Рішення № 141263318, 05.11.2026, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 702/893/26

Провадження № 2/702/904/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2026 м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючої судді Барської Т.М.,

секретар судового засідання Карабань З. І.,

представник позивача, відповідач не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань м. Монастирище цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер- Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер- Фінанс» (далі по тексту також ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс», позивач), в інтересах якого діє представник Усенко М. І., звернулося до суду з вимогою до відповідача ОСОБА_1 (далі по тексту також відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за Кредитним договором в сумі 15660,00 грн., сплаченого при подачі позову судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 11.04.2024 ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та відповідач уклали Кредитний договір № 18360016 в формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач отримав у кредит 4 000,00 грн на свою банківську картку, строком на 180 днів, пільгова процентна ставка 2,1% в день за перші 30 днів, надалі 2,5% в день.

У зв`язку з невиконанням умов Договору, відповідач заборгував ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» 15660,00 грн, з яких 4 000,00 грн за основним зобов`язанням (тілом кредиту) та 11660,00 грн за несплаченими відсотками.

Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Постановленою 24.08.2026 ухвалою у справі відкрите спрощене позовне провадження з викликом сторін та визначений термін для подачі відповідачем відзиву, заперечень на відповідь на відзив, позивачем - відповіді на відзив, витребувані відповідні докази.

Представник позивача у судове засідання не з`явився про дату, час та місце його проведення повідомлений у встановленому законом порядку, у позовній заяві просить справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти ухвалення у справі заочного рішення, у випадку неявки у судове засідання відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений, жодних заяв і клопотань не подавав, правом на надання відзиву на позов не скористався.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, розгляд справи за відсутності сторін на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову, продовжений.

Оскільки розгляд справи відбувається у відсутність сторін, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Досліджуючи паперову копію датованого 11.04.2024 Договору про споживчий кредит №18360016 (а.с. 5-10) суд встановив, що 11.04.2024 між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладений означений правочин і за його умовами позичальник отримав кредит у сумі 4 000,00 грн. (п. 1.2 Договору), на строк 180 днів (п. 1.3 Договору), зі сплатою процентів у таких розмірах: перші тридцять днів - пільгова процентна ставка 2,1% в день; надалі - стандартна процентна ставка 2,5% в день (п. 2.2.3 Договору).

Договір, а також графік платежів та паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 7uv2beje 11.04.2024 о 23:10, що підтверджується наявними у справі доказами.

Кредит надається в безготівковій формі на банківську платіжну карту (п.2.1. Договору).

Згідно з графіком платежів, відповідач мав обов`язок 11.05.2024 сплатити 2520,00 грн. процентів за користування кредитом, а потім кожний 30-й день після цієї дати сплачувати по 3000,00 гривень процентів за користування кредитними коштами.

В останній день кредитування 08.10.2024 відповідач зобов`язався, окрім процентів, повернути отримані у кредит 4000,00 гривень (а.с.11).

Паспорт споживчого кредиту відповідає умовам Кредитного договору №18360016 (а.с.12).

Довідкою про ідентифікацію кредитор підтверджує, що одноразовий ідентифікатор 7uv2beje відправлений позичальнику 11.04.2024 на номер телефону НОМЕР_1 (а.с.14).

З наданих АТ «Універсал Банк» на вимогу суду відомостей суд встановив, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітована банківська карта № НОМЕР_3 , на яку у період 11.04.2024 зарахований переказ 4000,00 гривень (а.с.47).

Відповідно до складеного позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором №18360016 від 11.04.2024 з 11.04.2024 по 11.05.2024 кредитодавець за кожен день користування кредитом нараховував по 84,00 грн.; 12.05.2024 та 13.05.2024 - по 100,00 грн. за кожен день; з 14.05.2024 по 09.10.2024 - по 60,00 грн. (а.с.14 на звороті -16).

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 761/35556/14 (провадження № 61-15734св19) зроблений висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Договір про надання споживчого кредиту №18360016 від 11.04.2024 підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 7uv2beje (а.с.11).

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 , від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Кредитор виконав своє грошове зобов`язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4000,00 гривень.

Вказані обставини підтверджуються відомостями АТ «Універсал Банк».

У цивільному процесі кожна сторона спору доводить ті обставини, про які стверджує. Правом подати відзив відповідач не скористався, належні, достовірні, допустимі, достатні докази, які б спростовували отримання ним грошових коштів за укладеним 11.04.2024 Договором про споживчий кредит, суду не надані.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що кредитор в особі ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» зобов`язання перед ОСОБА_1 , взяті на себе умовами Кредитного договору, виконало у повному обсязі, грошові кошти у сумі 4000,00 грн передало відповідачу у власність шляхом їх перерахування на його банківський картковий рахунок.

З огляду на вказане, факт виконання кредитодавцем умов Договору про споживчий кредит з передачі грошових коштів є доведеним, і на цій підставі виниклим обов`язок відповідача повернути позичені грошові кошти в порядку та на умовах, визначених цим правочином.

За розрахунком позивача, відповідач за Договором №18360016 від 11.04.2024 заборгував йому 15660,00 грн., у тому числі борг за основним зобов`язання 4000,00 грн., борг за нарахованими процентами 11660,00 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині розміру заборгованих сум, які підлягають стягненню з відповідача суд застосовує вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 яким до Закону України «Про споживче кредитування» внесені зміни про те, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 статті 8, не може перевищувати 1% (зміни, внесені п. 5 розділу І Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, набрали чинності 24.12.2023, тобто, з дня, наступного за днем його опублікування (23.12.2023).

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, для правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 (24.12.2023), на підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

З огляду на те, що Договір №18360016 укладений 11.04.2024, тобто після набрання чинності ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%.

Отже, встановлені та перевірені доказами обставини спору дають підстави дійти висновку про те, що розмір заборгованих сум є таким:

(4000,00х1%)х180=7200,00 грн.

Загальний розмір відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі 4000,00 грн. упродовж 180 днів, становить 7200,00 грн.

Враховуючи те, що відповідач, уклавши кредитний договір, не виконує його істотні умови щодо порядку та строків погашення кредиту, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» підлягають до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в сумі 11200,00 гривень (71,79%), з яких 4000,00 грн. боргу за основним зобов`язанням та 7200,00 грн. борг за процентами.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1911 гривні 34 коп. сплаченого при подачі позову судового збору (2662,40х71,79%).

За змістом п. 3 ч. п. 1 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав копії таких доказів: договору про надання правової допомоги №0207 від 02.07.2025, що укладений між ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» і за умовами якого правнича допомога полягає у представництві клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності; акту наданих послуг №2853 від 17.07.2026, підписанням якого АО «Апологет» та ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» підтвердили надання та прийняття послуг відповідно до укладеного договору про надання правової (правничої) допомоги №0207 від 02.07.2025 в загальній сумі 8000,00 гривень; детального опису наданих послуг до акту №2853 від 17.07.2026 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02.07.2025, за змістом якого на виконання договору про надання правової допомоги АО «Апологет» у справі про стягнення заборгованості за Кредитним договором №18360016 від 11.04.2024 надав такі послуги: усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором (0 год 30 хв), ознайомлення з матеріалами кредитної справи (2 год 00 хв), погодження правової позиції Клієнта у справі (0 год 30 хв), складення позовної заяви з урахування правової позиції клієнта (3 год 30 хв), подання заяви до суду від імені клієнта (1 шт.); витягу та виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АО «Апологет»; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2093.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу судових учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначені критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не подав, доводів щодо їх неспівмірності не заявляв.

Як встановлено судом, правнича допомога адвоката полягала фактично в ознайомленні з матеріалами кредитної справи, підготовці і складенні позовної заяви. Гонорар адвоката складає 8000,00 гривень.

Договір про правову допомогу умов щодо порядку обрахування гонорару адвоката не містить.

Вирішуючи питання відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - позовної заяви, зміст якої є типовим і майже повністю дублює умови Кредитного договору, тому заявлений позивачем розмір витрат на правничу (правову) допомогу підлягає зменшенню до 3000,00 гривень.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер- Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер- Фінанс» заборгованість за Договором про споживчий кредит №18360016 від 11.04.2024 в сумі 11200 (одинадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок, з яких борг за основним зобов`язанням 4000,00 гривень; борг за процентами 7200,00 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер- Фінанс» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1911 гривень 34 копійки та 3000,00 гривень понесених витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер- Фінанс», місцезнаходження вул. Смаль Стоцького, 1, 28 корпус, м. Львів Львівської обл., 79000, ЄДРПОУ43561909, IBAN: НОМЕР_4 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Тетяна БАРСЬКА