альфа Банк», правонаступником якого за даним договором є Акціонерне товариство «Сенс Банк».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ 23494714.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з для проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 05.11.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