Рішення № 141193462, 02.11.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року м. Київ справа №320/38091/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2011 по 02.02.2023 виходячи з базового місяця січень 2008 року та положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2011 по 02.02.2023 виходячи з базового місяця січень 2008 року та положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 159 994,00 гри. у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розрахунку 100 000,00 грн. на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 24.02.2022 по 12.04.2022;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 159 994,00 грн. у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» у розрахунку 100 000,00 грн. на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 24.02.2022 по 12.04.2022;

- стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2021 рік, що складає 7 календарних днів; за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2022 рік, що складає 28 календарних днів; за щорічну основну відпустку за 2023 рік; за додаткову відпустку за 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, що складає 70 днів;

- стягнути з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.02.2023 по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач, як вважає позивач, не нараховуючи та не виплачуючи індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2011 по 02.02.2023 виходячи з базового місяця січень 2008 року, а також не компенсувавши невикористані дні відпустки при звільненні та не заплативши додаткову винагороду у розмірі 100 тисяч гривень, починаючи з 24.02.2022 року, діяв протиправно та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту військовослужбовців. Зазначає, що відповідні суми індексації грошового забезпечення, додаткової винагороди та компенсації невикористаних днів відпустки є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягають обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Справу визначено розглядати одноособово суддею Панченко Н.Д. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач вважає, що починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець. Поряд з цим, відповідні зміни до Порядку N 1078 були внесені постановою Кабінету Міністрів України N 1013 від 09.12.2005 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова N 1013). З прийняттям Постанови N 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015, і включно до 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінилися. Вказаною постановою Урядом фактично запропоновано в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати заново обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Також зазначив, що починаючи з березня 2018 року, позивачеві виплачувалася індексація грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Стосовно компенсації не використаних дні відпустки стверджував, що відповідна компенсація здійснюється під час звільнення з військової служби, в той час, як відповідач продовжив військову службу, перебуваючи у розпорядженні Міністерства оборони України.

Так само відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення, оскільки позивач продовжував військову службу.

Відповідач також зазначав, що не володіє будь-якими відомостями про участь позивача у бойових діях, жодних доказів позивачем не надано, тому вимоги про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 тис. грн відповідно до постанови КМУ № 168 є необґрунтованими.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 31.03.2011 року по 02.02.2023 року проходив військову службу у Службі безпеки України.

В квітні 2023 року позивач дізнався з листа відповідача, що протягом 2011 - 2018 років йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, виходячи з базового місяця січень 2008 року.

Також, листом від 27.04.2023 за № 21/3/1-С-52/5 відповідач на запит свого представника, що діяв в інтересах позивача, повідомив про те, що позивачу не було при звільненні виплачено грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2021 рік, що складає 7 календарних днів; за невикористану частину щорічної основної відпустки за 2022 рік, що складає 28 календарних днів; за щорічну основну відпустку за 2023 рік; за додаткову відпустку за 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, що складає 70 днів.

Вважаючи відповідні дії, а також невиплату додаткової винагороди за участь в боях протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України від 25.03.92 N 2229-XII "Про Службу безпеки України" (далі - Закон N 2229-XII) визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Частиною першою статті 20 Закону N 2229-XII передбачено, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону N 2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Статтею 30 Закону N 2229-XII визначено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Абзац 1 пункту 1 статті 9 Закону України від 20.12.91 N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII) передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пункт 2 статті 9 цього Закону встановлює, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзац 2 пункту 3 статті 9 Закону N 2011-XII передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 Закону України від 05.10.2000 N 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон N 2017-III) Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону N 2017-III виключно законами України визначаються, зокрема, величина порогу індексації грошових доходів громадян. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.91 N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Перелік об`єктів індексації установлений частиною першою статті 2 Закону N 1282-XII, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

До таких об`єктів індексації в силу абзацу 4 частини першої статті 2 Закону N 1282-XII належить оплата праці (грошове забезпечення).

Межі індексації визначені частиною шостою статті 2 Закону N 1282-XII, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 3 Закону N 1282-XII передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону N 1282-XII.

У первинній редакції частина перша статті 4 цього Закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Надалі до цієї норми були внесені зміни Законом України від 24.12.2015 N 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав законну силу 01.01.2016.

Тож з 01.01.2016 за правилами частини першої статті 4 Закону N 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Інші положення статті 4 цього Закону з 2005 року й дотепер залишилися незмінними.

Зокрема, частина друга статті 4 Закону N 1282-XII передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону N 1282-XII для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону N 1282-XII підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 6 Закону N 1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку N 1078 (у редакції, чинній до 15.03.2018) цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пункт 1-1 Порядку N 1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону N 1282-XII, деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.

Так, пунктом 1-1 Порядку N 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку N 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Абзаци 2, 5 пункту 4 Порядку N 1078 деталізують межі індексації, які законодавець обумовив в частині шостій статті 2 Закону N 1282-XII.

Так, абзац 2 пункту 4 Порядку N 1078 визначає, що у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Натомість абзац 5 пункту 4 Порядку N 1078 установлює, що частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Згідно з абазом 6 пункту 4 Порядку N 1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Абзацом 8 пункту 4 Порядку N 1078 установлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Пункт 5 Порядку N 1078 застосовується з 01.12.2015 у новій редакції на підставі постанови Уряду від 09.12.2015 N 1013.

Так, абзац 1 пункту 5 Порядку N 1078 (у редакції, чинній з 01.12.2015 до 15.03.2018) передбачав, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзац 2 пункту 5 Порядку N 1078 застосовується з 01.12.2015 дотепер у редакції постанови Уряду від 09.12.2015 N 1013 і передбачає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Абзац 3 пункту 5 Порядку N 1078 (у редакції, чинній з 01.12.2015 до 15.03.2018) передбачав, що сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Абзац 4 пункту 5 Порядку N 1078 застосовується з 01.12.2015 дотепер у редакції постанови Уряду від 09.12.2015 N 1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзац 5 пункту 5 Порядку N 1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 у редакції постанови Уряду від 09.12.2015 N 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Абзац 6 пункту 5 Порядку N 1078 (у редакції, чинній з 01.12.2015 до 15.03.2018) передбачав, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Пункт 10-2 Порядку N 1078 був викладений у новій редакції на підставі постанови Уряду від 09.12.2015 N 1013.

У цій редакції пункт 10-2 Порядку N 1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 та передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Відповідач висловлює незгоду з доводами позивача, який помилково стверджує про застосування положення пункту 10-2 Порядку N 1078 та визначення січня 2008 року - місяцем для здійснення подальшої індексації, оскільки не враховує, що позивач на момент зазначених змін (15.12.2015) вже проходив службу в Службі безпеки України.

Проте, з аналізу положень Законів N 2011-XII та N 1282-XII вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі N380/1513/20).

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі N 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі N 825/694/17, від 20.11.2019 у справі N 620/1892/19).

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі N 206/4411/16-а).

Стосовно дискреційних повноважень, Суд зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку N 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку N 1078 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави суду дійти висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд виклав висновок щодо застосування пунктів 5 та 10-2 Порядку N 1078 у подібних правовідносинах.

Так, у справах N 400/1118/21, N 420/3593/20, N 380/7071/21 та N 200/7127/21 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 10-2 Порядку N 1078, пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 N 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова N 1013) зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.

Одночасно з цим, Суд указав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Зрештою на основі аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Таким чином, наведені норми Порядку N 1078 не змінили того, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої (з грудня 2015 року) індексації здійснюється з моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстави вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що Постановою N 1294 затверджено (зокрема додатком 4) схеми посадових окладів осіб офіцерського складу органів СБУ.

Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01.01.2008.

Затверджені указаною постановою посадові оклади з 01.01.2008 не змінювались.

Вони змінилися лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018 та, якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

Отже, суд вважає, що базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача в даному випадку за період з 31.03.2011 по 28.02.2018 є січень 2008 року, відповідно до Постанови N 1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 та, якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.

Таким чином ураховуючи, що в січні 2008 року відбулося підвищення посадового окладу позивача (який проходив службу в Службі безпеки України ще з 1993 року), то саме він є базовим при проведенні індексації.

Беручи до уваги наведене суд погоджується з доводами позивача, що січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 31.03.2011 по 28.02.2018.

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2023 у справі N 200/6705/21, від 29 червня 2023 року у справі № 200/7127/21.

Відповідно, після 01.03.2018 року базовий місяць січень 2008 року не застосовується, оскільки відбулася зміна розмірів окладів військовослужбовців, в тому числі Служби безпеки України.

Так, відповідач у відзиві зазначає, що величина індексу споживчих цін у березні - вересні 2018 року не перевищувала поріг індексації, то відповідно індексація грошових доходів населення за вказаний період не нараховувалась та не виплачувалась.

Надалі з жовтня 2018 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, у зв`язку з чим з грудня 2018 року по грудень 2022 року здійснювалася виплата індексації грошових доходів всьому особовому складу СБУ, відповідно до розпорядження ЦУ СБУ від 29.11.2019 Щодо проведення індексації грошових доходів військовослужбовців, державних службовців та працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, у 2019 році.

Відповідні доводи відповідача підтверджуються довідками Фінансово-економічного управління СБУ від 05.04.2023 №21/2/-459, №21/2/-460, №21/2/-461.

Будь-яких доказів, що у зазначений період індексація позивач не виплачувалася, чи виплачувалася у неналежному розмірі позивачем до суду не надана.

В той же час, за січень і лютий 2023 року індексація позивачу не виплачувалася.

В обґрунтування відповідної бездіяльності відповідач зазначав, що відповідно до абз. 18 п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» СБУ виплата індексації грошового забезпечення була призупинена.

Проте, враховуючи вищенаведені законодавчі норми та висновки Верховного Суду, відповідна позиція відповідача є необґрунтованою, оскільки індексація грошового забезпечення не може ставитися в залежність від наявності фінансових ресурсів роботодавця, то є протиправно, а вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за січень та лютий 2023 року.

Стосовно грошової компенсації за невикористані дні відпусток суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону N 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону N 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону N 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 (далі - Положення).

Також, є окреме аналогічне положення для військовослужбовців Служби безпеки України, а саме Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яке затверджене Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007.

Звільнення з військової служби здійснюється згідно з розділом VII. Звільнення з військової служби Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

При звільненні з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) в обов`язковому порядку надає висновок щодо доцільності проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України на визначених ним посадах. Ця характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до п. 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас Служби безпеки України:

осіб рядового, сержантського і старшинського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі доцільності їх використання;

осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час;

б) у запас Збройних Сил України:

осіб рядового, сержантського і старшинського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі недоцільності їх використання в запасі Служби безпеки України або на їх прохання;

осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі недоцільності використання їх у запасі Служби безпеки України або на їх прохання;

в) у відставку, якщо вони досягли граничного віку перебування у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби здійснюється на підставах, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та, як правило, без зарахування в розпорядження прямих начальників (командирів).

Рішення про звільнення з військової служби в запас або у відставку доводиться до відома військовослужбовців Служби безпеки України, як правило, не пізніше ніж за два місяці до подання про звільнення. Безпосередні та прямі начальники проводять з ними особисті бесіди.

Порядок звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби визначається Головою Служби безпеки України.

Згідно з п. 49 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України військовослужбовці Служби безпеки України можуть бути переведені зі Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань із виключенням зі списків особового складу Служби безпеки України за погодженням між Службою безпеки України та відповідними військовими формуваннями.

В той же час, згідно з п. 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008, щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки.

У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.

Згідно з витягом з наказу Голови СБУ від 03.02.2023 року №155-ОС/дск невикористана частина щорічної основної відпустки за 2021 рік складає 7 календарних днів, за 2022 рік складає 28 календарних днів та щорічну основну відпустку за 2023 рік та 70 днів додаткової відпустки за 2019, 2020, 2021,2022 та 2023 роки не використовував.

Відповідно до зазначеного наказу позивач переведений у розпорядження Міністра оборони України та виключений зі списків особового складу Служби безпеки України.

Тобто, Згідно з витягом з наказу Голови СБУ від 03.02.2023 року №155-ОС/дск позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений до іншого місця військової служби, де може реалізувати право на невикористані відпустки або отримати за них компенсацію під час звільнення з військової служби.

Тому, в цій частині позовних вимог судом не встановлені порушення прав позивача і відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічний підхід актуальний і до іншої позовної вимоги, а саме щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року N 2352-IX (далі - Закон N 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

При цьому пунктом 40 розділу I Положення встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами, які підпорядковані керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, - наказом відповідного заступника Міністра оборони України.

За правилами пункту 109 розділу IV Положення вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2023 по день ухвалення судового рішення.

Вимоги позивача мотивовані тим, що на момент виключення зі списків особового складу (03 лютого 2023 року) відповідач не здійснив належний розрахунок, зокрема не виплатив компенсацію за невикористані відпустки та індексацію в повному обсязі. Тому у нього виникло право на компенсацію у вигляді середнього заробітку за період затримки з 03.02.2023 по день ухвалення судового рішення на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема відповідна позиція щодо застосування статті 117 КЗпП України сформульована Верховним Судом і викладена у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22.

Верховний Суд, зокрема і в справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

Відповідно до встановлених судом обставин справи, на підставі наказу Голови СБУ від 03.02.2023 року №155-ОС/дск ОСОБА_1 переведено до іншого місця служби а саме у розпорядження Міністра оборони України для продовження військової служби та виключено зі списків особового складу СБУ.

У контексті зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (служби) саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, суперечило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, є підстави погодитися з позицією відповідача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 03.02.2023 по день ухвалення судового рішення.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23.

Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 159 994,00 грн. у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» у розрахунку 100 000,00 грн. на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за період з 24.02.2022 по 12.04.2022, з огляду на наступне.

Зі змісту пункту 1 Постанови N 168 вбачається, що право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі пов`язується із сукупністю обов`язкових умов, а саме: безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; перебуванням безпосередньо в районах ведення або здійснення таких дій чи заходів; участю у таких діях або заходах саме у період їх здійснення; а також визначенням розміру винагороди пропорційно часу такої участі згідно з наказами відповідних командирів та начальників.

Правове значення для вирішення цього спору має не сам по собі факт проходження позивачем військової служби у спірний період, а встановлення того, чи виконував позивач у цей період конкретні бойові завдання або чи був безпосередньо залучений до забезпечення відповідних заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розумінні Постанови N 168.

При цьому, виконання загальних обов`язків військової служби, перебування у штаті військової частини чи Служби безпеки України загалом, несення служби за посадою або перебування у районі, який у певний період віднесений до району ведення бойових дій, без встановлення факту безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах не створює самостійної та достатньої правової підстави для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн.

Позивач не зазначив у яких боях, у який час, на підставі наказів, розпоряджень яких командирів чи начальників він брав участь.

При цьому, відповідач зазначає, що йому про такі обставини нічого не відомо, до безпосередньої участі в бойових діях позивач не залучався, жодних розпорядчих документів з цього приводу немає.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії саме у спірний період.

Сам по собі факт проходження позивачем військової служби в СБУ, виконання ним службових обов`язків у період дії воєнного стану, а також перебування у відповідному підпорядкуванні не є безумовною та достатньою підставою для нарахування додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн розмірі. Для виникнення права на таку виплату необхідним є документальне підтвердження конкретного періоду безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів безпосередньо в районах їх ведення.

З огляду на викладене, суд вважає, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за спірний період ґрунтується переважно на загальному факті проходження позивачем служби, без встановлення конкретних документально підтверджених періодів безпосередньої участі позивача у бойових діях або відповідних заходах.

Так само в матеріалах справи відсутні накази, довідки, бойові розпорядження, журнали бойових дій або інші належні документи, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях чи відповідних заходах у період з 24.02.2022 по 12.04.2022.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин справи, відсутні правові та фактичні підстави для висновку про наявність у Служби безпеки України обов`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному розмірі за період з 24.02.2022 по 12.04.2022, оскільки, матеріали справи не містять належних документальних доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у цей період.

За таких обставин, матеріалами справи не підтверджено безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні відповідних заходів у спірний період.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Суд, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається наявності доказів того, що позивач у спірний період дійсно здійснював безпосередню участь у бойових діях або забезпечував виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, а також що залучався до виконання бойових (спеціальних) завдань. Крім того, за спірний період щодо позивача відсутні бойові розпорядження, бойові накази, журнали бойових дій чи інші документи, які підтверджували б такі обставини.

З огляду на аналіз матеріалів справи та відповідних норм права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо неповного нарахування та невиплати додаткової винагороди позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а саме за період з 24.02.2022 по 12.04.2022, є необґрунтованими, оскільки до суду не надано доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2011 по 28.02.2018 виходячи з базового місяця січень 2008 року та положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а також індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.02.2023.

Зобов`язати Службу безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2011 по 28.02.2018 виходячи з базового місяця січень 2008 року та положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.02.2023.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2026.

Суддя Панченко Н.Д.