Ухвала суду № 141264743, 06.11.2026, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06 листопада 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/752/26Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Хоми С.О.

розглянувши: Заяву № 223, документ сформований в системі "Електронний суд" 03.11.2026 (вх.№826 від 03.11.2026) Почаївського комбінату комунальних підприємств, 47025, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м. Почаїв, вул. Шевченка, будинок 33, код ЄДРПОУ 03353816

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА», 47025, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м. Почаїв, вул. Лосятинська, 8, код ЄДРПОУ 21132935

про: видачу судового наказу, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА» на користь Почаївського комбінату комунальних підприємств 4 297,01 грн. заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води та 332,80 грн. сплаченого судового збору на рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» МФО 305299 код ЄДРПОУ банку 14360570.

ВСТАНОВИВ

03.11.2026 до Господарського суду Тернопільської області надійшла Заява № 223, документ сформований в системі "Електронний суд" 03.11.2026 (вх.№826 від 03.11.2026) Почаївського комбінату комунальних підприємств з вимогою стягнути з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА» на користь Почаївського комбінату комунальних підприємств 4297,01 грн. заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води та 332,80 грн. сплаченого судового збору на рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» МФО 305299 код ЄДРПОУ банку 14360570.

Заяву обґрунтовано порушенням боржником грошових зобов`язань за договором про надання послуг централізованого постачання і водовідведення №46 від 02.01.2016.

Дослідивши подану заяву, суддя дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України ( далі ГПК України) наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

За приписами ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Згідно зі ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Статтею 150 ГПК України встановлена форма і зміст заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено, зокреа, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу;

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу;

4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу;

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 цієї частини;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Положеннями статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В заяві про видачу судового наказу стягувач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА» умов укладеного між ними договору про надання послуг централізованого постачання і водовідведення №46 від 02.01.2016 в частині порядку і строків здійснення розрахунків за надані послуги, на підтвердження чого надано акт звіряння взаємних розрахунків 31.10.2026 за період жовтень 2025-жовтень 2026, підписаний лише з боку стягувача.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

Разом з цим, як встановлено судом, акт звірки не підписано та не скріплено печаткою відповідача, а тому є неналежним доказом у справі.

Крім того, у заяві про видачу судового наказу заявник посилається на те, що боржник частково сплачував рахунки за водопостачання по вказаному Договору, що підтверджується актом звіряння до даної заяви.

Водночас виписки банку заявником до заяви про видачу судового наказу не додано.

Наведені обставини зумовлюють неможливість перевірки судом правильності нарахування суми заборгованості за визначений заявником період та спожитий обсяг послуг боржником.

Отже, матеріали заяви не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували заборгованість в сумі 4 297,01 грн., що порушує вимоги пункту 4 частини 3 статті 150 ГПК України.

Наказне провадження передбачає безспірність грошової вимоги. Під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу, суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Водночас, заявлена сума заборгованості має бути підтверджена первинним документами, що додаються до заяви, що вбачається із п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 150 та п. 4 ч.3 ст. 150 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки подані разом із заявою про видачу судового наказу докази не підтверджують фактичного надання заявником (оператором) боржнику як абоненту відповідних послуг у спірний період, господарський суд дійшов висновку, що заявником не підтверджено безспірність грошової вимоги, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про видачу судового наказу.

За приписами п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу, на підставі п.8 ч.1 ст.152 ГПКУкраїни.

Відповідно до частини другої статті 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше 10 днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Суд звертає увагу, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина перша статті 153 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 147, 148, 150, 152, 153, 154, 234, ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити Почаївському комбінату комунальних підприємств у видачі судового наказу про стягнення з боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛИНА» на користь Почаївського комбінату комунальних підприємств 4297,01 грн. заборгованості за отримані послуги з централізованого постачання холодної води та 332,80 грн. сплаченого судового збору на рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» МФО 305299 код ЄДРПОУ банку 14360570.

2.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в строк і порядок, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

3.Копію ухвали надіслати:

-заявнику Почаївському комбінату комунальних підприємств (до Електронного кабінету підсистеми ЄСІТС "Електронний Суд").

Ухвалу підписано: 06 листопада 2026 року.

Суддя С.О. Хома