Рішення № 141228512, 05.11.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3409/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3409/26

за позовом: Садівничого товариства «Відпочинок» (67625, Одеська обл., Біляївський р-н, село Дачне, 27 км, шосе Одеса-Київ, код ЄДРПОУ 19038778)

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,, РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 78 235,66 грн,

обставини справи:

18.08.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява від Садівничого товариства (далі СТ) «Відпочинок» до ОСОБА_1 , в якій воно просить:

- стягнути з відповідача грошові кошти за членський та цільові внески в розмірі 78 235,66 грн.

Обґрунтувуючи позов Садівниче товариство «Відпочинок» посилається на невиконання відповідачем вимог Статуту і рішення керівних органів товариства в частині сплати членських та цільових внесків.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 24.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/3409/26, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Ухвала суду від 24.08.2026 направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному демографічному реєстрі, 07.09.2026 повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023 у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаними про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.

Суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, під час здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

установив:

Згідно з п. 1.1. Статуту СТ «Відпочинок», затвердженого позачерговими загальними зборами, який оформлений протоколом № 4/16 від 21.09.2016 (далі Статут) є неприбутковим добровільним об`єднанням громадян з метою надання допомоги його членам у вирішенні питань ведення садівництва, створеним на основі єдності інтересів для спільної реалізації мети діяльності Товариства, визначеної Статутом.

СТ «Відпочинок» засноване 16.07.1992 на підстави рішення Дачнянської сільської ради від 16.04.1992 протокол № 2 (назва при реєстрації в 1992 році - Садовое Товарищество "Отдых" Виробничого об`єднання "Одесзалізобетон" (производственного объединения "Одесжелезобетон"), утвореного за рішенням загальних зборів працівників підприємства та розташованого на земельній ділянці, що складається з наданій у постійне користування рішенням Біляївської районної ради народних депутатів за № 107 від 16.03.1989 земельній ділянці площею 14,6 га, земельної ділянки приєднаної рішенням Дачненської сільської ради від 22.08.2008 № 921/02-25 про приєднання земельних ділянок для ведення садівництва до СТ " Відпочинок" які розташовані за межами с. Дачне Біляївського району Одеської області загальною площею 0,453 га в кількості 6 ділянок розміром: ділянка №2 - 0,081 га; ділянка №4 - 0,081 га; ділянка №6 - 0,081 га; ділянка №8 - 0,081 га; ділянка №10 - 0,080 га; ділянка М012 - 0,049 га та земельних ділянок громадян, прийнятих у члени Товариства на підставі їх заяв (п. 1.2. Статуту).

Відповідно до п. 2.1. Статуту метою Товариства є: задоволення та захист законних соціальних, економічних, культурних, екологічних, та інших спільних інтересів її членів у веденні ними колективного садівництва, організації культурно побутового обслуговування членів, проведення загальних робіт по впорядкуванню території Товариства, спільного будівництва та експлуатації інженерних систем газопостачання, енергопостачання, водопостачання, водовідведення, охорони території Товариства та виконання інших дій, які направлені на задоволення інтересів її членів.

Згідно з п. 3.1. Статуту членами Товариства можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 16-річного віку та є власниками/користувачами земельних ділянок, які знаходяться на території Товариства та/або особи, які активно сприяють виконанню статутних завдань Товариства.

За положеннями п. 3.6. Статуту до заяви про членство у товаристві, особою мають бути надані, зокрема копії правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на земельну ділянку (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або державний акт тощо), правовстановлюючих документів, які підтверджуються право власності на житловий будинок (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або свідоцтво або будь-який інший документ відповідно до законодавства), технічний паспорт на житловий будинок.

Відповідно до п. 3.8. Статуту Члени товариства зобов`язані: 1) виконувати вимоги Статуту і рішення керівних органів, пов`язані з виконанням статутних завдань Товариства; 2) утримуватись від будь-яких дій (бездіяльності), що можуть нанести шкоду Товариству або його діяльності; 3) сприяти виконанню статутних завдань Товариства; 4) пропагувати ідеї, мету, цілі, статутні завдання і діяльність Товариства; 5) своєчасно сплачувати вступний, членські та цільові внески в розмірах та в строка встановлених Загальними зборами. В разі набуття одним членом Товариства права власності н декілька садових ділянок - членські внески сплачуються з кожної ділянки початкового планування; 6) своєчасно сплачувати плату за використану електроенергію, воду, газ в розмірах та в строках встановлених Загальними зборами; 7) сплачувати штрафні санкції при порушенні строків сплати внесків та сплат за комунальні послуги, порушенні Правил Внутрішнього Розпорядку та інших; 8) дотримуватись Правил внутрішнього розпорядку на території Товариства, не допускати дій що порушують нормальні умови відпочинку інших членів.

До керівних органів товариства входять: Загальні збори, Правління та Керівник (п. 4.1. Статут). Загальні збори можуть вирішувати всі питання діяльності Садівничого товариства (п. 4.2.1. Статут).

Пунктом 4.3.2. Статуту закріплено, що до повноваження правління входить: затверджувати і змінювати оперативні і фінансові плани, складати річні бюджети, баланси і звіти Товариства; встановлювати порядок фінансування та інші форм реалізації статутних завдань; затверджувати символіку, визначати порядок її використання і зберігання; затверджувати договори, які укладені Керівником та інші правочини з урахуванням обмежень, встановлених Статутом або рішеннями Зборів; вирішувати питання щодо прийняття або відмову в прийнятті осіб в члени Товариства; затверджувати штатний розклад та укладені трудові та цивільно-правові договори Керівником, видавати накази та інші обов`язкові для працівників Товариства акти і керувати їхньою діяльністю; затверджувати внутрішні правила, процедури (регламенти).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за кадастровим номером 5121082400:01:001:0300 та членом СТ «Відпочинок» з 15.09.2008.

Рішенням загальних зборів СТ «Відпочинок», яке оформлено протоколом № 1/18 від 20.05.2018 на території СТ «Відпочинок» прийняті правила внутрішнього розпорядку СТ «Відпочинок».

Розміри членських внесків встановлені в протоколах Загальних зборах.

Протоколом 6/15 від 31 жовтня 2015 року встановлений цільовий внесок в розмірі 100 доларів США згідно курсу НБУ на день сплати внеску з усіх членів товариства.

Протоколом № 3/21-ПР від 18 вересня 2021 року вирішено нарахувати штраф боржникам у розмірі, який дорівнює загальній сумі боргу по Членському внеску, внеску за Воду, внеску за Обслуговування електромереж та Цільовим внескам по 2020 рік включно з врахуванням інфляції.

Протоколом №1/23-ПР від 14 травня 2023 року встановлений розмір членського внеску за 2023 рік в сумі 364 гривень за сотку/рік (п. 2.2 Протоколу).

Протоколом 2/25-ПР від 08 червня 2025 року СТ «Відпочинок» вирішило:

- всі борги по членським внескам та цільовим внескам за водопостачання, та за обслуговування електромереж Товариства по 2023 рік включно, з 01 серпня 2025 року, дорівняти до розміру Членського та Цільових внесків за 2024 рік, за кожен рік заборгованості (п. 8.1 Протоколу);

- надати боржникам строк до 01 серпня 2025 року сплатити заборгованість по існуючих тарифах. 3 01 серпня 2025 року, керівнику Товариства перерахувати борги, по 2023 рік включно, за тарифами встановленими в пункті 8.1 даного Протоколу (п. 8.2 Протоколу).

Протоколом №2/24-ПР від 09 червня 2024 року встановлений розмір членського внеску за 2024 рік в сумі 400 гривень за сотку (п. 2.2 Протоколу).

Відповідно до п. 8.4. Правил внутрішнього розпорядку членські внески повинні бути сплачені виключно, в межах поточного фінансового року. Згідно Протоколу Загальних Зборів №2/15 від 17 травня 2015: «Оплата членських внесків і внесків за користування енергомережами повинна здійснюватися до 01 вересня поточного року, за несвоєчасну оплату накладається штраф в розмірі 10% щороку, на залишок заборгованості ».

У зв`язку із несплатою відповідачем членських та цільових внесків у розмірі 78 235,66 грн позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1, 2 ст.83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Відповідно до ст.85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

За змістом ч. 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів. Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Статтею 11 Закону України «Про кооперацію» визначено, що вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

За змістом ст. 12 Закону України «Про кооперацію» основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків. Законами, що регулюють діяльність окремих типів кооперативів або кооперативів за напрямами їх діяльності, та статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов`язки його членів.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про кооперацію» вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Пунктом 3.6. Статуту визначено, що підставою для набуття статусу члена Товариства є заява та сплата вступних внесків. Розмір та порядок сплати внеску встановлюється Положенням про сплату вступних внесків, що затверджується Загальними зборами Товариства. До заяви додаються контактні телефони, адреса для листування, електронна адреса та копії документів, а саме: паспорту громадянина України; реєстраційний номер облікової картки податків; правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на земельну ділянку (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або державний акт тощо), правовстановлюючих документів, які підтверджуються право власності на житловий будинок (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або свідоцтво або будь-який інший документ відповідно до законодавства), технічний паспорт на житловий будинок.

Виходячи з наведених положень Статуту СТ «Відпочинок» набуттю особою статусу члена даного товариства передує вчинення нею певних дій, а саме подання заяви та сплата членських внесків, прийняття Правлінням Товариства рішення про прийняття особи в члени, фіксацією такого членства записом у реєстрі членів Товариства.

Господарський суд установив, що відповідач є власником земельної ділянки кадастровий номер: 5121082400:01:001:0300 за адресою: Одеська область, Біляївський район, Дачненська сільська рада, вулиця Тіниста, СТ «Відпочинок», 17 та членом СТ «Відпочинок» з 15.09.2008, що підтверджується довідкою СТ «Відпочинок» за № 03/01-26 від 17.08.2026 та заявою ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові КГС ВС від 10.09.2020 у справі №916/1777/19, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд, зокрема можуть право пов`язувати період нарахування пені з подією, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті членських, цільових внесків та внесків за воду від 17.08.2026 за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 78 235,66 грн, доказів погашення відповідачем зазначеного боргу матеріали справи не містять.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок, господарський суд установив, що він є арифметично правильним, у зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості у розмірі 78 235,66 грн.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовну заяву Садівничого товариства «Відпочинок» до ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Садівничого товариства «Відпочинок» (67625, Одеська обл., Біляївський р-н, село Дачне, 27 км, шосе Одеса-Київ, код ЄДРПОУ 19038778) грошові кошти за членський та цільові внески в розмірі 78 235,66 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 05 листопада 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко