Рішення № 141231001, 05.11.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2026 р. справа № 300/5213/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2025 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 10.07.2025 № 092350010128 та зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 01.08.1991 до 29.07.1992, та періоди роботи в росії в районі Крайньої Півночі згідно пунктів 22-35 трудової книжки серії НОМЕР_1 та пунктів 36-44 згідно вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993.

28.07.2025 ухвалою суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не зарахував до його страхового стажу, підтверджений трудовою книжкою НОМЕР_1 періоди роботи з 01.08.1991 до 29.07.1992 та періоди роботи в росії в районі Крайньої Півночі згідно пунктів 22-35 та вкладишем до трудової книжки НОМЕР_2 згідно пунктів 36-44. Вважає оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії від 06.11.2025 за №092750014120 протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити, з мотивів викладених у відзиві. Заперечення проти позову відповідач обґрунтував тим, що страховий стаж позивача складає 12 років 8 місяців 18 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : - з 01.08.1991 до 29.07.1992, оскільки запис дати звільнення та дати і номеру наказу на звільнення дописано іншим чорнилом; - отримання матеріальної допомоги з 26.11.1998 до 24.05.1999, оскільки зарахування даного виду допомоги до страхового стажу не передбачено законодавством; - періоди роботи в росії згідно пунктів 22-35 трудової книжки та пунктів 36-44 згідно вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки починаючи з 01.01.2023р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому, на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. За відсутності у позивача необхідного страхового стажу та недосягненням ним відповідного пенсійного віку прийнято рішення від 10.07.2025 № 092350010128 про відмову у призначенні пенсії.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.07.2025 звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та відповідними документами щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява позивача та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10.07.2025 № 092350010128 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу та недосягненням ним відповідного пенсійного віку.

Оскаржуване рішення відповідача обґрунтоване тим, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідний пенсійний вік для призначення позивачу пенсії становить 60 років, а необхідний страховий стажу 35 років. На момент звернення позивача за призначенням пенсії його пенсійний вік становив 56 років 3 місяці, страховий стаж 12 років 8 місяців 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 : - з 01.08.1991 до 29.07.1992, оскільки запис дати звільнення та дати і номеру наказу на звільнення дописано іншим чорнилом; - отримання матеріальної допомоги з 26.11.1998 до 24.05.1999, оскільки зарахування даного виду допомоги до страхового стажу не передбачено законодавством; - періоди роботи в росії згідно пунктів 22-35 трудової книжки та пунктів 36-44 згідно вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки починаючи з 01.01.2023р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому, на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 дія тимчасової Угоди між Урядом України і російської федерації, вчиненої 15.01.1993 припинена.

Позивач, вважаючи оскаржуване рішення від 10.07.2025 № 092350010128 протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку даним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому суд зазначає, що висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за № 688/947/17, провадження № К/9901/35103/18 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.

Як наслідок, вказане вище спростовує твердження відповідача щодо допису у трудовій книжці позивача іншим чорнилом, як підстави для відмови у зарахуванні періоду з 01.08.1991 до 29.07.1992.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах. Дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.

При цьому, суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.

Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що період роботи позивача з 01.08.1991 до 29.07.1992, а також періоди роботи на території Російської Федерації, зазначені у пунктах 22 35 трудової книжки серії НОМЕР_1 та пунктах 36 44 вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_2 , підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Зазначені періоди трудової діяльності підтверджуються записами у трудовій книжці та вкладиші до неї. Водночас наведені відповідачем підстави для їх незарахування не спростовують відомостей про трудову діяльність позивача та не є достатніми для неврахування відповідного стажу.

Зокрема, внесення окремих записів до трудової книжки іншим чорнилом саме по собі не свідчить про недостовірність відомостей щодо трудової діяльності позивача. Відповідальність за належне ведення трудових книжок покладається на роботодавця, а можливі недоліки в оформленні записів за відсутності доказів їх недостовірності не можуть автоматично спричиняти негативні наслідки для працівника у сфері пенсійного забезпечення.

Щодо періодів роботи на території Російської Федерації суд враховує, що відповідні правовідносини виникли в період дії міжнародних договорів, які регулювали питання пенсійного забезпечення громадян та врахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць. Тому під час вирішення питання про зарахування таких періодів відповідач мав урахувати положення міжнародних договорів і законодавства України, застосовні до спірних правовідносин.

Отже, відмова у зарахуванні спірних періодів роботи з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні, не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права та не відповідає вимогам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Крім того, відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.

Позивач на час звернення за призначенням пенсії досяг віку понад 55 років. У зв`язку з цим під час вирішення питання про його пенсійне забезпечення відповідач повинен урахувати положення зазначеної Тимчасової Угоди за умови її застосовності до спірних правовідносин, а також визначити тривалість роботи позивача в районах Крайньої Півночі або місцевостях, прирівняних до них, і загальний стаж роботи.

Водночас суд зазначає, що зарахування спірних періодів до страхового стажу є предметом заявлених позовних вимог, тоді як визначення загальної тривалості страхового стажу, спеціального стажу роботи та остаточне вирішення питання про призначення пенсії потребують відповідних розрахунків органу Пенсійного фонду на підставі документів пенсійної справи.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10.07.2025 №092350010128 є протиправним, оскільки під час його прийняття відповідач безпідставно не врахував періоди роботи позивача, які підлягають зарахуванню до страхового стажу, та не надав належної оцінки обставинам, що мають значення для визначення права позивача на пенсійне забезпечення. А для ефективного поновлення порушеного права позивача необхідно його скасувати.

При цьому суд не вирішує питання про безпосереднє призначення позивачу пенсії за віком, оскільки відповідної позовної вимоги не заявлено. Водночас під час виконання судового рішення відповідач повинен, з урахуванням зарахованих спірних періодів та правової оцінки, наданої судом, визначити загальний страховий стаж позивача і тривалість його роботи в районах Крайньої Півночі або місцевостях, прирівняних до них, після чого вирішити питання щодо призначення пенсії відповідно до вимог законодавства, застосовного до спірних правовідносин. При цьому відповідач не вправі повторно відмовляти в зарахуванні спірних періодів з підстав, які суд визнав необґрунтованими.

Таким чином, вирішуючи вимоги зобов`язального характеру, керуючись положеннями частини другої статті 9 та статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням змісту заявлених позовних вимог і необхідності ефективного поновлення порушеного права позивача, суд доходить висновку про необхідність зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.08.1991 до 29.07.1992 та періоди роботи на території російської федерації, в районі Крайньої Півночі зазначені у пунктах 22-35 трудової книжки серії НОМЕР_1 та пунктах 36-44 вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно з квитанцією від 23.07.2025 за № 5977-8602-7576-1814, підтвердив сплату судового збору на суму 968, 96 гривень, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 968, 96 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10.07.2025 №092350010128 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (індекс 21005, вулиця Зодчих, будинок 22, місто Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) період роботи з 01.08.1991 до 29.07.1992 та періоди роботи на території російської федерації, в районі Крайньої Півночі зазначені у пунктах 22-35 трудової книжки серії НОМЕР_1 та пунктах 36-44 вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (індекс 21005, вулиця Зодчих, будинок 22, місто Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 13322403) судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остап`юк С.В.