Рішення № 141220239, 05.11.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/9409/26

Провадження № 2/466/5360/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря с/з Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

14.10.2026 року, ТОВ «Український Платіжний Центр» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №1619428212454 від 13.07.2026 року , в розмірі 16 273,60 грн. та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13 липня 2026 року між ТОВ ФК «УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у кредит № 1619428212454, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 000 грн.

Договір укладено в електронній формі шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця зі застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За умовами договору відповідач зобов`язався повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за його надання та інші платежі, передбачені договором.

Позивач зазначає, що належним чином виконав свої зобов`язання, перерахувавши відповідачу кредитні кошти в сумі 4 000 грн на вказану ним банківську картку. Натомість відповідач узяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у встановлені договором строки платежів не здійснював, унаслідок чого утворилася заборгованість.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору позивачем 28 вересня 2026 року направлено повідомлення № 874303 про необхідність погашення заборгованості, яке позивач визначає як вимогу про дострокове повернення кредиту.

Станом на 08 жовтня 2026 року загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становила 16 273,60 грн, з яких: 4 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 3 273,60 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 000 грн - комісія за надання кредиту; 8 000 грн - неустойка за прострочення виконання зобов`язань.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач просить стягнути з нього зазначену заборгованість, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

20 жовтня 2026 року, відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги визнав частково, заперечуючи проти стягнення неустойки в розмірі 8 000 грн. Відповідач зазначив, що нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання кредитного зобов`язання в період дії воєнного стану суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України. Також відповідач висловив заперечення щодо правомірності нарахування комісії за кредитним договором. Просив суд врахувати наведені обставини під час вирішення спору.

21 жовтня 2026 року, представником позивача подано відповідь на відзив, у якій останній не погодився з доводами відповідача, вважаючи їх необґрунтованими. Наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник позивача зазначив, що кредитний договір укладено сторонами добровільно, його умови погоджено відповідачем, а факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується. Також представник позивача просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом установлено, що 13 липня 2026 року між ТОВ ФК «УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у кредит № 1619428212454. Відповідно до пункту 3.2 договору загальний розмір кредиту становить 4 000 грн.

Договором передбачено нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 0,93 відсотка на день, а також сплату одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 25 відсотків від суми кредиту. Строк кредитування становить 360 днів, кінцевий строк повернення кредиту - 08 липня 2027 року.

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано його електронний примірник, паспорт споживчого кредиту, анкету позичальника, відомості щодо використання одноразового ідентифікатора та інші документи, що стосуються оформлення кредиту.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір оформлено із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того, на підтвердження фактичного надання кредитних коштів позивачем долучено підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів.

Зазначеним документом підтверджено, що 13 липня 2026 року о 11 год. 08 хв. 36 сек. здійснено успішний переказ коштів у розмірі 4 000 грн на банківську картку, номер якої закінчується цифрами 8387, із призначенням платежу: видача кредитних коштів згідно з договором № 1619428212454 від 13.07.2026.

На підтвердження правових підстав здійснення такого переказу позивачем також надано договір про надання фінансових платіжних послуг № ПГ-1905 від 03 липня 2025 року, укладений між позивачем та ТОВ «ПрофітГід».

Суд враховує, що відповідач у відзиві не заперечував факту виникнення кредитних правовідносин та отримання кредитних коштів, оспорюючи насамперед правомірність нарахування неустойки.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Таким чином, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає встановленим факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин та отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 4 000 грн.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення споживчого кредиту за наявності визначених законом і договором підстав, із дотриманням установленого порядку повідомлення споживача.

Судом встановлено, що пунктом 10.2 кредитного договору передбачено право кредитодавця вимагати дострокового повернення кредиту в разі порушення позичальником зобов`язань за договором, зокрема прострочення виконання грошового зобов`язання щонайменше на один календарний місяць.

Відповідно до зазначених умов позичальнику надається 30 календарних днів для усунення порушення після направлення відповідної вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2026 року позивачем сформовано повідомлення № 874303, адресоване відповідачу на електронну адресу, зазначену під час укладення кредитного договору.

У повідомленні зазначено про порушення відповідачем умов кредитного договору, наявність простроченої заборгованості та необхідність її погашення.

На підтвердження направлення повідомлення позивачем надано довідку від 08 жовтня 2026 року, яка містить відомості про направлення електронного повідомлення 28 вересня 2026 року о 09 год. 17 хв. 50 сек. та його статус «Відправлене».

Оцінюючи зміст зазначеного повідомлення разом із положеннями кредитного договору, характером допущеного порушення та іншими матеріалами справи, суд визнає його належною вимогою кредитодавця про дострокове повернення кредиту.

При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц.

Застосовуючи правовий підхід щодо дострокового повернення кредиту, суд виходить із необхідності встановлення настання строку виконання відповідної вимоги на момент вирішення спору, а не лише на момент звернення кредитора з позовом.

Саме по собі звернення кредитодавця до суду до закінчення строку, наданого позичальнику для виконання вимоги, не повинно оцінюватися ізольовано від подальших обставин виконання кредитного зобов`язання та моменту ухвалення судового рішення.

У цій справі суд встановив, що вимогу кредитодавцем направлено 28 вересня 2026 року, а передбачений договором тридцятиденний строк для усунення порушення на момент ухвалення судового рішення закінчився.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач протягом зазначеного строку усунув порушення, погасив прострочену заборгованість або виконав вимогу кредитодавця.

Отже, суд доходить висновку, що позивач реалізував передбачене законом та договором право на дострокове повернення кредиту, а відповідач не виконав відповідного грошового зобов`язання.

За таких обставин доводи щодо передчасності звернення до суду не можуть бути самостійною підставою для відмови у стягненні основної суми кредиту.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 4 000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору процентна ставка становить 0,93 відсотка на день від суми кредиту.

Позивачем надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого за період із 13 липня 2026 року по 08 жовтня 2026 року включно нараховано проценти за користування кредитом у загальному розмірі 3 273,60 грн.

Зазначений розрахунок здійснено виходячи із суми кредиту 4 000 грн, щоденної процентної ставки 0,93 відсотка та 88 днів користування кредитними коштами. Таким чином, сума процентів за відповідний період становить - 3 273,60 грн.

При цьому проценти нараховано за період фактичного користування кредитними коштами до закінчення строку, визначеного кредитодавцем для виконання дострокової вимоги.

Відповідачем не надано доказів сплати зазначених процентів або іншого розрахунку, який би спростовував заявлену позивачем суму.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 3 273,60 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1 000 грн.

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору передбачено сплату одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 25 відсотків від суми кредиту.

За умовами договору така комісія нараховується одноразово в день надання кредитних коштів.

Отже, з урахуванням суми наданого кредиту 4 000 грн, розмір комісії становить 1 000 грн.

Суд враховує, що відповідний платіж прямо передбачено умовами кредитного договору, його розмір визначено у грошовому вираженні, а також відображено в документах, які містять інформацію про умови споживчого кредитування.

Зазначена комісія має одноразовий характер, пов`язана з наданням кредиту та не нараховується внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак суд розмежовує комісію за надання кредиту та неустойку як вид цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання.

Положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими передбачено звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання в період воєнного стану, не поширюються автоматично на передбачену договором одноразову комісію, яка не є штрафною санкцією.

Оцінивши зміст відповідної договірної умови та надані сторонами докази, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1 000 грн.

Водночас суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення неустойки в розмірі 8 000 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Разом із тим відповідальність за порушення грошових зобов`язань за кредитними договорами в період дії воєнного стану врегульована спеціальними положеннями цивільного законодавства.

Так, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Зазначеною нормою також передбачено списання кредитодавцем неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань за відповідними договорами з 24 лютого 2022 року.

З аналізу наведених положень передбачено, що законодавець встановив спеціальне правило, відповідно до якого позичальник у період дії воєнного стану звільняється від обов`язку сплачувати неустойку за прострочення виконання кредитного зобов`язання.

При цьому зазначене звільнення застосовується безпосередньо на підставі закону та не залежить від наявності відповідної умови у кредитному договорі.

Як встановлено судом, кредитний договір між сторонами укладено 13 липня 2026 року, тобто під час дії воєнного стану в Україні.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування неустойки розпочато 28 липня 2026 року та здійснювалося за кожен день прострочення виконання відповідачем кредитного зобов`язання до досягнення загальної суми 8 000 грн.

Отже, вся заявлена до стягнення неустойка нарахована за прострочення виконання кредитного зобов`язання в період дії воєнного стану.

Суд зазначає, що встановлення сторонами в кредитному договорі відповідальності за порушення строків виконання грошових зобов`язань не може бути підставою для незастосування імперативних положень цивільного законодавства.

Принцип свободи договору не є абсолютним, а реалізується з урахуванням вимог закону.

Тому посилання позивача на погодження відповідачем умов кредитного договору щодо сплати неустойки не спростовує передбаченого законом звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання в період воєнного стану.

Суд також враховує, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі 8 000 грн удвічі перевищує суму фактично наданого кредиту, яка становить 4 000 грн.

Однак визначальною підставою для відмови в задоволенні цієї частини позовних вимог є не співвідношення розміру неустойки та основного зобов`язання, а пряма законодавча заборона покладення на позичальника обов`язку зі сплати такої неустойки за період дії воєнного стану.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 8 000 грн суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням установлених обставин справи та досліджених доказів суд доходить висновку, що позивачем доведено факт виникнення кредитних правовідносин, надання відповідачу кредитних коштів та неналежного виконання ним узятих на себе зобов`язань.

Разом із тим позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 8 000 грн не відповідають вимогам чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Отже, із загальної заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 16 273,60 грн обґрунтованими є вимоги про стягнення 8 273,60 грн, з яких: 4 000 грн - основна сума кредиту; 3 273,60 грн - проценти за користування кредитом; 1 000,00 грн - комісія за надання кредиту. У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення 8 000 грн неустойки, слід відмовити.

Крім того, в силу дії ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий збір.

Керуючись статтями 11, 16, 207, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 626, 627, 628, 1048, 1049, 1050, 1054, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування», статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 7682, 89, 141, 259, 263265, 273, 274279, 352, 354 ЦПК України, суд ,

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР», заборгованість за договором про надання грошових коштів у кредит № 1619428212454 від 13 липня 2026 року в загальному розмірі 8 273, 60 грн. (вісім тисяч двісті сімдесят три гривні 60 копійок), з яких: 4 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 3 273,60 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 000 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) судового збору.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 354 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 39898755, місцезнаходження: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 4-В, під`їзд 1, поверх 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима