Рішення № 141227891, 04.11.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4637/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"04" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 08 жовтня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 . Договір №655755045.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 000 грн зі строком користування коштами протягом 30 днів, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 07 листопада 2019 року, а також сплачувати проценти за користування ним: процентна ставка, що застосовується в межах встановленого строку кредитування за умови належного виконання позичальницею своїх зобов`язань 0,60 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; процентна ставка, яка застосовується протягом усього періоду кредитування за умови неналежного виконання позичальницею своїх зобов`язань 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання на вимогу кредитодавця зобов`язалася сплачувати неустойку пеню у розмірі 1,3 % від суми залишку заборгованості за кредитом за кожен день прострочення.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №28/1118-01 (з подальшими додатковими угодами), за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги від 14 січня 2020 року №61 відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №05/0820-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

05 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №05/06/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30 245 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 9 000 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом 13 790 грн;

- нарахована пеня 7 455 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

В судове засідання представниця позивача ОСОБА_2 не з?явилася, проте у позові просила про розгляд справи без її участі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представниця позивача у позові не заперечувала проти такого порядку розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 08 жовтня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_1 . Договір №655755045.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 000 грн зі строком користування коштами протягом 30 днів, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 07 листопада 2019 року, а також сплачувати проценти за користування ним: процентна ставка, що застосовується в межах встановленого строку кредитування за умови належного виконання позичальницею своїх зобов`язань 0,60 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; процентна ставка, яка застосовується протягом усього періоду кредитування за умови неналежного виконання позичальницею своїх зобов`язань 1,70 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальницею умов кредитного договору остання на вимогу кредитодавця зобов`язалася сплачувати неустойку пеню у розмірі 1,3 % від суми залишку заборгованості за кредитом за кожен день прострочення.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №28/1118-01 (з подальшими додатковими угодами), за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги від 14 січня 2020 року №61 відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №05/0820-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

05 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №05/06/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшли усі права та обов`язки кредитора за Договором №655755045 від 08 жовтня 2019 року.

З матеріалів справи, а саме відповіді АТ «Акцент - Банк» від 28 вересня 2026 року за вих. №65573/47-260925/278-БТ, а також виписки з банківського рахунку позичальниці вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання шляхом перерахування на користь позичальниці кредиту у розмірі 9 000 грн.

Зі свого боку ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 26 серпня 2026 року (момент подання позовної заяви) позичальниці нараховано заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30 245 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 9 000 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 08 жовтня 2019 року до 26 січня 2020 року) 13 790 грн;

- нарахована пеня 7 455 грн.

Суд погоджується із нарахованою заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

Однак суд не погоджується з вказаним розрахунком в частині нарахованих процентів у зв`язку з наступним.

Зокрема, як вбачається з умов кредитного договору, сторони узгодили умову про повне повернення позичальницею кредиту до 07 листопада 2019 року.

Таким чином, строк кредитування закінчився 07 листопада 2019 року.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, у постанові від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що проценти за користування кредитом проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються, як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

В той же час, проценти за неправомірне користування чужими коштами проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За встановленого, нарахування договірних процентів поза межами строку кредитування, тобто після 07 листопада 2019 року, не відповідає умовам договору та вимогам закону.

Тому після дати припинення строку кредитування позивач не позбавлений права вимагати від боржниці сплати процентів за неправомірне користування чужими коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, що узгоджується з п. 4.2-4.4 кредитного договору.

Однак позивач не заявляв окремих вимог щодо застосування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків порушення позичальницею грошового зобов`язання, а тому такі вимоги не були предметом судового розгляду.

Таким чином, нараховані позивачем проценти після 07 листопада 2019 року стягненню не підлягають.

Тому заборгованість за процентами до стягнення становить 4 590 грн (9 000 грн (сума кредиту) х 1,70 % (процентна ставка)/100 х 30 (днів кредитування)).

Що стосується нарахованої пені за порушення умов кредитного договору за період з 05 червня 2025 року до 15 червня 2026 року, то в цій частині суд виходить з наступного.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за порушення умов кредитного договору (зокрема сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, вказана пеня не підлягає стягненню.

Тому, до стягнення підлягає заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 13 590 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 9 000 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 08 жовтня 2019 року до 07 листопада 2019 року) 4 590 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягають стягненню 1 196,22 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору про надання правничої допомоги від 20 січня 2026 року №20/01/26-01, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», з додатками, які містять узгоджені тарифи за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: вивчення матеріалів справи, кількість витраченого часу 2 год., вартість послуги 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу 1 год., вартість послуги 500 грн; підготовка та подача клопотання про витребування інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу 1 год., вартість послуги 500 грн; складання позовної заяви, кількість витраченого часу 2 год., вартість послуги 5 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Водночас є сумнівними з точки зору розумності адвокатські послуги щодо складання позовної заяви у стандартній справі незначної складності за ставкою, що значно перевищує середній розмір аналогічних послуг.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і такими, що не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, розміру вимог, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу (з урахуванням розміру задоволених вимог) до 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13; код ЄДРПОУ 42986956; р/р НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», МФО 322001) заборгованість за Договором №665755045 від 08 жовтня 2019 року, що утворилася станом на 26 серпня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 08 жовтня 2019 року до 07 листопада 2019 року) у розмірі 4 590 (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто) гривень, а всього в загальному розмірі 13 590 (тринадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень, а також 3 196 (три тисячі сто дев`яносто шість) гривень 22 копійки судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв