Ухвала суду № 141231006, 05.11.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"05" листопада 2026 р. справа № 300/564/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача Савчин Тетяни Михайлівни про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача від 09.10.2025 про звільнення з військової служби.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті вказаний рапорт та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині судового рішення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

13.10.2026 через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26.

В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначила, що рішенням суду від 12.08.2026, яке, набрало законної сили 28.09.2026, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 09.10.2025 про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням висновків суду. Зазначила, що 02.10.2026 звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про добровільне виконання судового рішення. Однак, станом на дату звернення до суду інформації щодо розгляду рапорту та виконання судового рішення позивачу і його представнику не надано. Посилаючись на положення статей 370, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, представник позивача просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати до суду звіт про виконання рішення із наданням документів, оформлених за результатами розгляду рапорту, зокрема відповідного рішення та копій витягів із наказів.

13.10.2026 через підсистему «Електронний суд» представником військової частини НОМЕР_1 подано клопотання, за змістом якого просить суд відмовити у встановленні судового контролю за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26.

В обґрунтування поданого клопотання представник військової частини НОМЕР_1 зазначив, що на виконання судового рішення командуванням військової частини розглянуто по суті рапорт ОСОБА_1 від 09.10.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». За результатами розгляду рапорту позивачу направлено відповідь, за змістом якої відмовленоу розгляді питання порушеного рапортом ОСОБА_1 від 09.10.2025. З огляду на викладене представник відповідача стверджує, що станом на 13.10.2026 рішення суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26 виконано в повному обсязі, внаслідок чого, підстави для встановлення судового контролю за його виконанням відсутні.

15.10.2026 через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано заперечення на клопотання військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26.

В обґрунтування поданих заперечень представник позивача зазначила, що відповідач, посилаючись на виконання судового рішення, фактично повторно наводить обставини щодо неможливості розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, яким суд уже надав правову оцінку під час вирішення спору по суті. Вказано, що військовою частиною НОМЕР_1 не виконано судове рішення у спосіб, визначений його резолютивною частиною, оскільки не надано доказів прийняття за результатами розгляду рапорту рішення про звільнення позивача з військової служби або вмотивованої відмови у його задоволенні з урахуванням висновків суду.

Розглянувши заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вказує на таке.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 наголосила на самостійному процесуальному значенні судового контролю як механізму забезпечення реального, повного та належного виконання судового рішення. При цьому, відсутність відкритого виконавчого провадження сама по собі не перешкоджає застосуванню судового контролю, а від заявника не може вимагатися попереднє вичерпання всіх можливих заходів примусового виконання як обов`язкова передумова розгляду заяви.

Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 зазначив, що визначальним для розмежування нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є зміст, мета та безпосередній зв`язок дій суб`єкта владних повноважень із виконанням судового рішення. Сам факт прийняття нового індивідуального акта не свідчить про виникнення нового самостійного спору, якщо цей акт є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку. Водночас, оцінка дій, вчинених на виконання рішення, має здійснюватися в межах відповідного процесуального механізму, без повторного вирішення спору по суті.

Як встановлено з наданої військовою частиною НОМЕР_1 письмової відповіді, відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, вказавши, що 24.09.2025 позивач не повернувся до тимчасового місця розташування підрозділу, а матеріали проведеного службового розслідування направлено до Державного бюро розслідувань для прийняття рішення щодо відкриття кримінального провадження за ознаками частини п`ятої статті 407 Кримінального кодексу України.

В даному аспекті, суд звертає увагу, що рішенням від 12.08.2026 на відповідача покладено обов`язок розглянути по суті рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту Б пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Так, у мотивувальній частині рішення суду 12.08.2026 суд вказав: "...Щодо доводів відповідача про неможливість прийняття рішення про звільнення позивача у зв`язку з його самовільним залишенням військової частини, зарахуванням у розпорядження командира частини та відкриттям кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, суд зазначає таке.

Так, Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі № 420/8263/22 зазначив, що військова служба військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому, відповідні відомості мають бути внесені на підставі заяви або повідомлення командира військової частини, яким за результатами службового розслідування встановлено наявність у діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення.

Отже, саме по собі проведення службового розслідування, направлення його матеріалів до Державного бюро розслідувань або зарахування військовослужбовця в розпорядження командира не підтверджує призупинення військової служби, оскільки для цього необхідні докази внесення відповідних відомостей до ЄРДР та прийняття у встановленому порядку рішення про призупинення військової служби.

У матеріалах справи відсутні витяг з ЄРДР, письмове повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей та наказ про призупинення військової служби позивача.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 наказу командира військової частини від 24.10.2025 № 1809 за результатами службового розслідування встановлено відсутність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України (а.с.55).

Пунктом 229 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що за наявності підстав, установлених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець може бути звільнений під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано затримання або запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням відповідного органу досудового розслідування або суду.

Матеріали справи також не містять доказів застосування до позивача затримання, домашнього арешту чи тримання під вартою. Відповідач також не зазначив, яка конкретна норма законодавства забороняла розгляд рапорту або прийняття рішення щодо звільнення позивача за станом здоров`я.

Отже, саме по собі факт перебування військовослужбовця у статусі особи, стосовно якої проводиться досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, а також зарахування його в розпорядження командира частини, не звільняють командування від обов`язку розглянути поданий військовослужбовцем рапорт про звільнення та прийняти за результатами його розгляду законне рішення.

Враховуючи вищевикладене, оскільки рапорт позивача про звільнення з військової служби, який надійшов до відповідача 09.10.2025, у встановлений Порядком № 531 строк не був розглянутий по суті, а за результатами його розгляду відповідачем не прийнято жодного зі встановлених законодавством рішень (про звільнення або про вмотивовану відмову у задоволенні рапорту), суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною, внаслідок чого, позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною підлягає задоволенню...".

Тобто, суд, зобов`язуючи відповідача розглянути по суті рапорт позивача про звільнення з військової служби, надав правову оцінку доводам військової частини щодо самовільного залишення позивачем місця служби, проведення службового розслідування, направлення його матеріалів до Державного бюро розслідувань та зарахування позивача в розпорядження командира військової частини. При цьому, суд дійшов висновку, що зазначені обставини самі по собі не є перешкодою для розгляду рапорту та прийняття рішення щодо звільнення військовослужбовця за наявності встановлених законом підстав.

Однак, відповідач виконуючи рішення суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26 повторно послався на обставини, які судом уже надано правову оцінку, фактично не врахувавши висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення, обмежившись наданням формальної письмової відповіді, яка містить цитування норм законодавства та повторне посилання на обставини самовільного залишення позивачем військової частини, не здійснивши розгляду рапорту по суті, не надавши оцінки зазначеним у ньому підставам для звільнення та не прийнявши відповідного рішення.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 806/2143/15 звернув увагу, що статтями 382, 383 КАС України, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність об`єктивних підстав для застосування передбаченого статтею 382 КАС України механізму судового контролю та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26 із наданням належних доказів його фактичного виконання.

Згідно частиною 3 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

При цьому, суд враховує, що п`ятнадцятиденний строк для подання звіту про виконання рішення суду у даній справі, як просить сторона позивача у поданій заяві, є недостатнім, внаслідок чого, враховуючи характер та обсяг дій, необхідних для належного підтвердження виконання рішення суду, суд вважає достатнім та розумним встановити відповідачу тридцятиденний строк для подання звіту про виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 241, 248, 370, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26 задовольнити частково.

Встановити судовий контроль за виконанням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 300/564/26.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 протягом тридцятиденного строку з дня отримання копії цієї ухвали подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення від 12.08.2026 у справі № 300/564/26 із долученням належних доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.10.2025 по суті, прийняття за результатами його розгляду рішення та врахування висновків, викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Попередити керівника військової частини НОМЕР_1 про передбачені статтею 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні наслідки неподання звіту про виконання судового рішення або його несвоєчасного подання без поважних причин, зокрема можливість встановлення нового строку та накладення штрафу.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя /підпис/ Панікар І.В.