Рішення № 141246268, 05.11.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/3382/26

Провадження № 2/191/1662/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Форощук С.А., за участю секретаря Вехник С.Л., згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Кульбашний Ігор Олексійович, до Синельниківської міської ради; треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на гараж в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

позивачка, в інтересах якої діє представник адвокат Кульбашний Ігор Олексійович, звернулася до суду з позовом про визнання права власності на гараж в порядку спадкування за законом, в обґрунтування якого представник зазначив, що рішенням виконкому Синельниківської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області від 29.08.1986 року № 352 чоловікові позивача ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво гаражу на АДРЕСА_1 . В 1987 році ОСОБА_4 побудував гараж із погребом за вищевказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивача помер. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та гаражу Г-1, загальною площею 21, 6 кв. метри, погребу П-1,, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно ст. 1261ЦК України спадкоємцями першої черги за законом після померлого ОСОБА_4 є його жінка ОСОБА_1 позивач у справі, яка прийняла спадщину та оформила свідоцтво про право на спадщину на частку квартири, яка належала померлому, а також дочки померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які заяву про прийняття спадщини не подавали і на час смерті не проживали разом зі спадкодавцем, тому вважаються такими, що не прийняли спадину. Відповідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ст. 1296 ЦК України). 19.08.2017 року позивач звернулася із заявою до приватного нотаріуса Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко О.А. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить її чоловікові ОСОБА_4 , але нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва на підставі того, що вона не надала правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на вищевказаний гараж за померлим. Так, право власності на збудоване до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. До 05.08.1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Отже під час життя ОСОБА_4 не оформив право власності на вищевказаний гараж так як чине законодавство на час будівництва гаражу не передбачало обов`язку вводити в експлуатацію та оформляти право власності на гараж. Таким чином будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 проводилось за наявності дозволу виданого компетентними органами, на даний гараж виготовлено технічний паспорт, а чинне на той час законодавство не вимагало обов`язкової реєстрації нерухомого майна. Крім того позивач зверталася до Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції у Дніпропетровській області щодо прийняття гаражу в експлуатації. Однак їй в усній роз`яснили, що оскільки на сьогоднішній день вирішення цього питання можливе тільки шляхом визнання права власності на вказаний гараж в судовому порядку тому що на момент будівництва гаражу чинне на той час законодавство не передбачало обов`язку вводити в експлуатацію та оформляти право власності на гараж. Вказаний об`єкт нерухомості не порушує прав інших осіб, тому представник позивачки просить визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж - Г-1, загальною площею 21, 6 кв. метри, погребу П-1,, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка та її представник, в судове засідання не з`явилися, попередньо представник надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача, в судове засідання не з`явилася, попередньо надала заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, попередньо надал заяви про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позовних вимог не заперечують.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Синельниківської міської Ради народних депутатів Дніпропетровської області від 29.08.1986 року № 352 ОСОБА_4 надано дозвіл на будівництво гаражу на АДРЕСА_1 .

З довідки КП Синельниківське МБТІ №752 від 06.07.2017 року вбачається, що гараж, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , без номера, за інвентаризовано за ОСОБА_4 . Право власності на гараж станом на 31.12.2012 року в КП «Синельниківське міжміське бюро технічної інвентаризації» не видавалося. В цілому на земельній ділянці розташовані: гараж цегл. Г-1, погріб цегл. П-1. Загальна площа гаражу складає 21,6 кв.м.

З свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_1 (копія якого додана до матеріалів справи) вбачається, що з 11 липня 1981 року перебувають у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

З свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 (копія якого додана до матеріалів справи) вбачається, що з ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/4 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та гаражу Г-1, загальною площею 21, 6 кв. метри, погребу П-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_1 та доньки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

З копії спадкової справи №06/2013 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається, що 20.02.2013 року ОСОБА_1 (дружина) звернулася до приватного нотаріуса Харченко О.А. з заявою про прийняття спадщини за законом. Доньки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 прийняла спадщину та оформила свідоцтво про право на спадщину на частку квартири, акції, грошові кошти яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 .

Однак, постановою приватного нотаріуса Синельниківського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Харченко О.А. від 19.08.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_4 на гараж, у зв`язку з тим що вона не надала правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на вищевказаний гараж за померлим.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено відкриття спадщини внаслідок смерті особи та часом відкриття спадщини є день смерті особи. Останнє місце проживання спадкодавця є місцем відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1221 ЦК України.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною 1 ст.1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї ( ч.3 ст.1268 ЦК України).

Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За правилами ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. 4 ст. 3 зазначеного вище Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Виходячи з вищенаведеного, право власності на збудоване до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

До 05.08.1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою КМ України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Отже під час життя ОСОБА_4 не оформив право власності на вищевказаний гараж так як чине законодавство на час будівництва гаражу не передбачало обов`язку вводити в експлуатацію та оформляти право власності на гараж.

У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлювальний документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Міністерства Юстиції Українивід 21 лютого 2005 року № 19-32/319).

Відповідно до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127, не належать до самочинного будівництва: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року.

Таким чином будівництво гаража за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 проводилось за наявності дозволу виданого компетентними органами, на даний гараж виготовлено технічний паспорт, а чинне на той час законодавство не вимагало обов`язкової реєстрації нерухомого майна.

Враховуючи наведені вище норми права, оцінюючи надані докази, приймаючи до уваги визнання відповідачем позову, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимогами підлягають задоволенню і слід визнати за позивачкою в порядку спадкування за законом, право власності на гараж - Г-1, загальною площею 21, 6 кв. метри, погребу П-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, тобто датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17.09.2026 року, є дата складення повного судового рішення 05.11.2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 328, 331, 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1269 ЦК України, ст.ст.11, 12, 13, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності на гараж - Г-1, загальною площею 21, 6 кв. метри, погребу П-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 05.11.2026 року.

Суддя С. А. Форощук