Ухвала суду № 141264171, 04.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

м. Київ

04.11.2026Справа № 910/11201/26Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Самошиній І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Київської міської прокуратури

вул. Предславинська, буд. 45/9, м. Київ, 03150

код ЄДРПОУ 02910019

в інтересах держави в особі Державного агентства України з питань кіно

вул. Кіото, 27 м. Київ, 02156

код ЄДРПОУ 37508051

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаланстер"

просп. Перемоги, буд. 68/1, офіс 62, м. Київ, 03113

код ЄДРПОУ 41398776

про стягнення 1 464 219,20 грн.,

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Київська міська прокуратура (далі - прокуратура) звернулася до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства України з питань кіно (далі позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаланстер" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за невиконання зобов`язань, передбачених Договором про надання державної підтримки № 193 в сумі 1 464 219, 20 грн., з яких: основна заборгованість в розмірі 973 550,00 грн., 354 372, 20 грн. пеня, 136 297, 00 грн. штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ТОВ «Фаланстер» не виконало взятих на себе зобов`язань за договором про надання державної підтримки № 193 від 14.12.2021 щодо виробництва фільму «То моє море» у встановлений строк (до 14.11.2023) та не надало Держкіно акт про завершення виробництва фільму. За таких обставин, на переконання позивача, відповідно до пунктів 5.4.23, 9.3, 9.6 договору, статей 549, 611 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТОВ «Фаланстер» зобов`язане повернути отримані кошти попередньої оплати в розмірі 973 550 грн, а також сплатити пеню в розмірі 354 372,20 грн та штраф у розмірі 136 297 грн за невиконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2026 справу №910/11201/26 передано на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою суду від 09.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.09.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2026 у зв`язку із триваючою повітряною тривогою у місті Києві судом відкладено підготовче судове засідання на 04.11.2026.

16.09.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаланстер" подано заяву про залишення позову без розгляду.

17.09.2026 прокуратурою подано заяву про уточнення позовних вимог.

24.09.2026 прокуратурою подано заперечення на заяву про залишення позову без розгляду.

30.09.2026 від Державного агентства України з питань кіно надійшли заперечення на заяву про залишення позову без розгляду.

30.09.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 30.09.2026 судом відкладено розгляд справи у підготовче провадження на 04.11.2026.

06.10.2026 від Державного агентства України з питань кіно найшла відповідь на відзив.

06.10.2026 прокуратурою подано відповідь на відзив.

04.11.2026 відповідачем подано відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 04.11.2026 суд постановив ухвалу, якою залишив позов без розгляду.

Вирішення питання про залишення позову без розгляду та висновок суду із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21) прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 до 1 січня 2027 року положення частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.

В той же час, суд у цій справ враховує як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.

Вирішуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять „інтереси держави" та „представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:

"…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави".

У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Унаслідок унесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі.

У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом". Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Верховний Суд у постанові від 10.06.2026 у справ № 910/403/26 зазначив, що прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для захисту інтересів держави, яка упродовж тривалого часу (з листопада 2023 року) не отримала очікуваного результату, а також для усунення виявленого порушення порядку використання бюджетних коштів, зміцнення правопорядку в сфері здійснення державної підтримки кінематографії та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності. Прокурор зазначив, що прямий інтерес держави у даному випадку полягає у неухильному дотриманні сторонами договору вимог законодавства.

При цьому, згідно з п. 1 Положення про Держкіно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 277, вказаний орган є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури та інформаційної політики і який реалізує державну політику у сфері кінематографії. Держкіно здійснює відповідно до законодавства функції державного нагляду (контролю) у сфері кінематографії, укладає договори про закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для виготовлення (створення) вихідних фільмових матеріалів, аудіовізуальних творів (пп. 6, 16 п. 4 Положення), разом з відповідними центральними органами виконавчої влади контроль за використанням державних коштів, передбачених для реалізації проєктів, виконання програм, у тому числі міжнародних (п.п.4 п. 5 Положення).

Таким чином, Держкіно є органом, уповноваженим державою здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що Держкіно було обізнано про порушення інтересів держави, однак не зверталось до суду з позовом.

Вказані обставини, на переконання прокурора, становлять виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Обґрунтовуючи виключність випадку для здійснення представництва інтересів держави прокурор надав пояснення, у яких зазначив таке:

- Конституційний Суд України у Рішенні від 03.12.2025 наголосив на тому, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану, усебічного забезпечення захисту інтересів держави Україна та стабільності конституційного правопорядку в період дії воєнного стану в Україні;

- порушення порядку використання бюджетних коштів, не досягнення цілей державної підтримки та неотримання державою очікуваного результату порушує економічні інтереси держави, особливо в умовах воєнного стану;

- неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором призвело до фактичних втрат бюджету на суму 973 550,00 грн, оскільки ця частина попередньої плати відповідачем використана, а виробництво фільму не завершено;

- Держкіно, будучи уповноваженим державою органом на захист інтересів держави у вказаній сфері, таких заходів не вжив, натомість звернувся до окружної прокуратури з листом про вжиття заходів представницького характеру.

- з листа Держкіно від 02.04.2026 № 681/5/11-26 не встановлено намірів уповноваженого органу самостійно захисти інтереси держави за вказаним фактом у судовому порядку. При цьому посилання Держкіно на відсутність коштів для сплати судового збору з метою звернення з позовом до суду не виключає його бездіяльності.

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку з виконанням договору про надання державної підтримки № 193 від 14.12.2021, укладеного безпосередньо між Державним агентством України з питань кіно та ТОВ «Фаланстер». Заявлені прокурором вимоги про повернення попередньої оплати в розмірі 973 550 грн, стягнення пені в розмірі 354 372,20 грн та штрафу в розмірі 136 297 грн є майновими вимогами, що безпосередньо випливають із договірних правовідносин між сторонами та спрямовані на захист майнових прав і законних інтересів Держкіно як сторони договору. При цьому саме Держкіно є безпосереднім учасником спірних правовідносин, володіє необхідними документами щодо укладення, виконання та порушення умов договору, обізнане з обставинами його реалізації, а також наділене всіма необхідними повноваженнями для самостійного звернення до суду з вимогами про повернення наданих коштів та стягнення передбачених договором штрафних санкцій. За таких обставин прокурором не доведено наявності об`єктивних перешкод, які унеможливлюють самостійний захист Держкіно своїх майнових інтересів або свідчать про неспроможність відповідного органу здійснити такий захист належним чином.

Суд відхиляє посилання прокурора на бюджетне походження коштів державної підтримки як на самостійну та достатню підставу для обґрунтування виключності випадку представництва інтересів держави. Сам по собі факт використання у спірних правовідносинах коштів Державного бюджету України, так само як і загальні твердження про суспільну значущість належного використання бюджетних коштів, загрозу економічній безпеці держави чи можливість порушення фінансової основи бюджетної системи, не свідчить про неможливість або неналежне здійснення уповноваженим органом захисту відповідних інтересів. Бюджетне походження коштів не змінює правової природи спірних правовідносин, які виникли з договору, укладеного Держкіно як самостійним суб`єктом договірних відносин, та не позбавляє його можливості самостійно вимагати від контрагента виконання взятих на себе зобов`язань, повернення отриманої попередньої оплати і сплати договірних санкцій.

Отже, наявність порушення умов договору та потенційних майнових втрат держави не є тотожною наявності виключних підстав для здійснення прокурором представництва її інтересів у суді. Протилежний підхід фактично означав би, що будь-яке невиконання або неналежне виконання суб`єктом господарювання договору, фінансування якого здійснювалося за рахунок бюджетних коштів, автоматично надає прокурору право на звернення до суду замість уповноваженого органу, незалежно від того, чи має такий орган реальну можливість самостійно захистити свої права. Такий підхід нівелював би встановлений законом субсидіарний характер прокурорського представництва та підміняв би діяльність компетентного органу діяльністю прокурора.

За встановлених обставин Держкіно не позбавлене можливості самостійно звернутися до суду з відповідними вимогами, а прокурором не доведено ані нездійснення цим органом захисту інтересів держави, ані неналежного здійснення такого захисту, яке зумовлювало б необхідність прокурорського втручання. Відтак сам лише факт порушення відповідачем договірних зобов`язань та використання для фінансування виробництва фільму бюджетних коштів не створює передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

На переконання суду у даному випадку звернення прокурора з позовом про стягнення попередньої оплати, штрафу та пені не може вважатись виключним випадком.

Крім того, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор не може звертатися до суду лише з підстав наявності порушення інтересів держави, якщо уповноважений орган може самостійно здійснювати захист своїх прав.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, листом №681/5/11-26 від 02.04.2026 року Державне агентство України з питань кіно просило Київську міську прокуратуру представити інтереси держави в суді з метою вчинення дій спрямованих на повернення коштів до державного бюджету та стягнення штрафних санкцій, пославшись на обмеження у фінансуванні видатків на сплату судового збору.

Листом від 23.04.2026 вих. № 15/2-347вих-26 заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Держкіно з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді та витребував інформацію і документи, зокрема щодо бюджетних повноважень Держкіно та джерел фінансування за договором № 193 від 14.12.2021, стану його виконання, здійснених на виконання договору платежів з урахуванням відомостей вебпорталу Spending про перерахування попередньої оплати у розмірі 973 550 грн двічі, листування Держкіно з ТОВ «Фаланстер», у тому числі щодо внесення змін до договору та вирішення питання про його розірвання, а також інших заходів реагування, зокрема цивільно-правового характеру, вжитих Держкіно з метою захисту інтересів держави у зв`язку з невиконанням товариством договірних зобов`язань, із зазначенням причин їх невжиття.

Листом від 30.04.2026 Держкіно повідомило, що підтримує вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в суді з метою повернення коштів до державного бюджету.

Листом від 01.09.2026 вих № 15/2-724вих-26 заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив Держкіно про звернення до суду в інтересах держави про стягнення штрафу та пені.

Суд зазначає, що посилання на бюджетний характер коштів, за рахунок яких здійснювалося фінансування виробництва фільму, а також на необхідність забезпечення належного використання коштів Державного бюджету України саме по собі не свідчить про наявність виключного випадку, за якого прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді. Так само відсутність у компетентного органу бюджетних асигнувань або коштів для сплати судового збору, навіть за умови її доведення, не є самостійною підставою для такого представництва, оскільки не свідчить про неспроможність Держкіно реалізувати надані йому законом повноваження щодо захисту своїх майнових інтересів.

На переконання суду, нераціональним та таким, що порушує принцип розподілу повноважень, є подання позовних заяв замість уповноваженого органу у зв`язку із нестачею бюджетних коштів для сплати судового збору у такого органу, що може свідчити у даному випадку про підміну уповноваженого державного органу у реалізації його власних повноважень.

За висновками суду, спір між Держкіно та ТОВ "Фаланстер" про стягнення попередньої оплати та штрафних санкцій за порушення умов договору немає виключного характеру, а представництво прокуратурою у даній справі інтересів держави, пов`язане виключно з відсутністю у Держкіно достатніх бюджетних асигнувань для сплати судового збору з метою звернення до суду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, повідомлення в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор направив до Держкіно 01.09.2026, а звернувся з позовом 03.09.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Суд враховує, що визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом України презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

Отже прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру, яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25.

З урахуванням викладеного суд вважає, що даний спір не належить до виключних випадків для представництва прокурором інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 викладені правові висновки, згідно з якими якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак позов у цій справі підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України як такий, що підписаний особою, яка не має права його підписувати.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Таким чином, приймаючи до уваги положення статті 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що Прокурором не подано клопотання про повернення судового збору, суд не вбачає правових підстав для вирішення питання про повернення з Державного бюджету України суми судового збору, сплаченого Прокурором при зверненні до Господарського суду міста Києва з цією позовною заявою.

Керуючись ст. 226, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позов заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства України з питань кіно до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаланстер" про стягнення 1 464 219, 20 грн - залишити без розгляду.

2. Ухвала набрала законної сили після її оголошення 04.11.2026 та може бути оскаржена у порядку і строк, встановлені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.11.2026

Суддя М. О. Лиськов