Рішення № 141263776, 13.07.2026, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
13.07.2026
Номер справи
910/2290/26
Номер документу
141263776
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2026Справа № 910/2290/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, скасування державної реєстрації, закриття розділу та реєстраційної справи та зобов`язання звільнити земельні ділянки

Представники учасників справи:

Від прокуратури: Намлієва І.В.;

Від позивача: Ступак О.І.;

Від відповідача: Бродська К.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" (далі - відповідач), у якій просить суд:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ) у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, 8000000000:62:008:0109 шляхом:

- скасування рішення державного реєстратора - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Крилової Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.09.2014, індексний номер: 15926705, та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" на нежитлові будівлі загальною площею 46,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 275288980000), номер запису про право власності: 7062461 (відомостей про речове право - 7062461), з одночасним припиненням права власності ТОВ "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" на нього;

- закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 275288980000;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ: 39183856) звільнити земельну ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108 загальною площею 0,2001 га шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових будівель з літерою "А" загальною площею 13,4 кв.м. та з літерою "Б" загальною площею 13,4 кв.м. за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 275288980000, а також огорожі;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ: 39183856) звільнити земельну ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 загальною площею 0,1324 га шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі з літерою "В" загальною площею 20,1 кв.м. за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 275288980000, а також огорожі.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначає, що відповідачем у порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, використовуються земельні ділянки, на яких розміщені нежитлові будівлі, без правовстановлюючих та дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи № 910/2290/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання по справі № 910/2290/26 призначено на 13.04.2026.

26.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

27.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

30.03.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог, з огляду на наступне:

- рішення щодо надання дозволів, які дають право на виконання будівельних робіт на спірних земельних ділянках, фактично не могли бути надані, оскільки вказані земельні ділянки в якості об`єктів речових прав в період до дати державної реєстрації земельних ділянок - 12.09.2017, не існували, а відповідач набув право власності на об`єкти нерухомого майна (що вже були закінчені будівництвом) - згідно Свідоцтва про право власності від 19.09.2014. Формування та реєстрація земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, площею 0.2001 га, та 8000000000:62:008:0109, площею 0.1324 га, за адресою АДРЕСА_1, відбулись на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (облікові коди 62:008:0108 та 62:008:0109), замовником якої було Товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк Сервіс Інвест» у відповідності та на виконання рішення Київської міської ради від 10 вересня 2015 року № 958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», як власника нежитлових будівель (літ. А, літ. Б, літ. В), розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

За доводами відповідача, станом на дату подання позову позивач не позбавлений права власності на земельні ділянки за адресою: по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва. Відповідач вільно та відкрито володів нерухомим майном, що розміщено на земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1, про що держава в особі уповноважених органів знала та визнавала таке право власності.

- Рішенням Київської міської ради від 10.09.2015 року за № 958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», відповідно до статті 9 Земельного кодексу України 2001року, статей 25,35, 57 Закону України «Про землеустрій», п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було вирішено провести інвентаризацію земель міста Києва та дозволено виступити замовниками технічної документації із землеустрою: землекористувачам земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які перебувають у їх фактичному використанні, за власні кошти.

Відповідач саме з дозволу КМР (позивача) розробив технічну документацію із землеустрою на земельні ділянки, якими Відповідач фактично користувався як власник нерухомого майна, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1.

За доводами відповідача, позивач шляхом надання права відповідачу як фактичному землекористувачу за власний кошт провести інвентаризацію земельних ділянок, визнав правомірність набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна;

- Задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за відповідачем, не є ефективним способом захисту позивача, оскільки позивач ніколи не був власником нежитлових будівель (літ. А, літ. Б, літ. В), розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Вимоги про скасування рішення державного реєстратора - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Крилової Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.09.2014, індексний номер: 15926705, та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» на нежитлові будівлі загальною площею 46,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 275288980000), номер запису про право власності: 7062461 (відомостей про речове право - 7062461), з одночасним припиненням права власності ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» на нього, на думку відповідача, є неефективним способом захисту щодо захисту прав власника територіальної громади щодо усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою.

Відповідач звернув увагу на аналогічні правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

- За твердженнями відповідача прокурором належним та допустимими доказами не доведено, що відповідач у справі здійснив самочинне будівництво, чи що відповідач міг достовірно знати при набутті у власність такого нерухомого майна, що таке майно є самочинним (самовільним) будівництвом.

- Земельні ділянки в якості об`єктів речових прав в період до дати державної реєстрації земельних ділянок - 12.09.2017, не існували, а відповідач набув право власності на збудовані об`єкти нерухомого майна згідно Свідоцтва про право власності від 19.09.2014, з доданих до позову доказів неможливо встановити дату здійснення будівництва.

Відповідачем вживались заходи щодо надання йому в оренду земельних ділянок під вже збудоване майно, що свідчить про те, що саме позивач, знав, що на земельних ділянках знаходиться нерухоме майно, яке належить відповідачеві, не оформляв спірні земельні ділянки на праві користування за відповідачем.

Враховуючи дату набуття права власності ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» на об`єкти нерухомого майна - 2014 рік, виготовлення з дозволу Київської міської ради технічної документації із землеустрою щодо земельних ділянок площею 0,2001 га та 0,1324 га за адресою: АДРЕСА_1, Київська міська рада впродовж більш ніж 10 років обізнана про наявність у ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» таких об`єктів нерухомого майна.

Як стверджує відповідач, оскільки позов у справі № 910/2290/26 є віндикаційним, згідно приписів ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, останній заявив про застосування строку позовної давності та просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

03.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник прокуратури заперечив щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що договір купівлі-продажу №1988 від 21.05.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т.М. не посвідчувався та в КП КМБТІ 24.05.2010 за реєстровим № 1108 не реєструвався.

Крім того, в договорі купівлі-продажу №1988 від 21.05.2010 зазначено, що предметом цього договору є нежилі приміщення літ. А, Б, В, загальною площею 44,3 кв.м., по АДРЕСА_1, які належать продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, нібито виданого Державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської нотаріальної контори 24.03.2004, реєстровий номер 2С-1518, зареєстрований КП КМБТІ 30.03.2004 у реєстрову книгу за №570 за номером 1108.

Разом з тим, за отриманою інформацією П`ятнадцятої Київської нотаріальної контори від 13.01.2026 на запит прокуратури повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.03.2004, реєстровий номер 2С-1518 не видавалося, нотаріусом на документах в 2004 році індекс 2С не проставлявся та реєстраційна дія з таким індексом в 2004 році не вчинялося.

За доводами прокурора, первинна реєстрація права власності на спірні будівлі, право власності на які на даний час зареєстровано за ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ», здійснена на підставі документів, які не видавались та не посвідчувались відповідними органами, земельні ділянки, на яких вони розташовані, не відводилися ні для будівництва, ні для користування.

Як зазначив прокурор, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва не видавав дозвільних документів, які дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, прокурор звертає увагу на те, що Київська міська рада рішення щодо надання дозволів чи про передачу у власність або у користування спірних земельних ділянок по АДРЕСА_1 будь-якій фізичній чи юридичній особі, в тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» не приймала (інформація Департаменту земельних ресурсів від 02.02.2026 №057-1115).

За доводами прокурора, ланцюг переходу права власності на майно - нежитлові будівелі з літ. А, Б, В, загальною площею 46,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за цивільно-правовими угодами вказує на нікчемність таких угод, оскільки особи, які розпоряджались майном, достовірно знали, що вони не були його належними власниками, нежитлова будівля літ. А площею 13,4 кв.м., нежитлова будівля літ. Б площею 13,4 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 0,2001 га з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108, та нежитлова будівля літ. В площею 20,1 кв.м., розташована на земельній ділянці площею 0,1324 га з кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 є самочинно збудованими на вказаних земельних ділянках, які в користування не надавалися. Таким чином, правочини щодо спірних будівель, які самочинно збудовано, та на які право не виникало, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, а тому не можуть бути визнані недійсними з викладених підстав, що відповідає належному способу захисту прав та інтересів держави в особі Київської міської ради.

Як стверджує прокурор, вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності, закриття відповідного розділу та реєстраційної справи спрямовані на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

Вимоги про скасування державної реєстрації права власності з закриттям розділів та реєстраційної справи та зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан є елементом єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження земельною ділянкою.

Прокурор зазначив, що Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок про те, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанови від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 71), від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12.09.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.27), від Документ сформований в системі «Електронний суд» 03.04.2026 16 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 74) та від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34).

На думку прокурора та наведених вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка зайнята самочинно збудованим нерухомим майном - порушення прав її законного володільця - Київської міської ради на реалізацію усіх правомочностей власника триває, отже позов заявлено в межах позовної давності, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2026 задоволено заяву представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 13.04.2026 заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник прокуратури у підготовчому засіданні 13.04.2026 не заперечував проти задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивача у підготовчому засіданні 13.04.2026 поклався на розсуд суду щодо усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Судом у підготовчому засіданні 13.04.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення усного клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання. Підготовче засідання відкладено на 06.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/2290/26 по суті на 15.06.2026.

27.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якій представник відповідача просить суд зупинити провадження у справі № 910/2290/26 до розгляду Касаційним господарським судом Верховного Суду справи № 910/12498/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повного судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

12.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2026 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник прокуратури у судовому засіданні 15.06.2026 заперечив щодо задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2026 заперечив щодо задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Судом у судовому засіданні 15.06.2026 вирішено відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду потрібно у кожному випадку з`ясовувати: 1) як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; 2) чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи іншим судом з метою забезпеченням сторонам розумних строків розгляду їх справ (постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 910/15364/17, від 04.08.2021 у справі № 903/636/20, від 14.09.2022 у справі № 911/1977/21).

Верховний Суд зазначав, що, зважаючи на приписи частини четвертої, шостої статті 75 ГПК України, пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (постанова Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 904/4393/21).

Преюдиційність - це властивість фактів. Оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і не є правовою позицією (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18).

Водночас правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (частина сьома статті 75 ГПК України).

Верховним Судом у постановах від 02.07.2019 у справі №48/340, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та від 17.02.2021 у справі №914/1257/18 визначено, що преюдиціальне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у цій справі, а також саме по собі зазначення про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення судом рішення за результатом розгляду вказаної справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову (подібний висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 914/2930/21).

Суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до розгляду по суті Верховним Судом справі № 910/12498/25, так і щодо того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Також суд виходить з того, що судове рішення по суті у справі №910/12498/25 набрало законної сили.

Відповідно до положень статті 2 ГПК України на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 27.06.2000 у справі "Фридлендер проти Франції", рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене, судом вирішено відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник прокуратури у судовому засіданні 15.06.2026 підтримав позовні вимоги

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2026 підтримав заявлені позовні вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2026 заперечив щодо заявлених позовних вимог.

Судом у судовому засіданні 15.06.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 13.07.2026.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 13.07.2026.

У судовому засіданні 13.07.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем - Київську міську раду.

Відповідно до частини 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

За змістом частини 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу положень ст. ст. 16, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада як власник комунальної землі у міста Києві має виконувати відповідні функції, здійснювати контроль за використанням земель та своєчасно реагувати на порушення земельного законодавства. Київська міська рада, як власник земельної ділянки, зобов`язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження.

Деснянська окружна прокуратура м. Києва повідомляла Київську міську раду листами від 27.01.2026 №57-565вих-26, від 16.02.2026 № 57-1068вих-26 та запропонувала надати інформацію про вжиті заходи щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками.

Крім того, Київська міська рада в 2025 році зверталася з позовом до ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів за час користування спірними земельними ділянками без правовстановлюючих документів, про що свідчить рішення Господарського суду м. Києва від 23.07.2025 про задоволення вказаного позову у справі № 910/5189/25.

Отже, Київській міській раді як органу, уповноваженому на розпорядження землями комунальної власності, було достеменно відомо про те, що ні ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ», ні будь-яким іншим особам вказані земельні ділянки в користування не надавалися.

Як зазначає прокурор, Київська міська рада з часу отримання повідомлення прокуратурою мала можливість вжити дієвих заходів щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельними ділянками комунальної власності, однак цього не зробила.

З огляду на виявлені порушення, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура листом від 20.02.2026 № 57-1215ВИХ-26 повідомляла Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.

Вказаний лист отримано Київською міською радою 23.02.2026 за вхідним №08/7520.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради у справі № 910/2290/26.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 19.09.2014, індексний номер 27055520, нежитлові будівлі (літ. А, літ. Б, літ. В), розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на праві приватної власності належать Товариству.

Зазначені об`єкти нерухомого майна знаходяться в межах двох земельних ділянок: з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108 площею 0,2001 га та кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 площею 0,1324 га на АДРЕСА_1.

На земельних ділянках на АДРЕСА_1 розташовані нежитлові будівлі (літ. А, літ. Б, літ. В) загальною площею 46,9 кв. м. (опис об`єктів: літ. "А" загальною площею 13,4 кв. м.; літ. "Б" загальною площею 13,4 кв. м., на земельній ділянці з обліковим кодом - 62:008:108, літ. "В" загальною площею 20,1 кв. м., на земельній ділянці з обліковим кодом: 62:008:109), які на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 27055520, видано 19.09.2014 Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, належать на праві власності Товариству (дата державної реєстрації права власності - 21.08.2014).

Прокурор у позовній заяві зазначає, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу №1988 від 21.05.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т.М., зареєстрованого в КП КМБТІ 24.05.2010 за реєстровим № 1108, за ОСОБА_3 24.01.2014 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - на нежилі приміщення літ. А, Б, В, загальною площею 46,9 кв.м., по АДРЕСА_1 (рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 10236757 від 24.01.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 275288980000).

Разом з тим, прокурором, встановлено, що договір купівлі-продажу №1988 від 21.05.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т.М. не посвідчувався та в КП КМБТІ 24.05.2010 за реєстровим № 1108 не реєструвався.

Крім того, в договорі купівлі-продажу №1988 від 21.05.2010 зазначено, що предметом цього договору є нежилі приміщення літ. А, Б, В, загальною площею 44,3 кв.м., по АДРЕСА_1 , які належать продавцю ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської нотаріальної контори 24.03.2004, реєстровий номер 2С-1518, зареєстрований КП КМБТІ 30.03.2004 у реєстрову книгу за №570 за номером 1108.

Разом з тим, за отриманою інформацією П`ятнадцятої Київської нотаріальної контори від 13.01.2026 на запит прокуратури повідомлено, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.03.2004, реєстровий номер 2С-1518 не видавалося, нотаріусом на документах в 2004 році індекс 2С не проставлявся та реєстраційна дія з таким індексом в 2004 році не вчинялася. Відповідно до листа КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.12.2025 на запит прокуратури повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг нежитлового фонду по АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не реєструвалося (зокрема і нежитлові приміщення літ. А, літ. Б, літ. В).

Згодом, в реєстровій книзі № 570 проведена реєстрація права власності на об`єкти нерухомості по житловому фонду та за реєстровими номерами № № 1108, 1988 проведена реєстрація права власності на об`єкти нерухомості за іншими адресами.

На підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2014 за № 222 вказані нежитлові приміщення на праві власності зареєстровано 24.01.2014 за ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію права власності індексний номер: 10248531 від 24.01.2014).

В подальшому, актом приймання-передачі від 16.04.2014 вказане майно передано до статурного капіталу ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» та на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 27055520 від 19.09.2014, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, зареєстровано право власності за ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» (рішення про державну реєстрацію права власності індексний номер: 15926705 від 19.09.2014).

Також, внесено реєстраційні виправлення/зміни до права власності (рішення від 19.09.2014 №15926705) - змінено з нежитлових приміщень на нежитлові будівлі (літ. А, літ. Б, літ. В), з загальної площі 44,3 кв.м. змінено на загальну площу 46,9 кв.м.

При цьому, прокурор посилається, зокрема, на лист Департаменту земельних ресурсів від 02.02.2026 №057-1115, в якому зазначено, що Київська міська рада рішення щодо надання дозволів чи про передачу у власність або у користування зазначених земельних ділянок по АДРЕСА_1 будь - якій фізичній чи юридичній особі, в тому числі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» не приймала.

За твердженнями прокурора, первинна реєстрація права власності на спірні будівлі, право власності на які на даний час зареєстровано за ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ», здійснена на підставі документів, які не видавались та не посвідчувались відповідними органами, земельні ділянки, на яких вони розташовані, не відводилися ні для будівництва, ні для користування, а тому з метою усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, 8000000000:62:008:0109 за адресою: АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва, підлягає скасуванню рішення державного реєстратора № 15926705 від 19.09.2014 про державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі літ. А, літ. Б, літ. В загальною площею 46,9 кв.м, та закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи, також спірні земельні ділянки підлягають звільненню від вказаних будівель, споруд та огорожі.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор вказав на те, що для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо земельних ділянок: з кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, 8000000000:62:008:0109 на яких розташовані спірні нежитлові будівлі, належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні вказаних земельних ділянок шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.09.2014, індексний номер: 15926705 державної реєстрації права власності за ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» на нежитлові будівлі загальною площею 46,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 275288980000), із припиненням відповідного права, а також із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи щодо об`єкту нерухомості з реєстраційним номером 275288980000. Вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності, закриття відповідного розділу та реєстраційної справи спрямовані на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

Прокурор зазначив, що в силу норм ст. ст. 373, 374, 375, 376, 391 ЦК України, ст. 212 ЗК України самочинне будівництво на спірних земельних ділянках має бути знесено, ділянки мають бути повернуті власнику - територіальній громаді столиці у придатному для використання стані.

Відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить постановити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

У даній справі як на підставу позову прокурор посилається на те, що нежитлові будівлі літ. А, Б, В, загальною площею 46,9 кв.м., по АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва є об`єктом самочинного будівництва, розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108 та 8000000000:62:008:0109, які в користування не надавались, під будівництво не відводились, використовуються відповідачем за відсутності документів, що посвідчує речове право на них.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Водночас в силу положень частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Правовідносини, які виникають із приводу знесення самочинно збудованих будівель і споруд, урегульовано частиною 4 статті 376 ЦК України, згідно з якою у випадку якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Разом з тим, Верховний Суд у низці постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого знесення самочинно збудованого об`єкта є крайньою мірою, застосування якої допустиме лише за умови, що інші способи захисту прав власника земельної ділянки є неможливими або недостатніми. Зокрема, у постанові від 05.03.2025 у справі № 120/13166/21 Верховний Суд наголосив, що суди при вирішенні подібної категорії спорів мають враховувати необхідність дотримання балансу між захистом суспільних інтересів і правами осіб, які можуть постраждати від знесення, та відповідність обраного заходу легітимній меті.

Застосування судом такого заходу як знесення без дослідження питання про можливість урегулювання відносин між сторонами в інший спосіб є передчасним та суперечить зазначеним правовим позиціям.

Суд звертає увагу на те, 18.08.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві Товариству, як замовнику, погоджено Висновок до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель - земельних ділянок площею 0,2001 га та 0,1324 га за адресою: АДРЕСА_1, цільове використання - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки (лист № 19-26-0.31-1343/35-17).

04.09.2017 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) Товариству, як замовнику, погоджено технічну документацію із землеустрою щодо земельних ділянок площею 0,2001 га та 0,1324 га за адресою: АДРЕСА_1 (лист №7379/0/12-4/19/17).

Відповідно до Витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 01.08.2017 за Товариством, як землекористувачем, обліковані земельні ділянки з кодами 62:008:0108 та 62:008:0109.

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9925417532023 від 03.08.2023, загальні відомості про земельну ділянку: кадастровий номер 8000000000:62:008:0108, цільове призначення: 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки, площа 0.2001 га, за адресою: АДРЕСА_1, дата державної реєстрації земельної ділянки - 12.09.2017, форма власності - комунальна.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9925417782023 від 03.08.2023, загальні відомості про земельну ділянку: кадастровий номер 8000000000:62:008:0109, цільове призначення: 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки, площа 0.1324 га, за адресою: АДРЕСА_1, дата державної реєстрації земельної ділянки 12.09.2017, форма власності - комунальна.

Рішенням КМР від 10.09.2015 № 958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва" вирішено провести інвентаризацію земель міста Києва, дозволити виступити замовниками технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель землекористувачам земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які перебувають у їх фактичному користуванні, за власні кошти.

Формування та реєстрація земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, площею 0.2001 га, та 8000000000:62:008:0109, площею 0.1324 га, за адресою АДРЕСА_1, відбулись на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (облікові коди 62:008:0108 та 62:008:0109), замовником якої було Товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк Сервіс Інвест» у відповідності та на виконання рішення Київської міської ради від 10 вересня 2015 року № 958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», як власника нежитлових будівель (літ. А, літ. Б, літ. В), розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Так, 29.06.2021 ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» звернулось із відповідною заявою № 50113-00592348-031-03 до Київської міської ради про передачу ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, площею 0.2001 га, та 8000000000:62:008:0109, площею 0.1324 га, в оренду для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки на АДРЕСА_1».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 по справі № 910/5189/25 встановлено, що:

«Незважаючи на відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк сервіс інвест" зареєстрованого речового права на земельну ділянку з кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108 та 8000000000:62:008:0109 та договорів оренди між позивачем та відповідачем щодо вказаних земельних ділянок, останній є землекористувачем у розумінні Земельного кодексу України.

