Рішення № 141193425, 04.11.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м. Київ справа №320/39534/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14.02.2024 №104650016901 щодо відмови зарахувати до страхового стажу Позивача період навчання з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 № НОМЕР_1 , період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991, період роботи з 13.07.1992 по 06.09.1995 згідно з трудовою книжкою від 15.02.1982 НОМЕР_2 , періоди підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003 та призначити Позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 07.02.2024;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 № НОМЕР_1 , період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991, період роботи з 13.07.1992 по 06.09.1995 згідно з трудовою книжкою від 15.02.1982 НОМЕР_2 , періоди підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 07.02.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона у лютому 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надіслало позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії, яке було розглянуте за принципом екстериторіальності та повідомило, що пенсія за віком не призначена у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки не враховуються деякі період роботи, період підприємницької діяльності, навчання та період догляду за дітьми.

Проте, як вважає позивач, виправлення та неповність інформації через неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем, не може мати наслідком позбавлення його права на пенсійне забезпечення.

Інші період також, на думку позивачки, протиправно не зараховані до страхового стажу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2024 року відкрите провадження у даній адміністративній справі. Справу визначено розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року адміністративна справа № 320/39534/24 прийнята до провадження суддею Панченко Н.Д.

Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися, про відкриття провадження у справі були проінформовані шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 28.11.2024.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 13.12.2024.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України судом вбачається, що відповідачі визнають позов.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт від 28.12.2013 року серії НОМЕР_3 , виданий Києво-Святошинським РВ УДМС України в Київській області, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон), з метою оформлення та призначення пенсії за віком, у лютому 2024 року звернулася до Головного управління пенсійного фонду України у Київській області із відповідною заявою, надавши трудову книжку, заведену 15 лютого 1982 року серії НОМЕР_2 (надалі - Трудова книжка) та інші документи.

В подальшому відповідачі повідомили позивача про те, що йому у призначенні пенсії відмовлено (рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14.02.2024 року №104650016901) (надалі - Рішення про відому), зважаючи на те, що за результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не зараховані періоди:

- період навчання з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 № НОМЕР_1 , оскільки не підтверджено зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ;

- період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991, оскільки свідоцтва про народження дітей не містять відмітки про видачу паспорта;

- період роботи з 13.07.1992 по 06.09.1995 згідно з трудовою книжкою від 15.02.1982 НОМЕР_2 , оскільки у записі про прийняття на роботу виправлено дату наказу;

- періоди підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та відомості про систему оподаткування;

- періоди підприємницької діяльності з 01.10.2005 по 31.12.2005, з 01.01.2019 по 31.01.2024, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись із незарахуванням до страхового стажу позивача відповідних періодів та вважаючи протиправним позбавлення права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII (далі - Закон N 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон N 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону N 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Статтею 62 Закону N Закону України Про пенсійне забезпечення N 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок N 637).

Пунктом 1 Порядку N 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм вбачається, що положення Порядку N 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.74 N 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція N 162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції N 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції N 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції N 162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції N 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції N 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 (далі - Інструкція N 58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі N 687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 , у якій наявні трудові записи, про те, що позивач 13.07.1992 прийнята на роботу в на посаду продавця у валютний універмаг в СП «Комерційні системи Ltd», наказ від 13.07.1992 №2.

В подальшому 06.09.1995 року позивачка була звільнена за власним бажанням, наказ від 06.09.1995 року №154.

Судом вбачається, що дата наказу про прийняття позивачки на роботу має незасвідчене належним чином виправлення.

Проте, із записів в трудовій книжці можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про прийняття на роботу та звільнення.

Тому, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі N 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.)

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо вищезазначеного спірного періоду роботи.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі N 754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі N 490/12392/16-а.

За таких обставин, доводи відповідача щодо не підтвердження страхового стажу, у зв`язку з тим, що в трудовій книжці позивача міститься виправлення, яке не засвідчене належним чином спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем до страхового стажу вищезазначеного періоду його роботи підтвердженого трудовою книжкою є необґрунтованими та протиправними.

За даних обставин відповідачі фактично переклали відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, пенсійні органи наділені правом та повноваженням здійснювати запити та уточнювати і перевіряти подані громадянами документи.

Які дії вчиняв пенсійний орган для з`ясування виниклих у нього сумнівів щодо їх спростування чи підтвердження відповідачі не зазначили.

Також, суд сприймає критично рішення відповідача щодо відмови зарахувати до трудового стажу позивача період навчання з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 № НОМЕР_1 .

Згідно з дипломом НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_4 навчалась з 01.09.1981 по 04.07.1983 в Київському міському педагогічному училищі №1.

Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не зараховує період навчання 01.09.1981 по 04.07.1983, оскільки позивачу необхідно надати свідоцтво про шлюб або витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, що підтверджує зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .

Довідкою від 16 липня 2005 року №409 підтверджується, що 05 листопада 1983 року у виконкомі Борівської сільської ради Фастівського району Київської області зареєстроване одруження громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а 26 вересня 1997 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області зареєстроване розірвання зазначеного шлюбу. Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище - ОСОБА_3 .

Відтак, період навчання позивача з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 № НОМЕР_1 повинен бути зарахований до її страхового стажу.

Щодо відмови зарахувати до трудового стажу період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991 необхідно зазначити таке.

До страхового стражу ОСОБА_1 не зараховується період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991, оскільки свідоцтва про народження дітей не містять відмітки про видачу паспорта.

На підтвердження стажу з 22.11.1984 по 21.11.1987 додається свідоцтво про народження доньки ( ОСОБА_7 ),

Період з 12.08.1988 по ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджується свідоцтвом про народження сина ( ОСОБА_8 ).

Пунктом «ж» частини третьої статті 56 Закону N 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Частинами першою та другою статті 179 КЗпП в редакції, яка діяла у спірному періоді, передбачено, що жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалістю сімдесят календарних днів до родів і п`ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, і, за їх бажанням, частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню (відповідно до Закону N 871-12 від 20.03.91 частково оплачувані відпустки, передбачені цією статтею, з 1.01.92 надаються жінкам до досягнення дитиною віку трьох років).

Крім зазначених відпусток, жінці, за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років. У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Статтею 181 КЗпП в той самій редакції встановлено, що частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині четвертій статті 179 цього Кодексу, повністю або частинами в межах встановленого строку і оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Час частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років - частина друга статті 179) зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж роботи за спеціальністю. В стаж роботи, що дає право на щорічні оплачувані відпустки, час відпусток по догляду за дитиною не зараховується.

Тобто, за законодавством, яке діяло на час догляду позивачем за дітьми до досягненнями ними трирічного віку, до загального стажу роботи зараховувався час оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і додаткової відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (до шести років відповідно до статті 179 КЗпП), а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з пунктом 11 Порядку N 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Тобто час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта, чинним законодавством не відсутні у законодавстві.

Відтак, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991 повинен бути зарахований до її страхового стажу.

Щодо відмови зарахувати до трудового стажу періоди підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003.

Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомлено, що до трудового стажу ОСОБА_1 не зараховано період підприємницької діяльності 18.08.1997 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та відомості про систему оподаткування.

Для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003, необхідно надати відомості про систему оподаткування та підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України (платіжні доручення, квитанції установ банків, документи, що підтверджують поштовий переказ, інформацію Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків).

Так, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку N 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Згідно із пунктами 4.3, 4.7 Порядку N 22-1, рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

До 01 липня 2000 року страховий стаж працівників обраховується відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" N 1788-XII від 05.11.91 року, який набрав чинності 01.01.92 року на підставі постанови ВР України від 6 грудня 1991 року N 1788-XII (далі Закон N 1788-XII).

Згідно з пунктом «б» статті 3 Закону N 1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

До 01 січня 2004 року страховий стаж працівників обраховується відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" N 1788-XII від 05.11.91 року, який набрав чинності з 1 січня 1992 року-в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01.04.92 року-в повному обсязі з 01.04.92 року на підставі постанови ВР України від 6 грудня 1991 року N 1788-XII (далі Закон N 1788-XII).

Згідно з пунктом «б» статті 3 Закону N 1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", (далі Порядок N 637).

Відповідно до пункту 4 Порядку N 637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року N 727/98, з 1 січня 1999 року для фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, і кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім`ї, за рік не перевищує 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 250 тис. гривень, запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для таких суб`єктів малого підприємництва.

Періоди здійснення фізичною-особою підприємницької діяльності за загальною системою оподаткування можуть бути зараховані до страхового стажу позивача з таких підстав:

- період до 31.12.2003 року зараховується до страхового стажу за умови підтвердження іншими документи про сплату страхових внесків, зокрема згідно із пунктом 4 Порядку N 637 за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності);

- період з 01.01.2004 року зараховується до страхового стажу за умови підтвердження індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Позивач зазначає, що ним були надані відповідні квитанції про сплату єдиного податку, щорічні звіти платника єдиного податку, документи, які підтверджують державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності.

При цьому відповідачем не наведені обставин про здійснення ним заходів по встановленню інформації щодо спірних трудових періодів позивача

Суд при вирішенні спору бере до уваги також те, що пенсійний орган при прийнятті рішення, не використав в повному обсязі свої повноваження, передбачені чинним законодавством для підтвердження вказаних періодів підприємницької діяльності позивача при обчисленні страхового стажу та зарахування чи відмови у зарахуванні до страхового стажу таких періодів при прийнятті рішення про призначення пенсії за віком.

Відсутність реалізації пенсійним органом свого права щодо можливості отримати за вимогою первинні документи для більш всебічного, повного і об`єктивного розгляду заяви особи про призначення пенсії за віком, суд розцінює як протиправну бездіяльність, яка як наслідок призвела до прийняття протиправного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу.

Решта доводів та заперечень відповідачів висновків суду по суті цієї частини заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Як зазначалося вище, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а зазначав, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці чи не зазначення підстави звільнення у трудовій книжці може бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів чи не зазначення підстави звільнення (у даному випадку прийняття) у трудовій книжці.

Окрім цього відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких оформлення записів у трудовій книжці робить їх недійсними або сумнівними.

Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оскаржуваного періоду роботи позивача до його страхового стажу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач надав докази, які не спростовані відповідачем, про те що період його роботи, навчання, догляду за дітьми та зайняття підприємницькою діяльність (в межах позовних вимог) підлягає зарахуванню до страхового стажу та має бути врахований органом Пенсійного фонду України при вирішенні питання щодо призначення пенсії.

Підсумовуючи викладене, з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії та незарахуванні до стажу позивача спірних періодів та зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу спірні періоди.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку N 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 N 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку N 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким прийняте оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, проте обов`язок виплати пенсії у разі її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також необхідно зазначити, що за приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини " суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку N 11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."

"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (N 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polanda N 30210/96).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі N 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі N 805/5133/18-а.

Так, Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу вищезазначені спірні період роботи, навчання, догляду за дітьми та підприємницької діяльності, а також зобов`язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, яку останній подавав у лютому 2024 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією від 05.09.2024 року № 1071-2110-8942-2941, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14.02.2024 №104650016901 щодо відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 №931432, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991, період роботи з 13.07.1992 по 06.09.1995 згідно з трудовою книжкою від 15.02.1982 НОМЕР_2 , періоди підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003 та у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350; Україна, 29000, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вул.Чекірди Гната, будинок 10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) період навчання з 01.09.1981 по 04.07.1983 згідно з дипломом від 04.07.1983 №931432, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку з 22.11.1984 по 21.11.1987, з 12.08.1988 по 11.08.1991, період роботи з 13.07.1992 по 06.09.1995 згідно з трудовою книжкою від 15.02.1982 НОМЕР_2 , періоди підприємницької діяльності з 18.08.1997 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану у 07.02.2024 року, з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350; Україна, 29000, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, місто Хмельницький, вул.Чекірди Гната, будинок 10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2026.

Суддя Панченко Н.Д.