Ухвала суду № 141264195, 05.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про забезпечення позову

м. Київ

05.11.2026Справа № 910/14153/26Господарський суд міста Києва у складі судді Цюкала Ю.В. розглянувши

заяву Київської міської ради

про забезпечення позову

у справі за позовом Київської міської ради (адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» (адреса: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 5/7, оф. 5, код ЄДРПОУ 41059967);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, оф. 1-В, код ЄДРПОУ 46003311)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитро Валентинович

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

без повідомлення (виклику) сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.02.2026, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сомовим І.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 238, предметом якого є цілісний майновий комплекс загальною площею 5 077,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 у справі № 910/1585/26 з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» на користь позивача стягнуто 17 421 420,60 грн, на примусове виконання якого приватним виконавцем Ляпіним Д.В. відкрито виконавче провадження № 81568963.

Водночас, як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» після відкриття провадження у справі № 910/1585/26 відчужило належний йому цілісний майновий комплекс Товариству з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» за договором купівлі-продажу від 26.02.2026 № 238. На думку позивача, вказаний договір є фраудаторним, оскільки вчинений боржником на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на майно, та має ознаки фіктивного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2026 прийнято позовну заяву Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.02.2026 № 238 до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14153/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.12.2026 о 10:20 год.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якому просить суд накласти арешт на цілісний майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» вчиняти будь-які дії, пов`язані з відчуженням прав на цей об`єкт нерухомого майна, а також заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з посвідченням правочинів та державною реєстрацією речових прав на нього.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» відчужило спірне майно після відкриття провадження у справі № 910/1585/26, тобто будучи обізнаним про можливість звернення стягнення на це майно на виконання рішення суду.

На думку позивача, у разі вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» правочинів щодо подальшого відчуження спірного майна на користь третіх осіб рішення суду про задоволення позову не забезпечить ефективного захисту прав позивача, оскільки визнання недійсним оспорюваного договору не призведе до відновлення становища, яке існувало до його вчинення. У такому разі для захисту своїх прав позивач буде змушений повторно звертатися до суду з новими позовами.

За змістом ч.ч. 1, 6 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Суд наголошує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з вимогами, які розглядаються у справі. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Отже, вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 року у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог позову, в межах якого подано заяву про забезпечення позову, та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому та/або захисту порушених прав.

Суд звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

У тому разі, коли спір є немайновим, досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Зазначена правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Суд наголошує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Наразі, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається саме на заявника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 року у справі № 922/2419/20.

Згідно актуальної практики Верховного Суду на заявника покладається необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо) (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2026 року в cправі № 911/883/26).

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Оцінюючи викладені в заяві про забезпечення позову доводи заявника та зміст позовних вимог, з якими позивач звернувся до суду, судом взято до уваги, що предметом позову у цій справі є вимога немайнового характеру про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.02.2026 № 238, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» відчужило нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП».

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, провадження у справі № 910/1585/26 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП» про стягнення 17 421 420,60 грн відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2026. Договір купівлі-продажу № 238 укладено 26.02.2026, тобто після відкриття провадження у вказаній справі.

Відповідно до листа приватного виконавця Ляпіна Д.В. від 12.10.2026 № 81568963/4097 при перевірці майнового стану боржника встановлено відсутність грошових коштів, цінностей та рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, а нерухоме майно за боржником не зареєстровано.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 500715767 та № 500716068 від 03.11.2026 право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» на цілісний майновий комплекс зареєстровано 26.02.2026. Того ж дня зазначений об`єкт нерухомого майна поділено на десять окремих об`єктів, а саме будівлі літ. «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», «К», «Л», яким присвоєно нові реєстраційні номери. Право власності на кожну з цих будівель зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП».

Таким чином, відчуження спірного майна відбулося під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/1585/26 за позовом позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕНІС ГРУП». Того ж дня після державної реєстрації права власності Товариство з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» здійснило поділ цілісного майнового комплексу на окремі об`єкти нерухомого майна.

Наведені обставини свідчать про реальну можливість подальшого відчуження спірного майна та є достатньо обґрунтованим припущенням, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, у разі відчуження будівель, утворених внаслідок поділу, на користь третіх осіб, визнання недійсним договору від 26.02.2026 № 238 не призведе до відновлення становища, яке існувало до його вчинення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Накладення арешту на спірне нерухоме майно, заборона Товариству з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» вчиняти дії щодо відчуження цього майна та заборона нотаріусам і суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти дії щодо посвідчення правочинів про відчуження цього майна та державної реєстрації переходу права власності на нього безпосередньо пов`язані з предметом позову. Накладення арешту в цьому випадку стосується саме того майна, яке було предметом оспорюваного договору від 26.02.2026 № 238, а не іншого майна відповідача-2, що відповідає вимозі про зв`язок заходу забезпечення позову з предметом спору. Такі заходи не позбавляють Товариство з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» права власності на майно, а лише тимчасово обмежують можливість розпорядження ним, мають тимчасовий характер та спрямовані на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті. Вжиття таких заходів не є тотожним задоволенню позовних вимог.

В контексті наведеного суд зазначає, що вжиті заходи забезпечать збалансованість інтересів сторін, оскільки дозволять зберегти спірне майно до вирішення спору по суті та не призведуть до втручання в господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП», яке і надалі зможе володіти та користуватися цим майном. Обрані заходи мають тимчасовий характер та спрямовані на запобігання вчиненню під час розгляду справи дій, які можуть істотно ускладнити ефективний захист або поновлення прав позивача в межах цього спору.

Суд враховує, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, характер спору та необхідність примусового виконання рішення суду не є визначальними для вирішення питання про забезпечення позову. Чинне процесуальне законодавство не містить заборони накладати арешт на майно у спорі з немайновою позовною вимогою.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2024 у справі № 924/1155/23, ухваленій у спорі про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, в межах якого було накладено арешт на спірне майно.

З огляду на те, що спірне майно вже було відчужене та поділене під час розгляду справи № 910/1585/26, накладення арешту на нього в поєднанні із заборонами щодо його відчуження та державної реєстрації переходу права власності на нього є співмірним із заявленою позовною вимогою. Сукупність цих заходів забезпечить збереження існуючого становища до вирішення спору по суті.

Крім того, позивач просить застосувати заходи забезпечення щодо цілісного майнового комплексу з реєстраційним номером 286433680000. Відповідно до п. 1.2 договору від 26.02.2026 № 238 цей цілісний майновий комплекс складається з будівель літ. «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», «К», «Л».

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 500715767 та № 500716068 від 03.11.2026 26.02.2026 розділ щодо цілісного майнового комплексу закрито з підстави поділу об`єкта нерухомого майна, а право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» зареєстровано на кожну із зазначених будівель як на окремий об`єкт нерухомого майна з новим реєстраційним номером. Тому заходи забезпечення позову підлягають застосуванню щодо цих будівель.

Частиною шостою статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Відповідно до частини першої статті 141 цього Кодексу суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки вжиті заходи стосуються лише майна, яке є предметом спору, мають тимчасовий характер і не позбавляють Товариство з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» права власності на майно, а лише обмежують можливість розпорядження ним до вирішення спору по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись ст.ст. 2, 136, 137, 140, 141, 144, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Київської міської ради про забезпечення позову задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 910/14153/26, а саме:

- накласти арешт на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, а саме: будівлю літ. «А» загальною площею 2 175,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289610480000; будівлю літ. «Б» загальною площею 231,7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611280000; будівлю літ. «В» загальною площею 574,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611680000; будівлю літ. «Г» загальною площею 676,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611780000; будівлю літ. «Д» загальною площею 503,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611980000; будівлю літ. «Е» загальною площею 473,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289612480000; будівлю літ. «Ж» загальною площею 197,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289612880000; будівлю літ. «З» загальною площею 155,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613080000; будівлю літ. «К» загальною площею 55,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613380000; будівлю літ. «Л» загальною площею 34,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613680000, право власності на яке зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, оф. 1-В, код ЄДРПОУ 46003311);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, оф. 1-В, код ЄДРПОУ 46003311) вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, а саме: будівлі літ. «А» загальною площею 2 175,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289610480000; будівлі літ. «Б» загальною площею 231,7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611280000; будівлі літ. «В» загальною площею 574,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611680000; будівлі літ. «Г» загальною площею 676,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611780000; будівлі літ. «Д» загальною площею 503,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611980000; будівлі літ. «Е» загальною площею 473,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289612480000; будівлі літ. «Ж» загальною площею 197,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289612880000; будівлі літ. «З» загальною площею 155,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613080000; будівлі літ. «К» загальною площею 55,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613380000; будівлі літ. «Л» загальною площею 34,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613680000;

- заборонити нотаріусам посвідчувати правочини щодо відчуження нерухомого майна, зазначеного в абзацах другому та третьому цього пункту, а суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам, у тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам місцевих рад, нотаріусам, вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, а саме: будівлю літ. «А» загальною площею 2 175,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289610480000; будівлю літ. «Б» загальною площею 231,7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611280000; будівлю літ. «В» загальною площею 574,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611680000; будівлю літ. «Г» загальною площею 676,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611780000; будівлю літ. «Д» загальною площею 503,6 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289611980000; будівлю літ. «Е» загальною площею 473,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289612480000; будівлю літ. «Ж» загальною площею 197,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289612880000; будівлю літ. «З» загальною площею 155,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613080000; будівлю літ. «К» загальною площею 55,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613380000; будівлю літ. «Л» загальною площею 34,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3289613680000.

Стягувач: Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 22883141).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «АРВЕНТА ГРУП» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31, оф. 1-В, код ЄДРПОУ 46003311).

Ухвала відповідно до частини першої статті 144 Господарського процесуального кодексу України є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження та відкриття виконавчого провадження.

Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання протягом трьох років з дня, наступного за днем набрання нею законної сили, з урахуванням положень частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її складення. Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Ю.В. Цюкало