Таким чином, із дня набуття права власності на майно товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк сервіс інвест", як власник такого майна (з 2018 року), став фактичним користувачем земельних ділянок, на яких розташоване це майно, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі № 910/5189/25 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк Сервіс Інвест» на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108 площею 0,2001 га та кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 площею 0,1324 га на АДРЕСА_1 за період з 12.03.2020 до 17.04.2025 у сумі 1 420 925 (один мільйон чотириста двадцять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) грн 69 коп.

У пункті 7.10 постанови від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження №12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/5189/25 містить правові оцінки, що не можуть слугувати преюдицією під час розгляду цієї справи, а тому відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.

Стягнення коштів на виконання судового рішення у справі № 910/5189/25 не є свідченням того, що існують правові підстави для задоволення позову про визнання договору оренди землі укладеним у цій справі, а свідчить виключення про відсутність правових підстав для безоплатного користування земельними ділянками.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення щодо надання дозволів, які дають право на виконання будівельних робіт на спірних земельних ділянках, фактично не могли бути надані, оскільки вказані земельні ділянки в якості об`єктів речових прав в період до дати державної реєстрації земельних ділянок - 12.09.2017, не існували, а відповідач набув право власності на об`єкти нерухомого майна (що вже були закінчені будівництвом) - згідно Свідоцтва про право власності від 19.09.2014.

Згідно відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування України остання почала здійснювати повноваження і виконувати функції з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду з 16.09.2021.

Згідно відповіді Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Департамент здійснює повноваження щодо державного архітектурно- будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності стосовно об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих на території міста Києва, з 12.10.2016.

Як було зазначено вище, формування та реєстрація земельних ділянок із кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, площею 0.2001 га, та 8000000000:62:008:0109, площею 0.1324 га, за адресою АДРЕСА_1, відбулись на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (облікові коди 62:008:0108 та 62:008:0109), замовником якої було Товариство з обмеженою відповідальністю «Маяк Сервіс Інвест» у відповідності та на виконання рішення Київської міської ради від 10 вересня 2015 року № 958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва», як власника нежитлових будівель (літ. А, літ. Б, літ. В), розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, з дозволу Київської міської ради, відповідачем за власні кошти було замовлено розробку проекту землеустрою, відповідно до якого було встановлено в натурі межі земельних ділянок, запропоновано присвоїти земельним ділянкам визначені кадастрові номери та перевірено підстави фактичного користування земельними ділянками

Так, відповідачем, встановлено, що станом на дату проведення технічної інвентаризації відомості щодо зареєстрованих прав власності чи користування на земельні ділянки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні, а тому запропоновано уповноваженим державним органам зареєструвати вказані земельні ділянки як землі комунальної власності, для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки.

12.09.2017 уповноваженим державним органом на ведення Земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої на замовлення Відповідача, зареєстровані в Державному земельному кадастрі земельні ділянки: - кадастровий номер 8000000000:62:008:0108, цільове призначення: 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки, площа 0.2001 га, за адресою: АДРЕСА_1;

- кадастровий номер 8000000000:62:008:0109, цільове призначення: 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автостоянки, площа 0.1324 га, за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, відповідач за погодження позивачем розробив технічну документацію із землеустрою на земельні ділянки, якими відповідач фактично користувався як власник нерухомого майна, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1.

За висновком суду, позивач шляхом надання права відповідачу як фактичному землекористувачу за власний кошт провести інвентаризацію земельних ділянок, визнав правомірність набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна.

Водночас, відповідач є власником нерухомого майна розміщеного за адресою: АДРЕСА_1, причому право власності виникло на підставі правочину передачі нежитлових будівель до Статутного капіталу відповідача.

Як зазначено у позові, відповідно до листа КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 10.12.2025, згідно з даними реєстрових книг нежитлового фонду по АДРЕСА_1 у Деснянському районі міста Києва, нерухоме майно на праві власності не зареєстровано, технічна інвентаризація вказаних об`єктів не здійснювалась.

За висновком суду, твердження прокурора про те, що ланцюг переходу права власності на майно - нежитлові будівелі з літ. А, Б, В, загальною площею 46,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва за цивільно - правовими угодами вказує на нікчемність таких угод, оскільки особи, які розпоряджались майном, достовірно знали, що вони не були його належними власниками, нежитлова будівля літ. А площею 13,4 кв.м., нежитлова будівля літ. Б площею 13,4 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 0,2001 га з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108, та нежитлова будівля літ. В площею 20,1 кв.м., розташована на земельній ділянці площею 0,1324 га з кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 є самочинно збудованими на вказаних земельних ділянках, які в користування не надавалися, не підтверджується належними та допустимими доказами, які б підтверджували те, що відповідач у справі здійснив самочинне будівництво, чи що відповідач міг достовірно знати при набутті у власність такого нерухомого майна, що таке майно є самочинним (самовільним) будівництвом.

Так само, жодним належним та допустимим доказом не підтверджується, що вчинення ряду правочинів щодо зазначених об`єктів нерухомого майна на комунальній земельній ділянці, що призвело до їх неодноразового відчуження та зміни власників, свідчить про недобросовісність зазначених фізичних осіб та відповідача під час проведення реєстрації права власності з метою заволодіння земельної ділянкою комунальної власності, з огляду на що, суд зазначає, що твердження прокурора про нікчемність правочинів щодо спірних будівель, які самочинно збудовано, є необґрунтованими, з, огляду на те, що жодний правочин щодо спірних будівель станом на дату подання позову не визнаний недійсним.

Крім того, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ: 39183856) знести самочинно збудовані нежитлові будівлі з літерою "А" загальною площею 13,4 кв.м. та з літерою "Б" загальною площею 13,4 кв.м. та з літерою "В" загальною площею 20,1 кв.м. за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 матиме наслідком позбавлення ТОВ «МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ» майна.

Суд зазначає, що мотивуючи заявлені позовні вимоги, прокурор посилається, зокрема, на обставини, що встановлені в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024105030000869 від 16.10.2024 Деснянським УП ГУНП, зокрема щодо того, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108 огороджена металевим парканом, при в`їзді розташований шлагбаум, з правої сторони при в`їзді та в кінці ділянки розташовані дві будівлі; під час огляду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 встановлено, що вона огороджена металевим парканом, має два в`їзди, на одному з яких розташований шлагбаум. Біля одного з в`їздів без шлагбаума розташована капітальна одноповерхова споруда.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини шостої статті 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З наведеного припису закону убачається, що преюдиційне значення для господарського суду має виключно обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили. Жоден інший процесуальний документ у кримінальному провадженні - ані постанова про початок досудового розслідування, ані повідомлення про підозру, ані ухвала про закриття кримінального провадження - не є обов`язковим для господарського суду в частині встановлення факту вчинення відповідних дій та вини конкретної особи.

Як убачається з матеріалів справи, на час розгляду цієї справи обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні № 12024105030000869 щодо будь-якої особи відсутній. Відтак дані обставини не мають преюдиційного значення для цієї господарської справи.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що знесення самочинного будівництва не є найменш обтяжливим для відповідача, не враховує наявності у останнього правомірних очікувань щодо оформлення права на земельну ділянку.

Суд зауважує, що вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №916/799/23, від 19.09.2023 у справі №911/1406/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 14.05.2020 у справі №908/394/19 та від 04.04.2019 у справі №910/2655/18.

З урахуванням наведених положень законодавства суд зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №904/1270/22.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 23.05.2023 у справі №916/743/20.

Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 25.05.2021 у справі №910/91/20.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 04.07.2023 у справі №914/1770/21, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Разом з тим, Верховний Суд у низці постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого знесення самочинно збудованого об`єкта є крайньою мірою, застосування якої допустиме лише за умови, що інші способи захисту прав власника земельної ділянки є неможливими або недостатніми. Зокрема, у постанові від 05.03.2025 у справі № 120/13166/21 Верховний Суд наголосив, що суди при вирішенні подібної категорії спорів мають враховувати необхідність дотримання балансу між захистом суспільних інтересів і правами осіб, які можуть постраждати від знесення, та відповідність обраного заходу легітимній меті.

Застосування судом такого заходу як знесення без дослідження питання про можливість урегулювання відносин між сторонами в інший спосіб є передчасним та суперечить зазначеним правовим позиціям.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Втручання у право на мирне володіння майном має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним їй.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Щокін проти України", "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії") сформовані критерії, за якими оцінюється допустимість втручання у право власності: законність, суспільний інтерес та пропорційність застосованого заходу переслідуваній меті.

Примусове знесення зареєстрованого нерухомого майна за умови, коли сама держава через свої уповноважені органи послідовно здійснювала дії, що формували у власника обґрунтовані очікування щодо законності його становища, є заходом, несумісним із принципом пропорційності. Держава, яка зареєструвала право власності на об`єкти, погоджувала документацію із землеустрою, передала земельну ділянку в орендне користування, а згодом через свій орган вимагає знесення тих самих об`єктів, фактично перекладає на приватну особу тягар наслідків власних дій та бездіяльності. Такий підхід суперечить принципу правової визначеності та загальновизнаній у праві забороні суперечливої поведінки (venire contra factum proprium).

Отже, знесення самочинного будівництва не є найменш обтяжливим для відповідача, не враховує наявності у останнього правомірних очікувань щодо оформлення права на земельну ділянку.

Однак, прокурором не надано доказів вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на захист інтересів держави щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровими номерами

8000000000:62:008:0108 та 8000000000:62:008:0109, окрім як звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Крім того, враховуючи, що прокурором сформульовано вимогу про усунення перешкод власнику територіальній громади в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом звільнення земельних ділянок та знесення самочинно збудованих нежитлових будівель суд зазначає, що витребування спірної земельної ділянки з володіння треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою. Тоді як вимога про знесення спорудженого на спірній земельній ділянці об`єкта нерухомості спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК України та пункту "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Тобто зміст такого позову полягає не у знесенні об`єкта нерухомості, спорудженого на спірній земельній ділянці, про що у позовній заяві просив прокурор, а у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право держави на цю ділянку/відсутність права оренди Відповідача. Такий запис засвідчуватиме, що держава як власник спірної земельної ділянки відновила володіння останньою.

Однією з підстав державної реєстрації права на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою не для знесення спорудженого на земельній ділянці нерухомого майна, а для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права на нерухоме майно, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав(пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод, зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Інакше кажучи, не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати (повернути) спірну земельну ділянку "шляхом знесення об`єкта нерухомості", оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності.

Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості.

З урахування викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов`язання усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:62:008:0108, 8000000000:62:008:0109 шляхом: зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ: 39183856) звільнити земельну ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:008:0108 загальною площею 0,2001 га шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових будівель з літерою "А" загальною площею 13,4 кв.м. та з літерою "Б" загальною площею 13,4 кв.м. та звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:008:0109 загальною площею 0,1324 га шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі з літерою "В" загальною площею 20,1 кв.м. за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 275288980000, а також огорожі.

Щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора з одночасним припиненням права власності ТОВ "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" та закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 275288980000, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99) та інші).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 сформувала висновок, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України.

Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про скасування рішення державного реєстратора прав власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права власності, закриття в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є неналежним способом захисту прав позивача.

Що стосується заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" про застосування строків позовної давності до позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовляє прокурору у позові по суті в зв`язку з недоведеністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким має керуватися суд при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності та враховуючи, що належних, допустимих та достовірних доказів у відповідності до вищезазначених вимог чинного законодавства, на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог прокурором суду не надано, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на Київську міську прокуратуру в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЯК СЕРВІС ІНВЕСТ" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, скасування державної реєстрації, закриття розділу та реєстраційної справи та зобов`язання звільнити земельні ділянки відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова

Часті запитання

Який тип судового документу № 141263776 ?

Документ № 141263776 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141263776 ?

Дата ухвалення - 13.07.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141263776 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141263776 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141263776, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 141263776, Господарський суд м. Києва було прийнято 13.07.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 141263776 відноситься до справи № 910/2290/26

Це рішення відноситься до справи № 910/2290/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141263772
Наступний документ : 141263779