Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 496/4609/26
Провадження № 2/496/3866/26
У Х В А Л А
26 жовтня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Буран В.М.,
за участю: секретаря судового засідання Агаджанян Д.Х. ,
представника позивача адвокат Гришко С.О. в режимі відеоконференції;
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Біляївка у судовому засіданні клопотання СК «Харчовик-2» в особі голови правління Попик Оксани Андріївни про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до СК «Харчовик-2» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-
У С Т А Н О В И В:
У провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебуває вказана цивільна справа.
Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 17 червня 2026 р. задоволено заяву про забезпечення позову.
Зазначеною ухвалою заборонено СК «Харчовик-2» та будь-яким іншим особам, які діють за його дорученням або в його інтересах, вчиняти дії щодо демонтажу, відключення, блокування, пошкодження або будь-якого технічного втручання в систему водопостачання, що проходить до земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі.
Крім того, кооператив зобов`язано утримуватися від перешкоджання позивачу в доступі до водопровідних мереж, що знаходяться в межах території кооперативу та забезпечують водопостачання належної позивачу земельної ділянки.
20 жовтня 2026 р. СК «Харчовик-2» в особі голови правління Попик О.А. через підсистему «Електронний суд» звернувся із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України.
В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що припинення водопостачання земельної ділянки позивача та інших споживачів, які користуються відповідною ділянкою водопроводу, має аварійний характер.
Посилається на те, що позивач користувалася водопровідною мережею кооперативу та технічною водою, однак не сплачувала відповідних платежів, а заборгованість за цільовими внесками, за твердженням заявника, становить 2 680 грн.
Також зазначає, що позивач не сплатила пайового внеску в розмірі 20 000 грн. на організацію роботи системи водозабезпечення.
На думку заявника, відповідна водопровідна мережа перебуває в аварійному стані, її експлуатація супроводжується значними втратами води, а проведення ремонту неможливе без фінансування відповідних робіт.
На підтвердження зазначеного заявник посилається, зокрема, на акт № 1 від 01 жовтня 2024 р. щодо стану водопровідної мережі.
Крім того, відповідач вважає, що позивач не є членом кооперативу, а відносини між сторонами не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки кооператив не здійснює діяльності з реалізації води, а є власником водопровідних мереж.
З огляду на наведене відповідач просить скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 17 червня 2026 р.
22 жовтня 2026 р. представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав заперечення проти задоволення зазначеного клопотання.
У запереченнях представник позивача зазначає, що доводи відповідача не підтверджують наявності передбачених статтею 158 ЦПК України підстав для скасування заходів забезпечення позову.
На думку представника позивача, клопотання відповідача фактично спрямоване на повторну оцінку обставин, які вже були предметом розгляду суду під час вирішення питання про забезпечення позову.
Представник позивача звертає увагу, що відповідач обґрунтовує необхідність скасування забезпечення позову заборгованістю за внесками та необхідністю ремонту мережі, хоча ухвалою від 17 червня 2026 р. на кооператив покладено обов`язок утримуватися від певних дій, а не обов`язок виконати ремонтні роботи за власний рахунок.
Також зазначає, що наведені відповідачем пояснення причин припинення водопостачання є суперечливими: відповідач посилається на закінчення договору, рішення загальних зборів, припинення водопостачання в зимовий період, аварійний стан мережі та несплату внесків.
Крім того, представник позивача заперечує доказове значення акта від 01 жовтня 2024 р. для встановлення технічного стану мережі у 2026 р., вказує на відсутність належного підтвердження розміру заявлених платежів і витрат та зазначає, що матеріали клопотання не підтверджують зміни обставин, які стали підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача та залишити без змін заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 17 червня 2026 р.
Дослідивши клопотання, долучені матеріали та заперечення представника позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.
За змістом ст. 150 ЦПК України забезпечення позову може здійснюватися, зокрема, шляхом заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
За змістом ч. 6 ст. 158 ЦПК України відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову.
Отже, інститут скасування заходів забезпечення позову спрямований на забезпечення можливості перегляду необхідності подальшої дії тимчасових обмежень у разі зміни обставин, які зумовили їх застосування, або відпадіння потреби у відповідному забезпеченні.
Вирішуючи питання про скасування забезпечення позову, суд має оцінити, чи зберігаються обставини, які обґрунтовували його застосування, чи змінилися вони настільки, що подальше збереження відповідних заходів втратило необхідність або пропорційність.
У постанові від 18 квітня 2022 р. у справі № 705/4132/19, провадження № 61-317сво21, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на забезпечувальну функцію відповідних заходів суд не повинен скасовувати їх, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову відпала, змінилися обставини, які спричинили застосування таких заходів, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Аналогічний підхід щодо необхідності встановлення обставин, які обґрунтовують скасування забезпечення позову, відображено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 р. у справі № 727/3071/23.
Таким чином, саме лише незадоволення відповідача встановленими судом обмеженнями, незгода з висновками суду щодо необхідності забезпечення позову чи наведення заперечень проти заявлених позовних вимог не є самостійною достатньою підставою для скасування вжитих заходів забезпечення позову.
Як убачається з ухвали від 17 червня 2026 р., забезпечення позову в цій справі здійснено шляхом встановлення заборони відповідачу та особам, які діють за його дорученням або в його інтересах, вчиняти визначені дії щодо водопровідної мережі, а також покладення обов`язку утримуватися від перешкоджання доступу позивача до відповідних мереж.
Зазначені заходи мають тимчасовий характер та спрямовані на недопущення подальшого втручання у спірні правовідносини, яке може ускладнити ефективний судовий захист позивача.
Водночас ухвала від 17 червня 2026 р. не вирішує спір по суті, не встановлює остаточно належності позивачу права на отримання водопостачання на певних умовах, не визначає обґрунтованості платежів, установлених кооперативом, та не звільняє сторони від виконання законних договірних чи інших майнових обов`язків.
Також зазначена ухвала не покладає на відповідача безумовного обов`язку здійснити капітальний ремонт усієї водопровідної мережі за власний рахунок.
Відповідно, посилання відповідача на відсутність коштів для ремонту трубопроводу саме по собі не свідчить про неможливість дотримання встановлених судом заборон щодо демонтажу, відключення, блокування, пошкодження чи іншого технічного втручання в мережу та щодо перешкоджання доступу до неї.
Заходи забезпечення позову не перешкоджають виконанню законних і технічно необхідних робіт за умови, що такі роботи не порушують змісту встановлених судом заборон та не використовуються як спосіб перешкоджання правам позивача.
Отже, доводи відповідача щодо неможливості проведення ремонту без надходження відповідних платежів не підтверджують самі по собі відсутності подальшої потреби у вжитих судом заходах забезпечення позову.
Одним із основних доводів клопотання відповідача є посилання на аварійний стан водопровідної мережі, який, за твердженням кооперативу, унеможливлює належне водопостачання земельної ділянки позивача.
На підтвердження цих обставин заявник посилається на акт № 1 від 01 жовтня 2024 р.
Однак зазначений акт складено до постановлення ухвали про забезпечення позову від 17 червня 2026 р.
Отже, наведений документ за датою його складання не підтверджує виникнення після вжиття заходів забезпечення позову нових обставин, які свідчили б про відпадіння необхідності в їх подальшій дії.
Сам по собі факт існування технічних проблем водопровідної мережі також не свідчить про те, що потреба у збереженні заборони на її демонтаж, блокування, пошкодження чи інше втручання відпала.
Навпаки, за наявності невирішеного спору щодо припинення водопостачання та правомірності дій відповідача збереження встановлених судом тимчасових обмежень може бути необхідним для запобігання подальшому ускладненню фактичного становища сторін.
При цьому суд не встановлює в межах розгляду цього клопотання остаточних причин виникнення технічних несправностей водопровідної мережі та не вирішує питання про покладення обов`язку щодо фінансування її ремонту.
Такі обставини, за їх належності до предмета доказування, підлягають оцінці під час розгляду справи по суті.
У клопотанні відповідач посилається на несплату позивачем цільових внесків у розмірі 2 680 грн та пайового внеску в сумі 20 000 грн.
Суд зазначає, що наявність, розмір та правові підстави виникнення відповідних грошових зобов`язань є спірними між сторонами обставинами.
З`ясування питання про правомірність нарахування зазначених платежів, обов`язок позивача щодо їх сплати та можливі правові наслідки несплати належить до оцінки спірних матеріально-правових відносин.
Разом із тим наявність у відповідача майнових вимог до позивача сама по собі не доводить, що обставини, які стали підставою для забезпечення позову, змінилися або відпали.
Встановлена ухвалою суду заборона на вчинення певних дій щодо водопровідної мережі не ставилася у залежність від сплати позивачем сум, які кооператив вважає належними.
Відтак посилання на несплату платежів не підтверджує об`єктивної неможливості подальшого застосування заходів забезпечення позову чи втрати ними їхнього процесуального призначення.
Крім того, як слушно зазначає представник позивача у запереченнях, відповідач не може обґрунтовувати необхідність скасування судових заборон виключно власними вимогами щодо здійснення платежів, правомірність і розмір яких є предметом спору або потребують судової оцінки.
При цьому питання про наявність чи відсутність у позивача заборгованості суд під час розгляду цього клопотання остаточно не вирішує.
Відповідач також посилається на те, що позивач не є членом садового кооперативу, а спірні правовідносини, на його думку, не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Однак наведені доводи стосуються правової кваліфікації спірних відносин, прав та обов`язків сторін і підлягають оцінці під час вирішення справи по суті.
Вони не свідчать про зміну фактичних обставин після постановлення ухвали про забезпечення позову та самі по собі не доводять, що потреба в установлених заходах забезпечення відпала.
Суд також бере до уваги доводи представника позивача щодо суперечливості наведених відповідачем пояснень причин припинення водопостачання.
Зокрема, відповідач у своїх поясненнях посилався на закінчення договірних відносин, рішення органів управління кооперативу, несплату внесків, аварійний стан мережі та сезонне припинення водопостачання.
Наявність різних пояснень причин припинення водопостачання сама по собі не є безумовним доказом неправомірності поведінки відповідача.
Разом із тим наведені обставини підтверджують, що між сторонами продовжує існувати спір щодо підстав припинення водопостачання, обсягу їхніх прав та обов`язків і правомірності відповідних дій.
Такі обставини не свідчать про усунення причин, які зумовили необхідність тимчасового судового захисту.
Доводи відповідача щодо належності водопровідної мережі кооперативу, порядку користування нею, обов`язку сплати внесків та здійснення ремонту потребують дослідження доказів і не можуть бути остаточно вирішені під час розгляду клопотання про скасування забезпечення позову.
Суд погоджується з доводами представника позивача в тій частині, що заявлене клопотання переважно ґрунтується на незгоді відповідача з раніше вжитими заходами забезпечення та на обставинах, які стосуються суті спору, а не на належно підтвердженій зміні обставин, що обґрунтовує необхідність скасування забезпечення позову.
При цьому суд виходить із того, що розгляд клопотання за ст. 158 ЦПК України не є повторним апеляційним переглядом ухвали про забезпечення позову, а спрямований на оцінку необхідності подальшої дії встановлених заходів за наявних на час розгляду обставин.
Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд враховує, що спір між сторонами щодо правомірності припинення водопостачання земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_2 , залишається невирішеним.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 17 червня 2026 р., спрямовані на недопущення дій, які можуть ускладнити ефективний захист прав позивача до вирішення спору по суті.
Відповідачем не наведено належно підтверджених обставин, які б свідчили про відпадіння потреби в забезпеченні позову, істотну зміну обставин, що зумовили його застосування, або про те, що подальша дія зазначених заходів стала непропорційною чи перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Зокрема, посилання на акт від 01 жовтня 2024 р., наявність спірної заборгованості, несплату пайового внеску, необхідність ремонту мережі та заперечення проти правової кваліфікації позовних вимог не підтверджують наявності достатніх підстав для скасування забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України.
За таких обставин скасування встановлених судом тимчасових обмежень до вирішення спору по суті було б передчасним.
Водночас залишення заходів забезпечення позову чинними не означає вирішення спору на користь позивача, встановлення протиправності дій відповідача чи визначення остаточного обсягу матеріальних прав та обов`язків сторін.
Зазначені питання підлягають вирішенню за результатами судового розгляду справи по суті.
Отже, суд доходить висновку, що клопотання СК «Харчовик-2» про скасування заходів забезпечення позову є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини шостої статті 158 ЦПК України відмова у скасуванні заходів забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з відповідним клопотанням у разі появи нових обставин, що обґрунтовують необхідність їх скасування.
Керуючись статтями 12, 7681, 89, 149, 150, 157, 158, 258261, 353, 354 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання Садового кооперативу «Харчовик-2» в особі голови правління Попик Оксани Андріївни про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі № 496/4609/26 за позовом ОСОБА_1 до Садового кооперативу «Харчовик-2» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди відмовити.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 17 червня 2026 року у справі № 496/4609/26 щодо системи водопостачання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 залишити чинними.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів із дня її проголошення, а у випадках, передбачених статтею 354 ЦПК України, з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. М. Буран
Судове рішення № 141219178, Біляївський районний суд Одеської області було прийнято 26.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 496/4609/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: