Рішення № 141227046, 02.11.2026, Піщанський районний суд Вінницької області

Єдиний унікальний номер 142/355/24

Номер провадження 2/142/32/26

РІШЕННЯ

іменем України

02 листопада 2026 року с-ще Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Нестерука В.В.,

за участю

секретаря судового засідання Яворської О.В.,

представника позивача Афанасенкова О.Б.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Близнюка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Піщанка Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в розмірі 30415,04 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 липня 2023 року у розмірі 30415,04 грн., що складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 24833,03 грн, заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5482,01 грн., та судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 16 липня 2023 року відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписав Паспорт кредиту. 16 липня 2023 відповідач підписав Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив наступні умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн. (п.9.2. Договору); тип кредитної карти: Картка «Універсальна»; строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.9.2. Договору); процентна ставка, відсотків річних: 42,0% (п.9.3 Договору); кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.9.4. Договору); Розмір мінімального обов`язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.9.4. Договору); проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (п.9.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору). Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Відповідачем підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля, про що зазначено в полі підпис Клієнта із позначкою дати та часу. Використання OTP пароля в якості простого електронного підпису погоджено із Відповідачем у Анкеті-заяві від 05.09.2022 р., яка підписана Відповідачем власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України. На підставі укладеного Договору Відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 07/27, тип - Картка Універсальна, що підтверджується випискою по рахунку (додається до позовної заяви). Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв операції, таким чином, згідно до Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, що затверджено Постановою НБУ №164 від 29.07.2022 р., Відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно Позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою за рахунком. В процесі підготовки позовної заяви, було встановлено, що Відповідач відмовляється сплачувати заборгованість по його кредитній карті номер - 5168752009870968 посилаючись на "спірні", на його думку, операції за 19.07.2023 року. Згідно виписки по рахунку (додана до позовної заяви) 19.07.2023 року було здійснено декілька фінансових операцій - Зняття готівки у банкоматі, Покупка, Готівка на касі. Перевіркою інформації було встановлено, що 29.08.2023 р. (більш ніж через місяць) ОСОБА_1 звернувся на лінію підтримки банку з приводу відмови сплачувати заборгованість по кредитному ліміту, яка виникла по його кредитній картці номер - НОМЕР_1 . До цього звернення, жодних заяв до Банку про несанкціоновані операції від клієнта ОСОБА_1 не надходило. Банком було зафіксоване дане звернення та направлено на перевірку. В ході перевірки було встановлено, що впродовж 18.07.2023 по 19.07.2023 року зафіксовано вхід в систему дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24 (далі Приват24) клієнта ОСОБА_1 . Приват24 система дистанційного обслуговування клієнтів, офіційний канал зв`язку (обміну інформацією) між Банком та Клієнтом. Для входу до система Приват24 клієнт повинен ввести логін та пароль. Логін це номер мобільного телефону клієнта. Пароль унікальна послідовність із символів і цифр, яка відома лише клієнту. Позивач звертає увагу суду, що будь які заяви про втрату, крадіжку, перевипуск і т.д. відносно сім-карти з фінансовим номером від клієнта до Банку відсутні. Зміни логіну або паролю під час входу не виявлено. Банк під час авторизації за фінансовим номером клієнта проводились багаторівневі IVR-опитування. Таким чином, вхід до акаунту Приват24 клієнта ОСОБА_1 невстановленими особами став можливим в результаті дій самого клієнта, оскільки останній розголосив логін та пароль входу до Приват24, свої персональні дані та здійснив підтвердження входу. 19.07.2023 року за допомогою акаунту Приват24 відбулась токенізація картки номер НОМЕР_1 . Токенізація (tokenization) - процес заміни конфіденційних даних банківської картки, таких як номер, термін дії та код перевірки, на унікальний ідентифікатор, званий токеном. Тобто замість зберігання фактичних даних щодо банківської картки генерується шифр - саме він й використовується надалі для її ідентифікації. Віртуальний токен - це унікальна комбінація цифр, що використовується на мобільних пристроях замість 16-значного номера на пластиковій картці. Пристрій токенізації - смарт годинник. За даними Банку, зняття коштів в банкоматі відбувалося без фізичної присутності карти, з коректним вводом ПІН-коду за допомогою смарт годинника, до якого вона була токенізована. Дві інші "спірні" транзакції відбулися на касі магазину "Сільпо" (пр-кт. Соборний 171, м. Запоріжжя). Операції проводились без фізичної присутності карти, з коректним вводом ПІН-коду, за допомогою смарт годинника, до якого вона була токенізована. За всіма транзакціями клієнту на фінансовий номер телефону були відправлені смс- повідомлення. Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що проведення зазначених фінансових операцій стало можливим внаслідок компроментації клієнтом власних фінансових даних (паролів і логінів до входу в програмні комплекси). Зауважимо, що клієнт зобов`язаний не передавати третім особам логін, пароль та інші дані для входу до Приват24. Вина Банку в переказі коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 - відсутня. Також звертаємо увагу суду, що Відповідач після 19.07.2023 продовжував користуватись карткою і кредитними коштами на рахунку. Зокрема, здійснював поповнення картки: 12.09.2023 року на суму 14,00 грн., 24.09.2023 року на суму 18,00 грн., 02.10.2023 року на суму 1 000,00 грн. Дані операції підтверджуються випискою по рахунку (додана до позовної заяви) та свідчать про визнання Відповідачем заборгованості по кредитній картці після "спірної" операції. Згідно з пунктом 14.12. статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 1 розділу VI Положення №705 користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Тому вважаємо відмову від сплати за кредитом не обґрунтованою і такою що суперечить умовам і правилам банку та чинного законодавства. Таким чином, у порушення умов Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 18 березня 2024 року має заборгованість 30415,04 грн., яка складається з наступного: 24933,03 грн. - заборгованість за тілом кредита, 5482,01 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань, у зв`яку з чим позивач просить стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість.

Ухвалою суду від 12 червня 2024 року у даній справі відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату, час та місце проведення судового засідання, призначено судове засідання.

За клопотаннями представників сторін розгляд справи відкладався неодноразово.

В судовому засіданні 02 листопада 2026 року представник позивача АТ КБ "ПриватБанк" Афанасенков О.Б. позовні вимоги підтримав повністю, вказував, що відповідач допустив розголошення конфіденційної інформації (логіну і пароля) із-за чого стало можливим несанкціоноване зняття коштів з його рахунку, вина банку в цьому відсутня.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Близнюк В.В. в судовому засіданні 02 листопада 2026 року у задоволені позову просив відмовити повністю, вказував, що відповідач коштів з рахунку не знімав та в магазині карткою не розраховувався, за його заявою про несанкціоноване зняття коштів з його рахунку було відкрито кримінальне провадження, органом досудового розслідування було витребовувано відеозаписи з банкомату та з каси магазину проте ідентифікувати особу, яка зняла кошти з кредитного рахунку ОСОБА_1 не вдалось. Крім того, при вирішені спору просив врахувати висновки Верховного Суду у справі № 490/7829/23 надані в Постанові від 02.07.2025 року, та висновки ВС зроблені в подібних справах у Постановах від 23.01.2018, 03.07.2019 та 13.05.2023 року.

Правом подачі відзиву на позовну заяву відповідач та його представник не скористались.

Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, приходить до переконання, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до норм статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормами параграфу 1 Глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності, достатності.

На підставі наданих суду доказів було встановлено, що 16 липня 2023 відповідач ОСОБА_1 підписав Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ "ПриватБанк" та Паспорт споживчого кредиту та погодив наступні умови кредитування: Тип кредиту - відновлювана кредитна лінія, тип платіжної картки - "Універсальна" та розмір кредитного ліміту: до 200000 грн. строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією; процентна ставка, відсотків річних: 42,0%; кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту; Розмір мінімального обов`язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення; проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (а.с.13-24, 26-30)

На виконання умов договору банк видав відповідачу кредитну картку «Універсальна» номер картки НОМЕР_1 зі строком дії до липня 2027 року чим забезпечив можливість користування кредитними коштами в межах установленого кредитного ліміту. (а.с. 12)

Із наданої позивачем виписки за картковим рахунком за період 16.07.2023-19.03.2024 р. вбачається, що 19 - 20 липня 2023 року із карткового рахунку ОСОБА_1 , номер картки НОМЕР_1 , було здійснено три операції, а саме зняття готівки в банкоматі АДРЕСА_1 на суму 20000 грн., покупка на касі ТРАШ, Запоріжжя, просп.Соборний, буд. 171 на суму 15,79 грн., та зняття готівки на АДРЕСА_2 на суму 4000 грн. (а.с. 10)

Згідно розрахунку заборгованості відповідач ОСОБА_1 станом на 18 березня 2024 року має заборгованість 30415,04 грн., яка складається з 24933,03 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 5482,01 грн. заборгованості за простроченими відсотками. (а.с. 9)

Також судом встановлено, що 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відділення поліції № 1 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області із заявою про те, що 19.07.2023 року невідома особа шляхом безкарткового доступу заволоділа його коштами з картки АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 в розмірі 20800 грн., які зняла у банкоматі в м. Запоріжжя, та за якою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.08.2023 р. за № кримінального провадження 12023020190000278, що підтверджується витягом (а.с. 120)

З відповіді слідчого СВ Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області С.Горба на адвокатський запит представника відповідача про стан досудового розслідування слідує, що слідчим відділом Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області проводиться досудове розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР під № 12023020190000278 від 22.08.2023 р. за ознаками злочину передбаченого ч.4 ст. 185 КК України. Органом досудового розслідування зроблено виїмку в АТ "ПриватБанк" в тому числі даних систем відеоспостереження і фотофіксації зняття грошових коштів з банківського терміналу та банкомату, проте ідентифікувати особу, причетну до викрадення коштів ОСОБА_1 не вдалось, досудове розслідування триває. (а.с. 118-119)

Між сторонами виник спір з приводу повернення кредитних коштів та процентів за користування ними.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), та нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також умовами укладеного договору.

З огляду на положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладена між сторонами угода визнається правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч. ч. 2 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що двосторонні правочини є договорами, в яких погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться ( роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо ). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Положеннями статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/ 17.

При цьому, під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що статтею 204 ЦК України регламентована презумпція правомірності правочину.

Так, відповідно до наведеної норми права правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань.

Щодо доводів представника відповідача про несанкціоноване зняття коштів невстановленими особами та посилання на Постанови ВС у справі № 490/7829/23 від 02.07.2025 року, та висновки ВС зроблені в подібних справах у Постановах від 23.01.2018, 03.07.2019 та 13.05.2023 року, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Правовідносини у сфері функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, проведення переказу коштів, відповідальності суб`єктів переказу, а також загального порядку здійснення нагляду за платіжними системами регулюються, зокрема, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах затвердженою постановою Національного банку від 12.11.2003, № 492, Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (далі - Положення № 705) та Положенням про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2007 року № 348.

Згідно з пунктом 14.12. статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктом 1 розділу VI Положення № 705 користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Пунктом 9 розділу VІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», встановлено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Такий правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18), від якого Верховний Суд не відступав.

Зокрема, така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23).

Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 (тут і далі - Положення, у редакції, чинній на дату проведення оспорюваних операцій), користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Відповідно до пункту 141 Положення емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення).

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 146 Положення).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та сталеної судової практики, викладеної у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності (див. постанову Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 489/1649/17).

З огляду на викладене, у такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Об`єднуючим у зазначених справах, що переглядались Верховним Судом є спосіб списання коштів з рахунків клієнтів банку, а саме без фізичного використання електронного платіжного засобу (шляхом введення ідентифікаційних даних на вебсторінках в мережі інтернет, чи заповнення форм спеціальних сервісів в мережі інтернет) та застосування судами Пункту 9 розділу VІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», відповідно якого користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу.

Разом з тим, за обставин даної справи кошти були зняті в банкоматі та на касі магазину, саме з використанням електронного платіжного засобу, в цьому випадку смарт годинника.

Згідно п. 136 Положення "Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів" затвердженого Постановою НБУ № 164 від 29.07.2022 року користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно п. 140-146 цього Положення користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

При цьому, втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Відтак обов`язок доказування вини користувача лежить на банку лише у випадку коли платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя.

Як встановлено судом, в даному випадку кошти були зняті в банкоматі та на касі магазину саме з використанням електронного платіжного засобу.

Однак, про втрату електронного платіжного засобу та про платіжні операції, які відповідачем не виконувалися, відповідач ОСОБА_1 негайно банк не повідомив, а його звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення 21 серпня 2023 року, тобто більш як через місяць після проведення спірних операцій не дає підстав для висновку щодо відсутності його вчасної обізнанності у знятті готівки з його карткового рахунку.

Із тексту позовної заяви слідує, що лише 29 серпня 2023 року відповідач звернувся на лінію підтримки банку з приводу відмови сплачувати заборгованість по кредиту, при цьому жодних заяв про несанкціоновані операції від клієнта ОСОБА_1 не надходило.

Враховуючи, що до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача, а з моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента, враховуючи, що відповідачем не доведено про здійснення ним такого повідомлення банку, відтак ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на відповідача.

Верховний Суд при розгляді цивільної справи № 200/5647/18 в постанові від 16 вересня 2020 року дійшов до правового висновку, відповідно до якого Виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

З виписки за договором № б/н за період з 16.07.2023-19.03.2024 р. (а.с. 10), та розрахунку заборгованості за договором станом на 18 березня 2024 року (а.с. 9), вбачається наявна заборгованість в загальному розмірі 30415,04 грн., яка складається з 24933,03 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 5482,01 грн. заборгованості за простроченими відсотками.

Оскільки відповідач належними доказами не спростував доводи позивача, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, та враховуючи те, що умовами кредитного договору встановлено обов`язок позичальника повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та інші платежі, визначені договором, а також те, що позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та процентів, суд приходить до висновку, що у позивача виникло право вимоги повернення вказаної суми заборгованості.

На підставі аналізу наведених норм законодавства та досліджених судом доказів, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наведених у ньому підстав.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд враховує, що відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також слід стягнути сплачений ним судовий збір в розмірі 2422,40 гривень.

Керуючись ст. ст. 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 ЦК України, ст. ст. 141, 223, 258, 259, 263, 264, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16.07.2023 у розмірі 30415,04 грн., що складається із: 24933,03 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5482,01 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скаргидо Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Повне рішення складено 05.11.2026 року.

Сторони по справі:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570;

відповідач ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: